Обґрунтування вибору стратегії підприємства, форми та методи забезпечення її реалізації 3 страница

Мінтцберг йде ще далі, додаючи, що стратегічні ініціативи можуть з'являтися і на нижчих рівнях, а потім через менеджерів середньої ланки виходити на вище керівництво. Він додає, що стратегії можуть походити з безлічі джерел, у міру того як індивіди і групи приймають рішення, що ведуть до повторних дій. З часом ці зразки поведінки стають стратегіями.

Нарешті, щоб завершити опис школи навчання, він привносить концепцію навчання, як процесу виявлення того, що працює; розуміння, чому це працює; а потім свідомого розвитку цього напряму поведінки. "Роллю лідерів стає не вигадка детальних стратегій(як у попередніх шкіл), а управління процесом стратегічного навчання". Проте, Мінтцберг висловлює декілька застережень. Шлях спроб і помилок може привести до додаткових витрат, тимчасових витрат і неефективного використання ресурсів.

Він також може просто не підійти в деяких обставинах. "Ядерна війна і народження дитини не дуже добре підходять для стратегії "давайте спробуємо і подивимося, що вийде".

Школа влади. Формування стратегії, з точки зору представників школи, було процесом ведення переговорів. Мінтцберг розрізняє два напрями, що визнають політику частиною стратегічного процесу. На мікрорівні внутрішня політика виникає, коли впливові індивіди(чи коаліції індивідів, що мають владу) використовують політичні засоби для досягнення своїх цілей. Це особливо характерно для ситуації, коли "молодь" хоче порушити статус-кво і впровадити власну стратегію.

Це також можливо за часів великих змін, коли відбуваються значні зрушення у впливі і конфлікти, або коли немає однієї домінуючої сили.

Мінтцберг вказує на те, що хоча "навряд чи є сенс описувати формування стратегії, як процесу, в якому немає політики", слабкість цієї школи полягає в тому, що саме політиканство може зашкодити або навіть запобігти формуванню стратегії, тому що стратегічні цілі - предмет обговорення, а не згоди. Ця школа може відбивати реальність, але не дає надійного способу формування стратегії.

Другий напрям розглядає політику окремо від стратегії, коли компанії використовують політичний вплив на зовнішні організації для досягнення своїх цілей. Така "макро політика" має місце, наприклад, коли велика організація стикається із загрозою банкрутства і переконує національний уряд кинути їй рятівний круг.

Школа культури. Представники цієї школи представляли процес формування стратегії як результат зусиль великої кількості співробітників компанії, тобто як колективний процес.

Незважаючи на той факт, що культура набула несподівано великого значення в літературі по управлінню в 80-х, поки вийшло дуже мало робіт, що безпосередньо зв'язують культуру і стратегію. Виключення - Шведська школа, особливо активна в 70-х. Використовуючи нечисленні джерела, Мінтцберг намагається визначити основні постулати Культурної Школи. На думку її прибічників, загальноприйняті переконання, традиції і історія або культура створюють очікування. Очікування потім формують поведінку.

Це приводить конкретному набору поглядів і намірів, які формують активні стратегії. Перевага такої культурної або ідеологічної стратегії в тому, що консенсус і загальні інтереси роблять її дуже інтегрованою і міцною. Небезпека полягає в тому, що чим сильніше і багатіше культура, тим складніше буде змінити існуючу стратегію в майбутньому.

Школа довкілля. Тоді як більшість інших шкіл розглядають зовнішнє оточення, як щось, що треба враховувати при розробці стратегії, в Школі Довкілля(визначення Мінтцберга) зовнішні обставини диктують стратегію. Мінтцберг припускає, що ця школа "виросла з теорії непередбачених обставин, що постулювала, що довкілля нав'язує організації конкретні характеристики".

Ця первинна ідея потім була далі розвинена "популяційними екологами", що вірять, що закони біології(природний відбір, селекція) можуть і мають бути застосовані до організації. Це, на думку Мінтцберга, означає, що "організації, як члени популяції, народжуються, знаходять екологічні ніші і, врешті-решт, помирають". У своїх крайніх проявах, вимоги довкілля не лише обмежують, вони насправді позбавляють організації стратегічного вибору, тому що ті повинні адаптуватися, щоб вижити.

Це виключає свободу волі : "таким чином, немає ніякої внутрішньої або зовнішньої стратегії, а лідерство - це міф".

Мінтцберг мало уваги приділяє цим екстремістським поглядам, тому що переконаний, що стратегічне управління відрізняє від інших видів управління "саме сам фокус на стратегічному виборі - як його знайти, де знайти, як створити, якщо не можна знайти, і як використати". А вже після цього можна знову звернутися до довкілля, щоб дізнатися більше про зовнішні обставини, і як вони можуть обмежити стратегічний вибір.

Школа конфігурації (Структурна школа). Структурна школа концептуально відрізняється від усіх дев'яти. Замість того, щоб дивитися на письменників, приписуючих ідеал, або дослідників, що описують існуючу практику, головне тут - перспектива, погляд на епізоди в історії організацій. Як вважали представники цієї школи, формування стратегії - це процес трансформації.

З усіх перелічених вище шкіл, на наш погляд, основний внесок у розвиток теорії стратегічного планування внесла школа планування і її засновник І. Ансофф. Представниками цієї школи були розроблені основні методи стратегічного планування, рекомендації по вибору стратегій.

Крім того, на відміну від більшості інших шкіл, в цьому вченні вибір стратегії є науковим процесом, ґрунтованим на грамотному і усебічному дослідженні довкілля, проведенні стратегічного аналізу і використанні наочних інструментів вибору стратегії, - матриць стратегічного планування.

Структурна Школа розглядає формування стратегії, як щось, визначуване часом або обставинами. Замість того, щоб виділяти кращий спосіб формування стратегії, цей підхід вважає, що будь-хто або усі методи можуть підійти в різних обставинах. Проте природа і форма організації, наприклад, її розмір або зрілість, об'єднані з конкретним оточенням в даний момент часу, означають, що швидше буде вибраний один шлях формування стратегії, а не інший.

Різні процеси формування стратегії, таким чином, трапляються в певних історичних фазах життєвого циклу організації. Чи домінує формальне планування або інтуїція, відіграє важливу роль політика або бачення, або виходить на сцену будь-яка інша можливість формування стратегії, залежить від часу і контексту.

Цей підхід означає, що дослідження концентрується на певних періодах в історії організацій (зростання, зміни, стабільність), стадії життєвого циклу(зростання, зрілість, занепад), а також типі і формі організації, щоб зрозуміти, чи якщо видима логіка або система.

Ця школа, як вказує Мінтцберг, може пояснити феномен революційних змін, тобто, те, чого не здатні зробити описові школи. Радикальні зміни означають зміну як стратегії, так і організаційної структури і процесів, тобто є протилежністю "поступового" підходу. В той же час, підхід, запропонований І. Ансоффом, отримав ширше поширення у світі. Стратегічне планування впроваджується зараз на багатьох як зарубіжних, так і вітчизняних підприємствах.

Література: [1, с. 7-20], [2, с. 3-24], [3, с. 63-68], [4, с. 248-262]

ТЕМА 2. МІСІЯ ТА ЦІЛІ ПІДПРИЄМСТВА

1. Формування та характеристика елементів місії підприємства.

2. Визначення мети підприємства.

3. Поняття та класифікація цілей підприємства.

4. Механізм вироблення системи цілей підприємства.

5. Управління за цілями.

1. Формулювання та характеристика елементів місії підприємства

Підготовка місії розпочинається здебільшого на стадії зародження організації. У процесі діяльності місія може зміню­ватись відповідно до нових умов, що вимагає копіткої та відпові­дальної праці для її уточнення, встановлення довгострокових ці­лей; формулювання на їхній основі короткострокових завдань з метою доведення до кожного працівника.

Для багатогалузевої організації, яка складається з кількох СГЦ, формулювання або перегляд її місії відбувається одночасно з визначенням або уточненням основного призначення кожного з них, хоч, очевидно, що дані процеси можуть і не збігатися в часі. Деякі фахівці вважають, що для організації загалом обґрун­тованим є формулювання місії як утвердження певного надзав­дання, а для конкретного СГЦ — бізнес-ідеї, яка вибирається на основі місії та цілей організації.

Поняття місії організації охоплює декілька можливих варіан­тів, які не заперечують і доволі часто доповнюють один одного. Най­частіше місію організації ототожнюють із загальною метою, чітковираженою причиною її існування. Отже, обґрунтованим можна вважати таке визначення: місія — це загальна мета діяль­ності організації, її призначення.

Місія підприємства — сукупність найзагальніших настанов і цільових установок, які характеризують мету існування (призначення) підприємства і принципи його діяльності.

Місія - це поняття, що іноді використовується для визначення мети чи "raison d'etre* (здорового глузду) яко-го-небудь виду діяльності.

Місія - "загальна нитка", що зв'язує в одне ціле усі види діяльності організації.

Місія організації - відповідь на питання: "У чому полягає наша діяльність і чим ми будемо займатися?", яке пропонується клієнтам фірми. Формулювання місії підкреслює основний зміст і напрямки діяльності організації.

Місія - це поєднання образу компанії (vision) і її кредо (beliefs) .

Місія - основна загальна мета організації - чітко виражена причина і її снування.

Місія - це сенс існування компанії, її роль у світі і значення для суспільства.

Добре сформульована місія містить опис орієнтирів, сфери діяльності, можливостей і способів її здійснення, філософії, а також бажаного іміджу підприємства. Без цього неможливе стратегічне планування і управління ним.

У широкому розумінні місія є констатацією філософії, призначення, сенсу існування підприємства. Філософія підприємства визначає цінності, принципи, ідеологеми, відповідно до яких воно має намір здійснювати свою діяльність. Призначення підприємства визначає дії, які воно планує, і те, яким прагне бути. Якщо філософія підприємства змінюється рідко, то призначення може модифікуватися залежно від глибини змін усередині й у середовищі його функціонування.

У вузькому розумінні місія розкриває сенс існування підприємства, в якому виявляється його відмінність від інших. Правильно сформульована місія, втілюючи в собі загальний філософський зміст, обов'язково виражає певні принципи, критерії, що робить її унікальною в ринковому середовищі.

На формулювання місії впливають так звані стейкхолдери — такі суб'єкти відносин, що мають певні інтереси до підприємства.

До них відносять:

— власників, які створюють підприємство, започатковують діяльність і розвивають її для того, щоб за рахунок присвоєння результатів діяльності вирішувати свої життєві проблеми;

— співробітників, які своєю працею безпосередньо забезпечують діяльність підприємства, створення й реалізацію продукту, одержують за свою працю відповідну плату і задовольняють за рахунок цього свої життєві потреби;

— покупців продукту підприємства, що віддають йому свої ресурси (найчастіше — гроші) в обмін на продукт, задовольняючи завдяки його використанню свої потреби;

— ділових партнерів підприємства, які перебувають із ним у формальних і неформальних ділових відносинах, надають йому комерційні і некомерційні послуги, отримуючи за них відповідну плату чи потрібні їм послуги;

— місцеву громадськість, у взаємодії з якою підприємство бере участь у формуванні соціального й економічного середовища;

— суспільство в особі передусім державних інститутів, яке взаємодіє з підприємством в політичній, правовій, економічній та інших сферах, отримує від нього частину створюваного ним багатства для забезпечення суспільного благополуччя й розвитку, плодами якого разом з іншими членами суспільства користується й підприємство.

Місія підприємства повинна виражати інтереси всіх зацікавлених в його успішній діяльності суб'єктів. Ступінь вияву в місії їх інтересів залежить від масштабів підприємства, сфери його діяльності, місця розташування. Найвідчутніше впливають на місію інтереси власників, співробітників і покупців. Тому у формулюванні її, як правило, поєднуються їх інтереси. Не менш важливо, щоб вона максимально узгоджувалася з інтересами всього суспільства.

На формулювання місії, за твердженням сучасного американського маркетолога Філіпа Котлера, впливають і такі чинники:

— історія фірми, протягом якої вироблялася її філософія, формувалися профіль і стиль діяльності, місце на ринку тощо;

— стиль поведінки, спосіб дій власників й управлінського персоналу;

— стан середовища, у якому існує підприємство;

— ресурси, які воно може використати для досягнення своїх цілей;

— характерні ознаки підприємства.

Чітко сформульована місія виражає те, яким до певної міри є підприємство і яким воно прагне бути, а також його унікальність. Для цього у відповідних документах мають відображатися такі аспекти:

— цільові орієнтири підприємства (на вирішення яких завдань спрямована його діяльність; цілі, яких прагне воно досягти у довгостроковій перспективі);

— сфера діяльності підприємства (який продукт воно пропонує покупцям і на якому ринку здійснюватиме його реалізацію);

— філософія підприємства (цінності, принципи, символи);

— можливості і компетенції для здійснення діяльності (ресурси, технології, ноу-хау, сукупний потенціал, який передбачається задіяти у довгостроковій перспективі).

Деякі керівники не турбуються про вибір і формулювання місії своєї організації, тому що вона здасться їм очевидною. Представ­ники малого бізнесу здебільшого вважають, що місією їхньої фір­ми є отримання прибутку. Однак прибуток — це повністю внут­рішня проблема конкретної організації. Беручи до уваги, що ор­ганізація — відкрита система, вона може вижити тільки тоді, ко­ли буде задовольняти певні потреби споживачів. Слід прагнути знайти основне призначення організації саме в зовнішньому сере­довищі. При цьому під час формулювання місії потрібно застосо­вувати індивідуальний підхід для кожної організації. Наприклад, два виробники персональних комп’ютерів чи автомобілів мають різне призначення, виходячи з їхніх можливостей на ринку і пер­спектив розвитку.

Особливу увагу слід звертати на те, що формулювання місії не має визначатися поточним станом організації. Місія визначає основні орієнтири ор­ганізації, що є важливими для задоволення конкурентних пози­цій. Разом зі зміною потреб, а також появою нових можливостей виникає необхідність переглянути місію. Вважають, що на цій стадії мова йде про загальну орієнтацію, яка в подальшому має бути виражена у кількісних показниках і трансформована в про­граму дій.

При формулюванні місії не менш важливим є імідж, який фірма намагається створити у свідомості реальних і потенційних споживачів її товарів і послуг.

Під час формулювання місії намагаються поєднати образ і кре­до організації. Образ організації виражає її “конституцію” і дає відповідь на питання: з якою метою створена організація, для чого вона існує. Кредо формулюється з метою уточнення уявлення конкретних суб’єктів про організацію.

Опис образу організації переважно охоплює такі елементи:

— історію організації;

— визначення сфери діяльності;

— особливості організації;

— стиль поведінки власників і управлінського персоналу.

Під час формулювання образу історія організації подається як коротке повідомлення про її походження та розвиток. Визначен­ня сфери діяльності — це опис конкретного напряму діяльності організації в термінах ринку з вказанням вигод, які може отри­мати покупець.

Добре сформульоване подання образу організації має пояснити, чим є організація й якою вона прагне бути, а також показати її відмінність від інших конкурентів.

Подальшого уточнення цього образу організації досягають шля­хом формулювання основних принципів взаємовідносин з інши­ми суб’єктами ринку (кредо організації). Як свідчить досвід бага­тьох зарубіжних фірм, кредо організації характеризує намагання організації задовольняти інтереси власників, працівників, по­купців продукції (послуг), ділових партнерів, макрооточення. Рівень задоволення інтересів кожної з перелічених груп буде різний, що пояснюється розмірами, сферою діяльності, розміщен­ням організації тощо. Але особлива увага звертається на задово­лення інтересів власників, працівників і покупців, тому при фор­муванні місії потрібно прагнути поєднати інтереси цих груп.

Для спрощення процедури формулювання стратегічної місії доцільно скористатись переліком основних чинників, які мають бути при цьому враховані (табл. 2.1). Ці чинники можуть подава­тись у різній послідовності чи поєднанні залежно від бачення кон­кретної організації. Однак слід прагнути, щоб формулювання не було надто вузьким або надто широким. Загальновідомим прикла­дом є визначення місії компанії “Форд”: “Надання людям деше­вого транспорту . Водночас ця місія була сформульована надто вузько. Автомобіль будь-якого кольору, якщо він чорний”, що обмежувало здатність компанії оперативно реагувати на зміну вимог ринку. І, навпаки, дуже широке тлумачення місії типу “На­ше підприємство випускає транспортні засоби на будь-який смак” може призвести до втрати конкурентних переваг продукції кон­кретного підприємства.

Таблиця 2.1.

Формулювання стратегічної місії організації

Вважають за доцільне поєднувати коротко сформульований образ-гасло (наприклад, гасло всесвітньовідомого виробника пер­сональних комп’ютерів звучить так: “Здійснювати внесок у світо­вий розвиток інтелектуальних засобів, які удосконалюють люд­ство”) з добре розробленим текстом — кредо, що відповідає всім переліченим вище вимогам.

Прикладом такого розширеного формулювання може бути: “Корпорація прагне бути всесвітньовідомим виробником і по­стачальником комп’ютерної техніки, отримати визнання організації, що турбується про добробут зацікавлених осіб так само, як і про свій власний. Мета корпорації задовольняти фінансові прагнення власників акцій; забезпечувати високу якість життя всім своїм працівникам, незалежно від рангу та функцій, створю­ючи можливості для їхнього особистого розвитку; забезпечувати споживачів тільки якісною продукцією й послугами; реагувати на їхні потреби; бути сприйнятою постачальниками як корпора- ція, що цінує отриману від них продукцію й послуги, вчиться у них”.

Формулювання стратегічної місії сприяє розумінню персона­лом основної мети і допомагає визначенню та зміцненню єдиної позиції. У зовнішньому середовищі заадяки місії створюється ці­лісне уявлення про організацію, декларується економічна та со­ціальна її роль.

На основі сформульованої місії організації з урахуванням інших вагомих чинників відбувається вибір цілей, їх внутрішнє узгодження та уточнення.

Існують чіткі правила вибору місії (генеральної мети) підприємства чи організації, які дають змогу досить жорстко пов’язати об’єктивні та суб’єктивні її сторони.

Правило 1. Забезпечити відкриту розробку та обговорення мети серед співробітників та інших зацікавлених у діяльності підприємства осіб (за допомогою формальних процедур, що дає змогу компенсувати наслідки змін у складі співробітників і враховувати альтернативи в ході формулювання та коригування мети).

Правило 2. Встановити, оцінити та обговорити альтернативні варіанти мети в межах організації (що допомагає співробітникам усвідомити, чим є насправді організація, де вони працюють).

Правило 3. Визначити в процесі обговорення прихильників і супротивників. Перші об’єднуються навколо мети, інші — усвідомлюють, що їхні джерела економічного та морального задоволення перебувають за межами цієї організації, і приймають рішення про звільнення.

2. Визначення мети підприємства

Визначення мети повинно мати вигляд чітких намірів, точних формулювань явних і таємних потреб, інтересів, бажань або завдань, а також орієнтувати наші дії і вчинки на мету та її виконання.

Визначення мети означає погляд у майбутнє, орієнтацію та концентрацію наших сил і активності на тому, що повинно бути досягнуто. Таким чином, мета дає опис кінцевого результату. Мова йде не про те, що ви робите, а про те, для чого ви робите. Без мети відсутній критерій оцінки, за яким ви могли б вимірювати ваші трудозатрати. Мета, крім того, є ще й масштабом для оцінки досягнутого. Навіть найкращий метод роботи нічого не вартий, якщо ви завчасно й чітко не визначите, чого хочете.

Якщо якийсь індивідуум поставив собі мету, то внаслідок цього виникає такий стан напруження, який діє як рушійна сила і який зникає лише тоді, коли вона досягнута.

Мета є уявленням про майбутнє, для реалізації якого необхідно щось зробити. В іншому випадку мета залишається тільки благим наміром. Щоб визначити мету, треба думати про майбутнє. Традиційне мислення в межах окремих завдань небезпечне тим, що ви загубитесь в дрібницях. Мислення в масштабах цілей сприяє тому, що частковості підпорядковуються цілому. Стає зрозумілим, в якому напрямку рухатись і яким буде кінцевий результат. Щоденно, виконуючи свою роботу, ставте перед собою запитання: "Чи наближає мене те, що я в цю мить роблю, до досягнення відповідної моєї мети?"

Постановка мети — перманентний процес, оскільки мета не задається раз і назавжди. Вона може змінюватися з плином часу. Наприклад, у процесі контролю за реалізацією з'ясовується, що попередні уявлення були, по суті, неправильними, або були завищеними, чи заниженими.

Якщо у людини є усвідомлена мета, на неї спрямовується й неусвідомлена. Мета служить концентрації сил на справді ключових напрямках. Усвідомлення своїх цілей може означати значну мотивацію для роботи.

Випадкові успіхи це - добре, але вони приходять рідко. Заплановані успіхи ефективніші, оскільки вони керовані і більш закономірні.

Передумова планування, а значить і успіху, полягає в точному знанні того, що, коли, і в яких масштабах необхідно досягти.

Визначення мети є безумовною передумовою планування, прийняття рішень і щоденної роботи. Якшо люди, прийшовши на роботу, вважають, шо мають мету типу "працювати над тим, що саме на сьогодні важливо", то результату не буде. Поставте однозначну мету для себе (і для своїх співробітників) і працюйте за принципом: я буду працювати над тим, чого я сьогодні хочу досягти! Завжди потрібно добиватися ясності мети. Знайти особисті життєві цілі і дати їм визначення — означає зробити своє життя цілеспрямованим. Намагайтесь встановити мету, яка може бути перетворена в безпосередні дії.

Наприклад:

1. Як не треба. Я хочу вести більш здоровий спосіб життя.

Як треба. Я хочу щоденно робити 15-хвилинну пробіжку на свіжому повітрі.

2. Як не треба. Я хочу мати кращі контакти зі своїми співробітниками.

Як треба. Я хочу для кожного співробітника кожний тиждень зарезервувати час додатково, щоб поговорити з ним на професійні та особисті теми.

Подібні конкретні, орієнтовані на певні дії цілі можна безпосередньо планувати, наприклад, фіксувати в щоденнику часу за певними днями або тижнями і реалізовувати за етапами. Точно опишіть те, чого ви конкретно хочете досягти!

Письмова реєстрація допомагає в тому, що часто фіксуються більш чи менш сміливі уявлення і бажання. Таким чином, ви привчаєтесь постійно займатися своїми цілями і уточнювати їх. У письмовій формі цілі до того ж візуально фіксуються і менше забуваються.

Кожна мета має значення тільки тоді, коли встановлені строки її виконання і сформульовані бажані результати (формулюйте їх відповідно до своїх бажаних і практичних цілей і перевіряйте кілька разів свої плани з точки зору того, наскільки вони реальні). Критерії встановлюєте ви!

Пам'ятайте при цьому і про такі аспекти, як фізичний стан здоров'я, оскільки добре здоров'я і конституція є передумовою активного життя та успішного самоменеджменту.

Для цього передбачайте у своїх планах заходи для сфери "здоров'я", самоосвіти, підвищення рівня знань та кваліфікації, культурний відпочинок.

Не беріть на себе дуже багато, оскільки нереальні завдання мають мало шансів бути виконаними. Чим більше цілей ви собі поставите, тим більше вам доведеться змінювати своє попереднє життя, тим більшу активність доведеться розвивати.

Отже, процес постановки цілей охоплює три фази:

знаходження цілі: чого я хочу?

ситуаційний аналіз: що я можу?

формулювання цілей: до чого я конкретно докладаю зусилля?

3. Поняття та класифікація цілей підприємства

У стратегічному плануванні важливу роль відіграють цілі підприємства, які є критерієм оцінювання досягнутих результатів, ухвалення рішень про доцільність чи необхідність конкретних змін щодо внутрішньої політики підприємства і його поведінки на ринку.

Цілі підприємства — сформульовані у процесі стратегічного планування конкретні кінцеві результати, яких підприємство прагне досягти через певний проміжок часу.

На відміну від місії, яка задає загальні орієнтири, напрями розвитку підприємства, що визначають сенс його існування, цілі фіксують кінцеві етапи, до яких воно прагне. З обґрунтування цілей, як правило, починається робота над формуванням стратегії підприємства, оскільки заради їх досягнення воно формується, функціонує і розвивається як соціальна система.

У цілях реалізуються об'єктивні і суб'єктивні чинники стратегічного управління організацією, адже вони повинні відповідати об'єктивним законам, без чого не будуть реальними, а значить — і досяжними. Водночас цілі є продуктом свідомості, формулюються людьми і відображають їхні інтереси.

Важливість цілей визначається функціями, які вони виконують:

- критеріїв для прийняття рішень;

- ініціативи або мотиву дій персоналу;

- інструменту управління (вимоги до дій персоналу, визначення напрямків розвитку підприємства);

- координації (забезпечення безконфліктності осіб, які приймають рішення, узгодження дій підрозділів);

- контролю (порівняння оперативних показників стану підприємства з цільовими).

Підприємницька діяльність різноманітна, складаєть­ся з багатьох напрямів, видів і форм, яким відповідають певні місії. їм притаманні стратегічні бачення, що окре­слюють можливі шляхи реалізації підприємницьких ідей і конкретизуються в цілях. Вони можуть стосувати­ся різних сфер життєдіяльності підприємства, а тому мати різний зміст, часову перспективу; їх суб’єктами мо­жуть бути підприємство загалом і окремі структурні лан­ки, що дає підстави класифікувати їх за багатьма крите­ріями (табл. 2.2).

Таблиця 2.2

Види цілей підприємства

Організація має систему цілей, які визначаються її положенням у зовнішньому середовищі, внутрішньою структурою, функціями тощо. При цьому цілі різних організацій можуть істотно відрізнятися. Класифікація цілей не вичерпується вище наведеними критеріями.

Залежно від сфери, на яку вони поширюються, розрізняють цілі:

а) загальні (глобальні) цілі— стосуються всієї організації, відображають концепцію, основні напрями розвитку підприємства і розробляються на тривалу перспективу. До системи загальних цілей відносять генеральну (провідну, основну, корінну ціль, наближену за своїм змістом до мети, яку іноді необґрунтовано вважають місією), а також кілька економіко-організаційних (цілей, що розкривають і конкретизують зміст генеральної цілі). Економіко-організаційні цілі орієнтовані, як правило, на досягнення фінансової стабільності, забезпечення оптимальної рентабельності, завоювання конкретних ринків, розроблення нових напрямів розвитку, започаткування видів діяльності;