ТЕМА 1. Загальна характеристика Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод

Історія ухвалення Конвенції та її значення.

Етапи розвитку конвенційного механізму захисту прав людини

Структура Конвенції

Протоколи до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод: загальна характеристика.

Імплементація Конвенції про захист прав людини і основоположних свободу у національну юридичну практику України

Історія ухвалення Конвенції та її значення. На тлі Другої світової війни, у 1949 році була заснована Рада Європи — міжнародна регіональна організація європейських держав, які проголосили своєю метою розширення демократії, зближення усіх народів Європи, захист прав людини, співробітництво з основних питань права, культури, освіти, інформації, охорони навколишнього середовища.

Від самого початку діяльності Ради Європи принцип поваги прав людини став одним з наріжних каменівцієї організації. Рада Європи забезпечує високі стандарти захисту прав людини в державах-членах насамперед завдяки дії Конвенції. Вона була підписана 4 листопада 1950 року десятьма європейськими державами в Римі. Ця Хартія прав людини стала фундаментом усього комплексу міжнародно-правового регулювання в галузі прав людини, її законних інтересів та потреб, відправною точкою на шляху цивілізованих європейських держав до втілення в життя загальнолюдських цінностей.

Конвенція була складена урядами держав — членів Ради Європи в Римі 4 листопада 1950 року англійською і французькою мовами. У Конвенції обумовлено, що обидва тексти є однаково автентичними, кожен існує лише в одному примірнику, і зберігається в архіві Ради Європи. Генеральний секретар Ради Європи надсилає засвідчені копії Конвенції кожній країні, що до неї приєднується.

Конвенція набула чинності 3 вересня 1953 року після її ратифікації країнами-підписантами та здачі на зберігання десяти ратифікаційних грамот.

Конвенція не з'явилася на порожньому місці - їй передувала Загальна декларація прав людини, якій відведено чільне місце в преамбулі Європейської конвенції. У преамбулі Конвенції встановлюються такі важливі принципи як підвалини справедливості і миру в усьому світі. Такий принцип забезпечується, з одного боку, завдяки дієвій політичній демократії, а з іншого боку, завдяки загальному розумінню і дотриманню прав людини, від яких вони залежать.

Україна ратифікувала Конвенцію 17 липня 1997 року (текст ратифіковано із заявами та застереженнями) і для нашої держави вона набула чинності 11 вересня того ж року. Тим самим Україна взяла зобов'язання привести своє законодавство до міжнародних стандартів, закріплених в Конвенції. Зокрема, цим має займатися Уповноважений Верховної Ради України з прав людини. У 1999 році Парламентська асамблея Ради Європи порушила питання про можливе припинення членства України в РЄ через те, що країна не поспішала змінювати своє законодавство у сфері прав людини відповідно до прийнятих нею міжнародних пактів. У жовтні того ж року для вивчення ситуації в Україну приїхали представники РЄ, за результатами їхніх висновків застосування санкцій було відкладено.

Значення. 1) Європейська конвенція з прав людини стала першим міжнародним правозахисним документом, який був спрямований на захист широкого спектру громадянських та політичних прав;

2) Конвенція, будучи юридично обов'язковим договором для Високих Договірних Сторін, запровадила систему контролю за імплементацією прав на внутрішньодержавному рівні. Адже держави, що ратифікували Конвенцію, тим самим взяли на себе подвійні зобов'язаннявідповідно до статті 1 Конвенції. По-перше, Держави гарантують відповідність свого внутрішнього законодавства положенням Конвенції. Для виконання цих зобов'язань в окремих випадках їм необхідно вносити певні зміни у своє законодавство та правозастосовчу практику. По-друге, нові держави, що ратифікують Конвенцію, мають виправити будь-які існуючі порушення тих основних прав і свобод, які захищає Конвенція.

3) сформувала міжнародну процесуальну систему, тісно пов’язану з національними правовими та процесуальними системами.

4)Будучи між­народним регіональним актом, який закріплює основоположні права та свободи, що мають громадянський та політичний характер, ство­рила найрозвинутіший та ефективний регіональний механізм захисту прав людини. Це відбулося завдяки послідовній діяльності такого орга­ну, як Європейський суд з прав людини, який, так би мовити, зробив Конвенцію «живою», постійно розвиваючи та фундаментулізуючи її своїми прецедентами та надаючи їй прогресивного тлумачення.

5)Механізм захисту конвенційних прав покладає на ЄСПЛ двояку функцію — здійснення індивідуального контролю у разі винесення рішень про порушення державою — учасницею Конвенції того чи іншого права, а також загальну функцію, яка полягає у виробленні принципів та стандартів захисту прав людини. У цьому і виявляється унікальність Конвенції та діяльності Суду. Вони здійснюють вплив не лише на міжнародні стандарти захисту прав людини, а й на формуван­ня цих стандартів на національному рівні. Особливо слід відмітити вплив ЄКПЛ та практики Суду на країни Східної Європи, конституції яких приймалися на підставі європейської практики^[1]. Дуже цікавим є те, що вплив ЄКПЛ та Суду вже вийшов за межі суто Європи, оскіль­ки вищі суди Австралії, Канади, Нової Зеландії, Намібії, Гонконгу та Південної Африки посилалися на рішення ЄСПЛ, даючи тлумачення власним національним актам щодо прав людини.

6) Конвенція - це також і унікальна система, що виступає в якості "міжнародного загального права" і функціонує в режимі прийнятності та незалежності. Про неї можна говорити як про систему загального права в тому сенсі, що вона розвивається завдяки створюваному Судом прецедентному праву. У цьому і виявляється унікальність Конвенції та діяльності Суду. Вони здійснюють вплив не лише на міжнародні стандарти захисту прав людини, а й на формуван­ня цих стандартів на національному рівні.