Основні закони та категорії управління

До загальних законів управління слід віднести;

- закон спеціалізації управління;

- закон інтеграції управління;

- закон необхідної і достатньої централізації управління;

- закон демократизації управління;

- закон раціонального використання часу.

Закон спеціалізації управління акцентує увагу на тому, що при багатофункціональній системі управління виникає необхідність в розподілі певних функцій та повноважень, здійснюваних окремими людьми та трудовим колективом.

Закон інтеграції управління. Інтеграція – це об’єднання окремих розрізнених, спеціалізованих дій до загального процесу функціонування і розвитку управління. Цей закон, як і перший, носить об’єктивний характер, тобто на практиці управління не може здійснюватися без об’єднання, координації діяльності багатьох робітників.

Закон необхідної і достатньої централізації управління на практиці проявляється як закон оптимального сполучення централізації і децентралізації. Він передбачає, з одного боку, централізоване, сконцентроване управління, тобто реалізацію процесу управління за вертикаллю, з іншого – передумовлює необхідність передачі деяких повноважень управління на більш низьку ступень ієрархії.

Закон демократизації управління передбачає участь виконавців в процесі, наприклад, шляхом передачі їм власності (у вигляді акцій чи інших цінних паперів).

Закон раціонального використання часу один з найважливіших законів ринкової економіки. По суті час трансформувався в економічну категорію, цінність якої обумовлює всі сторони діяльності підприємства (швидкість оберту капіталу, адаптування до змінюваних умов тощо).

Що стосується закономірностей управління виробництвом, їх можна поділити на дві групи: загальні, що характеризують процес управління в цілому, та локальні, які виявляються в окремих елементах системи управління (в методиці прийняття управлінських рішень, в окремих функціях управління тощо).

Управління соціально-економічною системою може бути представлене в єдності 2-х підсистем: суб’єкта та об’єкта управління. Об’єкт управління – частина навколишнього середовища, персонал фірми, на які спрямовані конкретні управлінські процеси. Суб’єкт управління – керівник, група осіб, підрозділ, який здійснює управління.

Зв’язок між суб’єктом та об’єктом управління здійснюється через обмін інформації. Від суб’єкта управління до об’єкта надходить потік командної інформації. Інформаційний потік до суб’єкта управління містить дані про стан об’єкта управління, про виконання одержаних раніше команд та реакцію на команди, які щойно надійшли. На систему управління впливає також навколишнє середовище – через входи і виходи системи управління. На вхід системи управління подається інформація про трудові, матеріальні, фінансові, екологічні та інші фактори виробництва. У свою чергу, кожна система управління також впливає на навколишнє середовище, видаючи на виході системи інформацію та продукт функціонування системи (товари, послуги, фінанси тощо) (Рис.1.2).

Рис.1.2. Схема управлінських зв’язків у системі управління

Менеджер – управляючий справами фірми.

Підприємець – приватний власник, який володіє, розпоряджається капіталом фірми та привласнює результати праці.

Підприємництво – вид діяльності людей, які пристосовують власний або залучений капітал у виробничу або невиробничу сферу економіки з метою отримання прибутку.

Бізнес – це діяльність, спрямована на отримання прибутку шляхом створення та реалізації певної продукції, робіт чи послуг.

Управління бізнесом (business management) – це управління комерційними, господарськими організаціями.

Слід усвідомити, що робота менеджера охоплює різноманітні сторони виробничої діяльності людей, роботи машин, комп’ютерних пристроїв тощо. Умовно можна розмежувати такі поняття: управління персоналом та управління матеріально-технічною базою виробництва.

Управління персоналом – діяльність, що охоплює соціально-економічні питання, економічні відносини між людьми, а також моральні, етичні, релігійні та інші питання взаємо порозумінь між робітниками.

Управління матеріально-технічною базою виробництва – праця менеджерів з вироблення технічної та технологічної політики, управління постачанням й збутом, фінансами, а також ефективне використання управлінської інформації та прийняття рішень.

Менеджер, як правило, не є власником капіталу фірми, в якій він працює. Звичайно, він може володіти акціями фірми, а може й не мати їх, працюючи за наймом на посаді менеджера.

Хоча всі управлінці мають в організації визначене місце і виконують пев­ні функції, це не свідчить про те, що всі вони займаються виконанням однакової роботи.

Посади менеджерів називаються по-різному: виконавчий директор, декан, начальник відділу тощо.

Управлінська праця теж розподіляється.

Одна з форм такого розподілу має горизонтальний характер: розміщення конкретних керівників по окремих підрозділах (фінансовий відділ, виробни­чий відділ, служба маркетингу тощо).

Одна з форм такого розподілу має горизонтальний характер: розміщення конкретних керівників по окремих підрозділах (фінансовий відділ, виробни­чий відділ, служба маркетингу тощо).

Горизонтально розподілена управлінська робота повинна бути скоорди­нована, щоб організація мала можливість досягти успіху у своїй діяльності.

Вертикальний (тобто зверху вниз) розподіл праці підлеглих керівниц­твом створює в результаті рівні управління.

Кожна організація має свою певну, визначену, притаманну саме їй кіль­кість рівнів управління. Наприклад, римська католицька церква, що нара­ховує мільйони членів, має лише чотири рівні між Римським Папою і священиком, а у військовому полку, кількістю 1 000 осіб, між генералом та рядовим — 15 ступенів градації.

Та попри залежність від того, скільки існує ступенів управління, керівників розподіляють на три категорії з точки зору виконання функцій. Назви цих рівнів: технічний, адміністративний та рівень соціальних структур

(інстипгуційний) (рис. 1.3).

Рис. 1.3. Два способи подання рівнів управління

Особи, що діють на технічному рівні (англ. — Іошег тападетепі — нижчі ланки управління: керівники підвідділів, бригад, майстри та інші, аналогічні їм за рангом, управлінські кадри) займаються поточними операціями та діями, необхідними для забезпечення ефективної роботи без зривів у виробництві продукції чи наданні послуг.

Керівники низової ланки — молодші начальники — це організаційний рівень, що знаходиться безпосередньо над робітниками та іншими працівни­ками (не управлінцями, виконавцями, особами, які самостійно рішень не приймають). Вони здійснюють контроль за виконанням виробничих завдань і забезпечують надходження оперативної інформації для керівників вищих ланок. Через це керівників низової ланки (нижчого рівня) часто називають контролерами. Вони відповідальні за використання виділених їм ресурсів, персоналу, сировини та обладнання.