Структура, завдання, та місце моніторингу в системі управління якістю природного середовища

Під моніторингом розуміють систему спостережень за змінами стану середовища викликаних антропогенними причинами, яка дозволяє прогнозувати розвиток цих змін. Термін “моніторинг” походить з латинської мови, що в перекладі означає “спостережливий” або “запобігаючий”.

Об’єктами моніторингу можуть бути природні, антропогенні або природно антропогенні екосистем. Мета моніторингу – це не тільки пасивна констатація фактів, але й проведення експериментів, моделювання процесів, їх прогнозування.

Основними завданнями моніторингу є :

· спостереження за фактичним станом біосфери та її змінами;

· виділення змін, викликаних діяльністю людини та узагальнення результатів спостережень;

· оцінка змін біосфери та їх тенденцій;

· виявлення тенденцій, зумовлених антропогенною діяльністю;

· прогнозування тенденцій у зміні стану біосфери.

В системі моніторингу здійснюються три специфічні функції: спостереження, оцінка й прогноз. Об’єктами спостережень можуть бути окремі точки й зони різних розмірів. Розглядають три види моніторингу: локальний, імпактний і регіональний. Якщо зони спостережень не перевищують десятки кілометрів, то цей моніторинг вважається локальним. Якщо об’єктами спостережень є локальні джерела, але підвищеної небезпеки (місця захоронення радіоактивних відходів, хімічні заводи та ін.), то такий моніторинг називається імпактним. Збільшення масштабів спостереження до тисяч квадратних кілометрів веде до регіонального моніторингу.

В задачах промислової екології найбільш значимим є локальний моніторинг – як система, що дозволяє оперативно відслідковувати якість середовища і приймати адекватні заходи.

Моніторинг джерел забруднення включає слідкування за їх типами: точковими стаціонарними (заводські труби, зосередженні викиди промислових підприємств тощо), точковими рухомими (транспорт), лінійними або площинними (стоки з сільськогосподарських полів, лісових галявин, випадання дощів, розсіювання добрив, їх змивання тощо).

За методами спостережень моніторинг поділяється на: супутниковий геофізичний (спостереження за каламутністю атмосфери, метеорологічними і гідрологічними характеристиками середовища тощо), кліматичний (спостереження за станом кліматичної системи), біологічний (спостереження за станом біоти, реакції на антропогенну дію), санітарно-гігієнічний (визначення стану здоров’я людини під впливом навколишнього середовища), генетичний (спостереження можливих змін спадкоємних ознак в різних популяцій), екологічний (визначення стану абіотичної складової біосфери та антропогенних змін в екосистемах, пов’язаних із забрудненням середовища).

При організації систем моніторингу звичайно виходять із визначення пріоритетів на основі наявності сукупності критеріїв. Так, для моніторингу забруднень рекомендують такий перелік критеріїв:

1) величина фактичного або потенційно можливого впливу шкідливих речовин на здоров’я людини, клімат або екосистему;

2) схильність до деградації в навколишньому природному середовищі та накопиченню шкідливих речовин в організмі людини і харчових ланцюгах;

3) можливість хімічної трансформації у фізичних і біологічних системах, в результаті чого вторинні речовини можуть виявитися більш токсичними;

4) мобільність (рухомість) шкідливих речовин;

5) фактичні або можливі тренди (тенденції) концентрації шкідливих речовин у навколишньому середовищі і в організмі людини;

6) частота й величина дії шкідливих речовин;

7) можливість замірів концентрацій шкідливих речовин у різних середовищі;

8) місце знаходження шкідливих речовин у навколишньому середовищі.