Міжнародні валютно-кредитні і фінансові організації
Міжнародні валютно-фінансові організації (МВФО) створюються шляхом об’єднання фінансових ресурсів країнами-учасницями для вирішення певних завдань розвитку світової економіки.
Функції МВФО:
– операції на міжнародному валютному та фінансовому ринку з метою стабілізації та регулювання міжнародної економіки, підтримки і стимулювання міжнародної торгівлі, забезпечення ліквідності світової банківської системи;
– надання міждержавних кредитів на здійснення державних проектів та фінансування бюджетного дефіциту;
– кредитування міжнародних проектів, які відповідають інтересам декількох країн, що беруть участь у проекті;
– кредитування «внутрішніх» проектів (які стосуються інтересів однієї країни або комерційної організації), здійснення яких може позитивно вплинути на міжнародний бізнес (інфраструктурні проекти, проекти в галузі інформаційних технологій тощо);
– благодійна допомога (фінансування програм міжнародної допомоги);
– фінансування фундаментальних наукових досліджень.
За сферою функціонування розрізняють МВФО у системі ООН та регіональні МВФО (рис. 9.1).
Рис. 9.1. Міжнародні валютно-фінансові організації
9.6.1. Міжнародний валютний фонд (МВФ)
Міжнародний валютний фонд (МВФ) — міжнародна валютно-кредитна організація, що має статус спеціалізованого закладу ООН.
МВФ створено на міжнародній валютно-фінансовій конференції у Бреттон-Вудсі (США) 1944 року, але він почав функціонувати з березня 1947 р. Правління МВФ знаходиться у Вашингтоні, а його відділення - у Парижі. Правління складається з п'яти головних департаментів: для Африки, Європи, Азії, Середнього Сходу і Західної півкулі. Налічує понад 180 держав-членів. Україна — член МВФ з 1992 р.
Цілі створення МВФ:
– сприяти міжнародному співробітництву у сфері валютної політики;
– сприяти збалансованому зростанню міжнародної торгівлі;
– підтримувати стабільність валютних курсів, упорядковувати валютні відносини між державами-членами, а також протидіяти девальвації валют, що спричинена конкуренцією;
– сприяти формуванню багатосторонньої системи розрахунків за поточними операціями між членами фонду; усувати обмеження на трансфер валюти;
– надавати країнам-членам МВФ кредитні ресурси, які дають змогу регулювати незбалансованість зовнішніх платежів, платіжних балансів, зовнішньої заборгованості;
– бути форумом для консультацій і співробітництва в галузі міжнародної торгівлі і валютних відносин.
За своєю організаційною структурою МВФ — акціонерне товариство, систему управління якого наведено на рис. 9.2.
Рис. 9.2. Система управління МВФ
Статут МВФ змінювався двічі:
- у 1968 - 1969 рр. було внесено першу серію поправок у зв'язку з введенням СДР;
у 1976 - 1978 рр. - друга серія поправок, яка відображала заміну Бреттон-Вудської валютної системи новою Ямайською валютною системою.
МВФ — неприбуткова установа, ресурси якої формуються шляхом внесків держав-членів. Кожна держава-член має квоту (внесок), яка зумовлює:
– кількість голосів країни у Фонді (можливість впливати на його політику);
– обсяг кредитів, які держава-член може отримати від Фонду.
Розмір квоти залежить від рівня економічного розвитку країни та її ролі у світовій капіталістичній економіці і міжнародній торгівлі. Найбільша сума квот припадає на США, Японію, Німеччину, Велику Британію та Францію.
Кожна держава має 250 голосів плюс один голос на кожні 100 тис. СДР її квоти. 46% усіх голосів належить США і країнам Європейського союзу (ЄС), 34% — країнам, що розвиваються.
Функції МВФ: розробка основних напрямків реформи міжнародної валютної системи; функції інформаційного та консультативного характеру; урегулювання платіжних балансів.
У системі механізмів МВФ (табл. 9.4) основним засобом є кредитна діяльність.
Таблиця 9.4
Дата добавления: 2015-10-05; просмотров: 990;