Четверта стадія раку легенів. 1 страница

У хворих з 4 стадією раку легенів пухлина поширюється по всьому організму, що за медичною термінологією називається метастазами. Ймовірно утворення рідини навколо серця і легенів. Хворому з цією стадією раку легенів, для складання більш точної картини поширення пухлини, необхідно пройти обширне обстеження: рентген грудної клітки, повний аналіз крові, КТ, ВТФ, ЯМР, біопсія.

TNM класифікація раку легень (UICC, 2002).

Т-первиннапухлина:

Т_Х - первинна пухлина не може бути визначена за допомогою променевих методів дослідження і бронхоскопії, хоча в харкотинні та промивних водах бронхів знаходять злоякісні клітини.

Т₀ - немає ознак первинної пухлини.

Т_IS - карцинома in situ.

Т_І - пухлина розміром 3 см в межах легеневої тканини, або оточена вісцеральною плеврою, без бронхоскопічних ознак інвазії в головний бронх.

Т₂ - пухлина >3 см; або проростає у головний бронх дистальнше на 2 см від кіля трахеї; пухлина інфільтрує вісцеральну плевру або є причиною ателектазу чи обструктивного пневмоніту, що поширюється на корінь, але не захоплює всієї легені.

Т₃ - пухлина будь-якого розміру з прямою інвазією в грудну стінку (в т.ч. рак Пенкоста), діафрагму, медіастинальну плевру, парієтальний перикард; або пухлина головного бронха на віддалі <2 см від кіля трахеї, без ураження самого кіля; або ателектаз чи обструктивний пневмоніт усієї легені.

Т₄ - пухлина будь-яких розмірів, що проростає в середостіння, серце, великі судини, трахею, стравохід, тіла хребців, кіль трахеї; або є ще одна чи декілька пухлин у тій самій частці легені; або пухлина з плевральним ексудатом, що містить злоякісні клітини.

N - регіонарні лімфатичні вузли:

N_X - регіонарні лімфовузли не можуть бути визначеними.

N₀ - лімфатичні вузли не уражені метастазами.

N_І - метастази в перибронхіальні і/або лімфовузли кореня легені і внутршньопульмональні на боці ураження, включаючи безпосереднє поширення пухлини на лімфовузли.

N₂ - метастази в лімфовузли середостіння з боку ураження і/або біфуркаційні лімфовузли.

N₃ - метастази в контралатеральні медіастинальні і контралатеральні лімфовузли кореня легені, або прескаленні і надключичні лімфатичні вузли з боку ураження чи з протилежного.

М - віддалені метастази:

М_Х - наявність віддалених метастазів не можна визначити.

М₀ - немає віддалених метастазів.

М_І - є віддалені метастази, включаючи метастатичні ураження в інших частках легень (іпсілатеральні чи контралатеральні).

G - гістопатологічна градація:

G_Х - ступінь диференціації не може бути оцінений.

G_І - високий ступінь диференціації.

G₂ - помірний ступінь диференціації.

G₃ - низький ступінь диференціації.

G₄ - недиференційована пухлина.

Примітка - якщо при багаторазовому цитологічному дослідженні в плевральній рідині не знаходять злоякісних клітин (а сама рідина не містить крові і не є ексудатом), то такий плевральний випіт, як фактор стадійності, не враховується, й пухлина класифікується, відповідно, до Т₁, Т₂ чи Т₃.

Примітка - у випадку оперативного втручання заключний діагноз встановлюється на основі патоморфологічного дослідження видаленої пухлини і лімфатичних вузлів (рТNМ).

Клінічні ознаки раку легень

Симптоми центральної бронхогенної карциноми:

· постійний кашель або зміна його характеру в хронічних курців;

· приступи сухого кашлю;

· відкашлювання харкотиння або зміна його кількості в хронічних курців;

· прожилки крові в харкотинні, кровохаркання;

· задишка при фізичному навантаженні та при зміні положення тіла;

· стридорозне дихання;

· рецидивні обструктивні пневмонії.

Симптоми периферичної бронхогенної карциноми залежать від розмірів пухлини. У випадку невеликої пухлини, як правило, немає ніяких скарг і симптомів.

Коли ж пухлина збільшується, можуть бути кашель, біль, задишка.

1. Симптоми, пов’язані з локальним поширенням раку (Т3-Т4):

a) інвазія пухлини в нерви проявляється:

· болем (інтеркостальні нерви);

· хриплістю голосу (n. recurrens sin.);

· задишкою в результаті паралічу діафрагми (n. phrenicus);

· парестезією і болем у надпліччі та плечі (інвазія в n. plexus brachialis);

· синдромом Горнера (truncus simpaticus).

Два останні синдроми характерні для раку Пенкоста;

b) інвазія або компресія пухлиною прилеглих структур:

· синдром верхньої порожнистої вени (виникає в результаті прямого проростання пухлини у вену або здавлення вени збільшеними метастатичними лімфовузлами середостіння (медіастинальна форма раку)).

При цьому спостерігається:

o набряк верхньої половини грудної клітки, шиї, обличчя;

o ціаноз;

o розширення підшкірних вен;

o задишка.

· проростання пухлини в серцеву сумку, міокард спричиняє аритмію і серцеву недостатність як результат карциноматозного перикардиту;

· симптоми стравохідної непрохідності виникають при прямій інвазії або компресії стравоходу;

· проростання пухлини в плевру з розвитком карциноматозного плевриту проявляється постійною задишкою;

· резистентне до терапії гикання виникає в результаті ураження пухлиною діафрагми;

· інвазія в грудну стінку проявляється видимою пухлиною з інфільтрацією м’яких тканин і деструкцією ребер (рентгенологічно).

2. Симптоми метастатичного поширення раку легень:

a) метастази в мозок: постійний головний біль, порушення зору;

b) метастази в скелет (ребра, плечові, стегнові і тазові кістки): локалізований біль із деструкцією або патологічним переломом;

c) метастази в спинний мозок: біль у попереку чи між лопатками, слабкість в ногах, неконтрольоване сечовипускання і випорожнення кишечника, нижній парапарез чи парапараліч;

d) метастази в печінку тривалий час клінічно не проявляются (контроль УЗД);

e) метастази в надниркові залози: високий артеріальний тиск, при УЗ-дослідженні чи КТ виявляють збільшені в розмірах надниркові залози; - метастази в підшкірно-жирову клітковину і шкіру: як правило пацієнти самостійно знаходять щільно-еластичні вузли розмірами до 1,0-1,5 см у різних ділянках тіла.

3. Загальні симптоми:

a) втрата апетиту;

b) втрата ваги;

c) швидка втомлюваність;

d) нічне потовиділення;

e) лабільність нервової системи;

f) втрата більш як 10 % маси тіла вважається несприятливим прогностичним фактором.

Діагностика.

Клінічне обстеження.

На першій стадії раку легень фізикальні дані, як правило, не інформативні. Виявляється патологія лише рентгенологічно та під час бронхоскопії.

Починаючи з другої стадії вже можна клінічно запідозрити злоякісний процес.

На жаль, у 75% первинних пацієнтів рак легень діагностують на третій і четвертй стадіях.

Традиційне пульмонологічне обстеження (огляд грудної клітки, пальпація, перкусія, аускультація) доповнюється пальпацією лімфатичних вузлів шиї, надключичних, підключичних і пахвових ділянок, перкусією і пальпацією печінки, пальпацією хребта і кісток, оцінкою неврологічного статусу.

Інструментальні методи обстеження

1. Рентгенологічні методи:

a) рентгенографія в двох проекціях органів грудної порожнини з томографією:

· для центрального раку найбільш характерні рентгенологічні ознаки - гіповентиляція, ателектаз;

· для периферійного - синдром округлої тіні;

· при метастазах у медіастинальні лімфовузли збільшуються розміри середостіння;

· при дисемінації процесу - велика кількість дрібних вогнищ у легеневих полях.

b) комп’ютерна томографія (КТ) необхідна для уточнення стадійності при плануванні оперативного втручання (рентгенологічна анатомія органів грудної порожнини: інвазія первинної пухлини в сусідні структури, стан лімфовузлів та ін.).

В нормі медіастинальні лімфовузли мають розмір менше 1,0 см, метастатичними вважаються лімфовузли більші 1,5 см, а лімфовузли розміром 1,0-1,5 см є перехідними);

c) рентгенографія кісток (якщо є больовий синдром).

2. Ультразвукова діагностика печінки, надниркових залоз, нирок, підшлункової залози, позаочеревинних лімфовузлів.

3. Інші методи візуалізації, які необхідні в окремих випадках:

a) позитронна емісійна томографія (ПЕТ) - для встановлення поширення процесу в лімфовузли середостіння, метастазування в іншу легеню тощо;

b) сканування кісток (остеосцинтиграфія) - у пацієнтів із дрібноклітинним раком легень;

c) комп’ютерна томографія або ядерно-магнітно-резонансне (ЯМР) дослідження головного (при дрібноклітинні карциномі) і спинного мозку, органів черевної порожнини;

d) однофотонна емісійна комп’ютерна томографія - SPECT (моноклональні антитіла + Технецій-99m);

4. Інвазивні методи:

a) бронхоскопія повинна виконуватися у всіх пацієнтів із центральним раком легень;

b) пряма біопсія пухлини, трансбронхіальна біопсія (у місцях здавлення бронха ззовні), “браш-біопсія” і цитологічне дослідження промивних вод бронхів дозволяють верифікувати діагноз у 85% випадків;

У хворих із периферичною карциномою дослідження аспірату промивних вод із бронхів під час бронхоскопії є обов’язковим. Застосування фотофлюоресцентної методики дозволяє здійснювати прицільну біопсію бронхів в місцях підозрілих на злоякісний ріст у хворих на хронічні обструктивні захворювання легень;

c) пункційна або ексцизійна біопсія збільшених лімфатичних вузлів у надключичних і пахвових ділянках, на шиї. Отриманий матеріал досліджується цитологічно або гістологічно;

d) ексцизійна біопсія новоутворення в шкірі чи підшкірній клітковині, підозрілого на метастаз;

e) трансторакальна пункція пухлини під рентгенологічним або КТ-контролем виконується у випадку периферичної карциноми; одержаний матеріал досліджується цитологічно;

f) медіастиноскопія (біопсія лімфовузлів середостіння);

g) відеоторакоскопія з біопсією;

h) діагностична торакотомія;

i) біопсія кісткового мозку (якщо планується операція та у випадку дрібноклітинного раку).

Лікування

Недрібноклітинний рак.

У випадках карциноми insitu (стадія 0) добрий лікувальний ефект (90-100%) отримано при застосуванні фотодинамічної лазерної терапії. Хірургічне лікування є методом вибору в пацієнтів, які мають I-II стадію раку.

На жаль, III стадія діагностується лише в 15-20% пацієнтів. Крім того, ще в доопераційний період необхідно чітко визначитися з такими факторами як резектабельність та операбельність. Якщо наявні ці дві умови, то хірургічне лікування раку 1А стадії буває успішним в 65-80% випадків, 1В стадії - в 50% а ІІА-В стадії - в 30-40% випадків.

Вважається обов’язковим морфологічне дослідження лімфатичних вузлів найближчих колекторів (N₁, N₂) із метою оцінки реального поширення процесу й планування ад’ювантних методів терапії.

Основні типи операцій, які виконуються при раку легень І стадії: лобектомія, білобектомія, муфтоподібна резекція головного бронха, бронхопластична лобектомія, пневмонектомія; в окремих випадках крайова резекція або сегментектомія (при цьому рецидиви в три рази частше).

Післяопераційна 30-денна летальність при лобектомії становить 3%, пневмонектомії - 6-8% сегментектомії і крайовій резекції - 0,4-1,4%. У зв’язку з тим, що віддалені результати виживання після лобектомії і пульмонектомії однакові, лобектомія може бути операцією вибору, якщо це технічно можливо. Сучасна технологія відеоторакоскопічної хірургії (VАТS) дозволяє виконувати крайову резекцію, лобектомію і, навіть, пульмонектомію з мінімальними післяопераційними ускладненнями.

Паліативні методи

У випадку центральної карциноми з обструкцією бронха, для реканалізації просвіту бронха і відновлення функції ателектазованої частки легені застосовують фотодинамічну лазерну терапію або лазерну бронхоскопічну фотокоагуляцію пухлини з встановленням ендобронхіального стента.

Ознаки нерезектабельності раку легень:

· віддалені метастази (включаючи протилежну легеню);

· плевральний випіт;

· синдром верхньої порожнистої вени;

· метастази в надключичні або шийні лімфовузли, чи в контралатеральні медіастинальні (N₃);

· ураження нервів (поворотного, гортанного, діафрагмального);

· проростання у стінку трахеї.

Рак Пенкоста (Т₃N₀М₀, ІІВ стадія): починають лікування з променевої терапії (±хіміотерапія), потім операція та хіміотерапія.

Ад’ювантна терапія.

На 2-й стадії післяопераційна ад’ювантна променева чи хіміотерапія не покращує віддалених результат порівняно з одним лише хірургічним лікуванням.

Лікування недрібноклітинного раку на стадії ІІІА є складним і суперечливим. Якщо пухлина резектабельна, то починають із периопераційної хіміотерапії (Сyclophosphamide, Etoposide, Cisplatin), після цього виконують операцію. Дворічне виживання при такому комбінованому лікуванні досягає 60 %, проти 25 % при застосуванні лише хірургічного методу. У тих випадках, коли операція не планується, призначають хіміопроменеву терапію.

Пацієнтам із пухлинами ІІІВ і ІV стадій застосовують лише променеву, хіміотерапію і підтримуюче лікування.

Комбінована хіміопроменева терапія (на ІІІ стадії) покращує виживання пацієнтів вдвічі порівняно із використанням лише самої променевої терапії, хоча віддалені результати є досить скромними: однорічне виживання для двох груп пацієнтів становить 55 і 40%, дворічне - 26 і і3%, трирічне - 23 і 11% відповідно.

Дрібноклітинна карцинома.

Одна з найагресивніших пухлин людського організму, яка без лікування призводить до смерті через декілька тижнів чи місяців від моменту встановлення діагнозу. Традиційно дрібноклітинний рак, крім класифікаціїї за ТNМ, поділяють на обмежений і поширений.

До обмеженого відносять стадії І, ІІ, ІІІА і ІІІВ (Т₄N_0-2М₀ без карциноматозного плевриту), тобто ті стадії, на яких уражається лише одна половина грудної клітки.

Поширеним вважається процес на стадіях ІV і ІІІВ (N₃), коли карцинома виходить за межі однієї половини грудної клітки (віддалені метастази, синдром верхньої порожнистої вени, злоякісний плеврит, лімфангіт).

Карциноми ІІІ стадії діагностуються лише у 5% пацієнтів і вони є потенційними кандидатами для хірургічного лікування. Якщо в результаті доопераційного обстеження верифіковано дрібноклітинний рак, то лікування здійснюється за схемою: неоад’ювантна хіміотерапія (4-6 курсів) в комбінації з променевою терапією (40-55 Гр), потім (±) операція та хіміотерапія. Такий режим дозволяє добитись успіху в 50-75% хворих.

Якщо ж дрібноклітинний рак був встановлений лише після операції, то відразу ж необхідно призначати хіміотерапію (шість курсів) в поєднанні з променевою терапією.

Цитостатики ефективні при умові, що вони вводяться інтенсивними дозами і регулярно (через кожні три тижні) до одержання оптимального результату. Повна відповідь на хіміотерапію досягається у половини пацієнтів із карциномами на стадіях І, ІІ, ІІІА. Тривалість життя в середньому становить 14-16 місяців, а 5-річне виживання відмічається лише в 10-18% пацієнтів. При комбінованій хіміотерапії віддалені результати кращі, ніж при хірургічному лікуванні чи променевій терапії, окремо взятих.

Поліхіміотерапія вважається основним методом лікування на ІV стадії, хоча результати 5-річного виживання цієї групи хворих дуже незначні - 1-5%. Особливістю дрібноклітинного раку є те, що після перших курсів хіміотерапії він стає резистентним до цитостатиків і майже всі (90%) пацієнти помирають від рецидивування та метастазів, незважаючи на те, що спочатку була ремісія.

Перспективними вважаються методи генної терапії і вакцинотерапії, які інтенсивно розробляються.

Профілактичне опромінення мозку (у 10% випадків спостерігається метастазування в мозок) рекомендується пацієнтам з обмеженим дрібноклітинним раком легень, які отримали повну ремісію після хіміо-променевої терапії.

Диспансерне спостереження

Перші два роки пацієнт відвідує онколога що три місяці, далі два рази в рік.

Рентгенографію органів грудної порожнини в перші два роки необхідно здійснювати один раз у чотири місяці, далі раз у півроку. Крім того, УЗД органів черевної порожнини - щоквартально в перший рік. При необхідності виконується комп’ютерна томографія, сцинтиграфія кісток.

У випадку виявлення рецидиву чи метастазів подальша тактика лікування виршується спільно хіміотерапевтом, радіологом і онкохірургом.

Прогноз

Загальний показник 5-річного виживання у хворих на рак легень становить 13%. В Україні - 9,1%, у тому числі для чоловіків - 7,9%, для жінок - 15,4 % (1999).

До одного року з моменту встановлення діагнозу не доживає 60-80% пацієнтів. Успіхи в лікуванні раку легень досить скромні. У зв’язку з цим велике значення має вирішення проблем первинної і вторинної профілактики (екологічні та виробничі фактори, куріння, лікування хронічних легеневих захворювань, повноцінне харчування тощо). Адже якщо відкинути зовнішні фактори (куріння, екологія, виробництво), то “справжнього” раку легень буде всього 15-20%.

Загальні відомості про пилові хвороби легень (пневмоконіоз).

Виробничий пил є одним з найбільш поширених і несприятливих факторів, які впливають на здоров’я людини. В різних галузях промисловості і сільського господарства багато виробничих процесів пов’язані з утворенням пилу.

Виробничий пил є аеродисперсною системою (аерозоль), в якій дисперсним середовищем є повітря, а дисперсною фазою – тверді пилові частинки. За походженням виробничий пил поділяється на:

· органічний (рослинний, тваринний);

· неорганічний (мінеральний, металевий);

· змішаний.

Фізико-хімічні властивості пилу визначають характер впливу його на організм людини, який може проявлятись:

· фіброгенною;

· подразнюючою;

· алергічною;

· токсичною діями.

У виробничих умовах пил проникає в організм людини через дихальні шляхи і накопичується в легенях. Залежно від виду пилу, що викликає патологічні зміни в легенях, розрізняють і відповідні види пневмоконіозів.

Пневмоконіози – досить поширені захворювання легень, в основі яких лежить розвиток фіброзу легеневої тканини, викликаний тривалим попаданням в легені виробничого пилу.

Вони виникають у робітників гірничо-видобувної, металургійної, вугільної промисловостей, на виробництві будівельних матеріалів у керамічному, фарфоро-фаянсовому, металообробному виробництвах, у текстильній промисловості, сільському господарстві та ін.

Класифікація.

В класифікації пневмоконіозів виділено два розділи – види пневмоконі­озів і клініко-рентгенологічна їх характеристика.

1. Залежно від причини виникнення захворювань розпізнають шість груп пневмоконіозів:

a) силікози – пневмоконіози, зумовлені вдиханням пилу, який містить вільний діоксид кремнію;

b) силікокатози – пневмоконіози, які виникають від вдихання пилу мінералів, які містять діоксид кремнію у зв’язаному стані з різними елементами: магнієм, алюмінієм, залізом, кальцієм (азбестом, талькоз, каоліноз, цементний пневмоконіоз);

c) металоконіози – пневмоконіози, які виникають від вдихання пилу металів: заліза (сідероз), алюмінію (алюміноз), барію (баретоз);

d) карбоконіози – пневмоконіози, які виникають під впливом дії вуглецевмісного пилу: кам’яного вугілля, коксу, графіту, сажі (антракоз, графі­том, сажовий пневмоконіоз);

e) пневмоконіози від змішаного пилу (антракосилікоз, сідеросилікоз);

f) пневмоконіози від органічного пилу (зерновий пневмоконіоз).

2. За клініко-рентгенологічною характеристикою розрізняють:

a) вузликовий;

b) інтерстеціальний (дифузно-склеротичний);

c) вузловий пневмоконіоз.

Силікоз

Етіологія.

Серед усіх пневмоконіозів силікоз є найбільш поширеною формою, яка виникає від вдихання пилу кремнозему, що містить діоксид кремнію у вільному стані.

Найчастіше виникає у:

· робітників гірничорудної промисловості при добуванні вугілля, різних руд та інших корисних копалин;

· в машинобудівній промисловості серед робітників ливарних цехів;

· при виробництві вогнестійких і керамічних матеріалів, при тунелебудуванні, обробці граніту та інших порід, які містять двоокис кремнію, при розмолі піску.

Стаж роботи до розвитку силікозу в умовах запиленості на сучасних підприємствах в середньому становить 15-20 років.

Патогенез.

Механізм виникнення і розвитку силікозу дуже складний і повністю не розкритий.

Якщо розглядати це питання в історичному аспекті, то треба перш за все сказати про так звану механічну теорію виникнення і розвитку фіброзного процесу в легенях. Розробники цієї теорії надавали виключного значення в розвиткові фіброзного процесу твердості і формі пилових частинок, зокрема кварцу. З точки зору прихильників цієї теорії, фіброзні зміни в легенях є результатом механічного подразнення, мікротравматизації легеневої тканини. Згодом її заперечили, хоча й сьогодні певного значення надають механічному фактору в розвиткові пилового пневмосклерозу.

На зміну механічній прийшла токсико-хімічна теорія, яка пояснювала розвиток силікотичного фіброзу токсичною дією на легеневу тканину силікатної кислоти, що є продуктом поступового розчинення кремнезему.

У подальшому було запропоновано багато гіпотез щодо механізму виникнення і розвитку фіброзу (інфекційна, п'єзоелектрична), які не одержали належної підтримки.

На сьогодні найпоширенішими є дві теорії: колоїдно-адсорбна та імунологічна.

Клінічна картина.

Клінічна картина і прогноз при силікозі можуть бути різними залежно від:

· стажу і характеру роботи на виробництві;

· від ступеня дисперсності пилових частинок;

· від концентрації пилу в робочих приміщеннях;

· від стану здоров’я робітників та перенесених захворювань.

1. Тривалий час хвороба може перебігати латентно з незначними клінічними проявами.

2. Для силікозу характерна тріада скарг:

a) задишка;

Основним симптомом силікозу є задишка, проте в ранніх стадіях вона може зовсім не зустрічатись або виникає при значному фізичному навантаженні і швидко проходить після відпочинку. Пізніше при прогресуванні силікозу задишка поступово підсилюється і виникає вже при невеликому фізичному навантаженні.

b) в грудній клітці;

Досить часто хворі скаржаться на колючий біль в грудній клітці без чіткої локалізації. Біль турбує у всіх стадіях захворювання, спочатку він непостійний, короткочасний, потім стає тиснучим, з’являється відчуття скутості в ділянці грудної клітки. Біль пов’язаний з розвитком масивних склеротичних плевральних нашарувань.

c) кашель.

Кашель з’являється в пізніх стадіях захворювання, він поступово наростає і стає вологим.

3. Крім перерахованих скарг, хворих турбує:

a) загальна слабість;

b) швидка втомлюваність;

c) пітливість.

4. Об’єктивні прояви хвороби:

a) тривалий час залишаються незначними;

b) вже на ранніх стадіях хвороби над нижніми відділами легень вислуховується коробковий звук, який вказує на розвиток базальної емфіземи.

c) в пізніх стадіях хвороби вислуховується жорстке дихання над ділянками притуплення і різко ослаблене – над ділянками коробкового звуку;

d) появу сухих або вологих хрипів, крепітації і шуму тертя плеври частіше можна пояснити приєднанням ускладнень: бронхіту, пневмонії, туберкульозу, ураження плеври.

5. При лабораторних дослідженнях визначають:

a) помірне підвищення ШОЕ;

b) зниження кількості еритроцитів і гемоглобіну.

6. Дослідження функції зовнішнього дихання має важливе значення для діагностики і встановлення ступеня тяжкості силікозу (визначаються показниками життєвої ємності легень, об’єму форсованого видиху, частотою дихання та інше).

Лікування.

1. Лікування силікозу повинно бути комплексним і спрямованим на відновлення порушених функцій, попередження приєднання туберкульозу та припинення прогресування силікотичного процесу.

2. Харчування повинно бути повноцінним, вітамінізованим.

3. Для попередження розвитку хвороби і прогресування фіброзного процесу в легенях при початкових стадіях силікозу застосовують фізіотерапевтичні методи:

· ультрафіолетове випромінювання;

· УВЧ;

· ультразвук на грудну клітку.

4. Для покращення дихальної функції та газообміну застосовують дихальну гімнастику і оксигенотерапію.

5. При легенево-серцевій недостатності призначають серцеві глікозиди та сечогінні препарати.

6. В останні роки для лікування силікозу застосовують протеолітичні ферменти (трипсин, хімотрипсин, хімопсин), а також гіалуронідазу, лідазу, ронідазу (ферменти призначають у вигляді інгаляцій).

7. За показаннями застосовують відхаркуючі мікстури, заспокійливі засоби.

8. При ускладненні силікозу неспецифічною пневмонією призначаються антибіотики і сульфаніламідні препарати.

9. При швидко прогресуючому силікозі призначають курс гормональної терапії (кортизон, преднізолон) в комбінації з протитуберкульозними препаратами з профілактичною метою.

10.Хворі на силікотуберкульоз лікуються в протитуберкульозних диспансерах.

11.Санаторно-курортне лікування показано хворим на початкових стадіях захворювання і проводиться в санаторіях південного берега Криму.

Силікатози

Силікатози – пневмоконіози, які виникають від вдихання пилу силікатів - мінералів, що містять оксид кремнію у зв’язаному стані з іншими елементами.

Силікати широко розповсюджені в природі і застосовуються в різних галузях промисловості; найбільш розповсюдженими з них є азбест, тальк, цемент.

Азбестоз – виникає внаслідок дії азбест-силікату і характеризується розвитком дифузного хронічного інтерстиціального фіброзу легень.

1. Захворювання характеризується повільним перебігом і відсутністю гострих форм, частіше виникає через 5 років роботи з азбестом.

2. Спочатку розвивається хронічний бронхіт і емфізема.

3. Першими скаргами є:

a) задишка;

b) нападоподібний кашель, спочатку сухий, потім із в’язким мокротинням, яке тяжко виділяється;

c) біль в грудній клітці, особливо при кашлі;

d) виражена слабість;

e) швидка втомлюваність;

f) головний біль.

4. Змінюється вигляд хворих:

a) вони худнуть;

b) відмічається сіро-землисте забарвлення шкірних покривів з ціанотичним відтінком обличчя і губ.

5. Перкуторно і аускультативно в легенях визначаються ознаки хронічного бронхіту і дифузної емфіземи легень.

6. Діагностичною ознакою є наявність в мокротинні азбестових волокон і тілець, а також утворення на шкірі хворих азбестових бородавок.

Появу азбестових волокон в мокротинні слід вважати як самоочищення легень і дихальних шляхів від пилу азбесту.

7. Так звані "азбестові бородавки" виникають внаслідок проникнення волокон азбесту в епітеліальний покрив шкіри.

На місці їх проникнення відмічається виражене ороговіння епітелію та інтенсивна проліферація клітинних елементів з появою гігантських клітин. Азбестові бородавки появляються на пальцях рук і ніг, кистях і стопах.

Діагноз підтверджується рентгенологічно наявністю у нижніх відділах легень ситових сітчастих утворень з малою кількістю або повною відсутністю вузликових елементів. Частими ускладненнями азбестозу є туберкульоз, гострі пневмонії, бронхоектатична хвороба, рак легень.

Пневмоконіози від органічного пилу

Бісиноз– професійне захворювання, яке виникає при тривалому вдиханні рослинного волокнистого пилу (бавовна, льон, рідше конопля).

Термін „бісиноз” походить від грецького слова, що в перекладі означає тонкий льон.

Основним шкідливим фактором на бавовноочисних і бавовнопрядильних підприємствах, льонокомбінатах, шпагатопрядильних фабриках є пил змішаного складу, включаючи органічну і мінеральну фракції. Пил досить часто буває забруднений бактеріями і грибами, переважно плісневими.