Розквіт Бейсіка

Історія “Альтаїра” та Малюка-Бейсіка завершилася у кінці 70-х років. Мікрокомп’ютери тепер випускалися у повністю зібраному вигляді, з великою пам’яттю, здатною вміщувати великі діалекти Бейсіка. Деякі виробники вбудовували інтерпретатори власних версій Бейсіка безпосередньо в ПЗП (Постійний Запам’ятовуючий Пристрій) комп’ютера.

Багато у чому завдяки заповзятливості Гейтса та Аллена, невтомній діяльності Боба Албрехта та ентузіазму маловідомих розробників, ця мова завоювала провідне місце у програмуванні мікрокомп’ютерів. В середині 80-х років вже мільйони людей у США та інших країнах використовували Бейсік, причому головним чином на персональних комп’ютерах.

Два перші розробники Бейсіка, Джон Кемені та Томас Курц, переживали стосовно феноменального успіху своєї мови змішані почуття. Вони були безмірно горді тією роллю, яку ця мова зіграла “відкриттю комп’ютерів масам”, але одночасно збентежені тим, на що перетворилося їх творіння – безліч клонів та варіантів в основному через обмежену пам’ять перших мікрокомп’ютерів.

В результаті багато версій Бейсіка виявилося неможливим переносити з машини на машину. Виявилися, також, інші проблеми. Багато фахівців з інформатики відносилися до Бейсіка досить зневажливо. Наприклад, англієць Хоар порівнював програмування на Бейсіку з грою на піаніно двома пальцями: граючи прості мелодії, новачки швидко роблять успіхи, але потім стикаються з величезними труднощами. Бейсік зручний для написання простих коротких програм, але через відсутність у мові структури не придатний для складних програм. Це стало причиною рішення деяких коледжів та шкіл відмовитися від використання Бейсіка для навчання програмуванню, та замінити його більш структурованою мовою Паскаль, яка була створена Никлаусом Віртом.