Естетичні та практичні вимоги до набору тексту

Апаратне забезпечення сучасного персонального комп’ютера.

Апаратні засоби(hardware) – сукупність усіх пристроїв, з яких складається комп’ютер або які можуть додаватися до нього за необхідності.

До основних пристроїв комп’ютера належать:

1. процесорний, або системний, блок;

2. дисплей (монітор);

3. клавіатура.

Системний блок.До внутрішнього складу входять:

· материнська плата, на яку встановлені всі базові електронні компоненти комп’ютера і вінчестер;

· блок живлення

· пристрій для роботи з CD- та DVD-дисками;

· дисководи для гнучких дискет.

На зовнішній панелі системного блока розташовані кнопки управління комп’ютером (включення/виключення, перенавантаження), лампи індикації, вхідні отвори для встановлення CD-, DVD- або ГМД-дисків, USB – порти, інші зовнішні порти (на задній панелі).

Материнська плата.

У кожного ПК є плата, що служить за основу для його побудови (як з логічної, так і з механічної точки зору). Цю плату прийнято називати материнською або системною платою. Така назва виникла тому, що на цій платі розташовані роз’єми, до яких підключаються інші плати, а також центральний процесор і пам’ять.

Фундаментальною частиною, що підключена до материнської плати, є джерело живлення. Джерело живлення виконує два завдання:

· перетворює змінну напругк з мережі у відповідну постійну напругу.

· відводить тепло, що виділяється в результаті споживання електроенергії.

Всі функціональні частини ПК, розміщені в системному блоці й не встановлені на материнській платі, повинні підключатися до неї, щоб надати можливість обміну інформацією між цими частинами й схемами на материнській платі. Розглянуті складові частини будуть або змонтовані у відсіку й з'єднані з материнською платою картою розширення через стрічкові кабелі (шлейфи), або змонтовані на печатних платах, які підключені в один з роз’ємів введення/виводу материнської плати. Якою б не була конструкція материнської плати, у всіх випадках вона має спеціальні роз’єми для процесора й модулів оперативної пам'яті, а також логічні схеми, які забезпечують обмін інформацією між різними схемами на материнській платі й роз’ємами, що ведуть до плат розширення й дисководів. Загальноприйнята назва цих логічних схем на материнській платі – чипсет або системна логіка.

До основних компонентів, встановлених на материнській платі, відносяться:

· процесор, який виконує обчислювальну роботу, управляє обміном даних з оперативною пам'яттю й пристроями введення/виводу. Процессори відрізняються продуктивністю, що залежить від параметрів тактової частоти, разрядністі і типу процесора (моделі).

Разрядність процесора – кількість біт інформації, що обробляє процесор за один такт. Процесор працює з тим ритмом, що йому задає тактовий генератор.

Цикл роботи процесора по виконанню будь-якої команди розбивається на етапи (такти).

Рис. 1. Материнська плата персонального комп’ютера.

Тактова частота характеризує швидкість роботи процесора і виражається в мегагерцах (МГц). Один мегагерц – це мільйон тактів у секунду. Робоча частота процесора – це частота тактового генератора, при якій він може стійко й надійно працювати Чим вище частота, що задає тактовий генератор, тим швидше працює процесор.Перший комп’ютер мав тактову частоту 4,77 МГц. Сучасні процесори ПК є 32-розрядні і 64-разрядні і мають тактову частоту до 4 Ггц.

Перший мікропроцесор Intel 4004 був представлений 15 листопада 1971 року корпорацією Intel. Він був 4-розрядний, містив 2300 транзисторів, працював на тактовій частоті 108 кГц і коштував 300$. Його змінили 8-розрядний Intel 8080 і 16-розрядний 8086, що заклали основи архітектури всіх сучасних процесорів. Останні моделі процесорів мають тактову частоту понад 2 ГГц. Найбільш відомі фірми - виробники: Intel, AMD і IBM. Більшість процесорів, які використовуються в даний час, є Intel-сумісними, тобто мають набір інструкцій і інтерфейси програмування, схожі з використовуваними в процесорах компанії Intel. Серед процесорів від Intel відомі: 8086, i286, i386 та i486, Pentium, Pentium II, Pentium III, Celeron (спрощений варіант Pentium), більш сучасні: Pentium 4, Core 2 Quad, Core i3 і Core i5, Core i7, Xeon (серія процесорів для серверів), Itanium, Atom (серія процесорів для вбудовуваної техніки) і ін. Фірма AMD має у своїй лінійці процесори архітектури x86 (аналоги Intel 80386 і 80486, сімейство K6 і сімейство K7 - Athlon, Duron, Sempron) і x86-64 (Athlon 64, Athlon 64 X2, Phenom, Opteron та ін.). Сьогодні набувають поширення - багатоядерні процесори лінійки AMD FX-..., наприклад, AMD FX-8350 (8-ядерний, на частоті 4 Ггц).

Рис. 2. Зовнішній вигляд процесора

· оперативна пам’ять (RAM) – містить програми ОС, прикладні програми, а також результати роботи процесора. Обмін інформацією відбувається дуже швидко, але дані зберігаються тільки до перезавантаження або вимикання комп’ютера, тобто тимчасово. Ємність RAM – 16, 32, 64, 128, 256, 512 Мбайт, 1Гбайт, 2Гбайт; у більш сучасних комп’ютерах, орієнтованих на роботу з сучасними програмами комп’ютерного моделювання: 4, 8 Гбайт.

· кеш-пам’ять – пам’ять швидкого доступу, де зберігаються найчастіше використовувані дані. Розташована між процесором і ПЗУ. Різновиди кеш-пам’яті є в сучасних процесорах і вінчестерах;

· перезаписуючий постійний запам’ятовуючий пристрій ROM (ППЗП) – містить програми та дані, занесені під час виготовлення комп’ютера, за допомогою яких відбуваються вмикання комп’ютера та тестування його пристроїв. У ППЗП зберігається базова система введення-виведення (BIOS), що контролює роботу всіх складових комп’ютера, а також містить адресу початкового завантаження операційної системи;

· відеокарта – електронна схема, шопризначена для роботи з графічними зображеннями. Має ємність пам’яті до 2 Гбайт, а також свій автономний процесор, відеоконтролер, відеопам'ять, цифро-аналоговий перетворювач (ЦАП).

Відеоконтролер – відповідає за формування зображення у відеопам'яті. Відеопам'ять – виконує роль буфера, у якому в цифровому форматі зберігається зображення, призначене для висновку на екран монітора. Цифро-аналоговий перетворювач (ЦАП) – служить для перетворення зображення, формованого відеоконтролером, у рівні інтенсивності кольору, що подаються на аналоговий монітор.

Рис. 3. Зовнішній вигляд відеокарти

· звукова карта – виконує оброблення звуків, мови;

· мережна карта – необхідна для роботи в локальній комп’ютерній мережі;

· контролери (адаптери) – електронні плати для виконання обміну даними між процесором і зовнішніми пристроями (наприклад, адаптер монітора, адаптер портів для підключення принтера, миші, джойстика, контролери додаткових пристроїв – стримера, модема, сканера тощо). Всі електронні елементи комп'ютера постійно обмінюються інформацією один з одним за допомогою шин – сукупності провідних ліній і мікросхем, що здійснюють передачу електричних сигналів певного функціонального призначення між різними компонентами ПК, а також між процесором і оперативною пам’яттю.

Іноді архітектуру IBM комп’ютерів називають шинною. В шинній архітектурі

· кожний пристрій приєднується до своєї шини;

· кожна шина приєднується до свого контроллєра;

· кожний контроллєр приєднується до шини більш високого рівня.

Існують шини: системна (між процесором і пам’яттю, яка в свою чергу розподіляється на адресну, управління, даних), шина пристроїв (найбільш поширена PCI – Peripheral Component Interconnect), шина накопичувачів даних IDE (можливо підключення до 4 пристроїв), SCSI (до 7 пристроїв), універсальна шина підключення зовнішніх пристроїв USB, шина низькопродуктивних зовнішніх пристроїв, графічна шина AGP (Advanced Graphics Port) – поширений графічний порт, приєднується до системної шини.

· порт – пристрій для підключення периферійних пристроїв до материнської плати (шини). Порти бувають паралельні – LPT1... LPT4 та послідовні – COM1.. COM4. Останнім часом набуває популярності універсальний порт USB, який дає змогу підключати до 128 пристроїв.

· Жорсткий диск (вінчестер).Використовується для постійного зберігання інформації. При форматуванні диска на ньому формуються концентричні кола – доріжки, які розбиваються на сектори. Обмін інформацією між оперативною пам’яттю і диском відбувається секторами. Сектор стандартного розміру зберігає 512 байт даних.

Кожний системний диск має власну систему для збереження файлів, яка називається таблицею розміщення файлів (File Allocation Table, скорочено FAT).

На логічному рівні вся сукупність секторів на вінчестері розглядається як безперервна однорідна послідовність із номерами секторів. Один або кілька секторів із суміжними номерами утворюють логічну одиницю розподілу зовнішньої пам’яті (кластер). Розмір усіх кластерів на одному диску однаковий і залежить від ємності диска (чим більша ємність диска, тим більший розмір кластера, про що свідчать наведені нижче дані) і системи запису адреси фіайла в таблиці FAT.

Кластер – мінімальний розмір адресуємого простору на диску: мін – 512 байт, в файловій системі FAT16 (65635 адрес) – 2Гбт – 32 кб, FAT32 – 8Гбт – 4кб.

При тестуванні кожному кластеру диска присвоюються такі значення:

Файл розміщується послідовно у всіх знайдених вільних кластерах, номери яких зберігаються в таблиці FAT. При вилученні файла його кластери (які можуть бути розміщені в різних місцях диска) стають вільними. Виникає фрагментація дисків, яка збільшує час доступу до файлів та ускладнює їх відновлення. Системна утиліта Defrag (Дефрагментування диску)використовується для збільшення дискового простору.

Вінчестер характеризується інтерфейсом, ємністю пам’яті, часом пошуку, швидкістю обміну даними, шумовим рівнем та деякими іншими параметрами.

Інтерфейс вінчестера – набір електроніки, який забезпечує обмін інформацією з іншими пристроями. Найпоширеніші інтерфейси – IDE та SCSI, перший з яких менш продуктивний, але дешевший.

Сучасні жорсткі диски можуть зберігати такі обсяги інформації: 160, 200, 260 і більше Гбайт (стандартом насьогодні є ємність жорсткого диску 1Тбайт). Частота обертання шпінделя вінчестера становить від 5400 – 7200 до 15 000 хв^-1. При її збільшенні продуктивність диска зростає, але необхідно встановлювати додатковий вентилятор для охолодження.

Повна назва жорсткого диска — НЖМД — накопичувач на жорстких магнітних дисках. Існує версія, яка пояснює, чому за жорсткими дисками закріпилася така вигадлива назва. Перший жорсткий диск, випущений в Америці на початку 70-х років, мав об'єм пам’яті - 30 МБ інформації на кожній робочій поверхні. Широко відома в Америці на той час магазинна гвинтівка
О. Ф. Вінчестера мала калібр — 0.30. Напевно, перший вінчестер гуркотів під час роботи, як автомат, або порохом від нього пахло, але з того часу жорсткі диски почали називати вінчестерами.

Накопичувач на жорсткому диску зовні являє собою міцний металевий корпус. Він абсолютно герметичний і захищає дисковод від часточок пилу, які, потрапивши у вузький зазор між головкою й поверхнею диска, можуть пошкодити чутливий магнітний шар і вивести диск із ладу. Крім того, корпус екранує накопичувач від електромагнітних перешкод. Усередині корпуса знаходяться вся механічна частина і деякі електронні вузли.

Механічна частина — це самі диски, на яких зберігається інформація, головки, що записують і зчитують інформацію з дисків, а також двигуни, що рухають весь пристрій.

Диск —це кругла металева пластина з дуже рівною поверхнею, вкрита тонким феромагнітним шаром. У багатьох накопичувачах використовується шар оксиду заліза (яким вкривається звичайна магнітна стрічка), але новітні моделі жорстких дисків працюють із шаром кобальту завтовшки приблизно в десять мікронів. Таке покриття більш міцне і, крім того, дозволяє значно збільшити щільність запису. Технологія його нанесення близька до тієї, що використовується при виробництві інтегральних мікросхем.

Кількість дисків може бути різною — від одного до п'яти, кількість робочих поверхонь, відповідно, удвічі більшою (по дві на кожному диску). Останнє (як і матеріал, використаний для магнітного покриття) визначає об’єм жорсткого диска. Іноді зовнішні поверхні крайніх дисків (або одного з них) не використовуються, що дозволяє зменшити висоту накопичувача, але при цьому кількість робочих поверхонь зменшується й може виявитися непарною.

Магнітні головки зчитують і записують інформацію на диски. Принцип запису загалом схожий на той, що використовується у звичайному магнітофоні. Цифрова інформація перетворюється на змінний електричний струм, що надходить на магнітну головку, а потім передається на магнітний диск, але вже у вигляді магнітного поля, яке диск може сприйняти і «запам'ятати».

Рис. 4. Вінчестер зі знятою кришкою.

Кеш-пам’ять вінчестера значно збільшує (на 40 – 90%) швидкодію вінчестера і може мати ємність від 64 Кбайт до 8 Мбайт.

Пристрій для роботи з оптичними та лазерними накопичувачами.Використовується для збереження великих обсягів інформації (1 – 3 Гбайт), характеризуються збільшеною у 8, 24, 40, 48, 52, 78 рази мінімальною швидкістю відносно базових 150 Кбайт/с для введення-виведення інформації. Останнім часом використовують частіше за все цифрові диски (DVD), які можуть зберігати понад 4,7 Гбайт інформації.

Дисплей. Призначається для відображення текстової, графічної та відеоінформації. Основними характеристиками дисплея є роздільна здатність, кількість кольорів (палітра), розмір екрана.

У текстовому режимі на екран виводяться тільки символи (25 рядків, у кожному – 80 символів). Поточне місце екрана для введення символів позначається блимаючим значком, який називається курсором.

Сучасні комп'ютерні монітори бувають кількох типів:

· на основі електронно-променевої трубки (CRT).

· рідкокристалічні (LCD, TFT як підвид LCD)

· плазмові

· проекційні

Плазмові і проекційні монітори використовують там, де потрібен великий розмір екрану (діагональ метр і більше).

Характеристики моніторів:

· Розмір монітора. Екран монітора вимірюється по діагоналі у дюймах. Розміри коливаються від 9 дюймів (23 см) до 42 дюймів (106 см). Чим більший екран, тим дорожчий монітор. Найпоширеними є розміри 14, 15, 17, 19 та 21 дюйми. Монітори великого розміру краще використовувати для настільних видавничих систем та графічних робіт, в яких потрібно бачити всі деталі зображення. Оптимальними для масового використання є 15- та 17-дюймові монітори.

· Роздільна здатність. У графічному режимі роботи зображення на екрані монітора складається з точок (пікселів). Кількість точок по горизонталі та вертикалі, які монітор здатний відтворити чітко й роздільно називається його роздільною здатністю. Вираз "роздільна здатність 800х600" означає, що монітор може виводити 600 горизонтальних рядків по 800 точок у кожному. Стандартними є такі режими роздільної здатності: 640х480, 800х600, 1024х768, 1152х864 і вище. Ця властивість монітора визначається розміром точки (зерна) екрана. Розмір зерна екрана сучасних моніторів не перевищує 0,28 мм. Чим більша роздільна здатність, тим краща якість зображення. Якість зображення також пов'язана з розміром екрана. Так, для задовільної якості зображення в режимі 800х600 на 15-дюймовому моніторі можна обмежитися розміром зерна 0,28 мм, для 14-дюймового монітора з тим самим розміром зерна в тому самому відеорежимі якість дрібних деталей зображення буде трохи гірша.

· Частота регенерації. Цей параметр також називається частотою кадрової розгортки. Він показує скільки разів за секунду монітор може повністю обновити зображення на екрані. Частота регенерації вимірюється в герцах (Гц). Чим більша частота, тим менша втома очей і тим довше часу можна працювати неперервно. Сьогодні мінімально допустимою вважається частота в 75 Гц, нормальною - 85 Гц, комфортною - 100 Гц і більше. Цей параметр залежить також від характеристик відеоадаптера.

· Глибина кольору — кількість біт на кодування одного пікселя (від монохромного (1 біт) до 32-бітного). Кількість відображаємих кольорів дисплея – 65536 (High Color), 16 млн (True Color). Розмір екрана дисплея виражається в дюймах (1 дюйм = 2,54 см)

· Максимальний кут огляду — максимальний кут під яким не виникає суттєвого погіршення якості зображення (актуально для LCD)

Терміни монітор та дисплей — дещо відмінні. Дисплей, як пристрій для відображення інформації, має ширше застосування, наприклад, дисплей мобільного телефону, а термін монітор пов'язується з комп'ютером або телеекраном дистанційного спостереження.

Монітори, побудовані на електронно-променевих трубках (ЕПТ), насьогодні практично витіснені новим поколінням рідкокристалічних моніторів, зручнішим і економнішим.

Електронно-променева трубка являє собою електронно-вакуумний пристрій у вигляді скляної колби, в горловині якої знаходиться електронна трубка, на дні - екран із шаром люмінофора. При нагріванні, електронна пушка випромінює потік електронів, які з високою швидкістю рухаються до екрана. Потік електронів (електронний промінь) проходить скрізь фокусуючу та нахиляючу котушку, що скеровують його у певну точку люмінофорного покриття екрану. Під дією електронів, люмінофор випромінює світло, яке бачить користувач. Люмінофор характеризується часом випромінювання післядії електронного потоку. Електронний промінь рухається досить швидко, розкреслюючи екран рядками зліва направо та зверху вниз. Під час розгортки, тобто пересування по екрану, промінь впливає на ті елементарні ділянки люмінофорного покриття, де має з'явитись зображення. Інтенсивність променя постійно змінюється, що обумовлює випромінювання відповідних ділянок екрана. Оскільки, випромінювання зникає дуже швидко, електронний промінь повинен неперервно пробігати по екрану, відновлюючи його.

Час випромінювання та частота поновлення зображення мають відповідати один одному. Переважно, частота вертикальної розгортки дорівнює 70-85 Гц, тобто зображення на екрані поновлюється 70-85 разів у секунду. Зниження частоти відновлення обумовлює блимання зображення, що втомлює очі. Відповідно, підвищення частоти оновлення приводить до розмивання або подвоєння контурів зображення. Монітори можуть мати як фіксовану частоту розгортки, так і різні частоти у деякому діапазоні.

Існує два режими розгортки: Interlaced (черезрядкова) та Non Interlaced (порядкова). Переважно, використовують порядкову розгортку. Промінь сканує екран порядково зверху вниз, формуючи зображення за один прохід. У режимі черезрядкової розгортки, промінь сканує екран зверху вниз, але за два проходи: спочатку непарні рядки, потім парні. Прохід при черезрядковій розгортці займає вдвічі менше часу, ніж формування повного кадру в режимі порядкової розгортки. Тому час для оновлення для двох режимів однаковий.

Екрани для моніторів з електронно-променевою трубкою є випуклі та плоскі. Стандартний монітор - випуклий. В деяких моделях використовують технологію Trinitron, в якій поверхня екрана має невелику кривину по горизонталі, по вертикалі екран абсолютно плоский. На такому екрані спостерігається менше бліків і покращена якість зображення. Єдиним недоліком можна вважати високу ціну.

Дисплеї на рідких кристалах (Liquid Crystal Display - LCD)

У дисплеях на рідких кристалах безбліковий плоский екран і низька потужність споживання електричної енергії (5 Вт, у порівнянні монітор з електронно-променевою трубкою споживає 100 Вт).

Існує три види дисплеїв на рідких кристалах:

· монохромний з пасивною матрицею;

· кольоровий з пасивною матрицею;

· кольоровий з активною матрицею.

РК (LCD - Liquid Crystal Display) – монітор складається із двох шарів скла з нанесеними на них тонкими борозенками й електродами, укладеного між ними шару рідких кристалів, освітлювача й поляризаторів. Рідкі кристали під дією електричного поля повертають площину поляризації світла на певний кут. Далі світло проходить через поляризатор, що пропускає його з інтенсивністю, що залежить від кута повороту площини поляризації. Кольори виходять в результаті використання трьох кольорових фільтрів, що розділяють біле світло на складові RGB.

У дисплеях на рідких кристалах поляризаційний фільтр створює дві різні світлові хвилі. Світлова хвиля проходить скрізь рідкокристалічну комірку. Кожен колір має свою комірку. У дисплеях на рідких кристалах із пасивною матрицею кожною коміркою керує електричний заряд (напруга), який передається скрізь транзисторну схему у відповідності з розташуванням комірок у рядках і стовпцях матриці екрана.

У дисплеях з активною матрицею, виготовлених за технологією TFT (Thin Film Transistor), стан кожного пікселя контролюється окремим мініатюрним транзистором. Це забезпечує вищу яскравість зображення ніж у дисплеях із пасивною матрицею, оскільки кожна комірка знаходиться під дією постійного, а не імпульсного електричного поля. Відповідно, активна матриця споживає більше енергії. Крім того, наявність окремого транзисторного ключа для кожної комірки ускладнює виробництво, що у свою чергу збільшує їх ціну.

Рис. 5. Схема устрію РК-монітора

Якщо в моніторів з електронно-променеою трубкою частота регенерації повинна бути високою, щоб крапки екрана не встигали згаснути за час між відновленнями (через що й з'являється мерехтіння), то в РК-моніторах з активною матрицею (TFT) напруга кожного пікселя запам'ятовується плівковим транзистором до наступного відновлення, тому мерехтіння практично відсутнє й частоти відновлення кадрів 60 Гц достатньо.

РК-монітор не створює шкідливого для здоров'я постійного електростатичного потенціалу; має малу вагу й габарити; споживає в три-чотири разів менше електроенергії, ніж ЕПТ.

Основними виробниками моніторів є наступні фірми: Apple Computer, Ben, Dell, Inc., LG Electronics, NEC/Mitsubishi, Philips, Samsung, Sony, ViewSonic.

Існують також PDP – Plasma Display Panel. Як і в ЕПТ мониторі, у плазменній панелі світиться люмінофор, але не під впливом потоку електронів, а під впливом плазменного розряду.

· Клавіатура. Служить для введення в комп’ютер інформації для користувача. Клавіши клавіатури умовно можна поділити на такі групи:

1. функціональні клавіши;

2. алфавітно-цифровий блок;

3. блок клавішей керування курсором;

4. блок цифрової клавіатури.

Додатково до комп’ютера можна підключити:

· принтер – пристрій для виведення інформації на паперовий аркуш або на спеціальну термостійку плівку. Принтери бувають матричні, струминні, лазерні, світлодіодні. Характеристикою принтера є швидкість (кількість сторінок за хвилину) та якість друку (роздільна здатність). Роздільна здатність матричних принтерів – 244 точки на дюйм (dpi) або 360 dpi, струминних – 1440х720 dpi і вище, лазерних – 1200х1200 dpi;

· маніпулятор „миша” – пристрій для керування положенням курсора на екрані дисплея та для роботи з програмами;

· Пристрої сканувального введення (сканери,цифрові відеокамери тафотоапарати). Сканувальні пристрої здійснюють оптичне введення ін-формації та автоматичне перетворення її в цифрову форму.

У результаті сканування документа створюється растровий графічний файл, в якому зберігається зображення вихідного документа. Якщо оригінал містив текст, то відсканований файл не може бути прочитаний текстовим редактором. Для того, щоб отримати текстовий файл, використовують спеціальні програми розпізнавання тексту, наприклад, програму FineReader.

Принцип дії сканерів базується на освітленні паперового документу та перетворенні відбитого світла в цифрову форму. У планшетних сканерах папір кладуть на спеціальну поверхню. Лінійка фотоприймачів переміщується відносно паперу або плівки, здійснюючи сканування документа та введення отриманих даних в комп’ютер. Розрізняють чорно-білі (для введення тексту і контурних малюнків), напівтонові, в яких кольори заміняються різним тоном сірого кольору, і кольорові сканери.

Якість сканера залежить від його роздільної здатності (максимальна кількість точок, яку здатний розрізнити сканер), яка має два показники: горизонтальна роздільна здатність та вертикальна. Горизонтальна роздільна здатність залежить від густини фоторецепторів на лінійці фотоприймачів, вертикальна роздільна здатність визначається мінімальним кроком зсуву каретки вздовж оригінала, наприклад, 600 × 800 dpi. Роздільну здатність сканера вимірюють кількістю точок на дюйм – dpi (dots per inch). Першу величину називають оптичною роздільною здатністю, а другу – механічною. У сучасних звичайних моделях сканерів ці характеристики досягають 1200 × 2400 dpi, а в професійних – 2400 × 4800 dpi і більше. Це основна характеристика сканера. Інша характеристика – лінійна роздільна здатність. Під лінійною роздільною здатністю розуміють максимальну кількість пікселів зображення (далі буде розглянуто докладніше), які можна розмістити на горизонтальному чи вертикальному відрізку зображення одиничної довжини (1 дюйм).

Стандартом завдання роздільної здатності зображень при скануванні є наступні показники: у випадку тексту для подальшого розпізнавання в програмі FineReader – 300 dpi в монохромному режимі, для простого кольорового друку – 300 dpi, для фотодруку – 600 dpi, для збереження зображень і перегляду їх тільки на комп’ютері – 96 (72) dpi.

За точність передачі кольорів відповідає другий показник – розрядність сканера (глибина кольору),що вимірюється в бітах.Глибинакольору вказує на кількість кольорів, яку сканер може розпізнати.

Для зв’язку сканера з комп’ютером використовують спеціальні 8- або 16- розрядні плати, що під’єднані до шини ISA, або стандатний інтерфейс LPT. Більшість сучасних сканерів постачається з інтерфейсом USB. Взаємодія сканера з комп’ютером забезпечується спеціальним індивідуальним набором драйверів або через стандартні драйвери TWAIN-інтерфейса. Стандарт TWAIN – це стандарт обміну між прикладною програмою та зовнішнім пристроєм.

Цифрові камери призначені для введення зображення безпосередньоз оригіналу в комп’ютер. До цифрових камер належать і Web-камери, які використовуються для організації відеоконференцій в Інтернеті.

В цифровому фотоапараті зображення через об’єктив проектується не на фотоплівку, а на світлочутливу матрицю. Далі значення електричних зарядів оцифровується і формується матриця пікселів. Якість зображення залежить від роздільної здатності. У професійних камерах роздільна здатність може досягати 3264 × 2448 пікселів і більше, тобто це десятки мегапікселів (1 Мріх = 1 мільйону пікселів). Потім цифрове зображення записується у FLASH-пам’ять і зберігається в графічному форматі JPEG, TIFF. Цифрові фотокамери обладнані LCD-екранами, які дають можливість одразу переглянути відзняті кадри. Цифрові фото-камери можуть бути під’єднані до ПК або до фотопринтера.

· пристрої зберігання та запису інформації:
для роботи з лазерними та цифровими дисками (CD-RW, DVD-ROM);
пристрій для роботи з JAZ-накопичувачами ємністю 1 або 2 Гбайт;
пристрій для роботи з накопичувачами великих обсягів інформації (ZIP) ємністю 100 або 250 Мбайт;

· стример – пристрій для резервного копіювання великих обсягів інформації (до 10 Гбайт) на магнітній стрічці;

· мультимедійні пристрої: акустичний адаптер, мікрофон, акустичні колонки;

· модем – пристрій для підключення комп’ютера до глобальної мережі Internet за допомогою каналів зв’язку (телефонні лінії, виділені канали, радіоканал, спутніковий зв’язок тощо). Залежно від каналу зв’язку використовуються різні типи модемів;

· Графобудівники –це пристрої,в яких зображення на папір наноситься рухомим вузлом за допомогою пера з високою якістю. Розрізняють планшетні та барабанні (рулонні) графобудівники. У планшетних носій зображення нерухомо закріплюється на площині графобудівника. Переміщення писального вузла на площині відбувається при русі кронштейна по осі x і при русі вузла з пером по кронштейну (по осі y) з високою точністю (до сотих долей мм). Графобудівники випускаються різних розмірів: від мініатюрних до великих (5–8 метрів у ширину і довжину), на яких, наприклад, корпус автомобіля вимальовується в натуральну величину. Носієм зображення можуть виступати папір, фотопапір, тканина, лист металу тощо. Різним носіям відповідає множина різних пристроїв для виводу: кулькові ручки, олівці, фломастери, грифельні олівці, чорнильні пера, лазерні промені, інструменти для гравіювання, різні різаки тощо. Таке різноманіття типів носіїв та писальних вузлів забезпечує багато сфер застосування планшетних графобудівників. Наприклад, різні модифікації планшетних графобудівників використовують для розкрою одягу, матеріалу. Якщо замість писального вузла використовується ніж, то такі ріжучі плотери називаються каттерами (від англ. сut – різати). Графобудівники оснащені своїми електронними блоками для переміщення головки з пером у двох напрямках. Більш складні блоки мають лінійні і навіть кругові інтерполятори, які викреслюють дуги. Графобудівники мають власну буферну пам’ять і навіть власні процесори. Тому зображення , підготовлене на ПК, можна повернути або масштабувати безпосередньо на самому графобудівнику.

Основні характеристики графобудівників:розмір носія зображення, параметри пам’яті, дискретність руху писального вузла, параметри точності, швидкість креслення (швидкість – до десятків м/с, тому навіть чорнило в перо подається під тиском), прискорення руху пера (досягає 4g). На планшетних графобудівниках отримують досить високоякісні високоточні зображення та гарну передачу кольорів.

Крім перових плотерів, виділяють плотери, які використовують растровий спосіб створення зображення. Наприклад, струменеві плотери формують зображення шляхом розпилення чорнила на папір за допомо-гою дрібних форсунок друкувального вузла. Ці плотери можуть бути і кольоровими, в них використовується стандартна для поліграфії схема CMYK. Є ще клас плотерів, які використовують електростатичну та лазерну технологію створення електронного зображення.

· джерело безперебійного живлення – пристрій, який протягом певного часу забезпечує комп’ютер електрострумом при його зникненні в електромережі. Він дає змогу коректно завершити всі працюючі програми комп’ютера. Залежно від потужності цього пристрою та потужності комп’ютера робота може тривати кілька годин;

· відео проектор – пристрій для передачі зображення з екрану комп’ютера на настінний екран або на спеціальну відеостіну. Використовується у навчальних і диспетчерських центрах транспортних підприємств, виставкових, концертних, презентаційних залах;

· ТВ-тюнер – пристрій для перегляду на екрані комп’ютера телевізійних передач;

· графічний планшет – пристрій для створення і роботи з графічними зображеннями. Графічні планшети (або дігітайзери) застосовуються для поточного координатного введення зображень у комп’ютер за допомогою спеціального пера (стилусу) або координатного пристрою з прицілом (його під’єднують кабелем до планшета). Графічні планшети чутливі до натиску, швидкості ведення і нахилу стилуса. У найдосконаліших п’єзоелектричних дігітайзерів робоча поверхня планшета має тактильну чутливість на базі п’єзоелектричного ефекту. Завдяки цьому введення інформації відбувається без спеціальних пір’їн. П’єзоелектричні дігітайзери дозволяють креслити так само, як на креслярській дошці. Для перенесення зображення з плівки в комп’ютер використовують спеціальні дігітайзери. За допомогою таких дігітайзерів у кіностудіях можна вводити в комп’ютер фотографії акторів, пейзажів тощо.

· мережний фільтр – пристрій для захисту від перепадів напруги електроструму, а також для послаблення завад.

Представлення інформації. Комп’ютер обробляє інформацію подану тільки в цифровому вигляді, тобто будь-яка інформація (символьна, звукова, відео, графічна тощо) в комп’ютері має перетворюватися на цифри. Такий процес називається кодуванням інформації. Для подання інформації, що обробляється комп’ютером, використовується двійкова система числення, а одиницею вимірювання інформації є біт. 1 біт – це двійковий розряд, що може мати два значення: 0 або 1. Таким чином, код встановлює відповідність між елементами повідомлень та генеруємими сигналами і є комбінацією цифр 0 та 1.

Найчастіше інформація комп’ютера є комбінацією з 8 бітів, яка називається байтом. Сукупність 1024 байти – 1 Кбайт, сукупність 1024 Кбайт – 1 Мбайт, сукупність 1024 Мбайт – 1 Гбайт, сукупність 1024 Гбайт – 1 Тбайт.

Залежно від типу інформації, змінюється спосіб її представлення в комп’ютері. Наприклад, запис символа (текстового або числового) займає 1 байт При натисканні клавіш клавіатури значущий символ перетворюється на десяткове число або цифровий код в діапазоні від 0 до 256 (тобто 1 байт), який зберігається в основній кодовій таблиці. Як стандарт у світі прийнято таблицю ASCII кодів, що зберігає коди всіх існуючих символів клавіатури, символи латинського алфавіту і цифри (від 0 до 127), інші коди – (від 127 до 255) призначаються для розміщення символів національних алфавітів. Кожному символу відповідає свій власний код, тобто літера А латинська і літера А в кирилиці – це різні літери. Символи з кодами від 0 до 31 є керуючими. Приклади кодів:

13 – коди натиснення на клавішу Enter,означає закінчення набору або вибір пункту меню;

27 – код натиснення на клавішу Esc, означає скачування команди або завершення роботи.

Файли растрових зображень містять послідовний запис кольору пікселів залежно від типу зображення. Наприклад, в стандартному RGB-кольоровому зображенні (8- бітові канали) виділяється 8 біт для запису інформації про кожну складову кольору, тобто 24 біти на піксел тощо.

Для запису аналогових сигналів (наприклад, звук) використовується процедура «дискретизації» або «квантування», тобто розбивання з певним кроком безперервного сигналу на дискретні числові значення, для яких далі генерується цифровий код.

Рис. 7. Принцип квантування аналогового сигналу

Файлова структура. Вся інформація зберігається на дисках у вигляді файлів.

Файл – поіменована логічно пов’язана сукупність даних.

Ім'я файла складається з двох частин – імені та розширення, розділених крапкою. Ім’я може містити будь-які символи (цифри, літери), крім спеціальних, а саме пробіла, крапки, знаків підкреслення. Довжина імені в операційній системі Windows не повинна перевищувати 256 символів. Розширення визначає якою програмою було створено файл.

Наприклад, doc – документ Word, xls – таблиця Excel, psd зображення Adobe Photoshop тощо. Окрему групу становлять завантажувальні, або виконавчі файли, які мають розширення exe, com, bat і використовуються для завантаження (або виконання) програм.

Працюючи з файлами, можна застосовувати так звані імена груп або маски. Їх створюють за допомогою символів-шаблонів: *означає будь-яку кількість будь-яких символів в імені файла, ? – будь-який поодинокий символ. Наприклад, *.doc означає всі файли з розштренням doc. Файли реєструються у папках (або каталогах). Папка може містити інші папки, файли. Найвищий рівень – кореневий каталог (папка). Папка не може містити файли з однаковими іменами.

Повний шлях до файла містить ім'я диска та всю ієрар­хію папок (від кореневого каталогу до каталогу, в якому знаходиться файл) і закінчується іменем файла, наприк­лад: C:\Users\l Kypc\Babytype.exe, де С: – диск С, на яко­му розміщена папка Users; Users – папка, в якій розміще­на папка 1 курс; 1 курс – папка, в якій зберігається прог­рамний файл Babytype.exe; Babytype – програма.

Атрибути файлів- це ті дані, які не є безпосередньою частиною файлу, але належать йому і описують його. З англійської це - file attribute. Атрибути даних не оцінюють під час обчислення розміру файлу; їх можуть копіювати, видаляти і при цьому не вносити змін до файлу.

Відомо два стани атрибутів:

1.встановлений;

2.знятий.

Файлові атрибути, їх ще називають особливими мітками, дають можливість системі файлів розпізнати дії, можливі для здійснення.

Існують такі основні види атрибутів файлу:

1.Hidden – таємний файл. Використовують разом з системним атрибутом. Цей атрибут утаємнює інформацію директорії файлу під час перегляду.

2.System. Комп’ютерний файл (директорія). Призначена для збільшення захисту інформації. Об’єкт, що містить такий атрибут важче змінити, редагувати, а бо ж взагалі видалити. Інколи, ОС взагалі блокують доступ до файлів – щось змінити чи використати здатне ядро базового комплексу комп'ютера.

3.Archivе. Дозволяє простежити зміни у файлі, що відбувалися у певний час. Він необхідни для утворення копії. Під час великого об’єму запасної інформації відбувається істотне прискорення оновлення архівів, при копіювати лише редагованих даних – об’єктів, які містять атрибути – archive.

4.Read only.Файл застосовується для читання і перегляду, однак не можна робити будь-яких змін. Коли такий атрибут наявний у Windows, він забороняє будь–які поправки. Його найчастіше використовуютьтоді, коли зберігають інформацію з доступом не для всіх користувачів.

З появою нових систем Windows, стали використовуватися нові атрибути:

1. Проіндексований (Indexed).

2. Стиснений (Compressed).

3. Зашифрований (Encrypted)

Фа́йлова систе́ма – спосіб організації даних, який використовується операційною системою для збереження інформації у вигляді файлів на носіях інформації. Також цим поняттям позначають сукупність файлів та директорій, які розміщуються на логічному або фізичному пристрої. Створення файлової системи відбувається в процесі форматування.

В залежності від організації файлів на носії даних, файлові системи можуть поділятись на:

· ієрархічні файлові системи – дозволяють розміщувати файли в каталоги;

· плоскі файлові системи – не використовують каталогів;

· кластерні файлові системи – дозволяють розподіляти файли між кількома однотипними фізичними пристроями однієї машини;

· мережеві файлові системи – забезпечують механізми доступу до файлів однієї машини з інших машин мережі;

· розподілені файлові системи – забезпечують зберігання файлів шляхом їх розподілу між кількома машинами мережі.

Сучасні файлові системи (ФС), що використовуються на персональних комп’ютерах, являють собою ієрархічні структури каталогів.

Microsoft Windows підтримує лише FAT12, FAT16, FAT32, та NTFS. Серед них NTFS є найефективнішою та єдиною, на котру може бути встановлена Windows Vista. Windows Embedded CE 6.0 включає також підтримку ExFAT, призначену для роботи на портативних пристроях.

Mac OS X підтримує HFS+ як первинну ФС та кілька інших як допоміжних.

На додачу всі ці (та інші) ОС підтримують файлові системи змінних носіїв – FAT12 для дискет, ISO 9660 та UDF (Universal Disk Format) для компакт-дисків та DVD відповідно. Windows Vista та Linux з ядром версії 2.6 підтримують розширення UDF, котрі дозволяють перезаписувати вміст DVD як у звичайних дискетах.

Призначення комп’ютера – виконання програм. Сукупність програм є програмним забезпечення(software) комп’ютера.

За функціональною ознакою програмне забезпечення поділяють на системне, прикладне і системи програмування.

Системне (базове) програмне забезпечення включає:

1. Операційні системи (ОС), основним призначенням яких є: тестування приладів комп’ютера, організація початкового діалога між користувачем та комп’ютером, організація файлового середовища і робота в ньому, завантаження всіх програм в пам’ять для виконання тобто керування ресурсами (фізичними та логічними) і процесами лічильних систем.
Найбільш відомі операційні системи: DOS, Windows 95 (98, 2000, XP), Windows NT, Unix, OS/2, остання версія Windows –Vista. До особливостей операційної системи Windows 95 (98, 2000, XP, 6, 7, 8), що є об’єктно-орієнтованою операційною системою, слід віднести: забезпечення OLE, DDE технологій, зручний графічний інтерфейс, можливість роботи в режимі on-line, реалізацію технологій Plug and Play, присутність в системі зручних у використанні шрифтів True Type і т.ін.

2. Драйвери пристроїв. Програми, що забезпечують працездатність підключаємих пристроїв – перетворення інформації у дані і обмін даними між пристроєм і оперативною пам’яттю.

3. Мережне програмне забезпечення, призначене для керування спільними ресурсами в розподілених лічильних системах (NetWare 4.1, Windows NT Server, LAN Server 4.0 Advanced, Windows 2000).

4. Сервісні програми, що створюють і реалізують додаткові можливості для роботи комп’ютера. Наприклад: файлові менеджери (Windows Commander), утиліти (антивіруси, архіватори, програми для обслуговування дисків).

Системи програмування.

Засоби для розробки програм – нового системного або прикладного програмного забезпечення (C++, Visual Basic, Visual C++, Java, Delphi).

Прикладне програмне забезпечення призначається для розв’язання певної цільової задачі проблемної сфери. Сюди можна віднести:

1. Текстові редактори (Word, WordPad, Блокнот).

2. Табличні процесори (Excel, Lotus).

3. Системи ілюстративної та ділової графіки та видавничі системи (Corel Draw, PageMaker, Adobe Photoshop, Adobe Acrobat, Macromedia Flash, QuarkXPress).

4. Системи управління базами даних (Visual Foxpro, Paradox, Access, Oracle).

5. Експертні системи.

6. Системи автоматизованого проектування (AutoCAD, ArchiCad).

7. Програми створення презентацій (Power Point).

8. Системи ведення бухгалтерського обліку (1С – Бухгалтерія).

9. Правові БД (Ліга, Право).

10. Програми розпізнавання символів (Fine Reader).

11. Програми-перекладачі (PROMT, LINGVO).

12. Програми оброблення відео- та звукових файлів (Cool Edit, WinAMP).

13. Навчальні системи іноземних мов.

14. Програми математичних розрахунків, моделювання та аналізу експериментальних даних.

1.3. Комп’ютерні шрифтові технології. Поняття про шрифтові контрасти та їх використання в дизайні текстових документів.

Шрифт в архітектурному кресленні – інформаційна графіка, переваги якої – її наглядність. Броский помітний надпис як заглавна частина креслення часто набуває значення вступу – лозунгу, програми.

Вибір шрифта зв’язан зі складом дизайн- проекту. Наприклад, римський класичний шрифт доречний при зображенні монументальних творів архітектури. Сучасні модернізовані варіанті класичних шрифтів мають другу ритмику та пропорції, відповідають задачам й тематиці сучасної архітектурної графіки. Розміщення, накреслення шрифтів можуть відповідати як самим архітектурним і предметним формам, так і характеру їх зображення на кресленні, та не виключена можливість контрастного співвідношення шрифту та стиля архітектури. Так, наприклад, симетрична композиція надписів, як і класичний шрифт, доречні для проекцій, розміщених на одному листі, в котрих розроблена монументальна тема; асиметрична (вільна) композиція шрифта більш характерна в сучасних архітектурних кресленнях, виконання та демонстрація яких припускають серію креслень, композиційно зв’язаних друг з другом, надписи їх об’єднують.

В архітектурному проектуванні 20 –х років шрифт використовувався як композиційний засіб самої архітектури, та як елемент її виразності. Текст та колір були засобом емоціонального впливу, виявляли смисловий зміст архітектури.

Новітні закономірності – сполучення великих і малих букв – вступали у взаємозв’язок. Букви сходилися, розходилися, розполагалися вертикально і горизонтально, входили в смислові відношення друг з другом, сприяючи більшій читабельності та наглядності архітектурноій ідеї проекта, акцентуючи увагу глядача на головному. В графіці проекту тексти, що входять у композицію зображуємого об’єкта архітектури, не повинні змішуватись з текстами креслення, вони є принципово різними елементами даного креслення, що повинно бути ясно показано різноманітними графічними прийомами.

Розглянуті засоби зображення набувають художні якості тоді, коли вони вступають в визначені відношення друг з другом; лінійно – тональні, світло – тіньові, кольорові контрасти і нюанси, співвідношення величин, окреслень форм, фактури і т. п.

Теорія відношень є методологічною наочною основою графічної розробки архітектурного креслення, незалежно від того, традиційні чи новітні графічні прийоми беруть участь у цьому процесі.

На кожному етапі творчого процесу майстер використовує властивості відношень у відповідності з завданнями образотворчої та композиційно – тектонічної трактовки образу в архітектурному проекті.

В операційній системі Windows функціонують дві групи шрифтів — растрові (системні) шрифти і векторні шрифти.

Символи растрових шрифтів складаються з крапок, що утворюють матрицю, що апроксимує символ. Растрові шрифти відображаються на екрані з дуже великою швидкістю, тому для відображення системної інформації на екрані монітора операційна система використовує саме ці шрифти. Розміри символів растрових шрифтів визначаються розмірами матриці, на базі якої ці символи побудовані з комбінації крапок. При маштабуванні якість зображення знижується, тому що краї таких символів стають схожими на сходи. Прикладом растрового шрифту, використовуваного в операційній системі WINDOWS є шрифт Courier.fon. При друкуванні документів використовуються переважно векторні шрифти.

Символи векторних шрифтів являють собою контур, складові елементи якого описуються математичними формулами. Векторні шрифти прекрасно маштабуються і немає необхідності зберігати в комп'ютері шрифти різних розмірів.

Найбільш розповсюдженими на даний час є дві базові технології створення і підтримки векторних шрифтів: TrueType і PostScript.

Шрифти РostScript, ТrueТуре. Якщо взяти англо-російський словник, то РоstSсrірt дослівно перекладається, як "після створення документа", а Тrueтуре — як "правильний текст".

У 1985 році фірма Аdоbе створила язик описання сторінок РоstSсrірt, що став фактичним стандартом для передачі графічної інформації між системами розробки сторінок (такими, як програми обробки зображень, верстки, текстові процесори і т.д.) і системами відображення документів — принтерами високого дозволу, фотовивідними пристроями і деякими іншими видами устаткування, тобто стандартом для професійного друку. Виробники принтерів, у тому числі головний виробник — фірма Hewlett-Packard, стали підтримувати РоstSсrірt. Фірма Аdоbе почала продавати програму керування шрифтами під WINDOWS9x, що називається АТМ (Аdоbе Турe Маnаgеr) і дозволяє друкувати шрифтами РоstSсrірt на принтерах, що не підтримують РоstSсrірt.

Фірми Microsoft і Аррlе були поставлені перед фактом, що компанія набагато менших розмірів, ніж вони самі, стала панувати на ринку шрифтів, тому вони, об’єднавшись, створили нову технологію контурних шрифтів ТгuеTуре. Компанія Microsoft стала продавати шрифту Тruетуре як встроєні в ОС WINDOWS95, тому їхні продажі принесли колосальні прибутки.

Скільки коштують шрифти? Наприклад, фірма Аdоbе продавала за $9000 сімейство шрифтів РоstSсrірt Type1 у кількості 2300, окремі шрифти можна було купити за $20, частину шрифтів можна одержати з Інтернету безкоштовно.

З погляду функціональних особливостей, РostScript — векторно-орієнтований язик, створений спеціально для програмування графіки. Основою опису графіки в ньому є шлях (від англ. Раth) — сукупність крапок, прямих ліній, дуг окружностей і кривих Безьє.

Крива Безьє — кубічна парабола, задана своїми крайніми крапками і напрямними з коефіцієнтами ваги в крайніх крапках у декартовій (прямокутній) системі координат.

Створене за допомогою шляхів зображення може бути відмаштабоване чи повернене на довільний кут без втрати точності. Крім шляхів, РоstSсrірt підтримує опис напівтонових (растрових) зображень як елементів сторінки.

З погляду користувача, РоstSсrірt є вхідною мовою більшості сучасних пристроїв друкування високого дозволу.

Векторні описання мають три основних переваги перед растровими зображеннями: компактність (малий розмір опису), простоту редагування (кожен елемент зображення може редагуватися окремо, для значної зміни розмірів чи форми об’єкта досить малого корегування параметрів його опису чи декількох простих команд) і легкість маштабування (зміна маштабу векторного об’єкту ніяк не позначається на якості побудованого зображення).

Альтернативним способом формування зображення є його висновок "рядок за рядком", за принципом телевізійного растра. Тому, власне, спосіб порядкового формування зображення з окремих мікроелементів (крапок, чи пікселів — від англ. ріхеl) й називається растровим. Растрова побудова зображення використовується в сучасних дисплеях, принтерах і пристроях лазерного експонування фотоформ і офсетних форм.

Растрування здійснюється кожного разу, коли векторний об’єкт готується для друкування на растровому пристрої, у тому числі і на екран монітора.

Для висновку на принтері растрування здійснюється частиною операційної системи, називаною драйвером принтера. Отриманий в результаті bitmap передається на друкувальний пристрій у супроводі відповідних команд керування.

Більш складні пристрої друкування виконують растрування самі, а інформація з комп'ютера передається їм у вигляді програми мовою PostScript. Частина пристрою висновку, відповідальна за виконання операцій растрування, називається растровим процесором чи інтерпретатором PostScript.

У літературі растрові процесори називають звучною абревіатурою RІР, утвореною словами Raster Image Processor, що дослівно переводиться як "растровий процесор зображень".

Інсталяція шрифтів. Шрифти в комп'ютер неможливо просто скопіювати, перемістити чи видалити у виді файлу. Шрифти повинні проходити особливу процедуру реєстрації в реєстрі операційної системи. Шрифти TrueType на комп'ютер можна встановити, виконавши команду Пуск | Настроювання | Панель керування. Після цього з'являється діалогове вікно, в якому знаходиться піктограма Шрифти.

При активізуванні цієї піктограми з'являється діалогове вікно Fonts, в якому треба виконати команду Файл | Установити шрифт.Команда Видалитистає активною, якщо виділена піктограма шрифту .

Установка шрифтів виконується в діалоговому вікні Додавання шрифтів. Для установки шрифту необхідно у вікні, що відкривається вибратиДиск, на якому знаходяться файли встановлюваного шрифту, в списку Папки вибрати папку, в якій знаходяться файли шрифтів, що необхідно встановити. Перед установкою шрифту рекомендується закрити всі працюючі програми. Їхня працездатність при установці шрифтів не гарантується.

Всі шрифти TrueType,до яких забезпечений доступ з програм роботи з графікою і текстом, встановленим у середовищі WINDOWS зберігаються в папці Fonts, після виконання стандартної процедури установки, описаної вище. Кожному накресленню шрифту однієї гарнітури відповідає окремий файл із розширенням TTF. Подвійний щиглик по файлі шрифту, завантажує вікно перегляду, що відображає наступну інформацію: назву шрифту, розмір файлу, версію шрифту, назву фірми-виготовлювача, набір символів (якщо шрифт кириличний чи русифікований, список містить символи 2-х варіантів накреслень – латинське і кирилічне. Нижче приводиться ключова фраза, наприклад, «Съеш еще этих мягких французских булок, да выпей чаю» і набір цифр алфавіту розміром від 12 до 72 пунктів. Звичайно дизайнери роздруковують сторінку з цією інформацією, щоб мати можливість переглянути, як виглядають комп'ютерні шрифти при друкуванні.

Для установки шрифтів PostScript на комп'ютері, спочатку необхідно інсталювати програму Adobe Type Manager, а потім завантажити вікно програми й установити необхідні шрифти з будь-якого пристрою збереження, причому шрифти можна зберігати в різних папках і при необхідності активізувати відображення тих чи інших шрифтів, користаючись діалоговим вікном програми. Для збереження інформації про шрифт PostScript визначеного накреслення використовуються два файли з розширеннями pfm і pfb.

Естетичні та практичні вимоги до набору тексту

Правила текстового набору наступні:

· при наборі тексту не допускаються втрати слів чи букв і помилкові повторення слів чи рядків;

· протягом усього документа абзацні відступи повинні бути однакові;

· крапки, коми, крапки з комами повинні бути "пришити" до слова, перед ними не повинно бути пробілу, пробіл повинний ставитися за ними;

· між відкриваючою дужкою і наступним словом не повинно бути пробіла, як не повинно бути пробілу між словом і закриваючою дужкою. Те ж відноситься і до лапок;

· тире від слів повинне відбиватися пробілами з двох сторін; але не від коми; знак дефіс між словами і при переносі пробілами не відбивається;

· лапки у всьому тексті повинні бути одного малюнка, або "лапки", або "ялинки", або "прямі";

· останній рядок абзацу повинен бути коротше повних рядків і не менше абзацного відступу;

· переноси повинні розставлятися за всіма правилами граматики;

· не допускаються неблагозвучні переноси; не можна розривати переносами абревіатури;

· не розриваються переносами скорочені вираження, такі як: і т.д., і т.п., і ін., тобто;

· не розділяються переносами цифри, що утворюють одне число;

· не слід відривати при переносі з одного рядка на інший прізвища від ініціалів чи один ініціал від іншого; такі знаки, як: №, §, %, @;

· знаки номера і параграфа (№, §) повинні бути відбиті від наступної за ними цифри;

· знаки відсотка, градуса, хвилин, дюйма (%, °, ', ") не можна відбивати від цифри перед ними; математичні знаки (+, -, ±) у неформульному тексті не відбивають

· римські й арабські цифри, що стоять поруч, не відбивають друг від друга;

· комп’ютерний абзац закінчується нажаттям клавіши Enter клавіатури.

Найпоширеніша помилка починаючих користувачів комп'ютера — це коли після слова ставлять пробіл, потім крапку чи крапку з комою, а потім без пробілу починають нове речення.

Про якість процесу читання можна судити з двох сторін — швидкість і комфортність. Друге при читанні "довгих текстів" важливіше. Швидкість читання багато в чому зв'язана з анатомією букв. На думку фахівців, основу читабельності латинського алфавіту задають верхні і нижні виносні елементи і крапка над і, а також чергування округлих і вугловатих знаків. Кирилічний алфавіт по цих параметрах значно відрізняється від латинського. Його ритм іноді порівнюють з частоколом.

Можна скласти наступну грубу схему розвитку удобочитаємості у фо-немографічних системах писемності, що відбувалося в різних культурах нерівномірно і неоднаково:

· поділ на розділи;

· поділ на слова;

· розвиток складної пунктуації.

Ці зміни полегшують читання тексту, тобто, допомагають більш швидкому і легкому сприйняттю змісту.

Постійно йде суперечка про те, який текст, флаговий чи виключений по ширині, більш зручний для читання.

Уважний погляд відзначить, що ні конструкція книги, ні ідея книжкової форми принципово не мінялися з часом, якщо не вважати технологічних удосконалень, що стосуються в основному якості (гладкості і білизни) папера, зменшення розтискування при друкуванні і збільшення швидкості набору.

Дослідження показали, що добре читаються відомі класичні і сучасні шрифти.

Набір прописними читається на 12% повільніше прямого рядкового накреслення. Це зв'язано з тим, що прописні літери приблизно на 35% ширше рядкового накреслення. Якщо дотримуватися погляду на процес читання як на стрибкоподібний, то зрозуміло, що за однакові по довжині скачки читач "проковтує" меншу кількість букв при наборі прописними.

Курсивний набір читається майже так само добре, як і прямий, але тільки в "середніх" по довжині текстах.

Букви повинні бути чорними і друкуватися по білому чи кремовому папері. Всі інші варіанти з погляду зручності читання програють.

Сучасники Д. Бодоні (на честь якого названа одна з гарнітур) дорікали його в тому, що він почав використовувати занадто білий папір і занадто насичену чорну фарбу в погоні за зовнішньою ефектністю зі шкодою для очей. Він виправдовувався тим, що згодом папір втрачає яскравість, що чорна фарба через кілька сторіч теж втратить насиченість, і що якщо очі відчувають дискомфорт від контрасту шрифту і папера, то можна вибрати менш освітлене місце.

Вважається, що найбільш зручний для дорослої людини текст, набраний 9 чи 10 кеглем.

Великі кеглі змушують далі "скакати" при читанні, але рекомендуються при ослабленому зорі. Менші кеглі читаються з великою напругою при розгляданні знаків. Фахівці радять починати вчитися читанню з 36 кегля. В рядку "ідеальної довжини" вміщається 50—55 знаків.

В книзі важливі традиційність і зручність читання, стримане використання модних прийомів, тому що на неї будуть дивитися багато поколінь після нас.

Плакат же повинний привертати увагу, які б аморальні засоби для цього не використовувалися, аж до повної наруги зручності читання.

1.4. На початку XX сторіччя було сформульовано поняття типографіки, як науки, що вивчає закономірності оформлення публікацій. Термін “типографіка” вперше був введений до використання в Англії Стенлі Морісоном, автором роботи “Первооснови типографіки”. Досить скорочено правила оформлення текстових документів можна сформулювати в такий послідовності:

· не слід використовувати на сторінці більш двох шрифтів, що сильно відрізняються друг від друга;

· при оформленні текстів, що мають розділи, підрозділи і таке інше слід дотримуватися єдиного стилю оформлення, тобто вибираємо шрифт і параметри форматування для набору тексту, інші параметри форматування для заголовків і підзаголовків. (Програма MS Word, як і інші програми, що дозволяють працювати з текстовими масивами, забезпечують користовачу можливість використовувати при наборі готові стилі документа, або утворювати свої стилі програмними засобами. В програмі MS Word – пункт меню Формат/Стиль...). Абзацні відступи, міжстроковий інтервал повинні бути постійними для даного тексту, якщо змін цих параметрів не потребує дизайн публікації;

· текст повинний бути удобочитаємим. Для цього при наборі текстових масивів використовуємо класичні шрифти, членування на абзаци, використовуємо відбивки на початку і наприкінці абзацу, тощо.

Успіх в оздобленні текстових документів, як і рекламної продукції залежить від знання законів композиції, зокрема контрастів. Правильне використання шрифтових контрастів – шлях до успіху при оздобленні всіх текстових документів, від учбового реферату до рекламної листівки або плакату.

Чисті шрифтові контрасти можна підрозділити на п’ять видів:

1. Контраст розміру. Явно виражений контраст розміру маємо, якщо розмір символів одного накреслення відрізняється не менше ніж на 4 пункти (мал. 1, а)).

2. Контраст товщини. Чистий контраст товщини маємо при використанні зверхжирних (ExtraBold) накреслень символів однієї гарнітури у сполученні з нормальним накресленням (мал. 1, b)).

3. Контраст форми. Сполучення символів однієї гарнітури – капітелі з строчними символами (мал. 1, c)), курсивне і пряме накреслення...

4. Контраст структури. Сполучення символів шрифтів, що кардинально відрізняються дизайном структури – декоративні або рукописні шрифти, шрифти з серіфами у сполученні з гротесками (мал. 1, d)).

5. Контраст кольору. Один з найвиразніших контрастів, що спроможний передати настрій публікації – стриманість, динаміку, енергію і таке інше залежно від використовуваного кольору

Програма MSWord пропонує користувачу використовувати готові стилі оформлення тексту – при утворенні нового документа активізується шаблон Normal.dot, що містить готові стилі форматування тексту напису і тексту-параграфа. Можливе також утворення своїх стилів засобами програми. Програма містить також шаблони різних документів, починаючи від листа і резюме і закінчуючи багато-сторінковими документами. Якщо ви уважно розглянете структуру шаблона, то побачите, що всі вони розроблені з професійним використанням знань щодо шрифтових контрастів і чітко відповідають наведеним вище рекомендаціям до оформлення текстових документів.

Рис. 1. Різновиди контрастів