ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИ ВИДІВ І СПОСОБІВ ОДЕРЖАННЯ БУДІВЕЛЬНИХ МАТЕРІАЛІВ. 2 страница
Для захисту металів від корозії застосовують слідуючи методи:
Þ підвищення корозійної стійкості металів;
Þ зниження агресивності середовища;
Þ відокремлення металу від агресивного середовища.
Підвищення корозійної стійкості виконується шляхом легування, видаленням з металу шкідливих домішок (очищення), модифікування, хіміко-термічної обробки. Для зниження агресивності середовища зменшують концентрацію агресивних газів, видаляють вологу, пил та забруднення. Ці засоби особливо ефективні при зберіганні металовиробів на складах, при транспортуванні. Для цього в складських приміщеннях підтримують постійну температуру і вологість, приміщення гарно провітрюється. Крім цього, в агресивне середовище вводять речовини, які зменшують ступінь його корозійної агресивності (інгібітори вводять в мастила). Відокремлення металу від агресивного середовища виконують шляхом нанесення металевих і неметалевих покриттів або індустріальних мастил.
По способу нанесення металеві покриття підрозділяють на:
ü гальванічні;
ü нанесені гарячим методом.
Для гальванічних покрить характерна пористість, тому їх наносять на завчасно нанесені шари інших металів. При гальванічному методі метал із розчину солі осідає на виріб при пропусканні через розчин електричного струму. При гарячому методі металевий виріб на кілько секунд занурюють в метал, зазначений для нанесення покриття. Застосовують для цього легкоплавкі метали. Неметалеві покриття – лаки, фарби, силікати, полімерні та інші. Захищають метал і шляхом створення на його поверхні оксидних плівок – оксидування.
Найбільш поширеним металевим покриттям сталі є цинкове.
Електродний потенціал цинку більш від’ємний ніж заліза, тому він виступає анодом і при ушкодженні покриття розчиняється, запобігаючи руйнуванню основного металу. На цьому принципі заснований захист крупних споруд, трубопроводів, резервуарів (протекторний захист). До конструкції, яку необхідно захистити приєднують пластинки із металу або сплаву (протектора) з більш від’ємним потенціалом. Катодні покриття (мідь, олово, нікель) мають менш від’ємний потенціал ніж залізо. Конструкція приєднується до від’ємного полюсу постійного джерела струму і сталь виконує функцію катоду. Анодом служить малоцінний металевий брухт, приєднаний до позитивного полюсу.
В гідромеліоративному будівництві при зведені закритих зрошувальних систем застосовують сталеві та чавунні труби. Серед них тонкостінні сталеві труби з антикорозійним покриттям (ТСАО).
Сталеві труби застосовують для переходів під залізничними і автомобільними шляхами, через водні перешкоди і яри, у випадках, коли застосування труб із інших матеріалів неможливе (на ділянках трубопроводів з робочим тиском > 1,5МПа), при укладанні в тяжко доступних місцях будівництва.
Чавунні труби застосовують на ділянках з робочим тиском >1,2МПа в осідаючих, набрякаючих, заторфованих ґрунтах.
Для напірних трубопроводів застосовують:
Þ сталеві труби безшовні – гаряче- і холоднодеформовані;
Þ електрозварні з поздовжнім прямим або спіральним швом;
Þ з антикорозійним покриттям (виготовлені по спеціальним ТУ для водогосподарського будівництва).
Труби випускають:
ü прямошовні – діаметр 8 – 1620 мм, товщина стінок 0,8 – 20 мм, довжина 2 – 12м.
ü з спіральним швом – діаметр 159 – 1420, товщина стінок 3,5 – 14 мм, довжина 10 – 18 м.
Всі труби, які працюють під тиском, підлягають випробуванню. При гідравлічному випробуванні тиск обчислюють за формулою:
, МПа
де: S – мінімальна товщина стінки труби, мм
R – допустима напруга, МПа.
D – внутрішній діаметр труби, мм.
З’єднають сталеві труби зварюванням. Фланцеві з’єднання застосовують для приєднання арматури.
ТЕМА 1.6. КЕРАМІЧНІ І СКЛОВИРОБИ. КАМ’ЯНЕ ЛИТВО.
Питання.
1. Стадії виробництва керамічних виробів іх суть і вплив на властивості.
2. Фізичні і механічні властивості виробів
3. Способи виробництва будівельних скловиробів і листового скла, їх фізична та механічна характеристика.
4. Вироби із кам’яного литва, сплавів і шлакосплавів.
В групу штучних випалених матеріалів входять ті, що одержані шляхом спіканні або плавлення мінеральної сировини.
Основні представники:
Þ кераміка;
Þ скло;
Þ кам’яне литво;
Þ ситали.
До будівельної кераміки належать штучні кам’яні матеріали, одержані спіканням суміші мінеральної сировини головним компонентом якої є глина. Для виробництва будівельної кераміки застосовують глини 30 – 40 % і суглинки 10 – 30 % глиняної речовини. Крім глин в сировинні суміші добавляють опорожнюючи, вигораючи домішки, плавні ( пісок, попіл, шлак), які зменшують можливість тріщиноутворення при висушуванні.
Найбільш поширений пластичний спосіб виготовлення при якому керамічна маса має вологість 18 – 23 %, при напівсухому способі вологість 8 – 12 %.
Для висушування керамічних виробів застосовують сушили різних конструкцій.
Властивості штучного каменя кераміка одержує при 1000ºС і більш. Вироби масового застосування випалюють в тунельних печах.
По призначенню керамічні вироби підрозділяють:
Þ стінові – цегла керамічний камінь, панелі;
Þ облицювальні – лицева цегла, плитки для фасадної і внутрішньої облицьовки;
Þ дахові – черепиця;
Þ для шляхів і підлоги – клінкерна цегла, плитки;
Þ санітарно-будівельні – умивальники, ванни, унітази;
Þ для підземних комунікацій – каналізаційні і дренажні трубки;
Þ легкі заповнювачі для бетонів.
В гідромеліоративному будівництві застосовують керамічні дренажні труби (основний матеріал для закритих осушувальних мереж). Їх одержують формуванням і випалом з пластичних глин, які не містять домішок вапняку, гравію та ін. Дрн6енажні труби виробляють з циліндричною, шести- та восьми гранню поверхнею. Внутрішні поверхні труб і площині торців повинні бути гладкими. Труби D ≤ 100 мм транспортують в контейнерах або штабелях висотою не більш 1,5 м. Каналізаційні трубки виготовляють із щільної зпеченої кераміки діаметром 125 – 600 мм і довжиною 300 – 1200 мм, їх поверхні вкривають глазур’ю.
Стінові і облицювальні вироби – глиняна цегла, керамічні камені і плити:
Þ звичайна глиняна цегла – для кладки стін та ін. частин будинків;
Þ лицювальна цегла – для зовнішньої облицьовки;
Þ цегла спеціального призначення – для кладки заводських труб, каналізаційних пристроїв.
Розміри цегли:
ü одинарна 250 х 120 х 65
ü модульна 250 х 120 х 88
Марки глиняної цегли по міцності (середня межа міцності на стиснення) – 75, 100, 125, 150, 200, 250, 300, на згин – 1,8 МПа для марок 75 до 4,4 МПа для марок 300.
Водопоглинення цегли не менш 6 % для марок вище 150, для інших не менш 8 %.
Марки цегли по морозостійкості: 15, 25, 35 і 50.
Великий економічний ефект дає перехід на випуск пористих і пустотілих керамічних виробів.
Скло – один з основних будівельних матеріалів, уявляє собою продукт швидкого охолодження силікатних розплавів, його властивостей однакові в усіх напрямках.
Звичайне будівельне скло прозоре, має високу механічну міцність і хімічну стійкість, низьку теплопровідність і звукоізольовану здібність. Крихкість – найбільш характерна властивість скла.
Листове скло – основний продукт, який буває полірований і неполірований, відпалений і загартований, кольоровий і не кольоровий, плоский, хвильовий і гнутий.
Віконне скло – це лист товщиною 2 – 6 мм і розмірами від 250 х 250 мм до 2000 х 2200 мм.
Армоване скло – застосовують для перегородок, балконів, ліхтарів (тобто там де потрібна механічна міцність і безпечність).
Скляні блоки – виготовляють квадратні і прямокутні з кольорового або не кольорового скла.
Склопакети – це вироби з двох-трьох шарів листового скла, між якими є герметичні повітряні прошарки.
Склопрофіліт – профільне скло швелерного або коробчатого перерізу, має високу механічну міцність.
Скляні труби – застосовують для трубопроводів, які транспортують хімічно агресивну рідину, гази, харчові продукти, сипучі та інші матеріали (вони не підлягають корозії).
Скловолокняні матеріали – в гідромеліоративному будівництві застосовують для попередження замулення дренажу.
Ситали – продукт кристалізації малолужного скла при спеціальному режимі їх термообробки. Шлакоситали – одержують із металургійних шлаків з веденням спеціальних домішок. Застосовують для покриття підлоги, оздоблення будинків, виготовлення стінових та облицювальних панелей, санітарно-технічних виробів.
Кам’яне литво - ці вироби одержують при плавленні гірських порід і шлаків, масу розливають в форми і виконують термічну обробку для кристалізації і знімання напруги.
По міцності, щільності, стійкості до хімічної дії, опру стиранню кам’яні литі вироби кращі за природні камені.
Основний недолік виробів з кам’яного литва – низька міцність при розтягуванні та гнутті.
Плити і труби, виготовлені з кам’яного литва працюють в суворих експлуатаційних умовах.
В водогосподарському будівництві склокристалічні матеріали застосовуються для спорудження зносостійких облицьовок, деяких відповідальних частин споруд і таке інше.
ТЕМА 1.7. МЕНЕРАЛЬНІ В’ЯЖУЧІ РЕЧОВИНИ.
Питання.
1. Стадії виробництва керамічних виробів іх суть і вплив на властивості.
2. Фізичні і механічні властивості виробів.
3. Способи виробництва будівельних скловиробів і листового скла, їх фізична та механічна характеристика.
4. Вироби із кам’яного литва, сплавів і шлакосплавів.
Будівельні в’яжучі речовини призначені в основному для отримання штучних матеріалів конгломеративного типу – розчинів і бетонів.
Мінеральні в’яжучі речовини – це порошкоподібні чи пастоподібні матеріали, які при змішуванні з водою чи водними розчинами солі утворюють пластичну масу, яка в наслідок фізико-хімічних процесів утворює каменевидне тіло.
В залежності від характеру середовища, в якому твердіють мінеральні в’яжучі речовини, їх розподіляють:
Þ повітряні;
Þ гідравлічні;
Þ автоклавного твердіння;
Повітряні – твердіють і утримують міцність лише в повітрі. Гідравлічні – як в повітрі, та і у воді. Автоклавного твердіння – ефективно твердіють тільки при гідротермальній обробці, тобто при підвищеній температурі і тиску насиченої пари.
Основні представники повітряних в’яжучих речовин - гіпсові в’яжучі і повітряне вапно.
Будівельний гіпс - застосовують для виробництва перегородачних плит і панелей, листів для облицьовки стін і покриттів, тепло- і звукоізоляційних плит, вентиляційних коробів, для штукатурних і оздоблювальних робіт. Гіпсові вироби можуть експлуатуватись при відносній вологості повітря не більш 60 %.
Водостійкість гіпсових виробів підвищується з введенням 5 – 25 % вапна або гранульованого доменного шлаку. Якщо змішати 50 – 70 % будівельного гіпсу, 15 – 20 % портландцементу і 10 – 25 % активної мінеральної добавки, то одержують гіпсоцементопуццоланові речовини, які об’єднують найбільш цінні властивості гіпсу і цементу:
ü здібність швидко твердіти;
ü володіти водо- і сульфатостійкістю;
ü низька повзучість.
Повітряне вапно забезпечує твердіння будівельних розчинів і бетонів і зберігання ними міцності в повітряно-сухих умовах.
Вапно підрозділяють на негашену і гашену (гідратне).,
Негашене комове вапно одержують після випалу матеріалів сировини.
Гашене вапно – одержують після змішування негашеного з водою 1 : ( 2 – 3).
Головна позитивна особливість вапна – висока пластичність, яка дає можливість розчинам і бетонам бути зручно оброблювальними, а також водоутримуючу здібність, яка запобігає розшаровуванню сумішей.
Будівельне вапно застосовують для виготовлення кладочних і штукатурних розчинів, які працюють в повітряно-сухих умовах, для виготовлення низькомарочних бетонів, силікатних виробів, змішаних гідравлічних в’яжучих.
Групу гідравлічних в’яжучих речовин складають:
Þ гідравлічне вапно;
Þ в’яжучі, які містять вапно;
Þ романцемент;
Þ шлакопортландцемент;
Þ портландцемент;
Þ пуцолановий;
Þ глиноземистий і їх різновиди.
Для водогосподарського будівництва найбільше значення має портландцемент і похідні від нього в’яжучі.
Портландцемент – продукт спільного тонкого здрібнення клінкера і гіпсу, який додається для регулювання строків схоплювання. При здрібненні клінкера і введення ≤ 20 % гранульованих шлаків або 15 % активних мінеральних домішків одержують портландцемент з мінеральними домішками.
Клінкер – напівфабрикат для виготовлення цементу, одержаний випалом до спікання сировинної суміші визначеного хімічного складу.
Сировина для виготовлення портландцементу є крейда, вапняк, глина, суглинки та інше. Склад сировинної суміші підбирається таким чином, щоб забезпечити в клінкері вміст оксидів в таких межах:
CaO – 63 – 66 % SO3 – 0.3 – 1.0 %
SiO2 – 21 – 24 % Na2O + K2O – 0.3 – 1 %
Al2O3 – 4 – 8 % TiO2 + Cr2O3 – 0.2 – 0.5 %
Fe2O3 – 2 – 4 % P2O5 – 0.1 – 0.3 %
MgO – 0.5 – 5 %
Виготовлення портландцементу полягає в добуванні, здрібненні і змішуванні сировинних матеріалів, випалу однорідної сировинної суміші до спікання, здрібнення одержаного клінкера разом з гіпсом та іншими додатками до порошкоподібного продукту – цементу.
Існує два основних способи виготовлення портландцементу:
Þ мокрий;
Þ сухий.
Випал клінкера завершується при температурі 1450º С. Мелють клінкер в трубних млинках сталевими шарами і циліндрами. Фізико-механічні властивості портландцементу залежить від хіміко-мінерального складу і тонкості здрібнення. Основну масу портландцементу складають зерна розміром 5 – 40 мкм.
При просіванні через сито №008 (розмір отворів 80 мкм) повинно проходити не менше 85% маси просіяної проби.
Загальним показником тонкості здрібнення є питома поверхня цементного порошку, яка звичайно складає 2500- 3000 см2/г при визначенні методом фільтрації повітря. При підвищенні тонкості здрібнення твердіння портландцементу прискорюється і підвищується міцність (для швидкотвердіючих високоміцних цементів питома поверхня досягає 3500 – 4500 см2/г) але підвищується витрата електроенергії.
Щільність портландцементу 3 – 3,2 г/см3, насипна щільність 900 – 1100 кг/м3 (в рихлому стані) і 1400 – 1700 кг/см3 (в ущільненому стані).
Основні фізико-механічні властивості портландцементу:
ü водопотреба;
ü строки тужавіння;
ü рівномірність зміні об’єму;
ü міцність.
Водопотреба цементу – це кількість води за творення в % маси цементу, необхідна для утворення тіста нормальної густоти. Нормальна густота цементного тіста – це така його консистенція, коли голка приладу Віка не доходить на 5 – 7 мм до пластини, на якій встановлене кільце, наповнене тістом. Нормальна густина портландцементу 24 – 29%.
Тужавіння – це перша стадія твердіння цементного тіста. Воно характеризується початком (час від моменту затворення до початку тужавіння. При цьому голка приладу Віка не доходить до пластинки на 1 – 2 мм) і кінцем (час від моменту затворення до повної витати цементним тістом пластичності. Голка приладу Віка занурюється в тісто не більш, ніж на 1 мм).
Початок тужавіння портландцементу повинен наставати не раніше 45 хвилин, а кінець не пізніше 10 годин. Процес твердіння портландцементу супроводжується зміною об’єму в наслідок деформацій усадки на повітрі або набухання у воді. При цьому обов’язковою вимогою є рівномірність зміни об’єму цементу, яка визначається оглядом зразків-балабушок із тіста нормальної густини, які протягом доби тужавіли у ванні з гідравлічним затвором, а потім витримували 3 години у киплячий воді.
Найважливіша властивість цементу, яка визначає його придатність для виготовлення бетонів і розчинів – це міцність, яка визначається випробуванням зразків-балочок розміром 4х4х16 см спочатку на згин, а потім утворених половинок на стиснення.
Межа міцності при стисненні зразків, які були виготовлені і тверділи 28 діб називається активністю цементу.
В залежності від активності і межи міцності при згину для портландцементу встановлені марки: 400, 500,550 і 600.
Твердіння портландцементу залежить від температурно-вологових умов. Зниження температури від 20ºС до 5ºС уповільнює тужавіння в 2-3 рази, а підвищення до 80ºС збільшує швидкість гідратації в 6 разів. При температурі нижче 10ºС гідратація цементу практично припиняється. Цементний камінь, який є основою бетону, під дією агресивного середовища кородирує, тобто руйнується.
Для гідромеліоративних споруд з бетону та залізобетону найбільш небезпечна хімічна корозія в природних водах. Її розподіляють на три види:
Ø Деякі компоненти цементного каменю розчиняються. Найбільш інтенсивна в м’яких водах, особливо при фільтрації води через бетон.
Ø Заснована на обмінних хімічних реакціях взаємодії між цементним каменем і агресивним водним розчинам з утриманням легкорозчинних солей, які вимиваються.
Ø Обмінні реакції речовин, розчинених у воді з компонентами цементного каменю, при цьому утворюється малорозчинні солі, кристалізація яких відбувається в порах і капілярах з збільшенням об’єму.
Цементний камінь руйнується під дією різних хімічних продуктів в конструкціях промислових та сільськогосподарських підприємств (органічні кислоти, розчини гліцерину і цукру, рослинні і тваринні масла).
Для боротьби з корозією цементного каменя підвищують щільність бетону за рахунок зменшення водовмісну і водоцементного відношення бетонної суміші, а також введення пластифікуючих, повітряпритягаючих і полімерних домішок.
Для антикорозійного захисту застосовують: просочення конструкцій бітумом, обробку поверхні розчином силікату натрію, кремнефтористої солі, а також гідро- ізолюють бетон мастичними або рулонними матеріалами, облицьовувають їх природним каменем, пластмасами, керамічними матеріалами.
В гідромеліоративному будівництві найбільш ефективно застосовують сульфатостійкі, пластифіковані і гідрофобні, швидко твердіючи, пуцоланові і шлакові цементи.
Шлакопортландцемент і пуцолановий портландцемент містять більш 20% активним мінеральних добавок.
Шлакопортландцемент – це гідравлічна в’яжуча речовина, яка отримана шляхом тонкого помелу клінкеру, гіпсу і гранульованого шлаку. Цей цемент має високу стійкість у м’яких та мінералізованих водах, підвищену жаростійкість ( М 300, М 400, М 500).
Застосовується для бетонних і залізобетонних надземних, підземних і підводних конструкцій, а також для виготовлення будівельних розчинів. Неможливе застосування цього цементу для конструкцій підвищеної морозостійкості і для будівельних робіт при знижених температурах без штучного підігріву, а також в спекотну і суху погоду без дотримання вологостного режиму твердіння.
Пуцолановий портландцемент – це гідравлічне в’яжуче одержане шляхом тонкого здрібнення клінкеру, кислої активної мінеральної (гідравлічної) добавки і гіпсу.
Знижена щільність (2,7 – 2,9 г/см3) пуцоланового портландцементу, а також ущільнення цементного каменю в результаті набрякання добавок забезпечують підвищену водонепроникність бетонів. Після розбавлення цементів мінеральними домішками знижується їх тепловиділення при твердінні і трищиноутворення в масивному гідротехнічному бетоні (М 300, М 400).
Пуцолановий портландцемент при звичайних і знижених температурах тужавіє повільно. Бетони і розчини на його основі неморозостійкі. Їх недоліки: велика усадка і низька стійкість до змінного зволоження і відтавання.
Найбільш раціонально застосовувати пуцолановий портландцемент для підземних і підводних конструкцій підвищеної водонепроникності і стійкості в м’яких та мінералізованих водах, або в надземних конструкціях в умовах підвищеної вологості без замерзання і віддавання.
Шлакопортландцемент і пуцолановий портландцемент входять в групу сульфатостійких портландцементів.
Швидкотвердіючи портландцементи. Підвищення швидкості твердіння досягається збільшенням в цементі суму найбільш активних мінералів (C2S + C3A ≥ 60-65%) і більш тонким помелом.
Основні представники цих цементів:
ü швидкотвердіючий портландцемент ШПЦ (М 400, М 500)
ü шлакопортландцемент ШШПЦ ( М 400)
Вони мають міцність через перші троє діб.
В портландцементи різних видів і марок при здрібненні дозволяється вводити поверхнево-активні речовини в кількості ≤ 0,3% по масі. ПАР – це органічні з’єднання, які мають здібність адсорбіруватись на зернах цементу і придавати йому ряд спеціальних властивостей.
Розподіляють гідрофілізуючи і гідрофобізуючи ПАР. Гідрофілізуючи ПАР поглинаються на поверхні зерен цементу і утворюють гідрофільні плівки, які сприяють кращому змочуванню часток водою, зменшують їх схоплення і підвищують пластичність цементного тіста. Пластичність цементного тіста визначають по ступеню розпливу конуса із цементно-піщаного розчину на струшуваному столику. Застосування пластифікованого портландцементу дозволяє без збільшення витрати води одержувати бетонну суміш більшої рухливості і полегшити її укладку, або знизити витрати цементу (при незмінних рухливості і водоцементному відношенні).
При зберіганні встановленої витрати цементу і необхідної рухомості зменшується водоцементне відношення бетонної суміші, що призводить до підвищення міцності, морозостійкості і водонепроникності бетону.
Гідрофобний портландцемент одержують при введені у процесі здрібнення гідрофобної добавки ( асидол, милонафт, олеїнова кислота), які утворюють на зернах цементу тончайші адсорбційні шари – водонезмочувані оболонки. Крапля води на поверхні цього цементу затримуються протягом 5 хвилин. Ця здібність обумовлює високу ступінь збереження цементу ( 1-2 рази).
Глиноземистий цемент - швидкотвердіюча гідравлічна в’яжуча речовина, одержана тонким здрібненням клінкера, в якому переважають низько основні алюмінати кальцію СаО ∙ Al2O3 (30-45%)∙(35-50%).
Здрібнюють глиноземистий цемент до проходження через сито №008 не менш 90% маси проби. Водопотреба глиноземистого цементу 23-28%. Початок тужавіння не раніше 30 хвилин, кінець не пізніше 12 годин. За 5-6 годин твердіння міцність глиноземистого цементу досягає 30%, а за добу 80-90%. Марочна міцність визначається після 3 діб з моменту виготовлення зразків (М 400, М 500, М 600). Швидко твердіє при нормальних і знижених позитивних температурах. Глиноземистий цемент має високу водо-, сульфато-, і морозостійкість, а також жаростійкість.
В’яжучі матеріали відвантажують в клапанних паперових мішках або навалом в спеціальних транспортних засобах: авто- або залізничнодорожних цементовозах, вкритих вагонах. Цементи повинні зберігатися окремо по видам і маркам в стаціонарних або пересувних автоматизованих складах (силосах), в спеціальних контейнерах чи бункерах, які мають пристрої для приймання і видачі цементу.
В паспорті на цемент, який видає завод-виготовлювач, вказується:
ü номер партії;
ü повне найменування цементу;
ü гарантована марка;
ü вид і кількість домішок;
ü нормальна густина цементного тіста;
ü середня активність цементу при пропарюванні;
ü інші відомості.
ТЕМА 1.8. МЕНЕРАЛИ І ВИРОБИ ІЗ ЗАСТОСУВАННЯМ МІНЕРАЛЬНИХ В’ЯЖУЧИХ РЕЧОВИН.
1.8.1 БУДІВЕЛЬНІ РОЗЧИНИ
Питання.
1. Склад і види.
2. Властивості.
3. Підбір і приготування складу розчинної суміші для різноманітних умов застосування
4. Застосування поверхнево-активних домішок для розчинів.
5. Економічна витрата в’яжучих для розчинів.
6. Застосування в гідромеліоративному будівництві.
Будівельні розчини - це матеріали, одержані в результаті твердіння раціонально підібраної суміші неорганічного в’яжучого, дрібного заповнювача, води і необхідних додатків.
Розчини застосовують для:
ü мулярських;
ü штукатурних;
ü спеціальних (ізоляційних, антикорозійних) робіт.
Розчини класифікують:
Ø по щільності в сухому стані на:
ü тяжкі ρ0 > 1500 кг/м3
ü легкі ρ0 < 1500 кг/м3
Ø по виду в’яжучих:
ü цементні;
ü вапняні;
ü гіпсові;
ü змішані ( цементно-вапняні, вапняно-гіпсові).
Ø по призначенню:
ü мулярські;
ü штукатурні;
ü спеціальні.
Основні властивості розчинових сумішей:
ü рухливість;
ü водоутримуюча здібність.
Рухливість - визначається глибиною занурення ( в сантиметрах) стандартного конусу Стройцнила.
Так для цеглового мурування застосовують розчини з рухомістю 9 – 13 см, для заповнення швів при монтажу стін із панелей та блоків 5 – 7 см, для бутового мурування 4 – 6 см.
Рухливість розчинових сумішей залежить від вмісту;
ü води;
ü в’яжучого;
ü крупності піску;
і підвищується при введені неорганічних ( вапняне, глиняне тісто) або органічних (милонафт, підмильний луг) пластифікаторів.
Водоутримуюча здібність – визначає опір розчиненої суміші розшаруванню при транспортуванні і відсмоктуванні води пористою. Вона збільшується з підвищенням витрати цементу, при застосуванні замість цементу вапна, при введені тонко дисперсних добавок ( зола, глина) і поверхнево-активних речовин.
Для розчинів встановлені марки по міцності на стиск: 4, 10, 25, 50, 75, 100, 150, 200, 300. По морозостійкості: 10, 15, 25, 35, 50, 100, 150, 200, 300. Розчини М 4, 10, 25 виготовлені на вапні та інших місцевих в’яжучих.
В будівництві найбільш поширені мулярські розчини які застосовують для кріплення різноманітних каменів і рівномірного розподілу між ними зусиль. При зведені конструкцій, які постійно підлягають дії води (фундаменти, розташовані нижче рівня ґрунтової води) застосовують цементні розчини.
Для твердіння мулярських розчинів при від’ємних температурах застосовують проти морозні добавки (нітрат натрію, хлориди натрію і кальцію), кількість яких знаходиться в межах 2 – 10% в залежності від температури зовнішнього повітря. При цьому проектна міцність розчину буде досягнута після відтавання і твердіння при температури більш 5 ºС протягом 28 діб. Введення проти морозних добавок не допускається при зведенні конструкцій, розташованих в зоні змінного рівня води і під водою без спеціальної гідроізоляції.
Оздоблювальні розчини застосовують для звичайних і декоративних, штукатурних робіт. Вини повинні мати низьку рухливість і надійне зчеплення з основою, а при твердінні не тріскатись. В залежності від середовища в’яжучим можуть бути: вапно, гіпс, цемент та їх композиції.
Із спеціальних розчинів в гідромеліоративному будівництві застосовують гідроізоляційні цементно-піщані розчини ( гідроізоляція залізобетонних труб, за чеканка швів розтрубних труб). Ці розчини виготовляють на портландцементі, глиноземистому, поширюються і на інших видах цементу. Склад розчиненої суміші характеризується 
і співвідношенням цементу і піску 1:2, 1:3.
Для підвищення водонепроникності в цементні розчини вводять ущільнюючи і пластифікуючи добавки, бітумні емульсії і пасти, полімерні добавки.
Торкрет-розчини – одержують із суміші цементу і піску в співвідношенні 1:1 або 1:2 по масі, які наносяться за допомогою цемент-гармати. Суміш перемішується з водою в соплі в процесі нанесення. При цьому співвідношення 
Для забезпечення тріщиностійкості застосовують без усадочні цементи з ущільнюючими добавками.
1.8.2 ЦЕМЕНТНІ БЕТОНИ
Питання.
1. Склад, структура і види.
2. Значення бетону в гідромеліоративному будівництві.
3. Бетона суміш, властивості
4. Формула міцності бетону.
5. Закон водоцементного відношення
6. Матеріали для приготування гідротехнічного бетону: цемент, вода, пісок, щебень, гравій.
7. Вимоги і оцінка їх якості.
8. Поняття про розрахунок і підбір складу бетонної суміші для гідротехнічного бетону.
9. Приготування бетонної суміші.
Дата добавления: 2017-05-18; просмотров: 717;