Романтизм в культурі України

Український романтизм (фр. romantisme) — ідейний рух у літературі, науці й мистецтві. Визначальними дляромантизму стали ідеалізм у філософії і культ почуттів, а не розуму, звернення до народності, захопленняфольклором і народною мистецькою творчістю, шукання історичної свідомості й посилене вивчання історичного минулого (історизм), інколи втеча від довколишньої дійсності в ідеалізоване минуле або у вимріяне майбутнє чи й у фантастику. Романтизм призвів до вироблення романтичного світогляду та романтичного стилю і постання нових літературних жанрів — балади, ліричної пісні, романсової лірики, історичних романів і драм. У добу романтизму розквітла творчість Шевченка, суголосна ідеям і почуттям європейських романтиків Байрона, Гюго, Мюссе, Шатобріана, Міцкевича, Лермонтова, Козлова, романтичним мотивам Пушкіна. Шевченко виріс з українського фольклору, сміливо черпав з усної творчості ідеї, сюжети, образи, ритміку, як і його сучасники-романтики. Елементи усної народної творчості органічно впліталися у власні думи й слова поета, інколи він запозичував з народної пісні навіть окремі рядки. У художній прозі переважає етнографічно-побутова традиція, близька романтизмові, представлена творами П. Куліша (роман “Чорна рада”, поезії “Досвітки”), Ганни Барвінок (“Сирітський жаль”, “Нещаслива доля”), Олексія Стороженка (“Закоханий чорт”), Марка Вовчка (оповідання-казки “Кармелюк”, “Невільничка”, побутові оповідання “Козачка”, “Горпина”, “Сестра”), Ю. Федьковича (“Люба-згуба”).
В образотворчому мистецтві український романтизм найпослідовніше проявився у портретному живописі, у народних картинах “Козак Мамай”, “Козак-бандурист” з їх настроєм елегійного суму. Картини В. Тропініна і В. Бутовича зобразили просту людину, побут України змалювали К. Павлов, Штернберг. У живописі і графічній творчості Т. Шевченка поєдналися елементи класицизму, реалізму й романтизму, особливо в альбомі офортів “Живописна Україна” (“У Києві”, “Видубицький монастир”, “Дари в Чигирині”).
В музиці романтизму особливого значення набуває жанр пісні. У перші десятиліття ХІХ ст. відбувалося становлення романтичної народної пісні-романсу авторського походження з переважанням любовно-ліричної тематики, мотивів зради, розлуки, поетизація туги і смутку (“Ой і зрада, карі очі, зрада”, “Сидить голуб на березі”, “Сонце низенько”), пісні-романси з опер Котляревського “Наталка Полтавка”, “Москаль-чарівник”, Г. Квітки-Основ’яненка “Хусточко ж моя шовковая” зі “Сватання на Гончарівці”, п’єс С Писаревського (“Де ти бродиш, моя доле”). В інструментальній музиці романтичний стиль проявляє себе у більшій емоційній чуттєвості, індивідуалізації мелодизму, народній образності, що проростає фольклорними елементами і інтонаціями пісні-романсу. Це фортепіанні твори О. Лизогуба – романтичні мініатюри – ноктюрни, мазурка, а також варіації “Ой не ходи, Грицю”, твори Й. Витвицького, зокрема його варіації “Україна”, мініатюри для фортепіано знаменитого вченого Михайла Маркевича (наприклад, обробка “Ой чия ти, серденько”), “Полонез” А. Данилевського. В українській музиці ХІХ ст. романтизм був провідним стилем, який набув найяскравішого вияву й нової якості у творчості М, Лисенка. Загальнокультурні тенденції національного відродження кінця ХУІІІ і впродовж майже цілого ХІХ ст. пов’язані з притаманним романтизмові розвитком національної літературної мови, втіленням народної образності, використанням народно-пісенних джерел, увиразненням національної специфіки у всіх ділянках і жанрах літератури і мистецтва. Виникнення й розвиток романтизму зумовлений як суспільно-історичними чинниками, так і еволюцією художнього мислення та образної системи. Світ постав перед романтиками в динаміці у безперервному русі та боротьбі суперечностей. Світогляд романтизму, вважаючи людину втіленням духовного начала, створив образ митця, який ставав пророком, а його поезія – божим одкровенням. Романтики надавали пріоритету інтуїції та почуттям над розумом, в них укріпилося нове розуміння мистецтва, відмінне від класичного принципу “наслідування природи”. Вони висунули концепцію мистецтва як сфери, що не відображає природу, а творить поруч з нею і в згоді з нею, підпорядковуючись тим же універсальним законам життя.