Дорожньо-кліматичне районування

За погодно-кліматичними факторами, грунтово-гідрологічними умовами зволожен­ня, а також досвідом експлуатації доріг територія України поділяється на чотири дорож­ньо-кліматичні зони.

Таблиця 1.1 - Географічні границі дорожньо-кліматичних зон України_______________

При детальному техніко-економічному проектуванні виникає необхідність в оцінці мікрокліматичних умов. У цьому випадку враховують:

розподіл осадків по сезонах року; тривалість і інтенсивність дощів, заметілей, туманів, відлиг, слизот;

товщину снігового покрову; відносну вологість повітря;

температурний режим повітря протягом року; дати переходу температури повітря через 0, +5, +10, +15 С; тривалість періоду з температурою вище цих значень;

температурний режим грунтів; дати початку і закінчення промерзання й оттаивания; тривалість періодів мерзлого і поталого стана грунтів;

напрямок вітру в різноманітні сезони року;

тривалість світлового дня в різноманітні періоди року;.

для районів із специфічними умовами - дані про сніжних і песчаных заноси, літньому оттаивании грунтів, поліях і ін.

Ці дані приймають по кліматологічних довідниках або в результаті спостережень гидро- і агрометеорологічних станцій у районі будівництва і по ним складають дорожньо-кліматичний графік.

На основі аналізу кліматичних умов установлюють найбільше доцільні терміни початку і закінчення грабарств; тривалість будівельного сезону; періоди, коли необхідно доувлажнение або просушування грунту.

Лекція № 2, 3

РІЧНИЙ ЦИКЛ ПРОЦЕСІВ І ФІЗИЧНИХ ЯВИЩ, ЩО ПРОТІКАЮТЬ У ЗЕМЛЯНОМУ ПОЛОТНІ

Зони насипу

За умовами роботи в тілі земляного полотна можна виділити дві зони (шари);

1) активну зону, розташовану на глибину промерзання, у якій локалізується дія перемінних навантаження і погодних факторів;

2) основа, що лежить нижче, розташована на глибині нижче 1,5 м, схильна в основному впливу постійного навантаження від ваги прошарків грунту, що лежать вище, і дорожнього одягу.

При проектуванні й улаштуванні земляного полотна, особливо верхньої, його активної зони, необхідно забезпечити нормальне протікання водного і теплового режиму. Якщо цей режим порушується, активний верхній шар може виявитися перезволоженим і загубити несучу спроможність. Є два головних джерела зволоження активного шару:

1) зверху - за рахунок осадків, що просочуються через шви і тріщини покриття, а також через узбіччя й уздовж країв покриття;

2) за рахунок підтоплення і зволоження збоку, із боку канав, а знизу грунтовими водами.

При нормальних умовах, коли підтоплення з боку канав або знизу немає, добре ущільнений активний прошарок під непроникним покриттям залишається сухим і щільним.

Руйнації покриття внаслідок усмоктування води в активний прошарок відбуваються особливо часто, коли основу (дно корита) водонепрониклива і з неї немає виходу для води. Тому для відводу води, що просочується, із основи звичайно, необхідні дренажні пристрої (суцільний дренуючий прошарок, під узбіччями або випуски у виді порожнистих труб).

Проте і залишається в грунті «підвішена» волога також зможе розм'якшувати грунт і призводити до руйнацій покриття. Капілярна волога звичайно піднімається знизу і підпитується за рахунок підгрунтових вод. У цьому випадку необхідно земляне полотно будувати в насипі, дренажі закладати по обидва боки покриття або влаштовувати в тілі насипу ізолюючі прошарки. Якщо грунтові води підтікають до полотна збоку косогору, то варто влаштовувати перехоплюючий дренаж.

Узбіччя й укоси також є частиною, активного прошарку. Вони схильні промерзанню і зволоженню поверх, тому повинні бути добре ущільнені й укріплені. При недостатньому ущільненні і крутому закладенні укоси можуть оповзати. При просушуванні грунту можуть утворитися тріщини від усадки, у котрі після дощів проникає вода. Після замерзання води в тріщинах може відбутися оползання укосів.

Насипний грунт або природна основа насипу нижче зони промерзання має менше різкі коливання температури і вологості в порівнянні з активним прошарком, що лежить вище. Грунт основи насипу може виявитися сильно зволоженим при близькому рівні грунтових вод або застої поверхневих вод у резервах. Несуча спроможність грунту основи в цих випадках може виявитися недостатньої для усталеності насипу, і цей прошарок буде сильно стискуватися або випирати убік, а насип буде давати тривале осідання або сповзати по косогорі.

При відсутності впливи грунтових вод і забезпеченого стоку поверхневих вод земляна полотнина звичайно залишається стійким, тому що воно має суху підставу.