Організація науково-дослідних робіт

К=

де Е₀- очікуваний економічний ефект, грн.:

3 - загальні затрати на дослідження, грн.;

Р - ймовірність ризику (встановлена на основі наукових прогнозів).

Метод експериментальних оцінок використовує спеціальну бальну шкалу, користуючись якою, експерти-спеціалісти оцінюють тему(табл. 5.1.).

Таблиця 5.1. Шкала оцінки перспективності теми.

Перевагу надають темі, що набрала максимальний позитивний бал.

Конкретизація теми дослідження. Перш за все чітко визначається задача, яку повинна вирішити робота. Правильне формулювання задачі визначає шлях дослідження. Потім конкретизується зміст дослідження. При цьому ви­значаються з явищами, предметами і процесами, які воно повинно охопити. Конкретизуючи об'єкти дослідження, необхідно пам'ятати, що краще вибрати їх небагато, але вивчити досконало. При конкретизації методів дослідження вирішують, чи буде ця роботи виконуватися лише на основі спостережень, чи з використанням експериментів у лабораторних або виробничих умовах.

Перед початком досліджень необхідно на основі науково-технічної інфор­мації висунути і розробити робочу гіпотезу, що базувалася б на вже відомих фактах. Сформульовану гіпотезу перевіряють шляхом досліджень. Якщо спо­стереження не узгоджується з гіпотезою, піддають сумніву гіпотезу чи точність спостереження. Тоді повторюють спостереження, змінюючи постановку дослі­ду, щоб підійти до досліджуваного явища з іншого боку, чи використовують іншу методику. Якщо спостереження вірні, гіпотеза відкидається або коригується для пояснення даних досліджень. Іноді корисно розробити 2 протилежні гіпотези, перевірка яких хоч і віднімає більше часу, але підвищує достовірність результатів. Оскільки гіпотеза є припущенням, вона повинна бути динамічною, у процесі дослідження її необхідно постійно уточнювати, доповнювати, а за не­обхідності - і відкидати.

Вибір методики дослідження. Методика досліджень - це сукупність ме­тодів і прийомів, за допомогою яких буде вирішене завдання дослідження. Вона визначає послідовність проведення спостережень і вимірювань, підбір необхід­них приладів, устаткування, машин і апаратів, за необхідності - створення уні­кальних приладів, експериментальних установок або стендів.

Експериментальні дослідження поділяють на лабораторні і виробничі. Ла­бораторні проводять з використанням типових приладів, спеціального моде­люючого устаткування, стендів і обладнання. Такі дослідження дають змогу отримати достовірну інформацію з мінімальними витратами, але не завжди по­вністю моделюють реальних хід процесу.

Виробничі дослідження допомагають вивчити процес в реальних умовах з урахуванням дії випадкових факторів виробничого середовища. їх проводять на дослідно-промисловому устаткуванні, змонтованому на заводі.

Основною складовою будь-якого експерименту с вимірювання. Від точнос­ті вимірювань та наступних обчислень залежить результат експерименту. Про­цес вимірювання - це знаходження фізичної величини за допомогою спеціаль­них технічних засобів шляхом порівняння даної величини з відомою величи­ною, прийнятою за одиницю (еталон). Вимірювання можуть бути прямими, не­прямими, сукупними і спільними.

При прямих вимірюваннях досліджувана величина визначається в резуль­таті безпосереднього відліку показів приладу (температура, довжина тощо).

При непрямих вимірюваннях досліджувана величина знаходиться шляхом прямих вимірювань кількох величин, функціонально пов'язаних з цією величи­ною і розраховується за допомогою рівняння функціонального зв'язку (густина, швидкість тощо).

У сукупних вимірюваннях величина знаходиться вирішенням системи рів­нянь, що містять значення окремих параметрів, знайдених прямими вимірю­ваннями. Чим більше рівнянь, тим вища точність.

При спільних вимірюваннях кілька неоднорідних величин вимірюються одночасно для знаходження залежності між ними.

Будь-яке вимірювання супроводжується деякими помилками. Розрізняють З класи вимірювань:

Особливо точні - еталонні вимірювання з максимально можливою точніс­тю.

Високоточні, похибка яких не перевищує заданих значень. Цей клас вимі­рювань використовується для перевірки приладів, а також у найбільш відпові­дальних експериментах.

Технічні, у яких похибка визначається особливостями засобів вимірюван­ня.

У розрахунках виділяють 2 види похибок:

Абсолютна - визначається як різниця між, величиною, знайденою в резуль­таті вимірювань, і дійсним значенням вимірюваної величини:

А= А-Ад

Похибка приладу, взята з протилежним знаком, називається поправкою. Для визначення дійсного значення величини необхідно до показів приладу до­дати поправку.

Відносна - визначається як відношення абсолютної похибки до дійсного значення, виражене у відсотках:

В=( А/А_Д)*100 %

Відносна приведена похибка - це відношення абсолютної похибки до різ­ниці верхньої і нижньої меж шкали приладу, виражене у відсотках:

Найбільшу відносну похибку називають класом точності і вказують на ци­ферблаті приладу: 0,005; 0,02; 0,05; 0,1; 0,2; 0,5; 1,0; 1,5; 2,5; 4,0; 6,0.

4. Запис і оформлення результатів експериментів. У кожному експеримен­ті важливо відразу ж записати все зроблене. Запис результатів досліду повинен бути чітким, тобто таким, щоб його можна було розібрати без особливого на­пруження навіть через деякий час. Спосіб ведення запису потрібно вибирати в залежності від експерименту. Зручно поєднувати робочий зошит з окремими листками. Сторінки робочого зошита необхідно нумерувати, одну сторінку (в кінці або на початку) відвести для детального змісту [8].