Розвиток бібліографії в Україні.

Книжкова культура Київської Русі розвивалась на досить високому рівні. Для Київської Русі, як і для всієї середньовічної Європи в цілому, характерним є розвиток книжкових знань в межах монастирів, що підкреслює сакральний характер середньовічної культури.

Монастирі, тісно пов’язані з князівською владою і містами були центрами ідеологічного життя Русі. Тут складалися житія святих, писалися літописи. В монастирях існували скрипторії, де переписувались книги для князівських та боярських сімей.

Перша бібліотека на Русі була організована за сприяння Ярослава Мудрого (1037 рік). Для сина Ярослава Мудрого Святослава була виготовлена одна з перших руських книг, що збереглася до наших часів – “Ізборник Святослава”, в якому було вміщено “список хибних та істинних книг” під назвою “Богословъца от словес” Це перша пам’ятка бібліографії, що потрапила до нас з Київської Русі.

При Софіївському Соборі ще з першої половини ХІ століття діяв добре обладнаний, забезпечений необхідним корпусом книг (950 томів), а також кваліфікованими писарями і художниками, великокняжий скрипторий, з якого вийшли найцінніші пам`ятки давньоруської писемності.

Особливим різновидом бібліографії в Київській Русі були списки “пожертвуваних книг”. Виникнення такого виду бібліографічної інформації в Київській Русі мало цікаву історію. Книги в цей історичний період виготовляли з пергаменту (телячої шкіри) і тому коштували вони дуже дорого, адже за одну книгу можливо було купити великий будинок. Тому києворуська еліта, задля увіковічення своєї пам’яті, дарувала (“жертвувала”) книги (поряд з маєтностями та угіддями) православним монастирям. Окрім того, книги, за правилами Студійськьго статуту, запровадженого в київських монастирях Феодосієм Печерським, були єдиним скарбом, який могли собі дозволити миряни при вступі до монастиря. Тому при набутті чернечого сану києворуська знать забирала свій скарб у вигляді книг до монастиря, “жертвуючи” їх в монастирські бібліотеки. Списки таких “пожертвуваних” книг стали зразком києворуської бібліографії.

Новим етапом розвитку української бібліографії стало виникнення книгодрукування. В Україні активно діють друкарні Львівського братства, Києво-Печерської лаври, Чернігівського братства.

Історія російської бібліографії багата славними іменами справжніх ентузіастів – подвижників. Серед них перше місце по праву займає В. С. Сопиков - «батько російської бібліографії». Одним з його попередників називають відомого російського просвітника Н. Й. Новікова, який створив “Опыт исторического словаря о российских писателях” - по суті, перший біобібліографічний словник.

В працях різних авторів XVIII - почала XIX ст. словом «бібліографія» позначався цілий комплекс дисциплін: книгознавство (наука про книгу), історія книги, історія літератури, літературна й наукова критика. Саме таке тлумачення терміну дозволило В. С. Сопикову зробити висновок, що бібліографія є наукою всіх наук.

Для позначення бібліографічної науки залишається колишній термін, але в розширеному тлумаченні. Бібліографознавство - це наукова дисципліна, вивчаюча теорію, історію, методологію, технологію, методику, організацію бібліографії.