Регуляція транскрипції

Зрозуміло, що гени та оперони не транскрибуються постійно, а вмикаються / вимикаються в певні моменти залежно від зовнішніх умов, стадій клітинного циклу тощо. Головними елементами, взаємодія між якими приводить до активації чи репресії транскрипції, є так звані цис- і транс-елементи. Цис-елементи – це регуляторні елементи послідовності ДНК, які фізично зв’язані з даним геном чи опероном; у прокаріотів часто називаються операторами і розташовані в безпосередній близькості до промоторів. Транс-елементи – білкові фактори транскрипції, що вільно дифундують (транспортуються) у просторі клітини, шукаючи свій цис-елемент,з яким вони мають специфічну спорідненість. Якщо зв’язування транс-елемента з оператором приводить до активації транскрипції (часто за рахунок прямих білок-білкових взаємодій транскрипційного фактора з РНК-полімеразою, які підвищують її спорідненість до промотора), кажуть, що фактор є активатором і здійснює позитивну регуляцію. Якщо фактор блокує зв’язування РНК-полімерази (часто за рахунок зниження доступності промотора), його називають репресором і кажуть про негативну регуляцію.

Ці загальні принципи регуляції, які, ускладнюючись, зберігаються також в еукаріотів, реалізуються на стадії ініціації. Крім того, для регуляції використовуються інші моменти процесу транскрипції. Найтиповіші механізми регуляції в прокаріотичних системах проілюстровано нижче на конкретних прикладах.