Законодавство

Зміни правових норм також спричиняють збільшення або зменшення обсягів пропозиції, зміну витрат на одиницю продукції. В структурі змін правових норм вирізняють зміни податків і субсидій і зміни характеру державного регулювання. При збільшенні податків з підприємств (податок з обороту, акцизні збори, податок на соціальне забезпечення тощо) можуть збільшуватись витрати на одиницю продукції, і це скоротить сукупну пропозицію. Субсидії бізнесу зменшують витрати виробництва і збільшують сукупну пропозицію.

Державне регулювання також розглядається як важливий чинник впливу на витрати виробництва і сукупну пропозицію. Посилення державного регулювання, зазвичай, збільшує витрати виробництва на одиницю продукції. І, навпаки, за рахунок дерегуляції можна збільшити ефективність, зменшити обсяг канцелярської роботи.

22. Класична модель макроекономічної рівноваги.
Загальна макроекономічна рівновага - це збалансований розвиток усіх сфер економічної системи, одночасна відповідність на ринку в цілому.

Макроекономічна рівновага передбачає досягнення пропорційності як доцільності, впорядкованості та відповідності відтворюваних зв'язків, сторін та фаз. При цьому локальні, окремі пропорції взаємопов'язані, доповнюють одна одну і зумовлюють збалансований розвиток усієї економічної системи, або рівновагу.

Між рівновагою, пропорційністю та збалансованістю існує тісний взаємозв'язок. Якщо рівновага є бажаною метою макроекономічного розвитку, то пропорційність і збалансованість є елементами механізму її досягнення. Ігнорування якогось з цих понять завжди призводить до однобічних результатів, до суперечностей та диспропорцій в економіці та суспільному житті

Згідно з класичною теорією механізм ринкового саморегулювання економіки складається з декількох елементів.Перший – ситуація, коли величина сукупних витрат буде недостатньою для виробництва потенційного ВВП, є малоймовірна. Якщо навіть сукупні витрати за будь-яких обставин зменшаться порівняно з потенційною величиною, то досить швидко такі важелі ринкового регулювання, як ціна і зарплата примусять економічних суб'єктів збільшити сукупні витрати до потенційної величини.

Прихильники класичної теорії визнають дестабілізуючий вплив заощаджень на рівновагу між доходами і витратами. Проте, на їхню думку, дана обставина не вимагає державною втручання в економіку. Ринковий механізм здатний самостійно й досить швидко ліквідувати цей дисбаланс через взаємодію між товарним та грошовим ринками. У цьому полягає суть другого елемента класичної теорії про ринкове саморегулювання.

23. Економічне зростання і крива виробничих можливостей.
здійснюється шляхом збільшення обсягів залучених до процесу виробництва ресурсів. Інтенсивний тип — це такий, який здійснюється шляхом ефективнішого використання ресурсів на основі науково-технічного прогресу та найкращих форм організації виробництва.

Макроекономічні фактори економічного зростання можуть бути поділені на три групи:

· фактори пропозиції;

· фактори попиту;

· фактори розподілу.

Фактори пропозиції включають:

· кількість і якість природних ресурсів;

· кількість і якість трудових ресурсів;

· обсяг основного капіталу (основні фонди);

Саме ці фактори визначають спроможність до економічного зростання. Але слід розрізняти здатність до зростання і реальне зростання по суті, для чого важливим є два наступних фактори.

Фактори попиту: для реалізації зростаючого виробничого потенціалу в економіці треба забезпечити повне використання збільшених обсягів всіх ресурсів. А це потребує збільшення рівня сукупних витрат, тобто сукупного попиту.

Фактори розподілу: здатність до нарощування виробництва недостатня для розширення загального випуску продукції. Необхідним є також розподіл зростаючих обсягів ресурсів з метою отримання максимальної кількості корисної продукції.

Зауважимо, що фактори пропозиції і попиту взаємопов'язані. Наприклад, безробіття уповільнює темпи нагромадження капіталу, зменшує витрати на дослідження. І навпаки, низькі темпи впровадження нововведень та інвестицій можуть стати головною причиною безробіття.

Крива́ виробни́чих можли́востей — залежність, що графічно ілюструє можливості одночасного виробництва двох продуктів з урахуванням обмеженості ресурсів, що витрачаються на виробництво цих продуктів.

Крива будується в системі координат, кожна з яких відображає обсяг виробництва одного з продуктів. Вона обмежує область виробничих можливостей, так що будь-яка крапка на кривій показує гранично можливе по ресурсних обмеженнях поєднання обсягів виробництва двох продуктів.

24. Заощадження і інвестиції. Фактори, що їх визначають.
Сектор фірм може збільшити свої чисті інвестиції тільки за рахунок заощадження домашніх господарств. Тому важливу роль в інвестиційній політиці відіграють заощадження.
Певна частина коштів по каналу «заощадження» використовується для поповнення запасу грошей, решта трансформується в інвестиції. Заощадження домогосподарств є єдиним джерелом чистих інвестицій у закритій економічній системі.
Рівновага в закритій економіці має характеризуватися макроекономічною тотожністю: Y= С + І + G, або = Y- С - G. Права частина (Y - С - G) — це та частина виробленої продукції, яка залишається після задоволення попиту домашніх господарств і держави, тобто заощадження. Ті заощадження населення, що надійшли на грошовий ринок і не мобілізовані урядом для своїх потреб та не осіли в грошових запасах, мають бути позичені сектором «фірми» для інвестування. Можна записати: 1 = S.
Якщо формування заощаджень уповільнюється або зовсім зупиняється, починаються скорочення інвестицій та «проїдання» раніше нагромадженого капіталу. Така ситуація виникає в умовах тривалої інфляції.
Зростання обсягу заощаджень створює верхню межу нарощування інвестицій у секторі «фірми». При цьому зростання обсягу інвестицій не досягає цієї верхньої межі. Частину коштів мобілізує уряд для державних закупівель. Тільки скорочення бюджетного дефіциту дає можливість максимально наблизити фактичний обсяг інвестицій до його верхньої межі, навіть перевищити.
Грошовий ринок покликаний створити домашнім господарствам ефективний механізм повної трансформації заощаджень в інвестиції.
Монетаристи вважають, що грошовий ринок має механізм, який одночасно впливає на підприємців (фірми) та на домогосподарства (фізичних осіб), стимулюючи перших і других інвестувати та заощаджувати рівновеликі маси грошових коштів. Таким механізмом є динаміка відсоткової ставки як плати за використання грошових заощаджень (рис. 5. 6.).

Зміна відсоткової ставки одночасно впливає як на заощадження (пропозицію), так і на інвестиції (попит), тільки в протилежних напрямках. Якщо ставка відсотку зростає, посилюється стимулювання заощаджень та розміщення їх на ринку, тому що на кожну заощаджену грошову одиницю власник одержить додатковий доход. Одночасно послаблюється стимулювання до інвестицій, бо зростуть витрати на кожну одиницю інвестицій.

Кейнсіанці заперечують можливість автоматичного вирівнювання заощаджень та інвестицій на тій підставі, що не тільки відсоткова ставка впливає на їх рух, а й сама ставка відсотку змінюється під впливом не лише попиту на інвестиції та пропозиції заощаджень.
Рішення про інвестиції і про заощадження приймають різні економічні суб'єкти, які керуються різними цілями і міркуваннями.
Кейнсіанці вважають, що джерелом інвестиційних ресурсів також можуть бути гроші «поточної каси» населення, позички кредитних установ, нагромадження самих фірм і ресурси уряду.