У Ніжині Чернігівської області, Ніни Сосніної — у Малині Житомирської області, Лялі Убийвовк — у Полтаві.
Окрім партійно-комсомольського підпілля в Україні було створено мережу спеціальних підпільних розвідувальних і диверсійних груп. Так, у Запорізькій області залишено 27
аген тів для диверсійно-розвідувальної діяльності9. У Миколаєві до початку 1943 р. спеціальне завдання успішно виконувала група В.Лягіна (Корнєва), яка шляхом підриву знищила 20 т пального, склад зимового обмундирування, 53
автомашини, 27 літаків і 2 ангари. Загалом ворогу було завдано збитків на суму 50 млн райхсмарок10. Усього на окуповану територію України було перекинуто 805 розвідників і зв’язкови.
Серед залишених на нелегальному становищі парторганізацій активну роботу відразу розпочали Чернігівський (на чолі з М.Попудренком, а потім О.Федоровим), Хар ківський (І.Бакулін), Дніпропетровський (М.Сташков і Д.Садовниченко), Сталінський (С.Щетинін) підпільні обкоми КП(б)У, Київський підпільний міськком та ряд інших. Уже в перші дні окупації Києва підпільники Залізничного райкому партії на чолі з О.Пироговським підірвали залізничну станцію КиївТоварний, 2 цехи паровозоремонтного заводу, Солом’янський і Повітрофлотський мости, знищили 280 вагонів із вантажем. Підпільники О.Лебедєв і М.Тацков підпалили Дарницьке депо, вивівши з ладу всі паровози. Внаслідок цієї диверсії станція Дарниця не працювала 25 діб12.
Важливою формою руху Опору проти загарбників на території України стала підпільна діяльність. Особливе значення радянське підпілля мало у південних та південно-східних областях, оскільки там зосереджувалися стратегічні промислові об’єкти, великі міста, порти, а також густа мережа автомобільних доріг і залізниць, яку противник використовував для вивезення з України матеріальних цінностей та перекидання на фронт військових вантажів і живої сили. Саме у містах розта шовувалися органи управління, штаби, тилові служби і резерви, склади і перевалочні бази,
автопарки, шпиталі, вузли зв’язку, пропагандистські, контррозвідувальні, каральні, охоронні та інші об’єкти окупантівi.
Головними ж формами боротьби радянських підпільників були агітація, економічний саботаж, диверсії на комунікаціях противника та індивідуальний терор. У цілому інструментарій підпільної боротьби був вельми різноманітним:
1. Організаційна розбудова. Залучення до підпільної діяльності нових членів, розширення підпільної мережі, встановлення зв’язку з іншими організаціями, партизанськими загонами та «Великою землею», планування операцій, налагодження управління та конспірації, створення матеріальної бази підпілля, облаштування явок і «поштових скриньок», підробка документів, легалізація підпільників, насадження
агентури в установах окупаційної адміністрації.
2. Агітація і пропаганда. Інформаційна війна, поширення правдивих і неправдивих відомостей в усній (чутки, радіопередачі) або друкованій (листівки, газети) формах із метою схилити місцеве населення та (рідше) самого противника на
свій бік. Доведення до населення інформації про успіхи Червоної армії та руху Опору в антифашистській боротьбі. Поширення зведень Радінформбюро, протидія німецькій
пропаганді.
3. Психологічна війна. Дезінформування окупаційних властей, морально-психологічне розкладання адміністрації ворога і його військових формувань, політична робота серед населення окупованих територій. Провокування окупантів на не симетричні репресії проти мирного населення і розширення, таким чином, соціальної бази руху Опору.
4. Саботаж. Свідоме невиконання або недбале виконання певних обов’язків, неспівпраця з окупантами, невихід на роботу, відмова від сплати податків та здачі сільсько гос подарської продукції, пошкодження обладнання, розкрадання майна, прихована протидія військовим, політичним, економічним заходам окупантів. Проникнення в окупаційні органи влади.
5. Диверсії. Вважалися ефективним способом дезорганізації ворожого тилу, заподіяння відчутних втрат окупантам не вступаючи з ними у прямий бойовий контакт. Таким чином, суттєвої шкоди противнику могли завдавати невеликі групи підпільників і навіть одинаки. 6. Розвідка. Збір і передача розвідувальних відомостей для військового і політичного керівництва СРСР, партизанських загонів, інших підпільних організацій.
7. Терор. Знищення живої сили противника.
8. Сприяння партизанським загонам. Постачання партизанам продовольства, зброї та амуніції, розвідданих.
9. Збройне повстання. Вища форма підпільної боротьби, що виявлялася у відкритому збройному виступі проти окупантів із метою звільнення населених пунктів або у безпосередній взаємодії з Червоною армією.
сійні групи, висаджувати мости, знищувати телеграфний і телефонний зв’язок, підпалювати ліси і склади, громити обози, знищувати живу силу ворога.
Серед комсомольсько-молодіжних організацій протягом війни найбільш відомими стали «Молода гвардія» у Краснодоні Луганської області, «За Радянську Україну» — у Запорізькій області, «Партизанська іскра» — на Миколаївщині, під керівництвом Сави Матекіна — у Сталіно, Якова Батюка
Дата добавления: 2014-12-03; просмотров: 878;