Розвиток живопису в І половині ХІХ ст.

У І половині ХІХ ст. активно розвиваються жанри станкового живопису: портретний, історичний, пейзажний та побутовий. Поряд з популярним парадним портретом поширюється інтимний портрет, основна увага в якому зосереджується на правдивому відтворенні зовнішніх і психологічних рис людини.

Творчість двох видатних художників-українців Володимира Боровиковського та Дмитра Левицького відіграла вирішальну роль у становленні російського портретного живопису. А російський художник Василь Тропінін багато зробив для українського мистецтва. Він першим із художників звернувся до образів українських селян, змалював їх з великою симпатією, людяністю та етнографічною точністю («Пряля», «Дівчина з Поділля», портрет Устима Кармелюка тощо).

Одним із перших художників в Україні, які звернулися до життя простих людей, був Капітон Павлов. Назви картин «Розтирач фарб», «Бондар», «Діти читають абетку», «Хлопчик з голубком» та інших свідчать про звернення художника до відтворення реальних сцен з життя пересічних людей.

Учнем Павлова був Аполлон Мокрицький, який створив галерею портретів своїх сучасників, переважно людей творчої праці, жінок. Його твори позначені духом романтичної піднесеності: «Портрет дружини», портрети М. Гоголя, Є. Гребінки, автопортрет.

Василь Штернберг – зачинатель української школи пейзажного і побутового живопису: портрети Т. Шевченка, «Вітряки в степу», «Табун», «Пастух», «Ярмарок в Ічні», «Переправа через Дніпро під Києвом» - роботи водночас реалістичні та поетичні. Він першим став зображувати людей на тлі реальної природи.

Особливе місце в українському образотворчому мистецтві ХІХ ст. посідає творчість Т.Г.Шевченка. Художню освіту він здобув в Академії мистецтв у Петербурзі, де його наставником був видатний живописець Карл Брюллов.

Шевченко-художник зажив слави раніше за Шевченка-поета. Його творчість і в літературі, і в образотворчому мистецтві позначена духом романтизму. Це виявляється в інтересі до духовного світу людини, її почуттів, мальовничих куточків природи, пам’яток старовини, прагненні передати у своїх творах певний настрій, стан душі, у зверненні до історичного минулого українського народу, образів видатних особистостей. Найбільша витонченість й одухотвореність притаманні його жіночим портретам (Г. Закревської, Є. Кейкуатової та ін.). Свої найкращі портрети художник створив наприкінці життя. Це образи російського актора Михайла Щепкіна та американського – Айри Олдріджа. Вони приваблюють вільною, невимушеною манерою виконання, глибокою психологічною переконливістю.

Полюбляв Шевченко і автопортрети. У них він намагався зазирнути у власну душу, пізнати себе, осмислити власне життя. На першому олійному портреті зображено молоду, енергійну, сповнену творчої наснаги людину з натхненним блиском в очах. З автопортретів останніх років на глядача пильним поглядом дивиться людина, яка зазнала тяжких випробувань, проте не занепала духом.

У 1842 році Шевченко створив живописне полотно «Катерина» - своєрідну ілюстрацію до однойменної поеми. У композиції та яскравому колоритному зображенні картини простежуються традиції українського іконопису, мистецтва бароко та народної картини. У цьому оригінальному витворі мистецтва Шевченко першим в образотворчому мистецтві возвеличив жінку, на яку, за законами тогочасної моралі, очікували лише осуд з боку суспільства та тяжкі життєві поневіряння.

Подорожуючи Україною, митець створив велику кількість рисунків та акварелей, в яких реалістично змальовано краєвиди України, сцени з життя народу, в яких бідність, злидні співіснують з чарівною та пишною природою: «Хата батьків Шевченка в Кирилівці», «Вдовина хата на Україні», «Селянська родина», «На пасіці» тощо.

Поїздка на батьківщину надихнула митця на створення серії графічних робіт «Живописна Україна». За словами самого Шевченка, вона мала складатися з трьох частин: 1) видів, відомих красою та історичними спогадами; 2) картин народного побуту; 3) історичних подій. Художник мріяв створити серію альбомів, але вдалося видати лише перший з шістьма офортами: «Дари в Чигирині 1649 року», «Судня рада», «Казка», «Старости», «У Києві», «Видубицький монастир у Києві». Офорт (від франц. азотна кислота) – вид гравіювання, при якому лінії малюнка роблять на смоляному покритті металевої граверної дошки, та відбиток з дошки, гравійованої таким способом.

Драматичним етапом у житті та творчості Шевченка був тривалий період заслання. Незважаючи на «височайшу» заборону царя, митець продовжував писати і малювати.

Перебуваючи на засланні, Шевченко узяв участь у двох географічних експедиціях. Він створив велику кількість замальовок берегів та островів Аральського моря, виявивши великий талант пейзажиста. Шевченко віртуозно володів технікою акварелі, якою створено більшість його краєвидів. А ще він став першим художником, який звернувся до життя казахського народу: «Казахи в юрті», «Казахи біля вогню», «Казашка Катя», «Байгуші» та ін.

Наприкінці заслання Т. Шевченко почав працювати над серією малюнків «Притча про блудного сина». Назви окремих аркушів цієї серії – «У шинку», «Програвся в карти», «У хліві», «На кладовищі», «У в’язниці», «Серед розбійників», «Кара колодою» - свідчать про діапазон їх тем: від нерозважливої поведінки людини до жорстоких реалій тогочасного суспільства.

Після звільнення із заслання Т. Шевченко оселився у Санкт-Петербурзі, де продовжував займатися живописом і графікою. У 1860 році рішенням Ради Академії мистецтв за великі досягнення в розвитку графіки він був удостоєний почесного звання академіка гравюри.

 






Дата добавления: 2015-10-09; просмотров: 890; ЗАКАЗАТЬ НАПИСАНИЕ РАБОТЫ


Поиск по сайту:

При помощи поиска вы сможете найти нужную вам информацию, введите в поисковое поле ключевые слова и изучайте нужную вам информацию.

Поделитесь с друзьями:

Если вам понравился данный ресурс вы можете рассказать о нем друзьям. Сделать это можно через соц. кнопки выше.
helpiks.org - Хелпикс.Орг - 2014-2018 год. Материал сайта представляется для ознакомительного и учебного использования. | Поддержка
Генерация страницы за: 0.006 сек.