Види договорів

Аналіз глави 77 ЦК України визначає договір простого то­вариства як один із договорів про спільну діяльність. Вимоги до інших договорів про спільну діяльність регламентуються лише двома статтями (1130 і 1131) ЦК, що надає безмежну свободу вибору для сторін для встановлення відповідних правил поведінки у вигляді договірних норм. Для простого товариства «термін «договір» використовується законо­давцем для вказівки на підстави виникнення, зміни чи припинення правовідношення (тобто договір розглядається як юридичний факт), а також для визначення самого зобов'язання, яке виникає на підставі даного юридичного факту»¹. Критерієм для віднесення того чи іншого договору про спільну діяльність до договору простого товариства є умо­ва про об'єднання вкладів учасників, як це випливає зі ст.ПЗО ЦК Ук­раїни. Тому нам імпонує позиція, відповідно до якої «договори, в яких їх учасники не об'єднають майно та вклади, треба вважати договорами про спільну діяльність у широкому значенні, тоді як просте товариство можна назвати договором про спільну діяльність у вузькому значенні»². У зв'язку з цим дискусійним і неоднозначним є питання щодо співвід­ношення і застосування норм, які містяться у параграфах 1 та 2 глави 77. З огляду на підтриману нами зазначену позицію норми параграфів 1 та 2 повинні співвідноситися відповідно як загальні та спеціальні, що означає, на нашу думку, наступне. Якщо зміст конкретного правила поведінки правовідношення, яке виникло на підставі договору простого товариства, не врегульовано нормою самого договору чи нормативним актом, то воно регулюється загальною нормою параграфа 1. А чи може­мо ми це правило застосувати навпаки, або чи вважається імперативна норма параграфу 2 обов'язковою для застосування договору про спільну діяльність, який не є договором простого товариства. На нашу думку, ні. Оскільки норми параграфу 2 — спеціальні і застосовуватися вони можуть для інших договорів про спільну діяльність тільки за аналогією, тобто тоді, коли зміст не врегульований ані угодою сторін, ані парагра­фом 1 чи спеціальним законом.

На практиці часто зустрічаються договори, які носять назву догово­ру про спільну діяльність, чи договір про співробітництво тощо. Проте за своєю природою ці договори далекі від названих договорів, оскільки їх аналіз показує, що вони принципово відрізняються за кваліфікуючи­ми ознаками: це і направленість прав і обов'язків сторін (відсутність корреальності), відсутність єдиної спільної мети і т. п.

«Значну проблему становить термінологічна неузгодженість поняття спільної діяльності як категорії цивільного права з аналогами у різних галузях права»¹. Так, на практиці виникає проблема, чи є договір про спіль­ну діяльність підставою для реєстрації права власності, оскільки Тимчасо­ве положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затверджене наказом Мінюсту України від 7 лютого 2002 р. № 7/5, не ви­значає договір спільної діяльності як підставу оформлення права власності. Натомість як підстава в Положенні передбачено договір про пайову участь, який не передбачений ЦК України, а передбачений житловим законо­давством. 1 ми підтримуємо позицію, що «договори про спільну діяльність і договори про пайову участь за своїм змістом фактично є тотожними по­няттями. У всякому випадку, аналіз літератури з цього питання, судової і договірної практики дає підстави саме для такого висновку»².