Загальне уявлення про методологію науки

Оскільки в даний час загальновизнано існування психології як самостійної науки, до неї застосовні ті ж вимоги, що і до інших наукових областей. Так що ж таке наука?

Наука – це сфера людської діяльності, результатом якої є нове знання про дійсність, що відповідає критерію істинності. Практична цінність наукового знання тим вища, чим воно ближче до істини. Вчений, дослідник – це професіонал, який будує свою діяльність за критерієм «істинність – хибність». Результатом наукової діяльності може бути опис реальності, пояснення причин процесів і явищ, які виражаються у формі тексту, структурної схеми, графіка, формули і т. д. Ідеалом наукового пошуку вважається відкриття законів – теоретичне пояснення дійсності. Всі наукові результати за ступенем узагальненості можна розташувати на наступній шкалою: одиничний факт, емпіричне узагальнення, модель, закономірність, закон, теорія.

Термін «наука» відноситься до всієї сукупності знань, отриманих науковим методом. Наука як сукупність знань характеризується повнотою, достовірністю, систематичністю.

Наука як сфера людської діяльності насамперед характеризується методом. В історії психології різні школи виробляли і різні методи дослідження. Так, психологія свідомості сповідувала самоспостереження, біхевіоризм – зовнішнє спостереження і експеримент, фрейдизм – психоаналіз і т. д.

У загальному сенсі метод – це шлях наукового дослідження або спосіб пізнання будь-якої реальності. Науковий метод являє собою сукупність прийомів або операцій, які здійснює дослідник при вивченні якого-небудь об'єкта.

Метод в єдності з предметом науки становить науковий підхід до досліджуваної реальності. (Психологія свідомості + + інтроспекція = суб’єктивістский підхід до вивчення психічних явищ, біхевіоризм + спостереження = об’ктивістский підхід.)

Науковий підхід виражається в методологічних принципах, тобто установках, організуючих напрямок і характер дослідження. Той чи інший науковий підхід і методологічні принципи реалізуються в конкретних дослідницьких методах. Дослідницький метод – це форма організації певного способу пізнання (спостереження, експеримент, опитування та ін.). Дослідницький метод конкретизується в дослідницьких методиках. Методика відповідає конкретним цілям і завданням дослідження, містить в собі опис об'єкта і процедур вивчення, способів фіксації й обробки отриманих даних. На основі одного дослідницького методу може бути створена безліч методик.

У психології немає однозначного набору дослідницьких методів. Існуючі методи отримують свою інтерпретацію в рамках тієї чи іншої наукової школи. Одні методи використовуються тільки в рамках певної наукової школи, інші знаходять застосування в різних школах.

Вчення про метод науки становить особливу сферу наукового знання - Методологію. Методологія – це система принципів і способів організації теоретичної та практичної діяльності для отримання істинного результату.

В. П. Зінченко та С. Д. Смирнов виділяють такі рівні методології: рівні філософської, загальнонаукової, конкретно-наукової методології і рівень методики і техніки дослідження. Філософська методологія характеризує загальну світоглядну позицію як інтерпретаційну основу науки. Загальнонаукова методологія визначає принципи побудови наукового знання. Конкретно-наукова методологія служить реалізації принципів побудови і функціонування конкретної науки. На рівні методики і техніки дослідження конкретизуються принципи побудови та проведення наукового дослідження.

Основоположним для методології психології є розмежування в її рамках природно-наукового і гуманітарного підходу в поясненні та розумінні людини. В методологічному плані ця відмінність має принципове значення, оскільки кожен з цих підходів являє собою специфічне розуміння ідеалів і норм дослідження, виходить з певних світоглядних установок, способів отримання, тлумачення і використання знань.

Природно-наукова парадигма в психології сповідує дві принципові установки: 1) цінність об’єктивного і предметного знання (самоцінність об’єктивної істини); 2) цінність новизни, постійного збільшення об’єктивного знання про світ (як результат дослідження). Наукове пізнання будується за допомогою спостереження і експериментування. Дослідник займає позицію зовнішнього незацікавленого, безстороннього суб'єкта. Центральне місце відводиться індуктивному методу: узагальненню великої кількості схожих спостережень. Кількість накопиченого емпіричного матеріалу визначає ґрунтовність висновку. Зміст знання має єдине для всіх значення.

Гуманітарна парадигма орієнтована на індивідуальність, звернена до духовного світу людини, її особистісних цінностей і сенсів. Одинична подія має свою самоцінність. Для гуманітарного пізнання важливо осягнути одиничні факти як такі. Гуманітарне знання містить в собі ціннісне ставлення до досліджуваної дійсності; об’єкт пізнання оцінюється з позицій моральних, культурних, релігійних та естетичних норм. Зміст гуманітарного знання пов'язане з питаннями сенсу людського буття. Гуманітарне знання - це єдність істини та цінності, факту та сенсу, сущого та належного. На відміну від природознавства в гуманітарних науках можуть існувати різні точки зору на одну проблему. Розуміння соціальних явищ, продуктів культури, самої людини, історично мінливе. Гуманітарне пізнання ніколи не може бути остаточним і єдино вірним.

Розуміння, що є одним із способів гуманітарного пізнання, передбачає активне, упереджене, зацікавлене ставлення суб'єкта пізнання, його вживання в досліджувану реальність. Розуміння – це не тільки знання, але і співучасть, співпереживання, співчуття іншому. Невід’ємним моментом розуміння є особистий досвід дослідника, його моральні й світоглядні установки, ціннісні орієнтації, ставлення до пізнаваного.