ОСОБЛИВОСТІ РОЗСЛІДУВАННЯ ЗЛОЧИНІВ, УЧИНЕНИХ НЕПОВНОЛІТНІМИ

Стаття 112 КПК України визначає, що досудове слідство в усіх справах про злочини неповнолітніх провадиться слідчими органів внутрішніх справ.

Як правило, проведення досудового слідства в таких справах доручається спеціально визначеним для цього слідчим, які мають високу професійну підготовку та досвід роботи з неповнолітніми.

Питання шодо притягнення підлітка до кримінальної відпо­відальності слідчим повинно вирішуватися помірковано та зважено. У такому разі слід ураховувати важкість учиненого, ступінь вини неповнолітнього, характеристик}' його особи та можливість застосування до нього заходів громадського впливу.

Кримінально-процесуальне законодавство передбачає визначену систему додаткових гарантій встановлення істини, захисту прав і свобод неповнолітніх, покликаних забезпечити справедливість правосуддя та вберегти неповнолітніх від шкідливих впливів дорослих злочиндів._

Порядок провадження у справах про злочини неповнолітніх, передбачений ст. 432 КПК України, визначається загальними правилами провадження у кримінальних справах, а також додатковими нормами, викладеними у гл. 36 зазначеного кодексу "Особливості провадження в справах про злочини неповнолітніх". У цій главі містяться норми, якими передбачено підвищення захищеності прав неповнолітніх у кримінальному судочинстві.

КПК України передбачено спеціальні норми, що встановлюють особливість провадження у цих справах, а саме:

доповнення предмета доказуванняу кримінальній справі (ст. 433);

обов'язкова участь захисника (п. 1 ст. 45);

участь у судовому розгляді законного представника неповнолітнього підсудного (ст. 441);

вилічення справи стосовно неповнолітнього в окреме провадження за наявності в ній дорослих учасників (ст. 439);

вирішеная судом додаткових питань при постановлєнні вироку (ст. 445);

можливість застосування примусових заходів виховного характеру замість кримінального покарання (ст. 447);

порядок затримання та взяття під варту як запобіжний захід стосовно неповнолітнього (ст. 434);

порядок виклику неповнолітнього обвинуваченого (ст. 437);

участь у судовому розгляді справи представників служби у справах неповнолітніх, кримінальної міліції у справах неповнолітніх (ст. 442), підприємств, установ і організацій (ст. 443);

участь педагога або лікаря, батьків чи інших законних представників у допиті неповнолітнього обвинуваченого, якшо йому не виповнилося 16 років або якщо його визнано розумово відсталим (ст. 438);

видалення неповнолітнього підсудного Із залу судового засідання під час дослідження обставин, що можуть на нього вплинути (ст. 444);

порядок пред'явлення обвинувачення і матеріалів справи неповнолітньому та його допит у присутності захисника (статті 438 і 440);

установлення: віку неповнолітнього; стану його здоров'я та загального розвитку; характеристики; умов життя І виховання неповнолітнього; обставин, що негативно впливали на його виховання; наявності дорослих підмовників та інших осіб, які втягнули неповнолітнього в злочинну діяльність (ст. 433).

Велике значення для індивідуалізації особи неповнолітнього при вирішенні питань, пов'язаних із застосуванням до нього кримінального та кримінально-процесуального закону, має з'ясування даних про його вік. Статтею 22 КК України встановлено вік, з якого може настати кримінальна відповідальність за вчинення злочину. Особливе правове значення має вікова межа в 14, 16, 18 років.

Необхідно чітко знати, що за умисне вбивство (статті 115—117КК України), посягання на життя державного чи громадського діяча, працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця, судді, народного засідателя чи присяжного у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги, представника іноземної держави (статті 112, 348, 379, 400, 443 КК України), умисне тяжке тілесне ушкодження (ст. 121, ч. З статей 345, 346, 350, 377, 398 КК України), умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження (ст. 122, ч. 2 статей 345, 346, 350, 377, 398 КК України), диверсію (ст. 113 КК України), бандитизм (ст. 257 КК України), терористичний акт (ст. 258 КК України), захоплення заручників (статті 147 і 349 КК України), зґвалтування (ст. 152 КК України), насильницьке

задоволення статевої пристрасті неприродним способом (ст. 153 КК України), крадіжку (ст. 185, ч. 1 статей 262, 308 КК України), грабіж (статті 186, 262, 308 КК України), розбій (ст. 187, ч. З статей 262, 308 КК України), вимагання (статті 189, 262, 308 КК України), умисне знищення або пошкодження майна (ч. 2 статей 194, 347, 352, 378, частини 2, 3 ст. 399 КК України), пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів (ст. 277 КК України), угон або захоплення рухомогоскладу, повітряного, морського чи річкового судна (ст. 278 КК України), незаконне заволодіння транспортним засобом (частини 2, 3 ст. 289 КК України), хуліганство (ст. 296 КК України) кримінальній відповідальності підлягають особи, яким на момент учиненнязлочину виповнилося 14 років. А за інші злочини кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося 16 років (ст. 22 КК України).

Турбуючись про вирішення завдання встановлення істини, виявлення й усунення всіх причин і умов, що сприяють учиненню злочинів, закон зобов'язує проваджувати розслідуванняв повному обсязі не тількиза фактами злочинів, а і за фактами діянь, учинених особами, що не досягли віку, з якого настає кримінальна відповідальність (у віці з 11 років до віку, з якого настає кримінальна відповідальність, тобто 14 або 16 років). Так, ч. 4 ст. 6 КПК України визначає: "У разі наявності достатніх підстав вважати, що суспільно небезпечне діяннявчинено особою, яка досягла одинадцяти років, але до виповнення віку, з якого законом передбачена кримінальна відповідальність, по факту цього діяння порушується кримінальна справа'¹. Така справа вирішується в порядку, передбаченому ст. V КПК України.

Кримінальна справа, порушена за фактом учиненнясуспільно небезпечного діяння неосудною особою віком від одинадцяти років, але до виповнення віку, з якого законом передбачена кримінальна відповідальність, вирішується на підставі ч. 5 ст. 6 та ст. Т- КПК України винесенням слідчим мотивованої постанови про її закриття з подальшим направленням прокуророві, який відповідно до ст. 232^і КПК України перевіряє повноту проведеного розслідування, законність постанови, дає письмову згоду з постановою слідчого і направляє справу до суду чи скасовує постанову слідчого і повертає йому справу з письмовими вказівками, змінює постанову або виноситьнову.

Неповнолітньому, стосовно якого винесено постанову, а також його батькам або особам, шо їх замінюють, перед направленням справи прокуророві надається можливість ознайомитися з усіма матеріалами справи, при цьому вони мають право користуватися послугами захисника.

Якщо в кримінальній справі буде встановлено, що суспільно

небезпечне діяння вчинено дитиною, яка не досягла одинадцятирічного віку, слідчий виносить постанову про закриття справи з додержанням вимог ч. 2 ст. V КПК України, про що повідомляє прокурора і службу в справах неповнолітніх за місцем проживання дитини.

Особа вважається такою, що досягла визначеного віку, не у день народження, а починаючи з наступної доби. Точний вік неповнолітнього обвинувачуваногомає бути підтверджений свідоцтвом про народження або паспортом (до матеріалів справи долучаються належним чином завірені копії цих документів), витягом з книги реєстрації актів громадянського стану, довідкою форми № 1 паспортного апарату. Крім того, точний до хвилини вік можна встановити і за журналом обліку новонароджених медичної установи, в якій народився неповнолітній. Такі журнали зберігаються в архіві медичних установ 25 років. Важливо знати, що в журнали заносяться дані і про випадки поміщення до медичних установ матерів з дітьми, які народилися нещодавно в інших місцях.

Коли ж документи,які підтверджують вік неповнолітнього, відсутні або їх неможливоодержати, або якщо виникли сумніви щодо їх вірогідності, відповідно до п. 5 ст. 76 КПК України для встановлення віку неттовнолітнього підозрюваного або обвинувачуваного обов'язково призначається судово-медична експертиза. При встановленні віку експертизою днем народження належить вважати останній день того року, ШО визначений експертами. Якщо ж вік установлюється з вирахуванням мінімальної та максимальної кількості років, слід виходити з передбаченого експертизою мінімальноговіку цієї особи.

З метою вірогідного встановлення віку неповнолітнього обвинуваченого необхідно з'ясувати і питання про те, чи не був підліток усиновлений. Відповідно до сімейного законодавства України усиновлювачі з метою зберігання таємниці всиновлення мають право клопотати про зміну даних про місце та дату народження дитини. Закон передбачає можливість збільшення або зменшення фактичного віку такої особи на шість місяців. Зміни при цьому вносяться у свідоцтво про народження та інші документи.

У справіповинні бути дані про стан здоров'я і загальний розвиток неповнолітнього. У ході розслідування кримінальної справи слідчий відповідно до п. 2 ст. 433 КПК України вживає заходів до встановлення стану здоров'я неповнолітнього обвинуваченого. За цих підстав доказуванню підлягають:

наявність у неповнолітнього:

соматичних захворювань, пов'язаних із загальним станом здоров'я;

психічних відхилень, не пов'язаних із душевною хворобою.

Наявність у неповнолітніх соматичних захворювань слід ура-

ховувати ше в процесі досудового розслідування у кримінальних справах. Це дозволить слідчому правильно вирішити низку питань, а саме про обрання стосовно підлітка певного запобіжного заходу. Наявність цих захворювань установлюється допитом батьків, учителів, а також лікарів-педіатрів, у яких підліток перебував на лікуванні або обліку. До справи слід долучати також медичні документи, які підтверджують наявність у неповнолітнього тих чи інших розладів здоров'я.

Встановленню підлягають і психологічні особливості особистості неповнолітнього.

Якщо в матеріалах кримінальної справи є відомостіпро те, що неповнолітній рано залишив навчання або зовсім не навчався у школі, що він неодноразово відвідував один і той клас, цілком припустимо, що він відстає від однолітків у психічному розвитку. Часто в ході провадження досудового слідства у справах неповнолітніх слідчому доводиться стикатися з явищами незрілості особистості, які ускладнюють вирішення питання про здатність неповнолітнього повністю усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними.

Для з'ясування стану інтелектуального розвитку малолітнього і рівня його розумової відсталості, установлення, чи міг він насправді усвідомлювати значення своїх дій, передбачати їх наслідки і чи міг і якою мірою ними керувати спеціалісти у галузі дитячої та юнацької психології (педагоги, психологи) проводять експертизу. Ці питання можуть бути поставлені на вирішення експерта-психіатра (ч. 4 ст. 433 КПКУкраїни).

Неабиякий інтерес у процесі доказування у справах про злочини неповнолітніх викликає характеристика поведінки неповнолітнього за певний період часу, що передбачено п. З ст. 433 КПКУкраїни.

Для характеристики особистості неповнолітнього необхідно зібрати дані про те, де він навчався чи працював, як ставився до навчання і праці, з'ясувати його поведінку в навчальному закладі і за місцем проживання. Якщо неповнолітній залишив навчання чи роботу, то слід встановити, чому він це зробив, чи відомо про це його батькам, службі у справах неповнолітніх, яких заходів вони вжили і як він на них відреагував.

З цією метою слід витребувати характеристики з місця навчання, роботи, допитати батьків, сусідів, викладачів та вихователів за місцем навчання, товаришів, бригадира, майстра за місцем роботи, працівників КМСН (якщо він перебував на обліку), а також отримати необхідні дані зі служби у справах неповнолітніх, що здійснює загальну профілактику.

У матеріалах справи мають міститися відомості про перебування

неповнолітнього на обліку у відповідних службах, підрозділах кримінальної міліціїу справах неповнолітніх чи про його притягнення до кримінальної або адміністративної відповідальності та про вжиття заходів виховного впливу.

Якщо неповнолітній раніше був засуджений та відбував покарання у міснях позбавлення волі, необхідно витребувати від адміністрації установ відбування покарання його характеристику.

У такому разі до матеріалів кримінальних справ долучаються копії вироків або постанов про закриття справи.

При допиті батьків з'ясовуються умови життя та виховання неповнолітнього в родині (необхідно з'ясувати, як батьки виховували підлітка, чи винні вони у тому, що їхній син (донька) вчинив злочин).

Якщо обвинувачений має обох батьків, не слід обмежуватись допитом лише одного з них, кожен із батьків повніше охарактеризують підлітка. При оцінці показань батьків та родичів неповнолітнього не слід забувати, що пі особи зацікавлені в певних наслідках справи і, як правило, зменшують значення негативних рис особи неповнолітнього, перекладають його провину у вчиненому злочині на друзів, знайомих, знімаючи із себе відповідальність за неналежний контроль за поведінкою підлітка.

При допиті педагогів, вихователів, бригадирів, майстрів та інших осіб досліджуються умови виховання за місцем навчання чи роботи, роль шкільного та виробничого колективу, педагогів, керівників підприємств, установ, майстрів, бригадирів, громадськихорганізацій у створенні цих умов, побутове оточення та зв'язки підлітка. Якшо підліток не навчався та не працював, з'ясовуються причини цього, а також заходи, які вживалися для його повернення до школи чи на роботу.

Допити як свідків сусідів по будинку, осіб, які спілкувалися з обвинуваченим за місцем мешкання, часто дозволяють викрити справжнє становище в родині підлітка, встановити конкретних осіб, які негативно впливають на нього (вживання спиртних виробів, наркотичних засобів та їн.). Однолітки неповнолітнього часто знають те, що невідомо ні батькам, ні педагогам, ні іншим дорослим, наприклад, інтереси, захоплення, ідеали підлітка.

Особливу увагу слід приділяти встановленню наявності дорослих, які втягують підлітків у злочинну діяльність, азартні ігри, здирство, аморальні релігійні секти тощо. Необхідно з'ясувати, чи не було з боку дорослих підбурювання. Виявляти та притягати до відповідальності підмовників, організаторів та інших співучасників злочину. Це забезпечить установлення дійсної ролі неповнолітнього у вчиненні злочину, правильну оцінку його діяння.

Втягнення неповнолітнього у злочин — це дії дорослої особи, пов'язані з безпосереднім психічним та фізичним впливом на нього, учинені з метою викликати в нього прагнення взяти участь у злочині, які передбачають ініціативну поведінку, пов'язану з впливом на нього для залучення його до участі у злочині, зокрема переконання, залякування, підкуп, обман, розпалювання почуття помсти, заздрості або інших низьких спонукань, пропозиція вчинити злочин, обіцянка придбати або збути викрадене, давання порад про місце і способи вчинення або приховання слідів злочину, розлиття спиртних напоїв із неповнолітнім з метою полегшити його схиленнядо вчинення злочину тощо. У процесуальних документах має бути зазначено, якими конкретно діями був втягнений неповнолітній у злочинну діяль­ність.

При виявленні фактів вживання підлітками спиртних напоїв чи наркотичних засобів необхідно встановити: де, як, за рахунок чиїх коштів вони придбані, чи не було в цьому випадку втягнення неповнолітнього в пияцтво, залучення до наркоманії тощо.

У ході розслідування кримінальної справи стосовно неповнолітнього слід враховувати таку процесуальну особливість: якщо підліток брав участь у вчиненні злочину разом із дорослою особою, у кожному випадку має бути з'ясована можливість виділення справи стосовно нього в окреме провадження з додержанням вимог статей 26, 439 КПКУкраїни. Виділеннятакої справи може мати місце тоді, коли це не вплине на всебічність, повноту, об'єктивність розслідування та розгляду її в суді, зокрема, коли дії підлітка кваліфікуються як заздалегідь не обіцяне приховування злочину, учиненого дорослим. якшо особа, яка втягнула неповнолітнього у вчинення злочину, переховується, тяжко захворіла або коли вона не встановлена.

Порядок розгляду та прийняття рішення судами у справах про втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність передбачений Постановою Пленуму Верховного Суду України "Про застосування судами законодавства про відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну та іншу антигромадську діяльність" від 27 лютого 2003 р.

Тому при вирішенні питання про притягнення до кримінальної відповідальності за втягнення неповнолітніх у злочинну та іншу антигромадську діяльність слідчі в обов'язковому порядку повинні керуватися положеннями зазначеної Постанови.

Результатом учинення більшості злочинів є настання моральної, фізичної або матеріальної шкоди. У зв'язку з цим відповідно до п. 4 ст. 64 КПК України необхідно встановлювати характер і розмір шкоди, завданої злочином, а також розмір витрат закладу охорони здоров'я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння.

Слідчому необхідно розглянути і обставини, які підлягають установленню за цивільним позовом. До них належать:

наявність матеріально-правової підстави цивільного позову (протиправність діяння, матеріальна шкода, причинний зв'язок між протиправним діянням та шкодою, вина того, хто безпосередньо заподіяв збитки);

розмір заподіяної матеріальної шкоди, яка підлягає відшкодуванню;

вина особи, яка зазнала матеріальної шкоди, у її виникненні або збільшенні;

майнова відповідальність за дії того, хто безпосередньо заподіяв шкоду, інших осіб і яких саме;

майновий стан відповідача (громадянина) за цивільнимпозовом.

Остання і досить значуща обставина, яка підлягає доказуванню за цивільним позовом, — це майновий стан відповідача.

У зв'язку з тим, що неповнолітні віком до 15 років звільняються від майнової відповідальності і за шкоду, заподіяну ними, у повному обсязі відповідають їх батьки, установлення майнового стану останніх не викликає особливих трудношів у слідчих, оскільки здебільшого вони отримують матеріальні прибутки (заробітна плата, пенсія, соціальна допомога тошо). По-іншому вирішується питання у разі, коли матеріальну шкоду завдав неповнолітній у віці від 15 до 18 років. У зв'язку з тим, що значна частина таких неповнолітніх навчаються у середніх спеціальних, виших навчальних закладах або працюють, вони переважно отримують стипендію або заробітну плату. Відповідно у таких неповнолітніх з'являються власні матеріальні речі або кошти і, як наслідок, реальна можливість нести цивільно-правову відпо­відальність. Батьки таких неповнолітніх звільняються від майнової відповідальності.

Установлення майнового стану неповнолітніх здійснюється за допомогою класичних способів доказування — допиту батьків, сусідів, друзів підлітка, направлення відповідних запитів.