Національно-патріотична спрямованість виховання воїнів.

На сьогодні це один із домінуючих принципів виховання особового складу Збройних Сил України. Принцип базується на усталеній в педагогіці думці про те, що не існує в суспільстві виховання взагалі, а є національне виховання, яке виражає особливості того чи іншого етносу, народу, його інтереси, прагнення, історію, культуру, традиції тощо.

У воїна Збройних Сил України, який є найпершим захисником своєї Вітчизни, однією з головних якостей має бути саме патріотизм і любов до свого народу, краю. Тільки патріот здатен свідомо зі зброєю в руках до кінця захищати свою землю, тільки патріот здатен терпіти й стійко переносити всі тягарі й негаразди військової служби, опановуючи військову справу. Бо він розуміє, що й кого захищає, заради чого загартовує себе і готує для святого діла.

Слід зазначити, що національне виховання армійської молоді не має нічого спільного ані з націоналізмом, ані з шовінізмом. Національна спрямованість виховання передбачає повагу до інших народів і держав, додержання їх права на незалежність і самостійність розвитку та недоторканність їх кордонів.

Основні вимоги принципу:

– народознавчий підхід до здійснення виховання воїнів. Такий підхід ґрунтується на всебічному глибокому вивченні всього культурно-історичного розвитку рідного та інших народів. Йдеться про життєвий досвід, який поступово набуває соціального характеру.

– впровадження в армійське життя рідної мови. Усі прихильники національної системи виховання вважали її важливим засобом виховання патріотизму. „Мова народу, – писав К.Д. Ушинський, – кращий, що ніколи не в’яне й вічно знову розпускається, цвіт усього його духовного життя, яке починається далеко за межами історії”;

– виховання військовослужбовців на історії українського народу. Українська система виховання ґрунтується на фактах, відомостях, наукових знаннях історії Батьківщини;

– краєзнавчий підхід у вихованні особового складу. Він потребує постійного звернення військових вихователів до природи рідного краю, до народної міфології, національного мистецтва і літератури, народних прикмет і вірувань, до родинно-побутової культури. Особливої уваги заслуговують традиції, звичаї та обряди, які об’єднують минуле й майбутнє народу, старші та молодші покоління, інтегрують етнічну спільність людей у високорозвинену сучасну націю;

– формування у воїнів поваги до національної символіки;

– опора на національні почуття військовослужбовців.