ІІ. Норми цивільного процесуального права, їх дія в часі, просторі, за колом осіб. Система цивільного процесуального права

Цивільне процесуальне право України має усталену систему. Система цивільного процесуального права – це сукупність норм, інститутів та принципів галузі права, зумовлених предметом правового регулювання.

Норми цивільного процесуального права закріплені в основоположних нормативно-правових актах: Конституції України, Цивільному процесуальному кодексі України, Законі України «Про міжнародне приватне право». Відповідно до цих нормативно-правових актів здійснюється у судах загальної юрисдикції розгляд і вирішення цивільних справ (ч. 1 ст. 2 ЦПК), що виникають з цивільних, сімейних, житлових, трудових, земельних правовідносин (п. 1 ч. 1 ст. 15 ЦПК). Розглядаючи ці справи, суд застосовує чинне законодавство: Конституцію України, закони України, міжнародно-правові акти, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України (ч. 1 ст. 8 ЦПК).

Нормами цивільного процесуального права є встановлені державою загальнообов’язкові правила, що регулюють порядок здійснення правосуддя в цивільних справах. Норми цивільного процесуального права визначають весь хід судового процесу у всіх його стадіях, встановлюють для кожного суб’єкта цивільних процесуальних відносин міру належної і можливої поведінки.

За своїм змістом норми цивільного процесуального права поділяються на регулятивні і дефінітивні. Регулятивні норми встановлюють правила поведінки суб’єктів цивільних процесуальних правовідносин: суду, осіб, які беруть участь у справі, інших учасників цивільного процесу (ст. ст. 11-1, 27, 130 ЦПК та ін.). Дефінітивні норми визначають завдання цивільного судочинства (ст. 1 ЦПК), принципи цивільного процесу та його інститути (статті 3, 5, 6, 7, 10, 11, 12, 13, 14 ЦПК), містять визначення понять і термінів (ст. 57 – доказів; ст. 67 – процесуальних строків, статті 28, 29 – цивільної процесуальної правоздатності та дієздатності).

За сферою застосування норми цивільного процесуального права поділяються на загальні та спеціальні. Загальні норми мають значення для всіх проваджень і стадій цивільного процесу. Вони вміщені в ЦПК у розділі 1 «Основні положення». Спеціальні норми регулюють права, обов’язки і процесуальні дії суб’єктів цивільних процесуальних правовідносин лише в певній стадії цивільного процесу (у стадії розгляду справи по суті чи у стадії апеляційного оскарження тощо або при розгляді певної категорії справ).

За методом впливу на цивільно-процесуальні правовідносини і поведінку їх суб’єктів норми цивільного процесуального права можна класифікувати як імперативні та диспозитивні. Імперативні встановлюють обов’язок (ст. 77 ЦПК ), заборону (ст. 117 ЦПК), заходи процесуального примусу (ст. ст. 92, 93, 94 ЦПК). Диспозитивні встановлюють право суб’єктів цивільних процесуальних правовідносин на активну поведінку в межах, визначених такими нормами ( ст. ст. 27, 31, 34, 123 ЦПК та ін.).

Норми цивільного процесуального права діють у часі, просторі, за колом осіб. За загальним правилом прийнятий закон не має зворотної сили, якщо з цього приводу в ньому відсутнє спеціальне застереження. Так, у цивільному праві акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом’якшує або скасовує цивільну відповідальність особи (ч. 2 ст. 5 ЦК).

Щодо цивільного процесуального права слід звернути увагу на те, що чинність процесуального закону в часі полягає в тому, що суд повинен застосовувати той процесуальний закон, який діє у момент здійснення процесуальних дій, незалежно від того, який процесуальний закон діяв на момент виникнення процесу усправі. Частиною 3 статті 2 ЦПК визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Чинність процесуального закону за колом осіб. Норми цивільного процесуального права поширюють свою дію на суд (склад суду), осіб, які беруть участь у справі, і всіх інших учасників цивільного процесу на засадах рівності перед законом і судом незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних та інших ознак (ст. 5 ЦПК); на фізичних і юридичних осіб (ст. 28 ЦПК); на іноземців, осіб без громадянства, іноземні юридичні особи, іноземні держави (їх органи та посадові особи) та міжнародні організації (ст. 410 ЦПК).

Чинність процесуального закону у просторі. Дія норм цивільного процесуального права в просторі полягає в тому, що провадження в цивільних справах в судах України здійснюється відповідно до Конституції України, Цивільного процесуального кодексу України та Закону України «Про міжнародне приватне право» (ч. 1 ст. 2 ЦПК). Судові рішення є обов’язковими до виконання на всій території України (ст. 129 Конституції України, ст. 14 ЦПК).

Цивільне процесуальне право України складає певну систему. Система цивільного процесуального права – це сукупність норм, принципів та інститутів галузі права, зумовлених предметом правового регулювання. Система цивільного процесуального права визначається також структурою ЦПК України та складається, за визначенням М. Й. Штефана, з двох частин – загальної і особливої [1]. Загальна об’єднує норми та інститути цивільного процесуального права, які мають значення для всієї галузі, всіх видів провадження і стадій цивільного процесу. Особлива частина включає норми та інститути, які врегульовують порядок розгляду і вирішення справ за видами провадження та стадіями цивільного судочинства.

Система цивільного процесуального права об’єднує норми загального і спеціального значення.

Виділяються норми, спільні для всіх видів цивільного судочинства і стадій цивільного процесу. Такі норми визначають завдання цивільного судочинства, закріплюють принципи цивільного процесу, визначають коло осіб, які беруть участь у цивільній справі, докази, процесуальні строки тощо. Специфіку кожного провадження як виду судочинства відображають норми спеціального значення. Так, наприклад, для позовного провадження характерним є комплекс норм щодо забезпечення позову (статті 151-155 ЦПК), що визначають права сторін (статті 31 та ін.).

Цивільне процесуальне право у своїй системі містить групи правових норм, які називаються інститутами: наприклад, інститут підсудності, інститут позову, інститут осіб, які беруть участь у справі, інститут доказування тощо. Інститут – це сукупність процесуальних норм загального, спеціального і конкретизуючого характеру, що регулюють певне правовідношення у всіх стадіях процесу і видах судочинства. Тобто, це одна група процесуальних відносин, що характеризується своїм особливим предметом регулювання.

Окреме місце у системі цивільного процесуального права займають норми, що визначають принципи галузі права. Останні є фундаментом у правовому регулюванні процесуальних питань (наприклад, статті 3, 6, 10, 11, 12, 13 ЦПК).

Висновки з другого питання

Систему цивільного процесуального права складають такі елементи: норми, визначені у нормативних джерелах цієї галузі права, інститути, принципи. Норми цивільного процесуального права закріплені в основоположних нормативно-правових актах: Конституції України, Цивільному процесуальному кодексі України, Законі України «Про міжнародне приватне право». Відповідно до цих нормативно-правових актів здійснюється у судах загальної юрисдикції розгляд і вирішення цивільних справ, що виникають з цивільних, сімейних, житлових, трудових, земельних правовідносин.