Б У Д І В Е Л Ь Н І Р О Б О Т И

ТЕМА 3.1 ЗЕМЛЯНІ РОБОТИ.

Питання.

1. Призначення, склад і види будівельних робіт.

2. Види земляних споруд і їх елементи.

3. Будівельні ґрунти, їх властивість.

4. Розбивка земляних споруд на місцевості.

5. Підготовчі роботи.

6. Методи розробки грунту.

7. Водовідведення і водопониження

В залежності від призначення земляні споруди розподіляють:

ü постійні ( земляні греблі, дамби);

ü тимчасові (виїмки-котловани та траншеї під фундаменти, тимчасові канали, траншеї для трубопроводів, електрокабелів).

Земляні споруди, які мають значну довжину – канали, дамби, земляні греблі, шляхове полотно – називають лінійними.

До початку проведення земляних робіт виконують підготовчі операції:

ü відводять поверхневу воду;

ü лісорубні та корчувальні роботи;

ü чистять територію;

ü влаштовують тимчасові та постійні дороги;

ü виконують розбивку споруд;

ü розрихлюють грунт;

ü тимчасове енерго- та водопостачання;

ü зниження рівня ґрунтової води і водовідлив;

ü кріплення укосів траншей і котлованів.

Для утримання і відведення поверхневої води за межі будівельного майданчику влаштовують захисні воли та нагорні канали. При високому рівні ґрунтової води виконують підсипку ґрунту або осушують територію за допомогою системи дренажів. При влаштуванні шляхів важливо вірно вибрати тип шляхового одягу, який буде відповідати ступеню напруги вантажних потоків, межам навантаження, кліматичним і гідрогеологічним умовам району. При цьому враховується можливість використання місцевих матеріалів. В гідромеліоративному будівництві найбільш поширені ґрунтові дороги та шосе покрите щебенем.

До початку земляних робіт визначають розташування споруд на місцевості. Для цього використовують геодезичні плани будівельного майданчика. Для переносу в натуру розмірів елементів земляних споруд територію будівельного майданчика розбивають на квадрати з довжиною боку 100-200 м. Ґрунти, розробка яких має труднощі спочатку рихлять, а потім розробляють.

Рихлення ґрунтів виконують:

ü вибуховим;

ü механічним способом.

Рихлення пневматичними інструментом застосовують лише для невеликих обсягів робіт Для запобігання обвалу ґрунту влаштовують укоси. Безпечний укіс котловану отримують у разі, коли його кут менше кута природного укосу ґрунту. Але влаштування укосів неекономічне, тому частіше стіни траншей та котлованів бувають вертикальними.

Для ґрунту без кріплень є визначені межі:

ü для пливунів – 0,25 м;

ü для слабких і нестійких ґрунтів – 0,75 м;

ü для ґрунтів середньої щільності - 1,25 м;

ü для щільних ґрунтів – 2,0 м.

При більший глибині влаштовують тимчасові кріплення.

При будівництві земляних споруд застосовують:

ü механічний;

ü гідравлічний;

ü вибуховий;

ü ручний способи.

Вибір того чи іншого способу виконання робіт залежить від багатьох факторів і повинен бути економічного обґрунтованим. В гідромеліоративному будівництві більшу частину обсягів земляних робіт виконують механічними засобами.

Земляні роботи складаються з слідуючих процесів:

ü копання та розвантаження ґрунту за бровку виїмки або в транспортні засоби;

ü транспортування ґрунту у відвал або насип;

ü розрівнювання і ущільнення ґрунту;

ü планування укосів;

ü Підчистка і планування.

Для виконання цих процесів застосовують комплект машин:

ü екскаватори;

ü автомобілі-самоскиди;

ü бульдозери та інше.

Вибір типу екскаватора залежить від:

ü обсягів робіт:

ü строків їх виконання;

ü рельєфу місцевості;

ü розмірів виїмки (головним чином її ширини та глибини);

ü умов розвантаження ґрунту.

Екскаватор, оснащений прямою лопатою, найбільш ефективно використовувати для розробки:

ü котлованів;

ü резервів;

ü траншей

з навантаження ґрунту в транспортні засоби.

Екскаватор з зворотною лопатою використовують для розробки траншей і невеликих котлованів як з навантаженням ґрунту в транспортні засоби, та і в відвал. Зворотна лопата може розробляти виїмки незалежно від рівня ґрунтової води.

Драглайн найкраще застосовувати для розробки:

ü котлованів;

ü траншей;

ü каналів;

ü при влаштуванні насипів з резервів;

ü при добуванні піску і гравію з-під води

і все це виконувати з навантаженням в транспортні засоби або з відсипанням в відвал.

Грейфер придатний для розробки ґрунтів I-II групи при влаштуванні:

ü глибоких котлованів з вертикальними стінами;

ü для подавання ґрунту при засипанні пазух гідротехнічних споруд;

ü добуванні піску та гравію з-під води;

ü навантаження і розвантаження сипучих матеріалів.

Робоча зона екскаватора уявляє собою робоче місце екскаватора, частину масиву ґрунту, який відривається з однієї стоянки, майданчик для укладання ґрунту або місця для стоянки і маневрування транспортних засобів і називається екскаваторним забоєм.

В залежності від умов роботи екскаватори бувають забої:

ü лобовий;

ü торцевий;

ü боковий.

Вид забою характеризує розташування екскаватора по відношення до:

ü масиву ґрунту;

ü транспортним засобам;

При лобовому забої виїмку розробляють на повну ширину. При боковому забої повну ширину отримують шляхом послідовної розробки декількох проходок.

Розміри забою (ширина та глибина) залежать від:

ü екскаватора;

ü його робочих параметрів;

ü виду транспортних засобів;

ü розташування під’їздних шляхів;

ü категорії ґрунту;

ü вологості;

ü кваліфікації машиністів.

Для розробки вузьких каналів і траншей застосовують багатоковшеві екскаватори які безперервно пересуваються з середньої швидкість 5 м/хвилину. При цьому площина ковшового цепку маже бути паралельна напрямку руху екскаватора (повздовжнє копання) або перпендикулярна йому (поперечне копання).

Землерийно-транспортні машини скрепери, бульдозери, грейдери – дозволяють комплексно механізувати розробку ґрунту. Їх переваги перед екскаваторами – менша витрата енергії на розробку і транспортування ґрунту (тому, що вони об’єднують ці процеси)

Широке застосування знаходить гідро механізована розробка ґрунту.
Вона має:

ü просте обладнання;

ü велику продуктивність;

ü економічність;

ü можливість розробки ґрунту під водою.

Недоліки цього способу:

ü потреба в великій кількості води;

ü можливість розробки незв’язних або малозв’язних ґрунтів;

ü велика енергоємність;

ü сезонність роботи.

Гідромеханізацію застосовують для розробки котлованів, каналів, кар’єрів, для намиву профільних насипів-гребель, дамб, при добування нерудних матеріалів, очищенні каналів і відстійників від наносів. Суть гідро механізованих земляних робіт полягає в розробці, пересування, укладання ґрунту в тіло споруд або в відвал за допомогою води.

В будівельній практиці застосовують три способи гідромеханізації:

ü розмивання ґрунту за допомогою гідромоніторів;

ü всмоктування ґрунту з-під води землесосами;

ü комбінована розробка ґрунту.

При виборі способу гідромеханізації враховують:

ü властивості ґрунту;

ü рельєф місцевості;

ü дальність гідротранспортування.

По способу відведення розмитого ґрунту розподіляють два основних види гідромоніторних розробок:

ü зустрічний забій;

ü попутній забій.

Споруди, зведені способом гідромеханізації розподіляють при основні групи:

ü відвали;

ü намивні планувальні майданчики;

ü намивні профільні споруди.

При будівництві закритого дренажу виконують трасування його мережі на місцевості, готують трасу, риють дренажні траншеї, укладають туби з захистом стиків і щілей від замулення, перевіряють якість робіт, засипають траншеї, будують дренажні гирла і колодязі на мережі. Механізми для відривання траншей вибирають в залежності від:

ü проходження місцевості;

ü потрібної ширини і глибини траншеї;

ü виду ґрунту;

ü обсягу і строку виконання робіт.

Робота по влаштуванню траншей ведеться від гирла до джерела, знизу вверх. Для влаштування траншей з заданим похилом застосовують траншейні екскаватори з похиловказувачем.

Зрошувальні канали можуть влаштовувати в виїмках, насипах, піввиїмках і пів насипах. При будівництві каналів у виїмці до складу робіт входять:

ü розробка ґрунту з пересуванням його у тимчасові відвали або кавальєри;

ü пересування ґрунту з тимчасових відвалів в постійні кавальєри;

ü планування дна, берм і укосів (при необхідності з попереднім рихленням).

Верхня частина каналу розробляється скреперами, а нижня – екскаваторами – драглайн.

При будівництві каналів у напіввиїмках, півнасипах, насипах:

ü зрізають рослинний шар;

ü зрихлюють грунт в основі дамби;

ü розробляють грунт у каналі і пересувають його в дамби;

ü розрівнюють;

ü зволожують;

ü ущільнюють окремо кожен шар;

Відкоси каналів кріпляться органічними в’яжучими, засіваються травою, влаштовується одяг у вигляді одерновки, кам’яної накидки, бетонних і залізобетонних плит, спеціальних захисних споруд.

Грутові греблі - це якісні насипи, збудовані з грутів. До якісних насипів належать дамби обвалування і приканальні дамби. Вони повинні бути:

ü достатньо стійкими під дією напору води;

ü мати малий коефіцієнт фільтрації;

ü мінімальну усадку;

ü стійкість укосів;

ü гарне з’єднання з основою, берегами і водоструменевими спорудами.

В зв’язку з цим греблі і дамби повинні мати достатній об’єм і масу, а їх тіло повинно бути ретельно ущільнено. Укоси повинні бути пологими і при необхідності закріпленими. Відсипку греблі розпочинають з підготовки основи. Для цього знешкоджують ліс, чагарники, засипають колодязі, шурфи, забивають свердловини. Відсипку виконують горизонтальними шарами або шарами слабо нахиленими в бік верхнього рівня води. Товщина шару відсипки залежить від забоїв ущільнення. Відсипку бажано вести безперервно. Площа відсипки розбивається на карти, розміри яких визначаються продуктивністю головного механізму. Вологість ґрунту, який ущільнюється, повинна бути оптимальною, тобто такою, при якій витраті на ущільнення будуть мінімальними.

При відсипанні ґрунту у воду площа відсипання ділиться на карти, обгороджені дамбочками. Карти наповнюються водою на глибину 0,5-4,0 м. Рівень води у карті утримується на 0,3-0,75 м нижче поверхні відсипаного шару. Витиснута ґрунтом вода переливається крізь спеціальні труби на сусідні карти, а потім відводиться.

Планування зрошувальних земель розпочинають з виносу проекту в натуру. Для цього територію спочатку розбивають на смуги, по краях смугу планують контрольні (маячні) смужки. Планування розпочинають з повздовжнього ходу вздовж смуги, відступивши від ліній розбовочних кілків на 0,4-0,5м. Рухаючись по смузі без поворотів, зрізають грунт на підвищених позначках і відвантажують на знижених.

Якість земляних робіт контролюють у процесі виконання робіт і після їх завершення.

При виконанні земляних робіт контролюється геометричні розміри і рівність поверхні, фізико-механічні властивості ґрунтів, застосованих для зведення насипних споруд і підготовки основи:

ü вірність виносу проекту в натуру;

ü якість укладання ґрунту.

Результати спостережень заносяться в спеціальний журнал. Контрольні проби для визначення щільності ґрунту беруть від кожних 100-200 м³ укладеного ґрунту, який не містить крупних фракцій, і від кожних 200-400 м³ ґрунтів, що мають включення крупних фракцій.

Якість робіт при плануванні зрошувальних ділянок перевіряють пробним поливом. Якщо полив виконувати неможливо, то виконують контрольне нівелювання до 20% спланованої площі.

В зимових умовах ґрунти промерзають внаслідок перезволоження води, що знаходиться в порах, в лід. Чим вища вологість ґрунту і дрібніші пори, тим дужче грунт затвердіває при замерзанні. Для забезпечення промерзання ґрунту влаштовують водовідведення, пропахують плугами в теплу пору року на глибину до 0,35 м с послідуючим рихленням механічними розрихлювачами на глибину до 0,2 м, перелопачують екскаватором на глибину до 1,5 м.

Ефективно утримувати сніг на майданчиках, де буде виконуватись розробка, а при малозв’язних ґрунтах вкривають їх поверхню торфом, опилками, шлаком, соломою, листям та іншими дешевими теплоізоляційними матеріалами.

Якщо не вдалося запобігти промерзанню ґрунту, то його готують до розробки рихленням, розрізанням на блоки або відтаюють.

До початку виконання земляних робіт територію будівництва обстежують і встановлюють наявність підземної мережі комунікацій, особливо електричних кабелів. При наявності підземних комунікацій необхідно отримати від відповідної організації дозвіл на виконання земляних робіт і прийняти міри застереження, попередити робітників про можливу небезпеку і посилити технічний нагляд. Котловани і траншеї в місцях де проходять люди, повинні бути огороджені.

В ґрунтах природної вологості і з непорушеною структурою при відсутності ґрунтової води котловани можливо влаштовувати з вертикальними стінками без кріплень на глибину не більш:

ü піщані і гравелисті ґрунти – 1 м;

ü супісі – 1,25 м;

ü суглинки, глини, сухий лес – 1,5 м;

ü Особливо щільні ґрунти – 2,0 м;

Траншеї і котловани, які мають більшу глибину влаштовують з укосами або виконують кріплення стінок.

До роботи з гідромоніторами допускають робітників, які пройшли спеціальний курс навчання і здали екзамени по встановленій програмі. Гідромоніторну установку до початку роботи випробують на тиск більший за робочий не менш як на 30%. Повітряні лінії електропередач, що знаходяться в зоні дії струменя гідромонітора, повинні бути тимчасово відключені.

Для спускання робітників в котловани повинні бути встановлені драбинки, а для сходу в траншею – приставні драбинки. Матеріали, транспортні засоби і механізми вздовж верхньої бровки котловану або траншеї необхідно розташовувати поза призмою рушення. Екскаватори під час роботи розташовують га спланованих майданчиках. Людям забороняється перебувати в межах призми рушення і в зоні розвороту стріли екскаватора.

Навантаження ґрунту в транспортні засоби екскаваторами повинні виконуватись з боку заданого або бокового борту автомобіля. При гідро механізованих роботах поблизу населених пунктів територію виколення робіт огороджують.

Повітряні лінії електропередач, які проходять над забоєм, необхідно перенести, тому що можливість торкання струменя води і проводі високої напруги повинна бути виключена.

ТЕМА 3.2 БЕТОННІ І ЗАЛІЗОБЕТОННІ РОБОТИ.

Питання.

1. Призначення і склад залізобетонних робіт.

2. Опалубні і арматурні роботи.

3. Види опа лубок.

4. Арматурні роботи.

5. Виготовлення і встановлення арматурних виробів.

6. Бетонні роботи.

7. Приготування і транспортування бетонної суміші, укладання і способи ущільнення.

8. Укладання бетонної суміші взимку.

9. Контроль якості і правила техніки безпеки

Бетонні і залізобетонні роботи уявляють собою комплекс операцій, до складу яких входять:

ü виготовлення опалубки і арматури;

ü виготовлення і зберігання заповнювачів;

ü виготовлення і транспортування бетонної суміші;

ü укладання і ущільнення бетонної суміші;

ü догляд за свіжоскладеним бетоном.

Опалубка – це огорожа, яку встановлюють навколо конструктивного елемента або блоку бетонування для придання йому заданої проектної форми - утримання бетонної суміші в період його укладання і твердіння, захисту від непомірного охолодження.

Опалубка повинна бути, по можливості збірно-розбірною, щільною, міцною, економічною і не деформуватися при укладанні бетону.

Тип опалубки залежить від характеру конструкції або споруди:

ü висоти розташування їх над поверхнею ґрунту;

ü величини прольоту;

ü повторення конструкцій у плані, по висоті і т.д.

По способу застосуванні опалубку розподіляють:

ü стаціонарну;

ü збірно-розбірну (щитову);

ü ковзну;

ü рухому (катучу);

ü блочну;

ü незйомну.

По виду матеріалу опалубка буває:

ü дерев’яна;

ü металева;

ü дерево-металева;

ü залізобетонна;

ü сітчаста.

Стаціонарну опалубку виготовляють на місці встановлення з брусків та дошок.

Збірно-розбірна буває одно- та двохярусна.

При бетонуванні гребель, шлюзів і інших масивних споруд застосовують незйомну опалубку у вигляді плит-балочок. Така опалубка входить до складу конструкцій і залишається в споруді в якості облицьовки.

Сітчаста опалубка уявляє собою сітку з чарунками 300х300 мм, на яку натягнутий дріт діаметром 1 мм з чарунками 3х4 мм.

Арматурні роботи складаються з технологічних операцій: прийманню і транспортуванню арматурної сталі, правці, чищенню, різанню, гнучку стрижнів, зварці сіток і каркасів, збірці простірних каркасів і транспортування готових виробів на склад.

Залежно від технології виготовлення на сталепрокатних заводах сталева арматура підрозділяється на стрижньову, яка виготовляється з гарячіше прокатної сталі, і дротяну, одержувану волочінням в холодному стані. І та і інша арматура випус­кается гладкої і періодичного профілю з рифленою поверх­нею, що забезпечує краще її зчеплення з бетоном. Арма­турная сталь діаметром 6-44 мм поставляється в бухтах, діамет­ром 16-80 мм у вигляді стрижнів завдовжки 69 і 12 м, в пучках масою до 5 т.

Стрижньова арматура підрозділяється на наступні типи: го­рячекатану (класів А-I; АII; А-III; А-IV; А-V); термічно зміцнену (класів Ат-IV; Ат-V; Ат-VI); зміцнену витяж­кой (класів А- IIв і А-IIIв). Дротяна арматура також підрозділяється на відповідні класи.

Арматурні сталі класів А-I, АII і А-III і В-I і Вр-I використовується як ненапружена арматура в звичайних і попередньо напружених конструкціях. Для заздалегідь на­пружених конструкцій застосовується високоміцна арматура у вигляді прядей канатів і стрижнів.

Монолітні залізобетонні конструкції армуються карка­сами, сітками і окремими стрижнями.

Плоскі і просторові каркаси виготовляються на ар­матурном дворі або в цеху і поставляються на будівельний майданчик в комплекті. Іноді каркас в цілому вигляді не можна доставити на будівельний майданчик, тоді його перевозять по частинах і виробляють укрупнену збірку на місці будівництва. З'єднання елементів каркаса після вимірювання точності їх фик­саціи проводиться дуговим або ванним електрозварюванням. При армуванні масивних конструкцій зварними сітками вони стикуються нахлесточним з'єднанням з розташуванням по ши­рині в розбіжку.

Висока якість арматурних робіт забезпечується контролем властивостей арматурної сталі, геометричних розмірів виготовлених арматурних конструкцій, міцності зварних з'єднань - на розтягування, в стиках і на зріз.

Вживані способи транспортування повинні виключати можливість попадання в бетонну суміш атмосферних опадів, порушення однорідності суміші, втрати цементного розчину, а також оберігати суміш в дорозі від шкідливої дії вітру і сонячного проміння.

Вибір засобів і режимів транспортування бетонної суміші, а також визначення допустимого часу і дальності перевезень повинні встановлюватись будівельною лабораторією. В умовах гідротехнічного і гідромеліоративного будівництва бетонні суміші від бетонних заводів і бетонозмішувальних установок до місця укладання транспортуються в автосамоскидах , автобетонозмішувачах або спеціалізованих автобетоновозах, які відносяться до порційного виду транспорту.

Якість бетонних і залізобетонних конструкцій гідротехнічних споруд залежить від ретельного дотримання техно­логії виготовлення бетонної суміші на заводі, способу її транс­портирования, укладання і відходу в процесі твердення на будівельном майданчику.

Інженерно-технічні працівники, контролюючі якість бетонних робіт, зобов'язані вести виконавчу документацію, загальний журнал робіт, журнал бетонних робіт, акти проміжного приймання конструкції, акти огляду прихованих ро­біт, документи лабораторних випробувань.

Не дивлячись на те, що характеристики бетонної суміші і затвер­дівшого бетону контролює лабораторія бетонного заводу, необ­хідно перевіряти їх якість і безпосередньо на будівництві.

Правила виробництва і приймання бетонних робіт детально викладені в БНіП 3.03.01-87. Тут приведена форма журналу бетон­них робіт і порядок його заповнення. Бетонні роботи контролюються на наступних стадіях: приймання і зберігання початкових ма­теріалів; виготовлення і монтаж арматурних каркасів, елементів опалубки і заставних частин; приготування, транспортування і укладання бетонної суміші; догляд за бетоном в процесі його тужавіння і розпалублення бетонних конструкцій.

Бетонні роботи виконуються в зоні робіт вантажопідйомних механізмів, на великій висоті, з використанням зварювального устаткування, електричних ін­струментів і нагрівальних приладів для обігріву. У зв'язку з цим при виробництві бетонних і залізобетонних робіт слід керуватися вимогами БНіП-4-80 «Техніка безпеки в будівництві», вказівками проектів виробництва робіт, «Правилами виробництва бетонних робіт при зведенні гидротех­нических споруд» ВСН 009-79.

Для виробництва опалубних робіт на висоті більш 5,5 м необхідно влаштовувати ліси з робочими на­стилами, при установці підвісної опалубки повинні передбачатися всі заходи безпеки робіт на ви­соті. Розпалубку можна проводити тільки при відсутності людей на подмостях і в тій послідовності, яка передбачена проектом виробництва робіт. При виробництві арматурних робіт окрім загальних вимог необхідно дотримуватись правилами і вимогам безпеки, висловлені в інструкції до кожного верстата. При газовому різанні і електричній зварці необ­хідно керуватися спеціальними інструкціями для роботи з електроустаткуванням і на висоті. Дільниця дугової зварки повинна бути захищена переносними металевими щитами; робітники повинні надягати запобіжні окуляри, захисні щитки; при роботі на висоті зварювач зобов'язаний надягати пояс верхолаза і прив'язуватися їм до арматурних конструкцій; перед початком роботи необхідно перевірити при виключе­ній напрузі справність зварювального і газового апаратів.

ТЕМА 3.3 МУЛЯРСЬКИ РОБОТИ.

Питання.

1. Призначення, склад і засоби для виконання мулярських робіт.

2. Правила кам’яної кладки.

3. Перев’язка швів.

4. Технологія кам’яної кладки та методи її організації.

5. Робота взимку.

6. Контроль якості.

7. Техніка безпеки.

8. Види кам’яних кладок без розчину і при захисті укосів і берегів ГТС.

Мулярські роботи виконують при зведенні кам’яних конструкцій з природних або штучних каменів, укладених на будівельному розчені.

В водогосподарському будівництві кам’яне мурування застосовують при зведенні:

Ø будинків насосних станцій;

Ø для облицювання споруд, укосів, набережних;

Кам’яне мурування добре працює на стиск і значно гірше на відколювання, розтяг і вигін. Розподіляють кам’яне мурування сухе (безрозчинне) і на розчинах. При безрозчинному муруванні камені зберігають визначне розташування тільки завдяки силі тертя поверхонь які доторкаються. Таке мурування допустиме лише в спорудах, в яких зсуваючи зусилля не перевищують сили тертя поміж каменями.

При виконанні безрозчинового мурування камені повинні мати форму паралелепіпеда. Камені слід укладати плоскими боками.

Мурування починають з кутів.

При муруванні потрібно дотримуватися перев’язки швів:

Ø горизонтальності;

Ø однакової висоти рядів;

Ø вертикальності граней;

Сухе мурування потребує значних витрат ручної праці і високої кваліфікації каменщіків. Вона застосовується для влаштування підпірних стін і гребель. В залежності від матеріалів, які застосовують кам’яне мурування розподіляють:

ü на мурування з природних та штучних каменів.

Мутування з природних каменів неправильної форми називають бутовим, а з оброблених каменів правильної форми тесовим. Зараз широко застосовують кам’яне мурування з пиляних природних кам’яних матеріалів. Мурування з штучних каменів виконують з суцільного або пустотілого глиняного або силікатної цегли, суцільних або пустотілих прямокутних каменів з бетону, шлакобетону.

Для кам’яного мурування на розчині частіше застосовують вапняні або вапняно-цементні розчини марок 4, 10, 25, 50, 100. Марка розчину передбачається в проекті

Фундаменти і стіни, що зводяться при підвіщеній вологості і всі відповідальні кам’яні конструкції підвищеної міцності муруються на цементно-піщаних розчинах. В зв’язку з тим, що міцність зчеплення розчину і каменя і міцність самого розчину менше міцності камня, необхідно камені при муруванні розташовувати згідно з правилами розрізки.

І ПРАВИЛО РОЗРІЗКИ

Поверхні каменів, які доторкаються, потрібно розташовувати перпендикулярно до напрямку діючого зусилля, що забезпечує роботу каменів головним чином на стиск.

II ПРАВИЛО РОЗРІЗКИ

Полягає в тому, щоб дотримуватися ділення масива двома системами площін (швів):

ü перпендикулярними до постелей і зовнішньої поверхні мурування;

ü паралельними їй, які забезпечують монолітність мурування.

Якщо масив мурування розрізати по всій висоті двома системами вертикальних взаємо перпендикулярних площін, то ми отримуємо ряд окремих стовпів. Якщо при цьому сила, діюча на окремий стовп, відхилиться від вертикалі, то він може відокремитись від мурування і розвалитися. Тому, щоб придати муруванню більшу міцність і монолітність необхідно в кожному вище розташованому її ряді змістити шви відносно нижче розташованого ряду так, щоб супротив шва в нижньому ряді знаходився камень верхнього ряду.

III ПРАВИЛО РОЗРІЗКИ

Вертикальні шви в суміжних рядах не повинні співпадати, тобто потрібно робити перев’язку швів і тим самим забезпечити одночасну роботу каменів. Перев’язка швів уявляє собою розташування цегли в рядах і чергування рядів по визначений системі. Розподіляють перев’язку повздовжніх і поперечних швів. Перев’язка швв забезпечує необхідну міцність мурування і утворює визначений малюнок на його особистій площині. Якщо цеглу або камені укладають довгими гранями (ложками) вздовж стін то такий ряд називають ложковим, а якщо короткими (тичками), то тичковим.

Перев’язку поперечних швів виконують ложковими і тичковими рядами, а повздовжніх – тичковими. З зовнішнього боку стіни шви заповнюють розчином в залежності від оздоблювання поверхні. Якщо стіна в подальшому буде шпаруватися, то шви з поверхні стіни на глибину 1,0-1,5 см розчином не заповнюється і розчин для шпарування заповнить пустоти і краще зв’яжеться з стіною. Цей вид мурування називається впустошовку.

Якщо залишок розчину, видавлений каменем на поверхню стіни знімається (підрізається) каменщиком врівень з стіною, то таке мурування називається впідрізку. Якщо на зовнішній поверхні стіна розчину швів спеціальним інструментом придають визначеної форми, то таке мурування називаєть з розшивкою швів.

Суцільне мурування з цегли правильної форми виконують по одно- і багаторядній системі перев’язкі швів. В водогосподарському будівництві застосовують бутову і тесову мурування. Бутове мурування може виконуватися «під залив» і «під лопатку».

«Під залив» застосовують для споруд, розташованих в траншеях з вертикальними або похиленими стінами. Дозволяється для фундаментів під невідповідальні споруди.

«Під лопатку» виконують горизонтальними рядами з перев’язкою швів.

Таким чином складають фундаменти, стіни і стовпи. Бутові стіни облицьовують цеглою одночасно з муруванням.

Бутобетонним називають мурування, яке зкладається з бетонної суміші в яку горизонтальними рядами утоплені бутові камені і ущільнені вібруванням.

Тесове мурування застосовують для облицювання підпірних стін, небережних, опор мостів, льодорізів, арок, водозливів, гребель. Вона повинна бути стійкою прити дії механічних і атмосферних впливів.

Її розпочинають з сухого мурування каменів, потім під кожний камень кладуть шар густого розчину. Для надійного зв’язку поміж каменями вкладають металеві кріплення з скоб або стрижнів, які укладають в гнізда і заливають цементним розчином. При цьому товщина горизонтальних швів – 20 мм, вертикальних – 15 мм.

В гідротехнічному будівництві широко застовують кам’яну накидку. Крупність каменя в накидці – від дрібних фракцій до крупних глиб. Каміння відсипається ярусами. Співвідношення різних по крупності каменів визначається необхідністю отримання максимальної цільності мурування. Найбільш крупний камінь в накидці розташовують ближче до укосів греблі, а дрібний – до її центральної частини. Пустотність накидки не повинна перевищувати 40% у греблях висотою 15 м і 35% - у греблях висотою більш 15 м.

По способу ущільнення розподіляють види кам’яної накидки:

ü з самоущільненням при киданні з естакади (без додаткового ущільнення);

ü з розрівнюванням і ущільненням каменя;

ü з заповненням пустин більш дрібним каменем, що знижує пустотність накидки;

ü з оборотним струменем води.

При обробці накидки струменем води під тиском більш щільно розташовуються окремі крупні камені накидки, а дрібні заповнюють пустини між ними.

Для доставки матеріалів в водогосподарському будівництві застосовують:

ü автомобільний;

ü залізничний;

ü конвеєрний;

ü комбінований види транспорту.

Цеглу подають на будівельний майданчик на піддонах, куди вона укладається с перехресною перев’язкою і в «ялинку», при цьому утворюється надійно зв’язаний пакет, не потребуючий при транспортуванні огорожуючих пристроїв. Для зменшення битої цегли і зниження трудоємкості при транспортуванні цеглу та інші кам’яні матеріали перевозять пакетами в контейнерах. Складають кам’яні матеріали в штабелі.

Розчини для кам’яного мурування виготовлені на заводах і розчинових вузлах, доставляють на об’єкти самоскидами, авторозчиновозами з порціонною видачею розчину.

На робочі місця розчин подається розчинонасосами. При виконанні мулярських робіт інструменти і прилади розподіляють:

ü контрольно-вимірювальні;

ü мурувальні;

До контрольно-вимірювальних належать:

ü шнурок-причалка для відбивки напрямку горизонтальних швів мурування;

ü порядовка з шнурком для відмітки рядів мурування і перевірки їх горизонтальності;

ü правило – дерев’яна рейка довжиною 1,2-1,5 м для перевірки прямолінійності горизонтальних і вертикальних кутів мурування;

ü рівень – для перевірки горизонтальності рядів мурування і горизонтальних поверхонь;

ü відвіс – для перевірки вертикальності площін зведеного муруння.

До мурувальних інструментів і пристроїв належать:

ü комбіновані кельми для розрівнювання розчину підготовки постелі, заповнення швів і підрізання розчину;

ü молоток-кірочка для тесання і розколювання цегли і каміння;

ü ковш-лопата для накладання розчину на стіну;

ü розшивка для розшивання швів.

При виконанні робіт по муруванню великий вплив на продуктивність праці каменщіків має правильна організація робочого місця. Робоче місце каменьчика складається з робочої зони і зони розташування матеріалів. Загальна ширина робочого місця приймається 2,5-2,6 м, в тому числі робоча зона 60-70 см. Зона розташування матеріалів має ширину 1,1-1,6 м. Матеріали в цій зоні розташовують так, щоб знизити трудоємкість робіт

Якість кам'яної кладки повинна відповідати вимогам, викладеним в главі ІІІ-В.4-72 СНиП. Відповідно до цих вимого в процесі кладки слід здійснювати контроль за якістю її виконання, звіряючи фактичні відхилення з до­пустимими (допусками). При цьому перевіряють відхилення від про­ектних розмірів по товщині кладки, відміткам обрізів і поверхів, ширини отворів і простінків, зсуву осей суміжних віконних отворів і осей конструкцій. Заміряють відхилення поверхонь і кутів кладки від вертикалі на один поверх і на всю будівлю, відхилення рядів кладки від горизонталі, нерівності на вертикальній поверхні кладки, товщину швів. Виявлені відхилення в ході кладки слід виправляти. В процесі кладки необхідно проводити приймання прихованих робіт з складанням акту. Такими роботами являються кладка фундаментів; гідроізоляція; установка арматури в армокам’яних конструкціях; установка заставних частин і захист їх від корозії; закріплення карнизів і балконів; пристрій опорних частин ферм, прогонів, балок, плит і закладення їх в кладці; влаштування температурних і осадкових швів. Акти на приховані роботи складають представники будівельної організації і замовника. Приймають також повністю закінчені кам'яні конструк­ції до їх обштукатурювання. При цьому перевіряють правильність перев'язки, товщину і заповнення швів, вертикальність, горизон­тальность і прямолінійність поверхні і кутів кладки, якість фасадних поверхонь.

При виконанні кам'яних робіт робітники знаходяться на різном рівні: на дні котлованів і траншей; на поверхні землі; на подмостях і лісах. Основними причинами травматизму при виконанні цих робіт є падіння робітників з висоти і травми, одержувані в результаті падіння різних предметів на робітників. При кладці фундаментів, стінок лотків і колодязів підземних комунікацій для попередження випадків травматизму необ­ходимо перевіряти стан кріплення стінок траншей і котло­ванів, стежити за станом укосів, не допускати складування кам'яних матеріалів на брівці в межах призми обвалення. Вздовж брівки виїмки повинна бути залишена вільна смуга вширшки не менше 0,5 м. Для спуску робітників в котловани і тран­шеи влаштовують драбини з поручнями, а в обмежених місцях - приставні сходи. При зведенні стін необхідно щодня перевіряти стан підмостей і лісів, не допускаючи завантаження їх більше, ніж уста­новлено проектом. Пакети з цеглиною або дрібними блоками і ящи­ки з розчином повинні бути розставлени відповідно до приня­той організації робочого місця і забезпечувати вільні про­ходи. Настіл підмостей необхідно очищати від будівельного сміття, а взимку також від снігу і посипати піском

Початковий рівень кладки повинен підноситися над поверх­ностью настилу подмостей і міжповерхового перекриття на 15 см. Не можна допускати кладку, знаходячись на стіні, і ходити по стіні. При установці карнизних плит робітники повинні мати передохоронні пояси, прикріплені до надійних конструкцій. Карнизи, виступаючі за площину стіни більш ніж на 30 см, слід викладати із зовнішніх лісів. Не можна вести кладку стін на висоту більше двох поверхів без пристрою міжповерхового перекриття або укладання тимчасового настилу по балках. При кладці стін багатоповерхових будівель з внут­ренних підмостей по всьому периметру встановлюють зовнішні захисні козирки вширшки не менше 1,5 м з нахилом вгору під кутом 20° до горизонту. Перший ряд козирків розташовують на висоті не більш 6 м від поверхні землі і залишають до кінця кладки будівлі на повну висоту. Другий ряд козирків влаштовують над першим через кожні 6-7м по висоті, переставляючи його у міру кладки. Стіни будівель висотою до 8 м можна викладати без захисних козирків за умови пристрою навкруги знання огорожі на відстані не менше 1,5 м від стін і навісів над вхо­дами в сходові клітки. Ліси і підмости захищають поручнями висотою не менше 1 м, які повинні мати зверху поручень, один проміжний горизонтальний елемент і внизу бортову дошку висотою не менше 15 см. Віконні і дверні пройоми не заповнені блоками повинні мати тимчасову огорожу. При подачі матеріалів в процесі кладки необхідне слідкувати за станом стропов, піддонів, футлярів до них і інших захватних пристосувань. Робітники не повинні знаходитися під стрілой крану з вантажем.

ТЕМА 3.4. МОНТАЖНІ РОБОТИ.

Питання.

1. Склад монтажних робіт і засоби виконання.

2. Монтажні процеси.

3. Методи і способи монтажу конструкцій.

4. Транспортування і складування конструкцій.

5. Підготовка до монтажу і вибір кранів.

6. Монтаж металоконструкцій.

7. Контроль якості і техніка безпеки

В сучасному сільськогосподарському будівництві широко застосовують збірні конструкції, зводять повнозбірні будівлі і споруди, у зв'язку з чим зростає значення монтажних робіт. Монтаж - це комплексний процес механізованої збірки будинків і споруд з готових елементів заводського виготовлення, а виконувані при цьому роботи - монтажні. За останні роки в сільськогосподарському будівництві прове­дена уніфікація об'ємно-планувальних і конструктивних реше­нь будівель і споруд, що дозволило організувати заводське виготовлення збірних конструкцій. Широке розповсюдження отримали залізобетонні конструкції, що виготовляються на заводах

і полігонах.

В даний час Міністерство Аграрної Полоітики України і міжгосподарськи об'єднання створюють спеціалізовані виробництва по випуску залізобетонних конструкцій для повнозбірних сільськогосподарських виробничих будівель, а також підприємства по виробництву полегшених конструкцій з металу і клеєної деревини, полегшених захищаючих конструкцій із застосуванням азбестоцементних листів, алюмінію, профілиро­ваного металу, пінопласту і інших ефективних утеплювачей. Для розширення повнозбірного сільського житлового і громадського будівництва передбачено введення в дію нових комбіна­тов по виготовленню комплектів будівель

з крупних панелей, крупних блоків і об'ємних елементів.

Подальший розвиток сільськогосподарського будівництва йде по шляху розширення застосування повнозбірних будівель з облегшен­их конструкцій. Будівництво перетворюється на механізований процес збірки будівель з елементів заводського виготовлення, а мон­таж конструкцій - в основний вид робіт на будівельному майданчику.

До складу комплексного процесу монтажу будівельних конст­рукцій входять три групи процесів: транспортні (включаючи навантажувально-розвантажувальні), підготовчі, монтажні (основ­ні). Їх виконують в певній технологічній послідовності з використанням транспортних засобів, вантажопідйомних машин, устаткування (канати, вантажозахватні пристосування, блоки, поліспасти, талі, домкрати, лебідки, якори) такелажу і різних монтажних пристосувань.

Транспортні процеси полягають в перевезенні збірних конструкцій до об'єкту і місця установки, включаючи їх вантаження, розвантаження і складування або доставку в зону монтажного кра­на при монтажі з транспортних засобів.

Підготовчими процесами є: перевірка стану збірних конструкцій шляхом зовнішнього огляду, пристрій подмостей для роботи монтажників на висоті; перевірка і підготовка опір­них поверхонь фундаментів; укрупнена збірка і посилення конструкції до їх установки в проектне положення; виконання геодезичного розбиття.

До монтажних (основним) процесів відносяться: установка конст­рукцій в проектне положення; постійне (проектне) закріплення їх; обробка стиків (антикорозійний захист, герметизація і т. д.).

Ведучий процес - це установка конструкції в проектне положення. З ним повинні бути пов'язаний всі інші монтажні процеси. Установка конструкцій складається з комплексу послідовно виконуваних робочих операцій: строповки монтажних елементів; підйому, наведення і установки на опори; вивіряння; тимчасового закріплення; розстроповки.

Монтаж будівельних конструкцій виконують різними методами із застосуванням різних монтажних машин (кранів). Методи монтажу залежать від основного процесу - установки конструкції в проектне положення. Вони залежать також від щепленого ступеня укрупнення вмонтовуваних конструкцій перед підйомом, послідовності їх установки в межах ділянки або захватки, послідовності складки по вертикалі способу установки і наведення на опори і інших чинників.

Залежно від ступеня укрупнення розрізняють наступні методи монтажу конструкцій: конструктивними елементами або їх частинами; лінійними, плоскими або простірними блоками конструкцій (великоблочний монтаж); конструктивно-технологічними блоками; спорудами в цілому вигляді.

В сільськогосподарському будівництві частіше за все застосовують монтаж конструктивними елементами. При цьому в проектне поло­жение встановлюють готові окремі конструктивні елементи у вигляді збірних фундаментів, колон, балок, ферм, плит покриттів і перекриттів, стінних панелей. Окремі крупногабаритні конструктивні елементи, що мають велику масу, встановлюють в проектне положення частинами (колони багатоповерхових будинків трьохшарнирні рами і ін.). При монтажі блоками конструкції укрупнюють до установки їх в проектне положення. При великоблочному монтажі зменшується число підйомів і трудомісткість робіт верхолазів. Цей метод монтажу є одним з найперспективніших. Останнім часом великоблочний метод монтажу сталі застосовувати в сільськогосподарському будівництві.

При монтажі конструктивно-технологічними блоками будівельні і технологічні конструкції суміщають при підйомі. Цей вид монтажу застосовують при монтажі сталевих конструкцій і вбудованого в них технологічного устаткування в промисловому будівництві.

При монтажі споруд в цілому вигляді його збирають спочатку на землі в нижньому положенні. Так раціонально встановлювати опори ліній електропередач, сталеві димарі, башти, радіощогли і т.п. По прийнятій послідовності установки конструкцій в межах ділянки або захватки розрізняють диференційований (роздільний), комплексний (зосереджений) і комбінований {змішаний) методи монтажу.

Збірні конструкції доставляють на будівельні майданчики із заводів-постачальників і виробничих підприємств, а також перевозять в межах будівельного майданчика від складів до місць їх установки. Для цієї мети залежно від умов будівництва застосовують автомобільний, тракторний і залізничний транспорт. Іноді їх перевозять водним транспортом. Прийнятий спосіб доставки будівельних конструкцій повинен забезпечувати найраціональнішу схему її комплексної механи­зації відповідно до графіка виробництва монтажних робіт. Вибір транспортних і навантажувально-розвантажувальних засобів произво­дят на підставі техніко-економічних розрахунків.

Залізобетонні конструкції звичайно доставляють із заводів або полігонів, розташованих в районах будівництва, головним чином автомобільним транспортом, а в умовах бездоріжжя - тракторами. При транспортуванні повинна бути забезпечено збереження збірних елементів, Для чого їх слід укладати в стійкому положенні на дерев'яні підкладки і закріплювати за допомогою ін­вентарних кріплень. Конструкції з одностороннім армуванням необхідно мати свою в розпорядженні робочу арматуру вниз згідно зробленим на виробах помітках. Залежно від габаритних розмірів і маси збірних элемен­тов їх перевозять в кузовах вантажних автомобілів без причепів або з одноосними і двовісними причепами, автотягачами з півприцепеми.

Доставляти збірні конструкції слід безпосередньо на будівельний майданчик, без проміжного складування. Проміжні центральні склади влаштовують тільки у тому випадку, коли необхідно: створити певні запаси конструк­цій при крупному будівництві; заздалегідь сортувати поступні конструкції, розподіляючи їх по багатьох об'єктах; попередньо комплектувати збірні елементи і обробляти їх. Якщо, що поступають на будівництво конструкції не можуть бути відразу встановлені, то їх бережуть в зоні монтажного крана на об'єктному складі. Таким чином, залежно від умов будівництва створюють центральні і об'єктні склади конструкцій.

Центральні склади звичайно влаштовують для зберігання металевих конструкцій. Їх обладнали козловими, стріловидними або баштовими кранами, що забезпечують підйом найважчих і укрупнених, елементів. Територію складу планують з похилом для стоку зливових вод, підводять дороги для доставки і відправки конструкцій, влаштовують електроосвітлення. Для укрупненої збірки металевих конструкцій встановлюють стелажі з лав заглиблених в землю стійок заввишки 0,6-6,8 м через 1,5-2,5 м одна від одної, на яких по рівню укладають і міцно закріплюють залізничні рейки, двотаврові балки або швелери. Укрупнену збірку дерев'яних конструкцій проводять на дощатих стендах з шаблонами і ваймами. На центральних складах виконують всі процеси по підготовці конструкції до монтажу (посилення, укрупнена збірка і ін.). Збірні залізобетонні елементи розташовують в штабелях з прокладками в томуж положенні, в якому вони знаходилися при перевезенні.

Величина висоти штабелів повинна відповідати вимогам техніки безпеки (СНиП ІІІ-А. 11-70): висота штабелів фундаментних блоків і блоків для стін підвалів не повинна перевищувати 2,6 м; штабелів балок і колон - 2м; плит перекриттів - 2,5 м. Стінні панелі встановлюють в похилому положенні в пі­рамиди або вертикально - в спеціальні касети.

До установки в проектне положення збірні конструкції повинні бути відповідно підготовлені. Перш за все перевіряють стан конструкцій: наявність на них мазких і осьових рисок, відповідність геометричних розмірів робочим кресленням, відсутність тріщин, місця розташування монтажних петель і їх стан. Погнуті петлі необхідно виправити. Особливу увагу звертають на стики. Їх очищають від бруду, промивають водою, перевіряють вірність розташування заставних частин. Опорні поверхні повинні бути підготовлені для забезпечення необхідної точності монтажу, для чого перевіряють їх відмітки і при необхідності вирівнюють до проектного рівня. До початку монтажу фундаментів виконують детальну геоде­зичню розбивку з винесенням головних осей і осей встановлюваних елементів на обноску, а також закріплюють вертикальні відмітки на тимчасових реперах. При зведень каркасних будівель і споруд фундаменти розбивають під кожну колону окремо. Вмонтовують колони тільки після інструментальної перевірки їх положення в плані і відміток фундаментів. У фундаментах склянкового типу перевіряють відмітку дна стакана і підливають розчин для установки колони на проектному рівні

До початку монтажу колон укладають фундаментні балки, за­сипают котлован і влаштовують підготовку підполи, по якій бу­дут переміщатися крани і транспорт, В сільськогосподарських будинках фундаменти склянкового типу мають невелику висоту у зв'язку з чим верхній рівень їх значно нижче за рівень брівки котло­вана. На таких фундаментах колони вмонтовують при відкритих кот­лованах. Іноді перед установкою елементи залізобетонних конструк­ций укрупнюють в монтажні блоки. Так, укрупнюють велико прольотні ферми покриттів, що доставляються до місця монтажу у вигляді двох половин; сполучають по довжині колони в каркасах багатоповерхових будівель, укрупнюють в напіврами стійки з ригелями в збірних карка­сах рамного типу виробничих сільськогосподарських будівель Для монтажу конструкцій готують підмости. По призначеню їх підрозділяють на складальні і монтажні. Складальними називають підмости, що використовуються як тимчасові підтримуючих опор для конструкцій під час їх монтажу, а монтажні - підмости для розміщення робітників для виконання різних операцій.

ТЕМА 3.5. ГІДРОІЗОЛЯЦІЙНІ РОБОТИ.

Питання.

1. Призначення і види гідроізоляції.

2. Техніка виконання, приготування мастик, захист від пошкоджень.

3. Контроль якості робіт і правила техніки безпеки

Гідроізоляція призначена для захисту будівельних кон­струкций будівель і споруд від дії грунтових і ат­мосферных вод. В сільськогосподарських спорудах від дії води защи­щают фундаменти, стіни і підлоги підвалів, підлоги першого поверху безпідвальних будівель, підлоги і стіни об'єктів з мокрими технологі­чними процесами, трубопроводи, резервуари і т.д. За способами пристрою, виду матеріалів розподіляють на забарвлення, оклеечную, штукатурну, литу і облицьовочну гідроізоляцію. Гідроізоляцію забарвлення виконують шляхом покриття поверхні гарячою і холодною бітумною мастикою, гарячим бітумом, матеріалами на основі синтетичних смол і т.д. Матеріали по­ступают на об'єкт, що будується, централізований або їх приготов­ляют безпосередньо на будівельному майданчику. Готують холодні і гарячі бітумні мастики, гарячий бітум - таким же чином, як і для покрівельних робіт. Матеріали на основі синтетичних смол (лаки, фарби, по­рошкоподібні термопластичні полімери) поступають на об'єкти в готовому вигляді. Вони володіють високими водостійкими харак­теристиками і утворюють еластичні плівки, через які вода не може проникнути. Оклєєчную гідроізоляцію широко застосовують для захисту під­земних споруд від дії грунтових вод. Її виконують з руберойду, толя, гідроізолу, ізола, поліетиленової плівки. Наклеюють ізоляційний матеріал бітумними, дьогтьовими, спе­ціальними, синтетичними мастиками. Вертикальна гідроізо­ляція може бути захищена цегляною або бетонною стінкою. Цеглову стінку зводять на цементному або бітумному в’яжучому. За­зор між гідроізоляцією і стінкою (до 15 мм) заповнюють цемент­ним розчином, а стінку зразу ж з двох сторін засипають грунтом і ущільнюють шарами по 10-20 см. Штукатурна гідроізоляція буває з цементно-піщаного розчину, гарячих і холодних асфальтових мастик і розчинів. Цю ізоляцію наносять на вертикальні, горизонтальні і нахильні внутрішні і зовнішні поверхні після того, як прекра­щаются всі осадкові деформації будівель і споруд. Холодна асфальтова мастика складається з бітумної эмульсійної пасти і мінерального, порошку (цементу). Емульсивну пасту готують з гарячого бітуму при температурі 160- 180° С і водного розчину эмульсатора (глина, вапно, сугли­нок, трепел) при температурі 80-90°С, які перемішують в змішувачах періодичної дії. Готову мастику необхідно використовувати протягом 1 г після її приготування. Цементно-пісчана гідроізоляція складається з тонкого шару штукатурки. Як в’яжуче для неї використовують водостійки безусадочні (ВБЦ) і водостойкі розширюючи (ВРЦ) цемен­ти. За відсутності спеціальних цементів використовують тонкомоло­ті портландцементи з веденням ущільнюючих (церезит, алюми­нат натрію, хлорне залізо) або гідравлічних домішок (діато­міт, трепел), а також добавок у вигляді розчину рідкого скла, ла­текса мильного розчину і т.д. Для підвищення стійкості про­тив різного виду деформацій в гідроізоляційний шар цементно-пісчаної штукатурки вводять арматурну сітку.

Гарячі асфальтові розчини готують з гарячого бітума з мінеральним порошком, азбестом і піском в обігріваються змішувачах, що дозволяють отримати робочу температуру гідроізоляційного матеріалу при укладанні не нижче 180°. Литу асфальтову гідроізоляцію виконують з гарячих асфальтових мастик і розчинів. Її застосовують для ізоляції го­ризонтальних і вертикальних поверхонь.Облицювальну гідроізоляцію влаштовують із сталевих листів завтовшки 2-4 мм або з листових пластмас (винипласт, поліхлорвинил, поліізобутилен). Сталеві листи очищають від ржі і захищають від корозії лакофарбними або іншими покриттями. Їх використовують як гідроізоляція при великих натисках води. Пластмасові листові матеріали добре проти­востоят агресивній дії середовища.

Гідроізоляційні роботи здійснюють відповідно до вимог СНиП II1-20-74 і проекту виробництва робіт. Склад робіт і технологія їх виконання залежать від вигляду ізо­ляції. В процесі виробництва робіт ізольовані поверхні перед­охороняють від дії грунтових, поверхневих і атмосферних вод, виробничих рідин. На.відкритому повітрі ізоляційні роботи ведуть за відсутності атмосферних опадів і тем­пературі зовнішнього повітря не нижче 5° С. Пристрою гідроізоляції передують роботи по підготовці поверхні. При застосуванні забарвлення, оклеечной гідроізоляції поверхню очищають від сміття і пилу, висушують і огрунтовують. При застосуванні штукатурної і литої гідроізоляції поверх­ность додатково обробляють піскоструминними апаратами або насічкою. При цементно-пісчаній штукатурці і нанесенні хо­лодной асфальтової гідроізоляції ізольовані поверхні не просушують, а зволожують. Гідроізоляційні роботи слід проводити поточно-розчленованим методом. Розчленовування комплексного процесу на окремі прості процеси і закріплення за ними визначеної кількості і кваліфікаційного складу робочих ланок залежить від виду гідроізоляції.

Гідроізоляцію забарвлення влаштовують по грунтуючий по­верхні механізованим способом. Для подачі до місця роботи гарячого бітуму і бітумних мастик застосовують автогудронатори, шестерні насоси або апарати працюючі з використанням стислого повітря. Наносять склади спеціальними бітуморозпилювачами, пневмонагнетателями, розчинонасосами, фарборозпилювачами (для холодних складів), використовуючи при цьому форсунки-розпилювачі. Порошкоподібні бітумні матеріали і полімери напилюють газополум'яним способом, застосовуючи аппа­раты УПП-1, УПП-4, УНБМ.

В обмежених умовах поверхні покривають гідроізоляцією забарвлення вручну фібровими, трав'яними і волосяними кистями. Гідроізоляцію наносять в 2-3 шари завтовшки 0,5-2 мм кожний. Подальші шари наносять після затвердіння попередніх. Офарблюють вертикальні поверхні смугами шириною 1-2 м, переміщаючись зверху вниз. Раніше нанесену смугу перекривають подальшій на 20-25 см. В місцях перегинів, перетинів накладають смуги рулон­ного матеріалу (руберойду, склотканини, склосетки і т. д.) ши­риной не меш 20 см, які покривають потім гідро­ізоляційним матеріалом забарвлення.

Обклеєну гідроізоляцію виконують шляхом наклеювання на ізольовану, ретельно підготовлену поверхню 1-4 шарів ізоляційного матеріалу після висихання грунтовки, дотримуючи тих вимог, що і при покрівельних роботах. Число наклеювальних шарів залежить від гідравлічного тиску, характеру кон­струкцій і виду матеріалу, що використовується. Наклеюють ізоляційний матеріал гарячими або холодними мастиками. Для вертикальних поверхонь застосовують тільки га­рячі бітумні і дьогтьові мастики, які наносять шарами товщиною 1,5-2 мм Холодні бітумні мастики наносять шарами товщиною 1 мм на горизонтальні поверхні. Подають і наносять мастику механізованим способом, при малих об'ємах робіт - вручну. Вертикальні поверхні обклеюють по захваткам ярусами висотою до 1,5 м. Гідроізоляційний матеріал заздалегідь розкроюють і подають до робочого місця у вигляді невеликих рулон­чиків в контейнерах. Приклеюють гідроізоляційний матеріал до поверхні сни­зу вгору, перекриваючи кожний попередній шар подальшим не менше ніж на 100 мм в подовжніх і 150-200 мм в поперечних стиках.

Спочатку ізольовану поверхню покривають мастикою. Потім рулонний матеріал розкочують, розгладжуючи окремі ділянки від середини до країв. Краї згодом прошпакльовують масти­кой і пригладжують, використовуючи для цього шпатель з подовженою ручкою. На горизонтальних поверхнях шари, що укладаються, прика­тують катком масою до 80-100 кг з м'яким обкладанням або элек­трокатком В місцях сполучень ізольованих поверхонь вводять додаткові шари гідроізоляції. Останній шар оклеечной гідроізоляції з бітумних мате­ріалів покривають шаром гарячої мастики, а горизонтальні по­верхні додатково посипають бронюючим матеріалом - піском, дрібним гравієм. Штукатурну гідроізоляцію з цементно-пісчаного розчину наносять торкретуванням за допомогою цемент-гармати або шляхом звичайного обштукатурювання із застосуванням розчинонасоса.

ТЕМА 3.6. ПОКРІВЕЛЬНІ РОБОТИ.

Питання.

1. Призначення і склад покрівельних робіт.

2. Влаштування покрівель.

3. Склад операцій.

4. Машини, механізми, пристосування і обладнання для покрівельних робіт.

5. Приймання і перевірка якості .

6. Правила техніки безпеки.

Покрівельні роботи проводять при пристрої водоізолюючого шару даху або безчердачного покриття. В сільськогосподарському будівництві застосовують покрівлі рулонні, мастикові, а так­ож з штучних матеріалів. Покрівлі з штучних матеріалів виконують з черепиці, вол­нистих азбестоцементних листів, азбестоцементних плиток і інших матеріалів. Окремі елементи даху покривають оцинко­ваним залізом. Іноді застосовують дерев'яні покрівлі з драні, гонта, тесу. Для рулонних покрівель використовують покривні матеріали: толь, руберойд і безпокрівельні: пергамин, толь-шкіру, ізол. Пергамін і толь-шкіру укладають в нижні шари крівлі. Мастикові покрівлі влаштовують з мастик на основі бітумних полімерних в’яжучих з введенням армуючого матеріалу або без нього. Для приклеювання і фарбування пергамина і руберойду використовують бітумні мастики, для толь-шкіри, толя - дьогтьові. Бітумні мастики бувають гарячими і холодними, дьогтеві ­тілько гарячими. Мастики складаються з в’яжучого матеріалу і наповнювача по­рошкоподібного і волоконного. Порошкоподібні наповнювачі - це тонкомолотий вапняк, трепел, тальк, зола і ін., волокни­сті - низькосортний азбест. Гарячі бітумні мастики укладають при температурі 160- 180° С дьогтьові - при 140-160° С. Холодні бітумно-латексні, бітумно-латексно-кукерсольні, бітумно-зольні мастики мають кращу склеювальну здатність, еластичність, морозо- і теплостійкість в порівнянні з гарячими мастиками. Технологія покрівельних робіт залежить від конструктивного ре­шения, покрівлі. В сільськогосподарському будівництві покрівельні роботи удосконалюють в наступних напрямах: створюють ін­дустріальні конструкції покриттів у вигляді комплексних панелей заводського виготовлення; застосовують нові види покрівель; комп­лексно механізують роботи при пристрої рулонних і мастикових покрівель.

Комплексний процес пристрою покрівель складається із заготовчих, підготовчих, транспортних і основних процесів. Структура окремих процесів залежить від виду покрівлі і методів виробництва робіт. Заготовчі процеси включають розкроювання, очищення рулонного матеріалу; ізолювання елементів крівлі з листового оцинкованого заліза; підготовку отворів, розрізання азбестоцементних листів, плиток; приготування мастик. Підготовчі процеси складаються з операції по підготовці основи для пристрою покрівлі. Для покрівель з штучних мате­ріалів підготовка основи включає тільки пристрій обре­шетки по прогонах; для рулонних і безрулонних мастикових покрі­вель - вирівнювання основи, очищення його від сміття, пилу, грунтовку поверхні.

Покрівельні матеріали на будівельний об'єкт доставляють в контейнерах автомобільним транспортом. На покрівлю до місця ук­ладки їх подають легкими переносними кранами або підйомниками. Для цієї мети також можуть бути використаний самохідні крани малої вантажопідйомності. Рулонні матеріали по покриттю можна транспортувати ручними візками або моторолерами і мототележками (при малих похилах і великих площах крівлі). Мастику на будівельний майданчик доставляють в автогудрона­торах або в тарі. За допомогою насоса або автогудронатора її подають на дах по трубопроводу прямо до робочого місця

При покритті покрівкль штучними матеріалами до складу подготовчих робіт входить пристрій обрешетки. Обрешетку під азбестоцементні листи звичайного профілю, плоску і пазову черепицю застосовують у вигляді дерев'яних брусків перетином 50 х 50, 60 х 60 мм. Відстань між брусками залежить від виду покрівель­ного матеріалу. Кожний азбестоцементний лист слід укладати на три бруски, а черепицю - на два. В місцях ендов розжелоб­ків карнизних звісів влаштовують суцільний настил з дощок, ко­трий до пристрою покрівлі, згідно проекту, може бути покритий .листовим оцинкованим металом. Азбестоцементні хвилясті листи посиленого і уніфікованого профілів укладають по залізобетонних або металевим прогонах (кожний лист опирают на 2-3 прогони). Суцільну обрешетку з дощок застосовують при пристрої покрівель з азбестоцементних плиток, оцинкованого металу, желоб­чатой черепиці.

Для влаштування покрівель застосовують звичайні азбестоцементні хвилясті листи посиленого або уніфікованого про­філей. Перші укладають по підготовленій обрешетці з брусків, листи посиленого і уніфікованого профілів - по залізобетонним або металевим прогонам. Азбестоцементні покрівлі з листів звичайного профілю влаштовують з похилом не менше 33%. Листи укладають двома способами: без зсуву швів в про­дольном напрямі і з перев'язкою швів. При перев'язці швів листи верхнього ряду зміщують, по відношенню до нижче розташованому на половину ширини листа або на одну хвилю. Застосовуючи перший спосіб, в листах обрізають один або два кути залежно від місця розташування листа на покрів­лі. При другому способі, зміщуючи вишерозташований ряд по відношенню до нижче розташованому на одну хвилю, заготовляють певне число листів з обрізаними хвилями. Кожний перший лист верх­него ряду повинен бути менше або більше на одну хвилю нижчерозташованого

Для пристрою черепичної покрівлі застосовують глиняну плос­кую, пазову, стрічкову, штамповану, жолоб і цементно-пісчану пазову черепицю. Вона може бути одношаровою, двошарової і з лусковим укладанням. На скаті в подовжньому і поперечному напрямках необхідно укладати ціле число че­репиц, при цьому кожну черепицю слід розміщувати на двох брус­ках обрешетки.

Дах покривають черепицею відразу по двох скатах, починаючи від кута карнизного звісу у напрямку до коника. Перші два ряди укладають з горища, інші - з лавки або драбини. Кріплять черепицю до обрешітці цвяхами, дротом або клямме-рами. При похилах більше 50% черепицю кріплять через ряд, при похилах більше 100% -во всіх рядах.

Для покриття сільськогосподарських споруд в північних і східних районах країни, багатих лісом, іноді застосовують де­рев’яні покрівлі з дранки, гонта, тесу.

Крівлю з дранки влаштовують по обрешетці з брусків або жер­дей діаметром 50-70 мм. Вона буває трьох-, четирьох- і п’ятишаровою. Похил покрівлі - більше 80%. Ряди драней укладають від карниза до коника. Перший ряд влаштовують з укороченої дра­нки. Подальші ряди перекривають нижчерозташованої при трьохшарном покритті на 2/3 довжини дранки; при четирьохшарном на 3/4 і при п'ятишаровому - на 4/5. На відміну від першого ряду їх укладають ворсистою стороною вгору, направляючи ворс по стоку води. Дранки кріплять до обрешетці цвяхами (один цвях на одну дран­ку). Головки цвяхів перекривають вижчерозміщеними дранками. Кожний подальший ряд здвигають в поперечному напрямі по відношенню до попереднього на 2-4 см. Коник і ребра перекривають двома дошками, які прибивають до коньковому і ребровому брусам. Готову покрівлю виконують з гонта завдовжки 50, 60, 70. см, ши­риной 7-12 см. Широка кромка гонта має товщину 15 мм (в ній вибраний паз глибиною 12 мм і шириною 5 мм), вузька - 3 мм

Оцинковану сталь застосовують для обробки карнизних звісів, ковзанів, розжелобків, ендов, для виготовлення водостічних труб і т. д.

Рулонні крівлі підрозділяють на плоскі з похилом до 3% і скатні, мають похил більше 3%. Від величини похилу залежать число шарів, напрям розкотила, а також тип вживаних ма­теріалів. При похилах до 3% застосовують гнилостійкі матеріали: толь толь-шкіру, гідроізол, гнилостійкий руберойд. Їх уклады­вают відп