Проблеми біологічної еволюції людини

Проблеми антропосоціогенезу почали вивчатися з XVIII століття. До цього часу панувало уявлення про те, що людина і народи завжди були і є такими, якими їх створив Творець. Однак поступово в науці, культурі, суспільній свідомості утверджувалася ідея розвитку (еволюції), в тому числі й стосовно до суспільства.

Згідно з давньогрецькою міфологію, членороздільної мови, користування вогнем і багатьом ремеслам їх навчив титан Прометей, за що був суворо покараний богом Зевсом, бо тоді люди стали розніженими і не турбуватися за своє виживання. Але пізніше Зевс зглянувся над людьми і дав їм ще наступні дари для подолання варварського стану: політичне життя (політейя), виховання (пайдейя) і військову справу. Приніс цей дар культури людям від Зевса напівбог Геракл, який у європейській історії став найбільшим представником педагогічного оптимізму.

Першим, хто висловивдумку про еволюцію людини від дикого стану під впливом матіріальних потреб, був грецький філософ Демокріт (V ст. до н.е.). Демокріт визначав людину як тварину, яка від природи здібна до будь-якого навчання і використовує собі на допомогу руки, розсудок і розумову гнучкість. Тобто природа і навчання – ось що зробило людину людиною. «Найпершими вчителями людини були нужда і досвід», – говорить Демокріт. Перші люди мало чим відрізнялися від тварин. Вони не знали ні землеробства, ні релігії, ні мистецтва. Ходили голими. не вміли робити запасів, не користувалися вогнем. Життя їх було важке. Багато гинуло. Через нужду та страждання люди стали збиратися разом і допомагати один одному. Для цього вони виробили знаки, чоб спілкуватися.

Ідеї Демокріта про роль нужди і страху в становленні людини і суспільства розвинув римський мислитель Тіт Лукрецій Кар в поемі «Про природу речей» (1 ст. до н.е.).

 

В XVIII ст. розпочинається наукове вивчення проблеми антропосоціогенезу.

В 1746 р. в Голландії французький еволюціоніст П’єр Луї де Мопертюї (1698-1759) видав книгу «Наукова Венера, або Розмірковування про початок людей, тварин і негрів», де вперше висловив теорію про домінування одних спадкових ознак над іншими і витіснення носіїв «нетрадиційних» ознак із зон замешкання носіїв «традиційних» ознак.

Засновник сучасної систематики, шведський лікар і натураліст Карл Лінней(1707-1778) помістив людину в ряд приматів («Система природи». 1758), поряд з мавпами, напівмавпами і кажанами. Саме в цій публікації вперше з’явилися назви примати і Homo sapiens (Людина розумна). Назву цього підрозділу ссавців лютеранин Лінней запозичив з ієрархії католиків, які називають своїх вищих священників «примасами» (лат. primas – «один з перших»). У людський рід він включив два види Homo sapiens (людина розумна) і Homo silvestris s. troglodytes (Людина лісова або Троглодит). Під останніми розуміються людиноподібні мавпи – орангутан і шимпанзе. Ліннея підтримав французький натураліст Жорж Луї Леклер де Бюффон (1707-788), який писав, що «орангутан тілом своїм найменше різниться від людини, ніж від решти мавп».

 

Але з цим не погодився німець І. Блюменбах (1752-1840), який розділив загін приматів на два окремих: дворуких (людина) і чотирируких (мавпи і напівмавпи). Це сподобалося французькому біологу Жоржу Кювьє та іншим і визнавалося в науці понад століття. Але в 1863 р. англійський біолог Томас Хакслі (1825-1895) довів, що за анатомічною будовою задня кінцівка у мавп – це не рука, а нога, а тому ідея про розділ приматів на «дворуких-чотирируких» помилкова.

В ХІХ ст. британський вчений Чарльз Дарвін (1809-1882) здійснив переворот як в біологічній науці взагалом, так і антропології зокрема. У своїй першій книзі («Походження видів шляхом природного відбору», 1859 р.) він виклав концепцію прогресивного розвитку біологічних форм під час їх безперервного пристосування до умов оточуючого середовища і боротьби за існування. Проте Ч. Дарвін недооцінював роль глобальних, в тому числі й космічних, факторів біологічного розвитку, явно абсолютизуючи роль природного відбору як найголовнішого знаряддя еволюції. У другій книзі («Походження людини і статевий відбір», 1871) попередні висновки перенесені на біологічний розвиток людини. Його учень Томас Хакслі (1825-1895) у своїй праці «Місце людини в природі» (1863) на основі наявних анатомічних матеріалів прослідкував безсумнівні родинні зв’язки людини з людиноподібними мавпами. Останніх він і розглядав як безпосередніх предків Homo Sapiens, як нижчі форми, з яких в процесі еволюції виник цей вид. Проте саме Ч. Дарвін категорично відкинув ідею про те, що саме сучасні людиноподібні мавпи є прямими предками людини, а що людина походить від предка, який є родичем людиноподібних мавп, але вже сам мавпою не є.

 








Дата добавления: 2015-11-06; просмотров: 499;


Поиск по сайту:

При помощи поиска вы сможете найти нужную вам информацию.

Поделитесь с друзьями:

Если вам перенёс пользу информационный материал, или помог в учебе – поделитесь этим сайтом с друзьями и знакомыми.
helpiks.org - Хелпикс.Орг - 2014-2024 год. Материал сайта представляется для ознакомительного и учебного использования. | Поддержка
Генерация страницы за: 0.005 сек.