Виды механических повреждений, их характеристика.

Садна. Саднами називаються порушення цілісності епідермісу, інколи з ушкодженнями сосочкового шару дерми чи епітелію слизових оболонок. Після нанесення садна поверхня його волога, вкрита тканевою рідиною, яка виділяється, інколи з крапельками крові. Через 12 год. утворюється тонка шкірочка, яка розміщена нижче від рівня навколишньої неушкодженої шкіри. На 2-3 добу шкірочка внаслідок процесу епітелізації зрівнюється з рівнем шкіри, а потім поступово піднімається. З 3-4 дня спостерігається відшарування шкірочки по периферії садна. До 7-12 дня епітелізація закінчується відпаданням шкірочки. Сліди на місці колишнього садна у ви­гляді гіпер- або депігментації проходять безслідно до 10-15 дня. Для встановлення прижиттєвості садна розрізають шкіру по її центру.

Судово-медичне значення саден дуже велике. По-перше, вони є доказом дії тупого предмета, знаком насилля і завжди вказують на місце прикла­дання сили, яка діяла. По-друге, описані вище особливості загоювання садна дозволяють встановити давнину травми. По-третє, за формою і характером країв інколи можна судити про властивості травмуючого предмета і напря­мок руху.

Синці. Синці утворюються внаслідок розриву судин у місці удару чи здавлення з наступним крововиливом у підшкірну клітковину чи глибше розміщенні тканини. Кров, яка вилилась, просвічує крізь шкіру у вигляді синюватої чи червонуватої плями (залежно від глибини розташування) і протягом деякого часу міняє свій колір. Спочатку синець має багряно-синій колір, а через 1-4 доби в результаті розщеплення гемоглобіну (відділення молекули заліза від гематину) він стає синім. Через 4-5 діб синець по пери­ферії набуває зеленуватого кольору, який зумовлений наявністю одного з пігментів жовчі, що утворився — білівердина. У свою чергу білівердин, окислюючись, перетворюється в другий жовчний пігмент — білірубін, який надає синцеві жовтуватого забарвлення (через 7-9 діб). У зв'язку з тим, що окислення білівердину і перехід його в білірубін, як і зворотній процес, проходить поступово, синець може мати дво- і навіть триколірне забарвлення.

Судово-медичне значення синців полягає в тому, що вони дають мож­ливість визначити вид знаряддя, яким була нанесена травма, місце прикла­дання сили, характер насилля, давність травми, служать ознакою боротьби і самозахисту, які мали місце.

Однією з особливостей при дослідженні синців на трупі є їх диференційна діагностика з трупними плямами. Синці можуть мати будь-яку ло­калізацію, а трупні плями — як правило, виникають у нижче розміщених частинах тіла; синці мають більш чіткі контури, в ділянці синця наявна при­пухлість, на його фоні інколи має місце осаднення, при тисненні на синець він не змінює свого забарвлення. На розрізі шкіри синці мають у глибині підлягаючих тканин зсідок згорнутої крові, у той час як у ділянці трупної плями такі зсідки відсутні.

Рани. Ранами називають ушкодження, які порушують цілісність усієї шкіри чи слизових оболонок або проникають у глибоко розміщені тканини. Від дії тупих твердих предметів виникають забиті рани, які мають непра­вильну форму, нерівні, синцеві, розтрощені, здерті, нерідко відшаровані від підлягаючих тканин краї, розтрощене синцеве дно, в порожнині рани — тканеві перемички (неушкоджені сполучно-тканинні волокна). Су­дово-медичне значення забитих ран полягає в тому, що їхні морфологічні особливості дозволяють встановити перш за все предмет і механізм виник­нення рани, напрям руху предмета (за характером здертості країв), по­ложення потерпілого в момент отримання ушкоджень та вирішити інші питання.

Переломи кісток. Від дії тупих твердих предметів можуть виникати переломи кісток, тобто повне чи часткове порушення цілісності кістки. Вони бувають повні і неповні (тріщини), а повні, у свою чергу — закриті і відкриті, прості і ускладнені. З судово-медичної точки зору великий інтерес становлять переломи кісток черепа, які за механізмом утворення поділяються на прямі (утворюються у місці удару чи тиску травмуючого предмета) і не­прямі (виникають на деякій відстані від місця прикладення діючої сили).

До прямих відносять переломи зводу черепа (тріщини і розходжен­ня швів, удавлені, терасовидні, дірчасті і осколкові) та основи черепа.

При судово-медичній експертизі звер­тають увагу на характер перелому, його форму і напрямок тріщин, які відходять від місця перелому, оскільки вони, як правило, збігаються з на­прямом діючої сили.

Ушкодження внутрішніх органів. Нерідко приходиться зустрічатися і з ушкодженнями внутрішніх органів, до яких належать крововилив, розрив, відрив і роздавлювання органів. При дослідженні таких ушкоджень слід враховувати, що розриви зустрічаються як у місці прикладання діючої сили при ударах чи здавленні яким-небудь предметом, так і можуть виникати від дії відламків кісток.

При розділенні тіла на частини звертають увагу на наявність на шкірі чи одязі на краях розділення ушкоджень чи забруднень, відзначають стан ушкоджених м'язів, кісток, внутрішніх органів (які конкретно, на якому рівні, просочування кров'ю, наявність забруднень і т. ін.).

Різані рани. Різані рани наносяться гострим краєм предмета (лезом ножа чи бритви, осколком скла і т. ін.), коли ним проводять з натиском зверху - м'які тканини розсікаються і утворюється різана рана. Вона має лінійну форму, рівні, гладенькі, нездерті, слабосинюшні краї і гострі кінці. Краї рани часто розходяться, рана зяє і має ніби веретеноподібний вигляд.

Зіяння різаних ран залежить від розміщення сполучнотканинних во­локон шкіри і від положення частини тіла, на якій розміщена рана. Якщо різана рана пересікає волокна шкіри перпендикулярно, то зяяння її вираже­но сильніше, оскільки перерізані волокна скорочуються і тягнуть за собою краї рани. Якщо ж рана розміщена паралельно до волокон, то її зяяння менш виражене.

Глибина різаної рани залежить від застосованої сили, гостроти леза і щільності тканин у місці поранення.

Рубані рани. Рубані рани виникають при ударах гострим лезом важ­кого рублячого предмета. Як правило, вони наносяться сокирою, рідше — тесаком, шаблею тощо.

Рубані рани, як правило, лінійної форми, а якщо удар наноситься під кутом — дугоподібної. Якщо сокира гостро заточена, то краї рани рівні, при затупленому ж лезі візуально краї можуть здаватися рівними, але при без­посередній мікроскопії виявляються їх здертості і виступи. Здертості утво­рюються в результаті того, що шкіра не тільки розрізається, але і роздав­люється внаслідок її стиснення між лезом і прилягаючою кісткою.

Кінці ран залежать від характеру занурення леза в тканини. Якщо во­но занурилося лише середньою своєю частиною, а носок і п'ятка залишилися поза шкірою, то обидва кінці рани будуть гострі. Якщо сокира занурилась у рану носком чи п'яткою, то проявляється клиновидна дія сокири і кінець рани набуває П-подібної форми. Якщо ж у шкіру занурюється лезо сокири з носком і п'яткою, то утворюються два П-подібні краї.

Колені рани. Колючими знаряддями, якими наносяться ушкодження, можуть бути шило, голка, складені ножиці, напильники та інші знаряддя. До колючих предметів відносяться цвяхи, кінці дроту, осколки скла. Особли­вості знаряддя відбиваються на ушкоджених тканинах, органах, що дозволяє визначити знаряддя й — інколи — ідентифікувати його. Колючі предмети в основному можна розділити на чотири види: плоскі, з гранями, конічні та атипові.

У колених ранах розрізняють вхідний отвір, рановий канал, іноді — вихідний отвір. Вхідний отвір коленої рани залежно від форми і виду колю­чого предмета може мати різний вигляд.

Вхідний отвір коленої рани, яка нанесена конічним чи циліндрично-конічним предметом, має щілиноподібну форму, рівні краї, інколи здерті стрижнем ранячого предмета. Вхідний отвір коленої рани, яка заподіяна атиповим колючим предме­том, має різну форму залежно від виду і стрижня цього предмета, але часто відповідає його поперечному розрізові.

У кістковому ушкодженні інколи виявля­ють уламки колючого предмета, які потім можуть бути використані при його ідентифікації.

Краї колених ран, як правило, рівні і гладкі, але можуть бути і здер­тими.

Колено-різані рани. Колюче-ріжучі предмети мають плоский клинок з одним чи двома гострими лезами і гострим кінцем (ножі, кинджали). Про­никаючи в тіло гострим кінцем, колюче-ріжучі предмети, на відміну від ко­лючих, не розщеплюють, а розрізають тканини своїм лезом чи лезами. У структурі колено-різаних ран також виділяють вхідний отвір, рановий канал і, можливо, вихідний отвір.

Вхідний отвір такої рани має лінійну форму, рівні, гладкі, нездерті і слабосинюшні краї. Лише інколи вони можуть мати нерівності, якщо рана нанесена в ділянці складок шкіри. Здирання може бути у вигляді вузької смужки з боку нахилу клинка при ударах під кутом. Здирання і синці з країв і навколо рани утворюються при повному зануренні клинка в тіло за рахунок дії борідки, обмежувача, кільця від самої рукоятки клинка. Тканевих перемичок між краями рани немає. Довжина вхідного отвору ножової колено-різаної рани, як правило, значно менша від її глибини. Кінці рани можуть бути гострими (при дії гострого з обох боків предмета — кинджала) або один гострим, інший притупленим (при односторонньо заточеному клин­ку — кухонний, складаний чи фінський ножі).

При дії ножа для основно­го розрізу характерні: наявність заокругленого чи П-подібного кінця; здирання навколо рани від травмування клинком, особливо борідкою основи клинка, при повному його зануренні; скошеність одного краю і нависання над ним іншого при введенні клинка під кутом з натиском на одну із поверхонь; відкладання іржі з країв ушкодження. Додатковий розріз завжди закінчується гострим кінцем, який переходить у надріз чи подряпину, в ньому відсутнє здирання, не спостерігається і відкладання іржі.

При введенні кінчика ножа в кістку утво­рюються насічки, які відображають особливості кінцевої частини клинка. У плоских кістках при сильних ударах виникають дірчасті переломи.