Активізація білогвардійського руху. Денікінський режим в Україні

Дестабілізацією політичної ситуації в Україні відразу скористалися промонархічні сили. 19 травня 1919 р. вони розгорнули активні бойові дії на Півдні України. Отримавши допомогу з боку Антанти, генерал Денікін очолив наступ армії на східні райони України. Його армія була сформована із Добровольчої армії Півдня України та Донської армії Краснова (інша назва армії – Збройні сили Півдня Росії (ЗСПР). 25 червня 1919 р. денікінці захопили місто Царицин після чого 3 липня генерал Денікін підписав «Московську директиву» – наказ про наступ на Москву, складовою частиною якого був план оволодіння Україною. До вересня 1919 р. денікінці захопили майже всю її територію.

З метою захисту завойованих досягнень більшовизму та належної відсічі білогвардійському рухові 1 червня 1919 р. уряди радянських республік створюють «воєнно-політичний союз». До його складу ввійшли Україна, Латвія, Литва, Білорусь та Російська Федерація. Згідно із союзним договором, під керівництвом вищих органів РСФРР об’єднувались збройні сили, промисловість, фінанси, залізниці, комісаріати праці. У результаті це призвело до фактичного копіювання російської соціально-економічної та політичної системи в Україні та поступового її підпорядкування Москві.

Тим часом на окупованих територіях активно відновлювалися дореволюційні порядки. Оголошувалося повернення поміщикам відібраних у них земель та іншої власності, на селян покладалось завдання забезпечувати денікінську армію зерном. У більшості населених пунктів запроваджувався воєнний стан. Заборонялися освіта й видавнича справа українською мовою, переслідувались українські політичні партії та інші громадські об’єднання, відновлювалася русифікація, активно діяла таємна поліція. На підприємствах зросла тривалість робочого дня, зменшилася зарплата, вводилася заборона на страйки. Усе це призвело до піднесення антибілогвардійського руху.

Основу повстанських загонів знову складали селяни й отамани. Запеклу боротьбу з ними вели Зелений та Махно. 5 серпня 1919 р. Махно видав наказ про створення підпорядкованої йому Революційної повстанської армії України (махновців). Невдовзі вона нараховувала понад 40 тис. піхотинців та 10 тис. кавалеристів. На її озброєнні було до 1 тис. кулеметів, які Махно першим почав ставити на легкі вози (тачанки), а також 20 гармат. Центром махновського руху стало м. Гуляйполе на Катеринославщині. Армія Махна здійснювала постійні рейди тилами денікінських військ, чим завдавала їм дошкульних ударів і змушувала перекидати з фронту частини на боротьбу з повстанцями (25 тис. солдатів). Усе це значно послаблювало наступ на Москву. Скориставшись моментом, більшовики перейшли у контрнаступ та на початку 1920 р. звільнили більшість території України. Денікін кинув залишки своєї армії у Криму, а сам емігрував до Європи. Новим головнокомандувачем Добровольчої армії став П. Врангель.