МУЖСКИЕ ПОЛОВЫЕ ГОРМОНЫ - АНДРОГЕНЫ

го товариства був М. Яворський, основник т. зв. української марксист­ської історіографії. Більш популярного характеру, праці М. Яворсько-го не користувалися великою пошаною більшосте істориків, їх корот­ку характеристику подає проф. Оглоблин у своїй історіографії.²⁶ Можна догадуватись, що Слабченко зав'язав досить скоро контакти з Харковом, але це не були контакти з проф. Яворським, а радше з акад. Багалієм. Ми не знаємо точніше, коли зав'язав Слабченко перші кон­такти з Багалієм, який, як відомо, з 1922 р. очолював науково-дослідну катедру історії української культури. З катедрою тісно співпрацював проф. О. Оглоблина у Києві, один з не багатьох дійсних членів. Ця спів­праця Слабченка з Багалієм почалася напевно раніше, як у 1927 р., поскільки саме в 1927 р. до катедри приєднано Одеську секцію історії . України, що її з 1926 р. очолював М. Слабченко. Належав Слабченко також (як член-ксреспондент) до Українського Інституту Марксизму-Ленінізму (директор О. Скрипник) у Харкові, що, як відомо, був центральною марксистською установою та. публікував двомісячний жур­нал Прапор марксизму. Яка була діяльність Слабченка у цьому Ін­ституті, не знаємо, але може тому Баталій у згаданому вже Нарисі істо­рії України зараховує Слабченка (поруч з М. Яворським і О. Гермайзе) до марксистського напрямку в українській історіографії того часу. Про це згадується також і у біографічній записці, ЗДО її підготував на доручення акад. Багалія проф. Оглоблин, який пише тепер про це так: «Підкреслення «марксизму» у записці, це, з одного боку, «данина часу», а, з другого боку, глибоке переконання самого Слабченка (й не тільки його), що він творить нову марксівську школу в українській історіографії, будь-що-будь школу революційну, в кращому розумін­ні того слова. Ясна річ, що з московським «марксизмом-ленінізмом» це не мало нічого спільного».²⁷

Співпраця з акад. Багалієм продовжувалась також у рамках «Ко­місії для вивчення соціально-економічної історії України XVIII—XIX ст. у зв'язку з історією революційної боротьби» при ВУАН, що була заснована в 1928—29 рр. Комісію очолював акад. Багалій як голова, керівником був проф. О. Оглоблин.

Крім Харкова, зав'язав Слабченко також тісні контакти з Києвом, головним осередком української історичної науки, що був безпосеред­ньо пов'язаний з особою акад. М. Грушевського. Як про це обширно згадує проф. Полонська-Василенко, Слабченко співпрацював з акад. М. Василенком, тобто з Комісією для виучування західньо-руського і українського права та друкувався у Працях цієї комісії.²⁸ З акад. Василенком обговорював Слабченко справу видання в декількох томах архіву Коша Запорізької Січі, що його у половині XIX ст. перевіз до Одеси А. Скальковський. Проект цього видання був пойнятий у Ко­місії, але дальші події СВУ не допустили до його реалізації. У зв'яз-

26 Цит. пр., стор. 345, 346, 360, 368, 369.

27 Лист О. Оглоблина з 28, III. 1982.

28 Н. Полонська-Василенко, цит. пр., стор. 128.

ку з тим проектом пише у своїх споминах проф. Полонська-Василенко і про взаємини Слабченка з Грушевським, до якого Слабченко спершу звернувся з тою справою. За її словами, „Слабченко вже роз­робив план видання; за зразок взяв він «Архив Юго-Западной Росии» Він проектував видати 6 або 7 томів, розмістити матеріал тема­тично і вмістити в кожному томі-вступну статтю-монографію редак­тора тому. Матеріяли, які не вкладалися б у тематичну схему, він про­ектував видати окремо в одному, або двох томах ... З доручення проф. Слабченка я звернулася до секретаря 1-го Історично-філологічного Від­ділу ВУАН, акад. С. О. Єфремова, який з захопленням взявся про­вести справу через збори 1-го відділу. Він так і зробив — уже по за­кінченні літніх вакацій. Ясна справа несподівано викликала різкий протест з боку акад. М. С. Грушевського і його брата, .проф. О. С. Гру-шевського. З підтримкою частини членів 1-го відділу, вони настояли, щоб справа видавання архіву була передана Археографічній комісії, . яка була під головуванням М. С. Грушевського. Так і було зроблено. М. Є. Слабченка викликали на засідання, і там проти його плану бу­ло висунуто «контрплян» видати матеріял не тематично, а як архів­ний фонд, у хронологічному порядку, додавши докладні показники. Обидві сторони не погоджувалися на поступки, і справа припини­лась".²³

Питання взаємовідносин акад. М. Грушевського і зрештою акад. Василенка з іншими істориками — це окрема тема і її тут не може­мо розглядати. Можна тільки з деякою певністю сказати, що відно­сини Грушевського до Слабченка (з тих чи інших причин) не були надто добрими, хоч Грушевський, як сказано раніше, друкував праці Слабченка у журналі Україна. В 1928 р. надано Слаоченкові науко­вий ступінь доктора історії української культури (honoris causa) на рекомендацію акад. Д. Баталія, який рік пізніше був головним про­мотором обрання Слабченка академіком ВУАН.²⁹

1 липня 1929 р. відбулися останні більш-менш вільні вибори дійс­них членів ВУАН і на рекомендацію акад. Д. Баталія³⁰ Михайла Слаб­ченка обраио дійсним членом 1-го Відділу (історичні науки), поруч з Д. Яворницьким і М. Яворським, та білоруським істориком В. М. Ігнатовським. Як пише про ці справи проф. Оглоблин: «це переведен­ня кандидатури Слабченка поміж Сцілою (опозиція Грушевського і почасти Воблого) й Харибдою (недовір'я партії і уряду й вороже став­лення до Слабченка з боку М. Яворського — на ґрунті наукової і пер­сональної конкуренції)»³¹ було безперечно не тільки великим особис­тим успіхом Слабченка, але й української національної історіографії.

²⁹ Проф. Полонська-Василенко пише у своїх спогадах, що в 1926 р. Слабченко одержав від Головнауки науковий ступень доктора. Рік помил­ковий.

з° Про вибори Президії ВУАН а 3 липня 1928 р. пише проф. Полонська-Василенко у вже згаданій праці Українська Академія Наук, з'ясовуючи ролю М. Скрипника. Див. стор. 56 і далі.

В тому часі на ВУАН вже почали натискати урядові чинники, зокре­ма першу ролю в тому відношенню відіграв М. Скрипник. Українські громадські і наукові кола раділи тим вибором і Слабченко одержав багато ґратуляційних листів, в тому і вод акад. Багалія, якого текст, на жаль, «є зберігся. До листа Багалія дописався і проф. Оглоблин ї ний лист є дуже симптоматичним у багатьох відношеннях. Його тут, за дозволом автора, передруковуємо в цілості.³²

Дорогий Михайле Єлисійовичу!

З дозволу Дм. Ів. (Багалія — Б. В.) додаю до його листа кілька слів. Ще раз глибоко і сердечно вітаю Вас з нагоди, обрання на ака­деміка. Те, про що мріяв я, чого мірою сил своїх добився, тепер є й буде!

Серцем рідним, спільною думкою друзі Ваші й серед них я пере­жили боротьбу за визнання Вашої праці, за перемогу Вашу й нової — революційної школи в українській історіографії, за нові-широкі, вільні й далекі шляхи майбутнього. Важко було колись, а все ж мило мені згадати й за ті роки спільної праці й боротьби.

Щасливий я, Дорогий Михайле Єлисійовичу! Хай же, Любий Дру­же мій, щасливо йде Ваша праця, Ваше життя!

Віншую Високоповажану Дружину .Вашу, вітаю Тараса Михай­ловича. До Києва!

Обіймаю, цілую Вас і міцно зтискую Вашу руку.

Ваш О. Оглоблин

1. VII. 1929 Київ

Після вибору акад. Слабченко очолив третю катедру історії Укра­їни — катедру історії України доби феодалізму. Дві інші очолювали академіки Д. Багалій у Харкові і М. Грушевський у Києві. На листо­падовій сесії ВУАН до катедри Слабченка було включено Комісію старої історії України, якою до того часу кермував М. Грушевський. Крим того, під керівництво Слабченка передано було також Комісію Південної України. На жаль, все це тривало недовго. Про це читає­мо у споминах проф. Наталії Полонської-Василенко.³³

. .. „Осінь 1929 року була у Києві тривожна: численні співробіт­ники Академії та академік С. О. Єфремов були ув'язнені у зв'язку '' - підготовленим процесом СВУ. Не пригадую, коли саме приїхав М. С. Слабченко; здається мені, що на початку грудня. Він був стурбований, сумний: заарештовано його сина Тараса. Михайло Єлісейович, що називається, місця собі не знаходив. Він хотів їхати до Харкова, зробити в ҐПУ заяву, що винний він, а не син, просити, щоб сина

_________

³¹ О. Оглоблин, лист з 28. 111. 1982.

32 Лист проф. О. Оглоблина до автора тих рядків з 6. V. 1982 р.

33 Н. Полонська-Василенко, цит. пр., стор. 129. Про Слабченка на Соловках згадує Семен Підгайний в Українська інтелігенція на Соловках, 1947. стор. 63—66.

відпустили і замість Тараса заарештували його. Скаржився, між ін­шим, на поганий готель, в якому дали йому номер — на бульварі Шев­ченка, біля Хрещатика. Один раз, прийшовши додому, він помітив, що хтось розкривав його валізу і чогось шукав у ній. Другого разу скаржився він на несподіване переселення до іншої кімнати; при цьо­му знов помішано його речі. Пригадую останній день його перебуван­ня у Києві. До пізнього вечора пробув він у нас, тяжко засмучений. Нарешті поїхав додому, в Одесу. Минуло днів три-чотири. Одержую листа від його дружини. Благає повідомити, що сталося з Михайлом Єлісейовичом, бо до цього часу він додому не повернувся. І нічого не пише. Все стало ясно: чому хтось відкривав валізу, чому переселяли** до іншої кімнати. Трохи пізніше ми дістали повідомлення, що М. Є. Слабченка заарештовано в поїзді. Слабченка сина незабаром звіль­нили. Більше я не бачила Михайла Єлісейосвича. Засуджений на 8 ро­ків заслання, він спочатку був у Ярославському політ ізоляторі, і по­тім — «а Соловках, у Саватіївському ізоляторі, в цій тюрмі у тюрмі/ і нарешті — на Мурмані. Ходили чутки, нібито після закінчення тер­міну заслання він був звільнений і викладав у якомусь технікумі на Мурмані. Від одного з одеських професорів я чула, що Слабченко на короткий час приїздив до Одеси десь у 1940 р. Жодних інших відо­мостей про нього не -маю."

В Енциклопедії Українознавства проф. Оглоблин пише, що остан­ня вістка про Слабченка — невеличка замітка ««Проложное сообщение о предлетописной Руси».³⁴ Вирок сов. суду позбавив акад. Слаб­ченка всіх прав. З засудженням ученого, як це ми і згадали раніше, засуджувалися на смерть і всі його твори. Це сталося зразу. Ще пе­ред процесом СВУ, у сьомому томі Праць Комісії для виучування істо­рії західньо-руського і українського права мала друкуватися розвід­ка Слабченка про феодалізм на Україні. Розвідку Слабченка викрес­лено та замінено статтею члена комісії П. К. Сосенка про каптурові суди на Україні. Прийшла нова катастрофа, бо і Сосенка було заареш­товано і заслано. І знову треба було замінити його статтю іншою, але до цього вже не дійшло. За наказом партії сьомий том знищено, при­пинив свою діяльність і Соціально-економічний відділ ВУАН зі свої­ми комісіями. Як пише проф. Полонська-Василенко, єдиний корек­турний примірник залишився у бібліотеці голови комісії акад. Василенка і доля цього примірника невідома. Невідома також доля інших надрукованих праць акад. Слабченка та напевно численних рукопи­сів, які мусіли бути у працьовитого українського вченого.³⁵ Невідома докладно його власна доля, а навіть дата його смерті.

34 Исторический журнал, ч. 7, 1942.

³⁵3 Акад. Д. Багалій, цит. тір., стор. ПО, — пише з нагоди обговорення пер­шого і другого томів Матеріалів до економічно-соціальної історії України XIX ст. таке: «невтомний проф. М. Є. Слабченко склав ще і третю частину своїх начерків, присвячених добі революції — після 1905 року. Було б ба­жано, щоб вона скоріше побачила світ, аби тільки були певні факти, а від-

Закінчуючи цей короткий і неповний нарис сильветки акад. Слаб­ченка, хочеться повторити слова його близького приятеля проф. Оглоблина — „знищення Слабченка — це був найбільший удар і най­більша втрата для української історіографії. того часу. Але це був тільки початок «бедствий грядущих», які тривають і до сьогодні" …³⁶

Праці з історії українського права

Багато уваги присвятив Слабченко вивченню внутрішнього устрою Гетьманщини XVIII ст. та історії українського права. Писати на ці теми почав він ще у студентських часах і першою більшою працею була монографія — Малорусскій полкь вь административномь отношеніи. Историко-юридическій очеркь (І909). Праця складається з двох частіш, В першій обговорено питання про характер козацького полку як військово-адміністраційної одиниці. У тому відношенні Слабченко нав'язує до праць О. Лазаревського, який також давав описи окремих полків Гетьманщини не тільки як воєнних округ, але і. як адміністрацйно-територіальних одиниць, подаючи склад населення тощо.³⁷ В другій частині («военное діло», «полицейское діло», «торговля и лромьшіленность», «земельньїе діла» і «полковой судь») Слабченко багато уваги присвячує соціально-економічній проблематиці та,, ба­зуючись на правовій надбудові територіального устрою Гетьманщи­ни, приходить до висновку, що у зв'язку з Переяславським договором 1654 р., Україна була поставлена у васальну залежність від Москви. Ця праця молодого ще тоді Слабченка висувала цілий ряд сміливих концепцій, але одночасно й мала багато недоліків. її досить гостро скритикував Микола Василенко у просторій статті «З історії устрою Гетьманщини»,³⁸ в якій, між іншим, твердив, що «справа юридичного відношення України і Москви ще не досліджена і представляє собою дуже важке наукове питання». Слабченко надто сміливо користуєть­ся твердженнями про Гетьманщину як «васальну державу», як і те, що Гетьманська Україна була демократичною республікою, з пред­ставництвом і безпосередньо-демократичними інституціями». Не зго­джується Василенко з Слабченком і в інших справах, як наприклад, про полковий суд, ролю шляхти на Лівобережній Україні тощо. Ба­гато гіпотез Слабченка базовані на недостатньому використанні джерелта існуючої літератури; і так, наприклад, Слабченко взагалі не використав матеріялу «генеральних слідствій о маєтностях», як го­ловного джерела для вивчення землеволодіння. У зв'язку з тим на

_________

повідне освітлення їм зможуть дати й інші історики». Ці рядки Багалій писав можливо 1927 р. і вже тоді знав про підготовку третього тому, який, можливо, залишився у рукописі.

³⁶ Лист проф. О. Оглоблина з 6. V. 1982 р.

³⁷Перелік важніших праць О. Лазаревського знайде читач у раніше згаданійісторіографії Дорошенка-Оглоблина.

³⁸ Записки НТШ, т. 108, кн. 2, 1912, стор. 103—116.

сторінках Записок НТШ відбулася цікава дискусія з відповіддю Слабченка і реплікою Василенка. Ці дві статті надруковано під спільним наголовком «Ще до історії устрою Гетьманщини XVII—XVIII ст.» та­кож У Записках НТШ.³⁹ Друга велика праця Слабченка, Опыты по "истории' права Малороссии. XVII ц XVIII вв. (1911) є збіркою окремих нарисів, як наприклад, про порядок ведення процесу з першої поло­вини XVIII ст., про «causus nobilis» (рятування засудженого через од­руження) та ін. Також і на цю другу монографію відгукнувся Василенко з критикою,⁴⁰ оспорюючи ряд гіпотез Слабченка, недозрілість висновків і недостатнє використання джерел. Історію українського права обговорює Слабченко також у меншого розміру розвідках, се­ред яких слід назвати Протоколь отпускныхь писемь за гетлана Апо­стола 1728 г. (1913), Цектральниг учрежденія Украины XVII—XVIII вв. (1918), Про судівництво на Україні (1920) та ін.

З початком 1920-их рр. Слабченко більш цікавився вивченням істо­ричного розвитку української економіки і про це говоритимемо окре­мо. Але також і в цьому періоді опублікував ряд цікавих праць. Як це вже згадано раніше, Слабченко активно спывпрацював з Комісією для виучування історії західньо-руського і українського права ВУАН, яку очолював акад. Василенко. У виданнях цієї комісії Слабченко опублікував декілька праць, як наприклад, «Соціяльно-правова орга­нізація Січі Запорізької» (1927) та «Паланкова організація Запорізьких Вольностів» (1929), що її, між іншим, зрецензувала проф. Наталія По-лонська-Василенко.⁴¹ У Ювілейному Збірнику на пошану акад. Д. Багалія опубліковано обширну розвідку Слабченка „Ескізи з історії «Прав, по которым судится малороссийский народ»" (1927). Статті і розвідки Слабченка розкидані по різних збірниках і журналах і де­які з них подаємо в бібліографії.⁴² Слід при цьому сказати, що Слаб­ченко, зокрема у своїх .працях про Запоріжжя, зробив цінний вне­сок в історію українського права. Запорізьку Січ XVIII ст. уважав Слабченко самостійною державною організацією. «Окрема територія й особлива, хоч би геть рідка людність, — пише він, — давали спро­могу визнати їх за формальні моменти незалежної держави не тіль­ки дослідникам, а й сучасникам» .⁴'³ Панівною верствою на Запоріжжі було військове братство, яке складали нежонаті козаки-січовики. Від­носини між членами братства регулювались при цьому військовим пра­вом. Гіпотеза Слабченка про панування на Запоріжжі «мусульман­ського февдалізму» є, очевидно, даниною часу, — як і зрештою його намагання 'представити соціяльну характеристику козацтва при до­помозі марксистських «надбудов».

³⁹ Там же, т. 116.

⁴⁰Див. Записки НТШ, т. 113.

⁴¹ Див. Записки Історично-філологічного Відділу ВУАН, кн. 16, 1928.

⁴² Подана бібліографія охоплює тільки невелику частину друкованих праць. Більшість праць треба ще розшукати у журнальній літературі.

⁴³ М. Слабченко. Соціяльно-правова організація, цит. пр., стор. 210.

Праці з історії розвитку народнього господарства України

Якщо праці Слабченка з ділянки історії українського права та внутрішнього устрою Гетьманщини слід поставити поруч праць та­ких дослідників,, як М. Василенко. чи Л. Окіншекич, то дійсно піонерським характером визначаються Студії Слабченка з історії народного господарства України,. тісно пов'язані з - юридичними концепція­ми, представленими в раніше згаданих працях Слабченка про пол­кове господарство, внутрішній устрій Запоріжжя, тощо. Праці з еко­номічної історії України заплямував Слабченко в широких рамках. Найбільш грандіозним пляном Слабченка було виготовлення циклю пов'язаних хронологічно праць на тему «Організація господарства України від Хмельниччини до світової війни». У цих працях плянував Слабченко висвітлити господарський розвиток не тільки Геть­манщини чи Запоріжжя, але також Правобережної України XVI— XVIII ст., періоду до 1861 р., та найновіших часів, після реформи 1905 року до світової війни 1314 _:р. Цей плян, на жаль, не вдалося Слабченкові зреалізувати у зв'язку з арештом, а пізніше з засланням. З запланованого появилося тільки шість томів і їх тут коротко обговоримо. В рр. 1922—25 автор видав перші чотири томи п. н. Хазяйство Гетманщини в XVII—XVIII столетиях: т. І, «Землевладания и формьі сельского хозяйства» (1922); т. 2, «Судьбы фабрики и промышленности» (1922); т. З, «Очерки торговли и торгового капитализма» (1923 з картою торговельних шляхів); і т. 4, «Состав и управление государственным хозяйством Гетманщиньї XVII—XVIII вв.» (1925). Перший там вийшов також українською .мовою в 1923 р. В українському ви­данні пороблено деякі (невеличкі) зміни і, як зазначає сам автор, «зміни виразилися в деяких скороченнях і в більшій точності в вияснен­ню висловлених думок ... Плян роботи зістається той же самий, що його оголошено в передмові до видання російського, себто економічно-правова історія України складається з шести частин, якими охоплю­ється минувшина різних живших особистим своїм життям територій України по горизонталі й у відношенню приватного та публічного гос­подарства по вертикалі».⁴⁴

У першому томі автор обговорює заселення України до 1648 р., етнографічний склад населення, соціальні верстви, володіння нерухомостями (общини, займанщини), толоку, еміграційні процеси, гро­шеву господарку і ціни на продукти, манастирське землеволодіння, панщина, оренди тощо. У другому томі багато уваги присвячує автор зиченню українського міста з «його сільською подобою», сільсько­господарський промисл і його перевагу в економіці Гетьманщини, як і такі питання, як цехові організації, салітрові заводи, суконні фабрики, експорт конопель, появу машин, шинкарство, рудні, цегольні і т. п. Третій том присвячений вивченню торгівлі і тут маємо окремі розділи

^{___________________}

⁴⁴ М. Слабченко, Господарство Гетьманщини XVII—XVIII ст., стор.

V І—VII.

_Про тип української торгівлі і московську торговельну політику на Україні, українське купецтво і купецькі цехи, кредит, банки, торгові шляхи, ярмарки, чужоземну торгівлю, ролю жидів у торгівлі, тощо. Найбільший об'ємом був четвертий том, аналізуючи господарську по­літику козацької старшини, господарство козаків, державне майно України, господарство духовенства і церкви, гетьманські" маєтності, міста і ратушне господарство, питання прохарчування московського війська на Україні, податки, бюджет Гетьманщини, московський фіс­кальний контроль та ін. З дальших частин появився як перший ви­пуск п'ятого тому вже згадана праця «Соціально-правова організація Січи Запорізької» (1927).

Хоч і не довелося Слабченкові виконати широко задуманого пляну історії господарства Запоріжжя і Правобережної України, він і далі ви­давав студії господарської історії України, починаючи їх вже XIX ст. І так, на основі лекцій, читаних у серпні 1927 р. для вчителів трудо­вих шкіл, він видав невеличку конспективну працю «Боротьба за систели землеволодіння і форми господарства в Україні XIX—XX ст. (1927). У цій розвідці маємо такі розділи: «Тенденції до товарового господарювання на Україні», «Аграрні відносини в період кріпацько­го права», «Перехід до землеволодіння пруського типу», «Криза 80-их рр. XIX ст.», «Сільське господарство за промислового капіталізму». «Боротьба за землю в 1905 р.», «Перемога фермерського господарства» і кінцевий розділ — «Спроби перетворити Україну у колонію».

У 1925—27 рр. появився двотомник Слабченка — Матеріали до економічно-соціальної історії України, XIX ст., як перша спроба в укра­їнській історіографії дати синтетичну аналізу української економіки цього періоду. У першому томі, який складається з 42 розділів і бібліо­графічного покажчика використаної літератури, обговорено стан сіль­ського господарства України, правне становище поміщичих селян, опо­даткування сільського господарства, заведення інвентарних правил тощо. У другій .частині першого тому Слабченко звертає увагу на роз­виток міст, ремесла і передреформної фабрики, на виникнення фаб­ричного виробництва, та, в окремих розділах, обговорює такі теми, як становище робітників, українські ярмарки, закордонну торгівлю, гро­мадський рух перед 1861 р., раціоналізацію поміщицького господар­ства, українські проекти визволення селян та період реформи 1861 р. Другий том Матеріалів являється хронологічним продовженням першого, обговорюючи період від скасування панщини до 1905 р. включно. В, 28 розділах Слабченко представляє соціально-економічні процеси на Україні того періоду, присвячуючи спеціальну увагу ре­формі 1861 р., що її він уважає «поворотним пунктом в економічно-соціальній історії України нового часу». Досить докладна аналізу ре­форми 1861 р. була одною з цікавіших сторінок цієї праці, що і від­значив також; акад. Багалій, говорячи, що «тут не лише оцінка ре­форми, але й дальша її еволюція як з боку поміщицького, так і з боку селянського землеволодіння й господарства».⁴⁵ Багато уваги при­святив автор також і аграрній кризі 1890-их рр., історії розвитку фаб­рично-заводської промисловості та розглядові сталу робітників та ро­бітничого руху. Період 1861—1905 р., у загальному, представлено до­сить схематично і тут Слабченко намагався провести марксистську ін­терпретацію економічних і соціальних процесів.

Автор уважає, що економічний процес цього періоду ускладнюєть­ся різними явищами, нерідко діалектичного порядку. Першим етапом у ньому є боротьба дрібнішого землевласника з великим дворянським землеволодінням, але селянство незабаром розшаровується на багатирів-куркулів і на батраків-бідняків. Із зростом важкої індустрії і формуванням робітничої класи обставини радикально змінюються, — боротьба ведеться не за збереження дрібної власності, але проти на­громадження капіталу. Для. написання другого тому Слабченко ви­користав біля 300 різних видань: монографій, мемуарів, статистичних збірників та деякі архівні джерела, переважно з одеських архівів.

Немає найменшого сумніву, що значення цих праць Слабченка для історіографії історичного розвитку народного господарства України було унікальним. Це вперше зроблено спробу з'ясувати економіку Укра­їни як живий самобутній організм, який має свої власні інтереси, що нерідко саме і суперечать російським економічним інтересам. При об­говоренні політичних наслідків Переяславського договору Слабченко не тільки звертає увагу на правні консеквенції (з деякими його дум­ками можна сперечатися), а передовсім на господарську площину. В Україні, крім високорозвиненого сільського господарства, що було основою економіки України, була також високорозвинена торгівля, то творила тоді важливу частину українського народного господар­ства. До деякої міри були розвинені також і деякі промислові галузі і характеристика Слабченком історичного розвитку деяких галузів промисловості була мабуть найслабшою, як побачимо далі. Слабчен­ко твердить, що українська торгівля мала інші шляхи, зв'язки і заці­кавлення як тодішня московська, що стояла на багато нижчому різ­кі. Тому одною з перших консеквенцій Переяславського договору бу--та низка заходів саме проти дальшого розвитку української торгів--"•і. Розглядаючи становище українських господарських кіл, Слабченко слушно зазначає, що «московська буржуазія XVII і XVIII ст. не вважала за вигідне розвивати українські фабричні підприємства і ви­пускати їх вироби до Західньої Европи і до Росії, де українські продукти легко з руськими конкурували».

^ 20-их рр. ще можна було на такі теми дискутувати. Праці Слабченка досить широко обговорювалися в українській фаховій літера­турі, на превеликий жаль не всі ці рецензії нам тепер доступні. Прихильннми були рецензії молодого тоді українського історика і також значного спеціаліста історії розвитку української промисловості

⁴⁵ Багалій, цит. пр., стор. 109.

проф. О. Оглоблина. У журналі Червоний Шлях^і9 поміщено його об-ширну рецензію на другий том Слабченка Судьбы фабрику, и промышлености в Гетманщине в XVII—XVIII ст. п. н. «Старовинна укра­їнська фабрика». У Записках Історично-філологічного Відділу ВУАН помістив проф, Оглоблин також рецензію на перший том Матеріалів до економічио-соціальної історії України XIX ст.,⁴⁷ де прихильно розглядає тезу Слабченка про «своєрідність» українського історичного процесу XIX ст., уважаючи цю працю «значним явищем у нашій істо­ричній літературі». Плян монографії і розподіл матеріалу не вважає критик зовсім вдалим у зв'язку з деяким плутанням двох принципів — хронологічного і тематичного. Оглоблин також вказує на невико­ристану літературу і наводить її список. Зокрема мало уваги присвячено вивченню і аналізі статистичного матеріялу. В рецензії та­кож подано деякі критичні завваги щодо розвитку сільського госпо­дарства як і спростування тези проф. Рожкова (що її використав Слаб-ченко), мовляв на Лівобережній Україні і в Новоросії у першій по­ловині XIX ст. не було обробної промисловості!. Найкращими розділами у праці Слабченка, на думку Оглоблина, є розділи, присвячені питанням соціально-економічної організації. Також і розділи, що їх присвячено вивченню ідеологічних течій, дають чимало цікавого ма­теріялу, але цю ідеологічну еволюцію не завжди виявлено на тлі економічно-соціального життя.

Велику рецензію на чотири томи «Организации хозяйства Украны» подав на сторінках журналу Україна історик-архівіст історич­ного архіву у Чернігові П. К. Федоренко, який і сам працював над історією і правними відносинами в Гетьманщині.⁴⁸ У своїй рецензії Федоренко звертає увагу на ряд недотягнень у використанню дже­рел і підборі статистичного матеріялу. Підсумовуючи свої думки, ре­цензент признає Слабченкові, що «з великою увагою досліджено і ви-сунено на перший плян економічну базу Гетьманщини. Та колії до­сліди з економічного життя України завжди притягали увагу істори­ків марксистів і немарксистів, то спробу з'ясувати правову надбудову над складеним на Україні господарським устроєм у такому широкому масштабі, без сумніву, зроблено вперше . . . Взагалі цілу низку питань у зв'язку в системою організації господарства Гетьманщини поруше­но і по змозі розв'язано вперше». При тому Федоренко покликається на праці інших вчених, зокрема О. Оглоблина (Мануфактура в Гетманщине) та І., Джиджори (Економічна політика російського правительства супроти. України), які значно доповнюють висновки Слаб­ченка — перший автор у вивченні промисловости, другий — торгівлі.

⁴⁶ О, Оглоблин «Старовинна українська фабрика», Червоний Шлях, 1925,

т. 8 (29), стор. 91—100.

⁴⁷Записки Історично-філологічного Відділу ВУАН, 1926, кн. VII—VIII,

стор. 560—71.

⁴⁸ Україна, 1929, кн. за липень-серпень, стор. 9—23.

Рецензуючи двотомник Слабченка Матеріали до економічно-соціальної історії України, XIX ст, акад. Володимир Левитський⁴⁹ зазначає, що «акад. Слабчекко в своїх «Матеріалах» виходить далеко за рамці соціяльно-економічної історії. Його книги становлять цілу низ­ку нарисів, що охоплюють культурну історія) України з найрізнородніших боків її. В цих нарисах перед, читачем проходить соціально-економічне життя народу, побут його, наука, право, література, істо­ріографія України, політичні напрямки, народні руки і над усім дам спиняється автор, але увагу його звернено на економічний бік побуту України». Це була, мабуть, остання рецензія на праці Слабченка. Друкувати будь-які рецензії на Слабченка після 1929—1930 рр. вже було неможливо.

Крім коротко тут згаданих .праць більш синтетичного характеру, Слабченко помішував багато розвідок і статтей у наукових журналах на різні теми. Цікавився він питанням розвитку/української економіч­ної думки і окремі розділи на цю тему написав у згаданих Матерія­лах («натурфілософія», «українські проекти визволення селян», «шля­хетська історіографія»). У 1923 р. Слабченко опублікував передмову до праці М. Зібера (Очерки первобытной жонолической культуры), подаючи характеристику того вченого. У зв'язку з дискусією про ви­пуск грошей в Гетьманській, державі, що її започаткував відомий нумізматик В. Шугаєвський, Слабченко написав цікаву розвідку «.Чи була в Гетьманщині своя монета?», поміщену у Записках Українсько­го Наукового Товариства в 1925 р. З циклу статтей про сільське гос­подарство нам відома його розвідка «Боротьба за системи землеволо­діння і форми господарки в Україні XIX—XX ст.» (1927). У зв'язку з одержанням катедри, цікавився Слабченко також; і ранньою істо­рією України. Останньою його працею (перед заарештуванням) був невеликий конспект, випущений на циклостилі, про «феодалізм на Україні» (1929). На цю тему, як ми згадували раніше, виготовив Слабченко статтю для Комісії для виучування західньо-руського і україн­ського права. Варто при цій нагоді згадати, що крім багатотомної праці Слабченка приблизно в тому часі появилися також праці проф-М. Яворського, своєрідного «основника» української марксистської школи в українській історіографії 1920-их рр. Оцінку праць Явор­ського знайде читач у вже цитованій історіографії проф. Оглоблина, а тут можна тільки сказати, що вони не користувалися спеціальною "пошаною в українських академічних колах. Праці Яворського інко­ли заторкували подібну проблематику і деякі з них (3 історії рево­люційної боротьби на Україні) викликали досить різку полеміку між Яворським і акад. Багалієм. Не знаємо чи в цій дискусії брав участь також і Слабченко, до якого Яворський, як вже згадано, не був при­хильним. Це питання ще варто розслідити, як і зрештою безпосередню причину арешту Слабченка. Також діяльність одеської історич­ної школи М. Слабченка вимагає спеціального дослідження.

. ⁴⁹До питання про структуру історії економічного побуту України», Україна, 1929, кн. 37, стор. 3—15.

МУЖСКИЕ ПОЛОВЫЕ ГОРМОНЫ - АНДРОГЕНЫ

Половые гормоны определяют половое развитие организма и формируют первичные и вторичные половые признаки. В женском организме преобладают женские половые гормоны - эстрогены, а в мужском - мужские половые гормоны - андрогены. Женский организм содержит незначительное количество андрогенов, а мужской - небольшое количество эстрогенов.

В 1895 году Saechi впервые описал связь между массой мышц и действием мужских половых гормонов - андрогенов. В 1935 году Kochacian и Murlin было обнаружено, что мужской половой гормон - тестостерон стимулирует развитие вторичных половых признаков и накопление белка в организме.

В настоящее время в медицинской практике используются: тестостерона пропионат, тестостерона энантат, метилтестостерон и др. Все эти препараты имеют высокую андрогенную активность и с анаболической целью применяться не могут. Применяются они по строгим медицинским показаниям в случаях недоразвития первичных и вторичных половых признаков. Справедливости ради нужно отметить, что до распространения синтетических анаболических стероидов мужские половые гормоны с анаболической целью применялись очень широко. Единственным ограничением их применения служило то, что на фоне хронического введения андрогенов извне, продукция собственных андрогенов постепенно угасала.

В настоящее время, однако, выяснено, что ослабления собственной продукции андрогенов можно избежать если назначать андрогены короткого действия (4-6ч.) через день. При такой схеме лечения половые гормоны можно применять на протяжении многих лет без развития синдрома отмены после прекращения лечения.