Середньовічні університети сприяли розвиткові міст, певною мірою підготували культурний дух епохи Відродження.

Культура епохи Європейського Відродження. «Будинок радості» Вітторіно да Фельтре

В історії країн Центральної та Західної Європи велике місце займає епоха Відродження. Це перехід від середньовічної культу­ри до культури нового часу. Епоха Відродження – це в Італії XIV-XVI ст., в інших державах – кінець XV – початок XVII ст. Ха­рактерними особливостями цієї епохи були: поява в середині фе­одального суспільства паростків капіталістичного способу виробництва, розвиток мануфактури і торгівлі, зростання міст і за­родження нового класу – буржуазії. Замість середньовічного ас­кетизму в світогляді цієї епохи центральне місце займає відродже­ний античний ідеал діяльної, гармонічно розвиненої людини. Роз­виваються такі науки, як математика, астрономія, механіка, географія, природознавство; виникає книгодрукування.

Ідейна течія, яка протиставила теології світську науку, вису­нула ідеал життєрадісності людини, сильної тілом і духом, одер­жала назву гуманізму. Гуманісти на перше місце ставили культ людини і боролися проти релігійного світогляду, який закріпачу­вав особистість.

Гуманізм епохи Відродження відбився як у поглядах на вихо­вання, так і на організації практичної роботи школи. Гуманістич­на педагогіка характеризувалась повагою до дітей, протестом про­ти фізичних покарань, прагненням до вдосконалення здібностей дітей. У школах значну увагу приділяли естетичному вихованню, вивченню латинської і грецької мов, а також математики, астро­номії, механіки, природознавства, географії, літератури, мистецтва.

Одним з найяскравіших представників епохи Відродження є Вітторіно да Фельтре (1378 – 1446). В 1424 р. відкрив при дворі герцога Мантуанського школу, в якій навчались діти герцога і його наближених, а також діти бідних батьків, які утримувались за рахунок Вітторіно да Фельтре. Ця школа знаходилась на березі мальовничого озера, кімнати в ній були світлими, просторими. Школа називалась «Будинок радості», яка стала зразком для створення нових гуманістичних шкіл у різних країнах Європи.

Виховувались у школі діти аристократії, а також попадали обдаровані діти з неаристократичних сімей.

Велика увага у школі приділялась:

♦ Фізичному вихованню (ігри на свіжому повітрі, фехтування, верхова їзда);

♦ Розумовому розвитку (вивчення латинської, грецької мов, літератури, математики, астрономії, природознавства, логіки, музика, живопису);

У школі не було тілесних покарань, виховання здійснювалося на особистому прикладі вихователів і наглядом за дітьми.

Школа Вітторіно да Фельтре користувалась популярністю, вона була зразком для створення нових гуманістичних шкіл в різних країнах Західної Європи, а самого Вітторіно да Фельтре називали«першим шкільним учителем нового типу».

Поєднання навчання з продуктивною працею в утопіях

Томаса Мора й Томазо Кампанелли

Томас Мор – англійський соціаліст-утопіст, який обстоював необхідність надання всім громадянам можливості «духовної свободи і освіти». Томасом Мором у творі «Утопія» було висунуто ряд нових педагогічних ідей:

♦ Ідея загального громадського виховання для всіх дітей;

♦ Принцип обов'язкового для всіх навчання;

♦ Ідея навчання рідною мовою;

♦ Рівність чоловіків і жінок в одержанні освіти;

♦ Ідея трудового виховання, поєднання навчання з працею;

♦ Висунуто ряд думок про широку організацію самоосвіти.

Поряд з елементарною освітою учням-утопійцям даються також знання з музики, діалектики, науки числа і виміру, а також астрономії. Молодь виховується в дусі гуманістичної моралі, фізичного розвитку, підготовки до трудової діяльності.

Т. Мор проголошує принципи загального навчання, рівноправної освіти для обох статей, висловлює думку про організацію самоосвіти, підкреслює велику роль праці у вихованні дітей, вперше висловлює думку про знищення протилежності між фізичною та розумовою працею.

Ще одним представником утопічного соціалізму був італійський мислитель Томазо Кампанелла (1568-1639). У творі «Ркспубліка Сонця» чи «Місто Сонця» показав ідеальний суспільний лад, при якому люди живуть на засадах повної політичної і економічної рівності. Приватна власність і гроші відсутні. Всі члени суспільства зобов’язані займатись сільськогосподарською і ремісничою працею не більше чотирьох годин на день. Найздібніші займаються наукою і мистецтвом. Готуючись до трудової діяльності, діти спочатку відвідують різні майстерні, а потім долучаються до громадської праці. Навчання розпочинається з двох років із застосуванням наочності. Стіни «Місто Сонця» розписані картинами, на яких зображені різні галузі знань і ремесел. Гуляючи зі своїми наставниками вздовж стін, маленькі діти засвоюють алфавіт і вчаться говорити, потім, граючись, оволодівають навчальними предметами. На восьмому році життя діти приступають до активного і свідомого навчання. Виховним керівником держави є вчений Сонце (метафізик), його помічники – Мон (могутність), Сін (мудрість), Мор (любов).

Томазо Кампанеллав творі «Місто Сонця» у фантастичній формі показав життя людей в соціалістичній державі:

♦ Усі громадяни працюють;

♦ Займаються самоосвітою;

♦ Відвідують бібліотеки, музеї, картинні галереї;

♦ Освіта і виховання зосереджені в руках верховного правителя та його помічників;

♦ Діти виховуються у спеціальних групах під керівництвом няньок – виховательок;

♦ У школах вивчають науки рідною мовою, займаються гімнастичними вправами, працюють у майстернях, у полі, на городі.

Педагогічні ідеї гуманістичного виховання

(Ф. Рабле, Е.Роттердамський, М. Монтень)

Епоха Відродження зробила великий крок вперед, але гума­нізм цієї епохи був обмеженим, буржуазно-аристократичним, об­слуговуючи ідеї обмеженого кола осіб – верхівки суспільства. Гу­маністи не виступали проти експлуатації селян, не захитали їх права на освіту, тому що вважали простих людей робочою силою країни, а культура залишалась доступною тільки заможному насе­ленню. Що стосується релігії, то вона і церква, як і раніше, про­довжували впливати на школу і виховання дітей.

В школі повинен панувати дух доброзичливого ставлення до дітей, яким перебування тут повинно приносити радість. Необ­хідно так поставити викладання, щоб дітям було цікаво. Слід ви­користовувати ігри і розваги для виховання дітей. В справі вихо­вання будь-яке насильство шкідливе, не досягаючи мети, воно принижує дитину і прищеплює їй рабську психологію. Завдання освіти – допомогти учневі виробити власні переконання.

Франсуа Рабле (1494-1553), великий французький письменник-гуманіст, один з найвидатніших представників педагогічної думки епохи Відродження. В своєму романі «Гаргантюа і Пантагрюель» він піддав критиці схоластичне навчання, показав його порожність і нікчемність. Виклав свою систему виховання, в якій показав навчання, засноване на вільному інтересі та активності дитини. Джерелом знань служать не тільки книги, а й вивчення природи шляхом безпосереднього спостереження, бесіди, які збуджують дитячу думку, а також широке знайомство з оточуючим життям. Ф. Рабле пропонує давати дітям універсальні знання (мови, математику, астрономію, природознавство, історію, право, фізичне виховання). Важливою складовою частиною різнобічного виховання він вважав мистецтво.

Еразм Роттердамський (1466-1536) також належить до педагогів-гуманістів. Народився в Роттердамі, в молодості декілька років провів у монастирі. Його головні роботи: памфлети «Християнський государ», «Скарга миру», «Похвала глупоті», «Грубі вчителі», «Домашні бесіди» та ін. У памфлеті «Похвала глупоті» Еразм Роттердамський змалював жахливу картину тогочасного життя народу, піддавши гострій критиці стан освіти, навчання, виховання дітей і молоді у багатьох країнах Європи. Він вимагав реформ, які б сприяли розвитку справжньої освіти і виховання. Е. Роттердамський піддавав нищівній критиці всі верстви феодального суспільства, гостро критикував священнослужителів, їх неуцтво і розбещеність.

М.Монтень (1533-1592) народився в багатій освіченій купецькій сім'ї. М.Монтень виступає за справжню науку, яка вивчає не книги, а речі, не займається пустими роздумами, а спирається на досвід і надприродне, розумне пояснення фактів. Вважав, що освіта повинна розвивати розум учнів, самостійність їх думок, критичне ставлення до будь-яких поглядів і авторитетів. Саме основне, на думку М.Монтеня, прищепити смак і любов до наук. Наставник має виховувати в дітях критичне ставлення до матеріалу, який вивчається, а також до самого себе. Поряд з розвитком розуму найважливішим завданням, він вважав, є виховання високих моральних якостей дітей. Для того, щоб виконати це завдання, потрібне спілкування з оточуючим світом – зустрічі з різними людьми, подорожі в чужі країни.

Учень повинен вчитися «у всякого, кого б він не зустрів – пастуха, каменяра, перехожого; треба використати все і взяти від кожного по його можливостях». Так писав М.Монтень у своєму знаменитому творі «Досліди». М.Монтень різко виступав проти християнської аскетичної етики, вимагав, щоб учням викладалась філософія, наповнена життєлюбством і оптимізмом.