Ускладнення ІМ. Клініка і лікування

Усі ускладннення ІМ поділяють на 4 групи:

1. електричні (порушення ритму та провідності)

2. механічні (аневризма, дисфункція сосочкових м’язів, розриви міокарда, патологічне ремоделювання лівого шлуночка)

3. гемодинамічні ( гостра серцева недостатність різного ступеню, в т.ч. кардіогенний шок, гостра правошлуночкова недостатність, тромбоемболії, в т.ч. ТЕЛА)

4. реактивні (епістенокардитичний перикардит, постінфарктний синдром Дресслера, тромбоендокардит, рання постінфарктна стенокардія, ерозивні ураження шкт, соматогенні психози, парез кишечника та атонія сечового міхура).

1. Для порушень серцевого ритму при ІМ характерні чергу­вання чи поєднання різних видів аритмій і блокад, швидка їх трансформація, особливо шлуночкової екстрасистолії в шлуноч­кові тахіаритмії.

Антиаритмічну терапію починають на догоспітальному ета­пі: з метою профілактики шлуночкової екстрасистолії при наявності небезпечних для життя шлуночкових екстрасистол ( високих градацій)вво­дять по 400-600 мг лідокаїну внутрішньом’язово кожні 3 год. У стаціонарі лікування продовжують краплинним внутрішньовен­ним введенням препарату.

Ефективність купірувальної антиаритмічної терапії при шлуночковій екстрасистолії оцінюють тільки з допомогою ЕКГ-моніторування.

Інфузії лідокаїну чи тримекаїну продовжують у перші 2-3 дні гострого ІМ. При неефективності цих ліків чи виникненні ускла­днень антиаритмічні препарати замінюють у такій послідовності:

• новокаїнамід -10 % розчин по 5-10 мл в ізотонічному розчині натрію хлориду до 20 мл внутрішньовенно протягом 5 хв; че­рез 1,5-2 год після цього новокаїнамід призначають внутрі­шньо по 0,5 г 4-6 разів на добу;

• кордарон - 300-450 мг без розведення внутрішньовенно протя­гом 5-Ю хв, через 30-60 хв - 800-1250 мг внутрішньовенно кра­плинно впродовж першої доби чи 200 мг внутрішньо 3-4 рази на добу; із настанням ефекту протягом 7-14 днів добову дозу корда-рону, що має кумулятивний ефект і тривалий період напіввиве-дення (від 12 до 38 днів), поступово знижують до 400-100 мг;

У перші дні ІМ моніторування ЕКГ виявляє короткі пароксизми шлуночкової тахікардії близько у 70 % хворих. У всіх випадках шлуночкова тахікардія вимагає термінового лікування, оскільки може швидко викликати тяжкі порушення гемодинамі-ки і часто переходить у фібриляцію шлуночків. При шлуночко-вій тахікардії типу «пірует», гострій лівошлуночковій недостат­ності й кардіогенному шоці найбільш ефективним і безпечним методом відновлення синусного ритму є електроімпульсна тера­пія (ЕІТ). При шлуночковій тахікардії, що виникла на фоні ліку­вання серцевими глікозидами, одночасно із введенням лідокаїну здійснюють інфузію хлориду калію. Якщо ефект відсутній, засто­совують дифенін (внутрішньо по 0,2 г 5 разів на добу, після купірування нападу - по 0,1 г 5 разів на день). При частих рецидивах шлуночкової тахікардії і її рефрактерності до медика­ментозної терапії застосовують кардіовертер-дефібрилятор.

Найбільш ефективним антиаритмічним препаратом, що лік­відує протягом 5-10 хв від моменту введення суправентриклярну пароксизмальну тахікардію, є верапаміл (ізоптин), який вводять внутрішньовенно в дозі 5-Ю мг без розведення протягом 60 с. Разом із цим, призначають пропафенон, новокаї-намід, кордарон, ритмілен, обзидан (індерал).

Лікування нападу тріпотіння передсердьпочинають із внутрішньовенного введення ліків: верапамілу, кордарону, ново-каїнаміду. Далі через 1,5-2 год: дигоксин у вигляді 0,025 % роз­чину по 1 мл в 10 мл панангіну (аспаркаму) протягом 5-Ю хв чи на глюкозо-інсуліновій-калій суміші. При відсутності ефекту про­водять черезстравохідну електростимуляцію серця.

Лікування нападу миготливої аритміїпри ЇМ визнача­ється гемодинамічними показниками, тривалістю нападу й ефек­тивністю антиаритмічних препаратів.

Для профілактики ускладнень потрібно уникати послідовно­го введення різних антиаритмічних засобів, наприклад верапамі­лу і новокаїнаміду.

Для лікування АВ-блокади III ступеняперш за все викори­стовують атропін - 0,5-1,0 мг внутрішньовенно чи препарати, які мають стимулювальний вплив на бета-адренорецептори (ізадрин, ізупрел). На жаль, ефективність такої терапії невелика, а препарати можуть викликати серйозні ускладнення (затримка сечовиді­лення, загострення глаукоми, аритмії, розширення зони інфаркту).