Вестибулярний апарат 4 страница

Перша та друга сигнальні системи взаємопов’язані. Друга функціонує завдяки інформації, яка надходить від першої сигнальної системи, трансформуючи її у специфічні поняття. Сигнальне значення слова визначається не простим звукопоєднанням, а смисловим.

За І.М. Сєченовим, мова має велике значення у процесах мислення. Слово виражає наші поняття. Ми узагальнюємо словами не тільки предмети, їх властивості, а й свої відчуття, переживання - абстрактні поняття. Ми мислимо словами. Таким чином, друга сигнальна система забезпечує абстрактне мислення людини. Вона є соціально зумовлена. Поза суспільством, без спілкуванням з іншими людьми вона у людини не розвивається.

З появою другої сигнальної системи з’являється новий принцип нервової діяльності - абстрагування і узагальнення великої кількості сигналів, які поступають в головний мозок. Цей принцип обумовлює безмежну орієнтацію людини в навколишньому світі. Друга сигнальна система є вищим регулятором різних форм поведінки людини в навколишньому середовищі. Проте вона правильно відображає об’єктивний світ лише в тому випадку, якщо постійно зберігається її узгоджена взаємодія з першою сигнальною системою.

На протязі перших місяців життя у дитини проявляються умовні рефлекси, не пов’язані із смисловим значенням слів. І тільки в кінці першого року життя дитини слово набуває для нього смислового значення. Розвиток і вдосконалення другої сигнальної системи відбувається безперервно в процесі навчання і виховання. Для нормального функціонування її необхідна взаємодія різних зон кори головного мозку.

Розрізняють 3 форми мови: слухова, зорова, кінестатична (письмова, жестів). Реалізація кожної форми забезпечується функціонуванням відповідного аналізатора. У процесі мовлення беруть участь багато структур кори півкуль великого мозку, але найістотнішу роль відіграють центри мови.

В задніх відділах нижньої лобової закрутки знаходиться центр артикуляції і мови. Його пошкодження призводить до втрати мови. У задній частині верхньої вискової закрутки розташований слуховий центр Верніке. Його ураження призводить до втрати здатності розуміти зміст слів. На присередній поверхні потиличної ділянки знаходиться зоровий центр, пошкодження якого викликає втрату здатності розпізнавати написане. Мовна (аналізаторна) функція виконується, як правило, лівою півкулею, а зони кори, які контролюють артикуляцію, локалізуються в обох півкулях головного мозку.

Лекція 9

Тема: ТИПИ ВИЩОЇ НЕРВОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ. ГІГІЄНА НЕРВОВОЇ СИСТЕМИ ДИТИНИ

1. Основні типи ВНД. Вікові особливості ВНД дітей і підлітків.

2. Порушення ВНД.

1.Основні типи ВНД. Вікові особливості ВНД дітей і підлітків.

Відомо, що у кожної людини є свої особисті риси. Виходячи з цього давньогрецький філософ і лікар Гіппократ виділив 4типи темпераменту: сангвінічний, флегматичний, холеричний, меланхолічний. Справжня природа цих явищ була встановлена І.П.Павловим в процесі вивчення ВНД.

І.П. Павлов, вивчаючи особливості утворення і перебігу умовних рефлексів у тварин, звернув увагу на те, що швидкість їх утворення, міцність, гальмування залежить від індивідуальних властивостей їх нервової системи. Це дало йому змогу виділити типи ВНД.

Тип ВНД - це сукупність властивостей нервових процесів, що обумовлені спадковими особливостями організму і набутими в процесі індивідуального життя.

І.П. Павлов виділив типи ВНД на основі 3 показників нервових процесів (збудження і гальмування):

- сили - здатності клітин кори мозку зберігати адекватні реакції на сильні і надсильні подразники;

- рухливості - швидкості переходу процесу збудження в гальмування, і навпаки;

- урівноваженості- однакова вираженість за силою процесів збудження і гальмування. Нервові процеси можуть бути врівноважені, або один з них може переважати над іншим.

На основі вивчення особливостей нервових процесів І.П. Павлов виділив 4 типи ВНД для тварин. Учений вважав, що основні типи ВНД, виявлені у тварин, збігаються з чотирма темпераментами, встановленими у людей Гіппократом:

1. Холерик - сильний, неврівноважений, рухливий.

У дітей даного типу збудження домінує над гальмуванням. Вони непосидючі, рухливі, малодисципліновані, нерідко агресивні, легко збудливі. Серед них зустрічаються дуже здібні, емоційні, темпераментні. Рухаються швидко, мова теж швидка. Виховання і навчання таких дітей потребує великої витримки і такту, цілеспрямованих дій вчителя і батьків. Тренуваннями можна посилити в них процеси гальмування і послабити процеси збудження.

2. Сангвінік - сильний, врівноважений, рухливий.

У дітей процес збудження легко змінюється гальмуванням і навпаки. Всі умовні рефлекси утворюються легко і швидко. Такі діти життєрадісні і працелюбні, дисципліновані, вчаться добре. Мова в них швидка, але плавна. Володіють великим словниковим запасом. Перебудова динамічного стереотипу відбувається без ускладнень.

3. Флегматик - сильний, врівноважений, інертний.

У дітей мала рухливість нервових процесів, збудження змінюється гальмуванням повільно, перехід від одного виду діяльності до іншого утруднений. Умовні рефлекси утворюються повільно, але вони міцні. Мова спокійна, правильна, без надлишкової жестикуляції. Діти спокійні, вперті, малорухливі, посидючі, дисципліновані.

4. Меланхолік - слабкий тип.

У дітей слабка врівноваженість нервових процесів, умовні рефлекси формуються повільно. Сильні або тривалі подразники викликають у дітей позамежове гальмування, вони швидко втомлюються. Сторонні подразники легко викликають в них зовнішнє гальмування. Динамічний стереотип змінюється з великими труднощами. Вступивши до школи, такі діти важко контактують з іншими школяра, часто плачуть. Потребують постійного педагогічного спостереження., особливої уваги

І.П.Павлов поряд з чотирма спільними для людини і тварин типами, на основі врахування взаємодії та врівноваженості 1 та П сигнальної систем дійсності, виділив людські типи ВНД:

1. Художнійтип - перша сигнальна система переважає над другою. Це художники, музиканти тощо - люди, які безпосередньо сприймають дійсність, користуються чуттєвими образами.

2. Мислительний тип - друга сигнальна система переважає над першою. Це філософи, математики тощо - люди, з вираженою здатністю до абстрактного мислення.

3. Середній тип - перша та друга сигнальні системи врівноважені. До цього типу належить більшість людей.

І.П. Павлов вважав, що основні типи ВНД зустрічаються в “чистому” вигляді дуже рідко. У більшості людей спостерігаються риси всіх типів з перевагою одного з них. Вчений вважав, що тип ВНД складається із взаємодії успадкованих властивостей нервової системи і впливів, яких зазнає людина протягом життя. А отже, властивості нервової системи не є незмінними, вони можуть змінюватися під впливом виховання внаслідок пластичності нервової системи. Таким чином, в процесі виховання генетичні передумови суттєво коректуються, тому вчинки людей у складних обставинах визначаються, головним чином, здатністю стримувати себе і реагувати у відповідності з нормами, встановленими суспільством. Сила, рухливість нервових процесів піддаються тренуванню, і діти неврівноваженого типу під впливом виховання можуть набути рис, які зближують їх з дітьми врівноваженого типу.

Вікові особливості ВНД дітей.Дитина народжується з певним набором вроджених безумовно-рефлекторних реакцій. В реакцію - відповідь на подразнення включається практично весь організм, що пов’язано з широкою іррадіацією збудження в ЦНС. На ранніх стадіях розвитку дитини, коли кора не є ще достатньо морфологічно зріла, спостерігаються генералізовані реакції, які регулюються підкірковими структурами мозку.

У новонароджених дітей спостерігаються рефлекси: дихальний, смоктальний, згинальний, хапальний, мигальний, хватальний, підошвенний, рефлекси на больові та температурні подразники, на зміну положення тіла тощо. Багато безумовно-рефлекторних актів проявляються не відразу після народження, а запускаються програмою генетичного розвитку через деякий час. До таких рефлексів належить орієнтувальний. Вже на 7 день після народження у людини чітко виявляються орієнтувальні рефлекси на світло і звук. Дитина орієнтує очі на подразник, повертає тулуб. Орієнтувальний рефлекс, який зумовлюється з різних аналізаторах в перші дні життя дитини проявляється в загальному здриганні, затримкою дихання, тимчасовому пригніченні рухової активності дитини. До 10-12 дня життя під впливом навколишнього середовища змінюється характер безумовних рефлексів новонародженого, звужуються рефлексогенні зони ряду безумовних реакцій.

Ще пізніше проявляються складні безумовно-рефлекторні акти - інстинкти.

З перших днів життя дитини утворюються умовні рефлекси - умовний рефлекс на час годування, через 2 тижні - умовний рефлекс на положення дитини для годування. З розвитком дитини кількість умовних рефлексів збільшується. Утворюються умовні рефлекси на зорові подразники : дитина тягнеться до матері, плаче, коли бачить ванночку для купелі тощо. З віком швидкість утворення умовних рефлексів зростає. У дошкільному віці міцний умовний рефлекс утворюється після 10-20 поєднань, а у дітей молодшого шкільного віку через 5-15 поєднань.

З перших днів життя дитини з’являється безумовне гальмування. Дитина перестає смоктати, якщо раптово роздається різкий звук, або її щось болить. В подальші роки поступово послаблюється вплив зовнішнього гальмування на умовно-рефлекторну діяльність дитини. В 6-7 років значення зовнішнього гальмування для ВНД знижується і зростає роль внутрішнього гальмування.

Умовне гальмування спостерігається на 20 день життя дитини - перші прояви диференціювання рухових умовних рефлексів, коли вона диференціює положення для годування і пеленання. Чітке диференціювання слухових і зорових умовних подразників спостерігається в 3-4 місяці, запізнювальне гальмування виробляється з 5-місячного віку.

Перші ознаки розвитку другої сигнальної системи з’являються у дитини у другій половині першого року життя. Розвиток сенсорної мови передує розвитку моторної мови. Ще до того, як дитина починає говорити, вона вже розуміє смисл слів. До 1року словарний запас дитини складає 10-12 слів, до 1,5 року - 30-40слів, до 2 років -200-300слів, до 3 років -500-700слів. До 6-7 років з’являється здатність до внутрішньої мови. Наочно-дійове мислення формується в дошкільному і молодшому шкільному віці. Словесно-логічне (теоретичне) мислення проявляється до 8-9років, досягаючи розвитку до 18-19 років.

В1-3 роки дитина ходить, оволодіває мовою, її поведінка характеризується дослідницькою діяльністю - дитина все бере в руки, рот, розглядає, досліджує. Дитина диференціює предмети, її мислення формується як “мислення в дії” - ложкою їсть, чашкою п’є тощо. Завдяки діям дитини з предметами починає формуватися функція узагальнення. На другому році життя починається посилений розвиток мови, засвоєння дитиною граматичної будови мови. Велике значення відіграє при цьому рефлекс наслідування - дитина копіює мову дорослих. Системи умовних зв’язків, які вироблені в ранньому і дошкільному віці (до 5років), є міцними і зберігаються протягом усього життя. У дошкільному віці велика роль належить рефлексу наслідувального та ігрового рефлексу. Граючись, діти копіюють дорослих, їх жести, слова, дії, манери. В 5-7 років з розвитком кори великих півкуль формується і набуває все більшого значення внутрішнє умовне гальмування. Посилюється узагальнююча функція слова. Зростає роль словесного мислення, закладаються основи внутрішньої мови.

У молодшому шкільному віці нервові процеси характеризуються достатньою силою і врівноваженістю. Всі види внутрішнього гальмування добре виражені. Проте внутрішнє гальмування, як і раніше потребує вправляння, тренування з метою підсилення. У цьому віці можуть досить легко розвиватися порушення нормальної збудливості внаслідок надмірного навантаження в навчанні. Зростає значення другої сигнальної системи. У зв’язку з деякою незрілістю регулюючих впливів кори на підкіркові структури мозку в цьому віці спостерігається недосконалість механізмів, які визначають активну увагу і зосередженість. До 10-11років кора набуває головної ролі в кірково-підкірковій взаємодії, що є важливим фактором формування вищих нервових і психічних процесів.

У підлітків статеве дозрівання характеризується посиленим функціонуванням залоз внутрішньої секреції, які змінюють і функціональний стан нервової системи. Посилена функція щитовидної залози підвищує рівень обміну речовин і витрату енергії в організмі, змінює збудливість ЦНС, що виражається у підвищеній дратівливості, легкій втомлюваності, розладах сну. Складні взаємовідносини залоз внутрішньої секреції і гіпоталамусу створюють умови для підвищеної активності підкіркових структур, що викликає зміни у кірково-підкірковій взаємодії. Наслідком цих змін є посилення генералізованого процесу збудження - всі реакції супроводжуються додатковими супутніми рухами рук, ніг і тулуба. У підлітків зменшується швидкість утворення умовних рефлексів. Мова уповільнюється, відповіді на питання стають лаконічними стереотипними, словниковий запас ніби збіднюється. Це свідчить про послаблення другої сигнальної системи. Підлітки швидко втомлюються через погіршення умов кровопостачання мозку, що пов’язано з відставанням розвитку серцево-судинної системи від росту тіла. Вони відчувають труднощі у навчанні. Внаслідок діяльності надниркових залоз збільшується вміст адреналіну в крові, що веде до звуження кровоносних судин. У підлітків спостерігається підвищена емоційність, критичне ставлення до дорослих. Оскільки у період статевого дозрівання спостерігається ослаблення всіх видів внутрішнього гальмування, тому одним із важливих завдань вчителя в цей період є розвиток кіркового гальмування, “виховання гальм”. Особливості ВНД підлітків потребують уважного ставлення до них, продуманої організації навчально-виховного процесу.

Порушення ВНД

Порушення ВНД.Патологічні зміни ВНД у дітей пов’язані із структурними пошкодженнями нервових клітин, а також із функціональними змінами нервової системи. Неврози- це група захворювань, які характеризуються функціональними змінами нервової системи. В основі будь-якого неврозу лежить незадоволення потреб організму і як наслідок цього - порушення балансу процесів збудження і гальмування, а також їх рухливості.

І.П. Павлов виділив 3 механізми неврозів.

1. Перенапруга процесу внутрішнього гальмування (потреби організму подавляються умовними гальмівними рефлексами, так зване "заборонне гальмування" - все не можна, недопустимо і т.д.).

2. Перенапруга процесів збудження (так зване "вседозволене виховання", коли все можна і на слово" не можна" не сформований умовний гальмівний рефлекс).

3. Перенапруга рухливості процесів збудження і гальмування (так зване "різностороннє виховання" в сім’ї або сім’я - школа, сім’я - суспільство.

Умови, які впливають на розвиток неврозу:

1) дефекти виховання (заборонне, вседозволене, різностороннє виховання);

2) складні взаємовідносини в сім’ї;

3) нерозуміння потреб дитини;

4) перенесені важкі захворювання (хвороби і травми мозку, інтоксикація);

5) порушення режиму дня, яке веде до перевтоми;

6) ситуації, які супроводжуються негативними емоціями: почуттями гніву, страху, несправедливості, відсутності любові у сім’ї.

Найбільш часто зустрічаються такі різновиди неврозів: неврастенія, невроз нав'язливих станів, істерія.

Неврастенія характеризується перенапругою гальмування або збудження в корі головного мозку. Причиною цих порушень можуть бути розумові і фізичні навантаження, а також тривалі ситуації, які травмують психіку. Прояви неврастенії: порушення сну, апетиту, низька працездатність, а також вегетативні порушення (пітливість, серцебиття, аритмія, головні болі та інші).

Неврози нав'язливих станів характеризуються нав’язливими думками, страхами. Виникають у людей невпевнених у собі, сором’язливих. Супроводжуються втратами апетиту, порушеннями сну, зміною настрою, підвищеною дратівливістю, пониженням працездатності.

Істерія пов’язана з патологічною перевагою першої сигнальної системи над другою. Розвивається у людей із слабким типом ВНД під впливом психічної травми або як результат неправильного виховання (вседозволеність). До істерії схильні люди з підвищеним навіюванням і самонавіюванням, егоцентристи, які хочуть завжди бути в центрі уваги. Прояви істерії різноманітні. Для неї характерні яскравість, театральність, виникає при наявності глядачів.

Дані види неврозів характерні для підлітків, у дітей спостерігаються різні невротичні реакції: психомоторні порушення (рухова тривожність, скованість); явища страху; вегетативні порушення: травлення, судинні порушення ( головокружіння, стан непритомності), нетримання сечі і калу.

З розвитком дитини невротичні симптоми стають більш стійкими, набуваючи ознак, які характерні для неврозів.

Лекція 10

Тема: ЗНАЧЕННЯ СЕНСОРНИХ СИСТЕМ ДЛЯ ОРГАНІЗМУ ЛЮДИНИ. ЗОРОВА І СЛУХОВА СЕНСОРНЫ СИСТЕМИЇИ: БУДОВА, ФУНКЦІЇ ТА ГІГІЄНА.

1. Будова, властивості, значення сенсорних систем.

2. Зоровий аналізатор: будова, вікові особливості.

3. Слуховий аналізатор: будова, вікові особливості.

1.Будова, властивості, значення сенсорних систем

Мозок людини постійно отримує інформацію про зміни зовнішнього і внутрішнього середовища. Ця інформація сприймається, передається у відповідні зони кори великого мозку, аналізується особливими сенсорними (чутливими ) системами, які ще називають аналізаторами.

Будова аналізатора:

- периферична частина - рецептори;

- провідникова частина - нерви, що відходять від рецепторів;

- центральна частина - відповідні чутливі зони кори півкуль великого мозку.

Рецептори- чутливі нервові структури, що перетворюють різні види енергії (світлову, механічну, теплову та ін.) у нервовий імпульс.

Залежно від розташування розрізняють рецептори: екстеро-, інтеро-, пропріорецептори (див. тема "Нервова система"). За морфологічними особливостями їх поділяють на: первинночутливі і вторинночутливі.

Первинночутливі рецептори - це просте чутливе нервове закінчення біполярного нейрона, по центральному відростку якого збудження передається на вищий рівень чутливої системи. Ці клітини одночасно і рецепторними, і чутливими нейронами І порядку. Рецепторні утворення нюхового, шкірного і рухового аналізаторів належать до первинних.

Вторинночутливі рецептори - це спеціалізовані рецепторні клітини, які сприймають подразнення і передають збудження на нейрони І порядку. До вторинночутливих належать смакові, слухові, зорові. вестибулярні рецептори.

Залежно від специфічності до дії подразників рецептори поділяють на:

- мономодальні - пристосовані до дії одного подразника ( рецептори сітківки ока - до дії світла);

- полімодальні - можуть сприймати подразники різної природи ( рецепторні утворення шкіри сприймають температуру, механічні подразники).

Рецептори розрізняють:

- контактні - якщо подразник викликає збудження рецепторних утворень при безпосередньому дотику з ними (рецептори шкіри);

- дистантні- якщо володіють здатністю переходити в стан збудження при дії подразників, розташованих на певній відстані.

Залежно від характеру дії подразників, до яких рецептор володіє вибірковою чутливістю, розрізняють: фоторецептори, терморецептори, барорецептори, механорецептори, хеморецептори.

Нервові імпульси, що виникають у рецепторах через ланцюг нейронів, що складається з трьох клітин, надходять до великих півкуль головного мозку. перша клітина - чутлива, розташована за межами ЦНС у міжхребцевих спинномозкових вузлах і вузлах черепно-мозкових нервів. Другий нейрон знаходиться у довгастому або середньому мозку, третій нейрон - у зоровому горбі.

Аналіз інформації здійснюється у всіх ланках аналізатору - від рецептора до центральної частини. Цей аналіз зводиться насамперед до обмеження надлишкової інформації, виділення суттєвих ознак подразника.

Процес перетворення енергії подразника на інформацію полягає в його кодуванні, тобто переведенні на "мову", яка була б зрозумілою для всіх нервових клітин. Цей процес розпочинається в рецепторах генерацією потенціалу дії, тобто нервового імпульсу. Специфічність подразнення передається у вигляді груп або залпів імпульсів, які відрізняються кількістю імпульсів, частотою, тривалістю, інтервалами між ними. "Мовою" мозку є частотний код. Перетворення інформації, тобто переведення її з однієї частотної характеристики на іншу, проходить на кожному рівні аналізаторної системи шляхом зміни коду - перекодування. У вищі відділи нервової системи інформація надходить по багатьох каналах, що функціонують паралельно, але про одне і теж. У вищих відділах відбувається перекривання кодів. Сприймання одних і тих же явищ навколишнього світу різними рецепторами і навіть різними чутливими системами та перекриття коду складає основу багатогранності відбиття явищ нервовою системою.

Вищий аналіз інформації проходить у чутливих ділянках кори півкуль головного мозку. Розрізняють 3 групи чутливих полів: первинні, вторинні, третинні.

Первинні поля - це ядерні зони аналізаторів. Вони здійснюють аналіз окремих подразників,інформація про які надходить від відповідних рецепторів.

Вторинні поля - це периферичні зони аналізаторів, розташовані поряд з первинним полями. Вони одержують інформацію від первинних полів і здійснюють більш складний її аналіз. тут проходить усвідомлення світлових, звукових та інших сигналів. При пошкодженні вторинних полів зберігається здатність виділяти предмети, чути звуки, але людина їх не впізнає, не розрізняє їхнього значення.

Третинні поля або зони перекриття аналізаторів. Ці поля розташовані в задній половині кори півкуль великого мозку на межі тім’яних, вискових, потиличної і лобної ділянок. Тут проходить процес вищого синтезу і аналізу. З розвитком третинних полів у людини пов’язані функції мовлення, мислення ( внутрішня мова можлива лише коли будуть одночасно діяти ріні чутливі системи). Якщо у новонародженої дитини недостатньо розвинуті третинні поля, людина не розвивається як особистість, не може опанувати мову, оволодіти найпростішими рухами.

Загальні властивості аналізаторів:

1. Для кожного аналізатора характерна наявність рецепторного поля (ділянка поверхні, яка сприймає подразнення, в якій розгалужене аферентне волокно однієї нервової клітини).

Співвідношення в корі великих півкуль великого мозку між рецепторними полями і певними ділянками кори визначається порядком їхньої проекції "крапка в крапку". так, кожна ділянка сітківки ока, що сприймає зображення. передає свої сигнали певній ділянці зорової області кори. Усі ділянки коркового центру нагадують екран, який відображає розташування рецепторів на периферії. така упорядкованість представництва рецепторних полів дозволяє мозку одержувати об'єктивну інформацію про стан простору.

2. Висока чутливість аналізаторів до адекватного подразника. Щоб виникло збудження рецепторів ока достатньо енергії 1-2 квантів світла. Чутливість деяких органів обмежена, бо інакше мозок був би перевантажений інформацією . неістотною для людини. Ми не відчуваємо впливу іонізуючого випромінювання, радіоактивного, а лише його наслідки - погіршення стану здоров’я.

3. Гальмування. Гальмування в рецепторних утвореннях органів чуття сприяє периферичному аналізу подразнень. Так, в зоровому аналізаторі воно забезпечує контрастність зображення шляхом підкреслення ліній та контурів предметів.

4. Адаптація - здатність сенсорних систем пристосовувати рівень своєї чутливості до інтенсивності подразника. За високої інтенсивності подразника чутливість організму до нього знижується і навпаки.

Аналізатори під впливом тривалих вправ здатні підвищувати свої можливості, тобто "тренуватися". Таким чином, тренується слух у музикантів, відчуття смаку та запахів у спеціалістів - дегустаторів.

Діяльність аналізаторів об’єднується мозком, тому у разі порушення одного аналізатора його функція заміщується іншими аналізаторами. так, за допомогою слуху, дотику можна створити уявлення (зорове) про форму, загальний вигляд предметів.

На базі інформації від сенсорних систем у людини формуються суб’єктивні відчуття, враження, свідомість, набувається досвід, розвивається розум. Сенсорні системи забезпечують взаємодію організму з навколишнім середовищем.

У людини розрізняють 5 основних сенсорних систем: зорова, слухова, смакова, нюхова, дотикова та шкірної чутливості.

2.Зоровий аналізатор: будова, вікові особливості

Важливу роль у пізнавальній діяльності людини відіграє зоровий аналізатор. Більше 90% інформації, що надходить до мозку, дає зоровий аналізатор. З діяльністю зорового аналізатора пов’язано визначення форми предметів, їх величини, відстані предметів від ока, їхньої рухомості, кольору.

Будова зорового аналізатора:

- око: фоторецептори в сітківці;

- зоровий нерв: друга пара черепно-мозкових нервів (чутливі нерви);

- зорова зона кори півкуль головного мозку : потилична доля.

Орган зору(око) розташований в очній ямці черепа. Окоскладається з:

- очного яблука;

- додаткових органів ока (окорухових м’язів, повік, слізного апарату).

Будова очного яблука:

- зовнішня товста, щільна оболонка. Її передній відділ займає 1/5 поверхні очного яблука, утворений прозорою, випуклою до переду рогівкою, яка не має кровоносних судин і володіє високими заломлюючими властивостями. Задній відділ зовнішньої оболонки - склера (білкова оболонка), утворена щільною волокнистою сполучною тканиною;

- середня судинна оболонка включає власне судинну оболонку, війкове тіло, райдужку. Власне судинна оболонка тонка, містить кровоносні. У центрі райдужки міститься отвір - зіниця, через яку промені попадають на внутрішню оболонку. У сполучнотканинній основі райдужної оболонки містяться судини, гладкі м’язові волокна і пігментні клітини. Залежно від кількості і глибини залягання пігменту колір райдужки різний. Кольором райдужки визначається колір очей. Пучки гладеньких м’язових волокон утворюють м’яз, який звужує або розширює зіницю. Величина зіниці змінюється, тому в око може проникнути більша або менша кількість світла. Війкове тіло розташоване попереду власне судинної оболонки, більша його частина складається із війкового м’яза;

- за зіницею розташований кришталик (двоопукла лінза) - прозоре тіло, яке знаходиться в тонкостінній капсулі і з’єднується війковими волокнами з війковим тілом та війковим м’язом. При скороченні війкового м’яза змінюється натяг війкових волокон, регулюється кривизна кришталика, змінюється його заломлююча сила;

- між рогівкою і райдужкою, між райдужкою і кришталиком знаходяться невеликі порожнини - передня і задня камери ока, в яких міститься водяниста волога. Вона забезпечує поживними речовинами рогівку і кришталик, які не мають кровоносних судин. Порожнина ока позаду кришталика заповнена прозорою речовиною - склистим тілом;

- внутрішня оболонка (сітківка). Вона побудована з двох листків: зовнішнього пігментного і внутрішнього світлочутливого. Зовнішній листок складається з шару пігментних клітин, що містять чорний пігмент - фуксин, що поглинає світло і перешкоджає відбиттю і розсіюванню зображення. Це забезпечує чітке зорове сприйняття. Внутрішній листок сітківки складається з 3 шарів клітин:

- зовнішнього, що прилягає до пігментного шару, - фоторецепторний;

- середній - асоціативний;

- внутрішній - гангліозний.

Фоторецепторний шар сітківки складається з нейросенсорних клітин - паличок і колбочок. У зовнішніх сегментах паличок міститься фотопігмент- зоровий пурпур, а в колбочок - йодопсин. Паличкоподібні клітиниреагують на світлові промені всього спектру (від 400 до 800нм), а колбочки - лише на певну довжину хвилі: одні чутливі до 430нм (сині колбочки), інші до 535нм (зелені), треті -575нм (червоні). Саме модальність трьох типів цих клітин, що сприймають сині, зелені, червоні кольори, зумовлює кольоровий зір. У сітківці ока приблизно 7млн. колбочок і 130 млн. паличок. Чутливість паличкоподібних клітин у 1000 разів більша, ніж колбочок. Вони збуджуються навіть при поганому освітленні - вночі і в сутінках. Палички сприймають інформацію про форму і освітленість предметів, а колбочки - про колір. Перетворення енергії світла в нервовий імпульс відбувається в результаті хімічних реакцій, що відбуваються в паличках і колбочках. Родопсин і йодопсин розпадаються на більш прості хімічні речовини, що спричиняють виникнення в світлочутливих клітинах потенціалу дії - нервового імпульсу. При припиненні дії світла ці зорові пігменти відновлюються.