Укладення, зміна і розірвання договорів.

На минулих лекціях ми розглянули договора як юридичний факт, як саме зобов'язання. Сьогодні розглянемо договір-угоду: який порядок укладання договорів, що договір повинен в собі містити і який порядок внесення змін в договір, і порядок розірвання договорів.

Цивільно-правовий договір, будучи видом правочину, являє собою правову форму, у яку втілюються узгоджені волевиявлення сторін. Сам процес узгодження волевиявлень називається укладенням договору.

У частині першій ст. 638 сформульоване загальне правило, згідно з яким договір вважається укладенням, якщо сторони у належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. момент укладення договору визначається відповідно до правил ст. 640, а форма відповідно до ст. 639 ЦК.

Ч. 1 ст. 640 визначає момент укладення так званих консенсуальних договорів (від лат. Consensus – згода), до числа яких належить більшість цивільно-правових договорів. Якщо зроблена однією стороною пропозиція укласти договір містить всі істотні умови майбутнього договору і виражає намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов’язаною у разі її прийняття (тобто офертою), а відповідь іншої особи про прийняття оферти є повною і безумовною (отже, є акцептом), договір вважається укладеним з моменту отримання особою, яка зробила пропозицію (оферентом), відповіді від іншої особи (акцептанта).

Крім консенсуальних існують так звані реальні договори (від лат. Res – річ), для укладення яких однієї лише згоди сторін недостатньо. Для укладення реальних договорів крім згоди сторін необхідно вчинення певної дії, як правило, – передачі майна. Відповідно до ч. 2 ст. 640, реальний договір вважається укладеним саме з моменту передання майна або вчинення іншої певної дії. До числа реальних договорів належать, зокрема, договори довічного утримання, позики та деякі інші. Так, наприклад, відповідно ст. 1046 ЦК договір позики вважається укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір може бути консенсуальним або реальним, але якщо відповідно до законодавства або домовленості сторін він має бути нотаріально посвідчений.

Якщо відповідно до законодавства договір підлягає обов’язковій державній реєстрації, він вважається укладеним з моменту такої реєстрації.

Якщо відповідно до законодавства договір підлягає і нотаріальному посвідченню і державній реєстрації (наприклад, договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири), іншого нерухомого майна тощо), він вважається укладеним лише з моменту державної реєстрації.

Істотними вважаються умови, які є необхідними і достатніми для укладення договору. Це означає, що при недосягненні сторонами згоди хоча б за однією з них договір вважається неукладеним, тобто таким, що не породив юридичних наслідків. Утім, якщо сторони домовилися про всі істотні умови, договір вважається укладеним, навіть якщо він не містить ніяких інших умов.

Перелік істотних умов безпосередньо залежить від виду конкретного договору. утім, частина друга ст. 638, встановлює загальні критерії для визначення тих чи інших умов істотними.

По-перше, істотною умовою у всіх без винятків випадках є умова про предмет договору. природно, що поки сторони не досягли згоди відносно предмету договору, він не може вважатися укладеним.

По-друге, – це умови, що прямо визначені в якості істотних нормами чинного законодавства, або хоча і не визначені прямо, однак є необхідними для договорів даного виду. Необхідним, а значить й істотними слід вважати умови, що виражають природу відповідного договору. так, очевидно, що для оплатних договорів істотною є умова про ціну, для строкових договорів – умова про строк і т.д.

По-третє, істотними є будь-які інші умови, відносно яких згода має бути досягнута на вимогу будь-якої із сторін. Це такі умови, при відсутності яких сторона, яка на них наполягає, не бажає укладати відповідний договір. Так, наприклад, такою умовою у договорі купівлі-продажу може бути обов’язок продавця доставити продану річ за вказаною покупцем адресою.

Від істотних слід відрізняти звичайні і випадкові умови, спільною ознакою яких є те, що їх наявність або відсутність не впливає на факт укладення договору. звичайні умови – це умови, передбачені чинним законодавством. Їх немає необхідності включати у текст договору, оскільки вважається, що вони стають обов’язковими для сторін вже в силу самого факту укладення договору. Так, наприклад, якщо сторони у договорі майнового найму спеціально не обумовили, на якій з них лежить обов’язок здійснення поточного ремонту, то діє правило, встановлене ст. обов'язком на відміну від звичайних, випадкові умови набувають сили лише у випадку, якщо вони включені до тексту договору. як правило, за допомогою випадкових умов сторони змінюють положення диспозитивних норм (тобто норм, зміст яких вони вправі змінювати договором), або використовують для подолання прогалин правового регулювання. Отже, якщо у договорі майнового найму буде передбачено, що обов’язок по здійсненню поточного ремонту лежить на наймодавцеві, то така умова буде вважатися випадковою.

Утім, усі умови – істотні, звичайні і випадкові після укладення договору стають однаково обов’язковими для сторін і сукупності утворюють зміст договору.

Процес укладення договору складується з двох взаємопов’язаних стадій: пропозиції укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту). Особа, яка виявила відповідну ініціативу і зробила пропозицію, називається оферентом, а особа, яка прийняла цю пропозицію – акцептантом.

Офертою, яка тягне певні правові наслідки, може вважатися не будь-яка пропозиція взагалі, а лише така, що містить всі необхідні істотні умови договору і виражає намір оферента вважати себе зобов'язаним у разі її прийняття. Так, наприклад, не може вважатися офертою лист, який хоча і містить всі істотні умови договору, але зі змісту якого слідує лише намір особи вступити у попередні переговори щодо укладення договору.

Важливою ознакою оферти є визначеність особи чи певного кола осіб, яким вона адресується. Саме тому реклама та інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб (наприклад, оголошення) не визнаються офертою і, отже не пов’язують особу, що їх зробила, якщо інше прямо не витікає з їх змісту. Винятком з цього правила є так звана публічна оферта – пропозиція, звернена до невизначеного кола осіб, що містить всі істотні умови майбутнього договору і чітко виражає готовність оферента укласти договір з будь-якою особою, яка до нього звернеться. Публічна оферта має велике значення для цивільного обороту, оскільки саме таким чином укладається більшість договорів у сфері роздрібної торгівлі, побутового обслуговування населення тощо. публічною офертою, наприклад, слід вважати розміщення на прилавку товарів з цінниками.

За своєю юридичною природою пропозиція щодо укладення договору (оферта) є одностороннім правочином, що тягне виникнення певних правових наслідків для особи, що її зробила. Ці правові наслідки виявляються в тому, що одержана адресатом оферта зобов’язує оферента і не може бути ним відкликана протягом строку для відповіді, якщо інше не вказане у пропозиції або не випливає з її суті чи обставин, за яких вона була зроблена.

Слід зазначити, що правові наслідки оферти пов’язуються не з самим фактом її здійснення оферентом, а з фактом її отримання іншою особою. Саме тому оферент вправі відкликати оферту до моменту або в момент її одержання адресатом. Так, наприклад, оферта, надіслана поштою, до моменту її отримання може бути відкликана телеграмою, факсом або електронною поштою. В цьому випадку оферент не стає зобов’язаним внаслідок зробленої ним оферти.

Як і оферта, відповідь про її прийняття (акцепт) має відповідати певним обов’язковим умовам: вона повинна бути повною та безумовною. Це означає, що акцептом визнається лише така відповідь, з якої слідує згода з усіма вказаними у оферті умовами, без будь-яких нових (додаткових) умов та застережень.

Як і оферта, акцепт за своєю юридичною природою є одностороннім правочином, що тягне певні юридичні наслідки: з моменту отримання акцепту оферентом договір вважається укладеним і у сторін виникають передбачені договором права і обов’язки.

Волевиявлення щодо прийняття оферти (акцепт) може бути здійснене у різних формах: усній, письмовій, шляхом вчинення певних дій і, навіть, у випадках, передбачених законом чи договором, – у формі мовчання.

Частина 2 ст. 642 передбачає можливість здійснення акцепту шляхом вчинення дій відповідно до вказаних в оферті умов договору (конклюдентних дій). Це можуть бути дії по відвантаженню товарів, виконанню робіт, наданню послуг, сплаті грошей і інші дії. Головне, щоб зазначені дії були вчинені у точній відповідності з умовами, зазначеними в оферті і у межах строку, передбаченого для відповіді. Так, наприклад, не може вважатися акцептом відвантаження продукції іншої марки (сорту, якості, комплектності та ін.), ніж та, що була зазначена в оферті.

Мовчання може визнаватися акцептом лише у випадках, прямо передбачених законом чи договором. Так, наприклад, договором майнового найму (оренди) може бути передбачено, що у випадку відсутності заперечень сторін протягом певного строку після закінчення строку дії договору, договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах. У наведеному прикладі і оферта щодо пролонгації (продовження строку дії) договору і акцепт здійснюється шляхом мовчання.

Як і у випадку з офертою, виникнення правових наслідків акцепту також пов’язується не з самим фактом отримання його іншою стороною ( у даному випадку – оферентом). Отже, акцептант вправі відкликати здійснений акцепт до моменту або в момент його одержання оферентом.

Стаття 643 визначає:якщо у пропозиції укласти договір вказаний строк для відповіді, договір є укладеним, коли особа, яка зробила пропозицію, одержала відповідь про прийняття пропозиції протягом цього строку.

Пропозиція укласти договір (оферта) являє собою односторонній правочин і, таким чином, породжує певні правові наслідки для особи, яка її зробила. Ці наслідки полягають у зв’язаності оферента зробленою ним офертою. У випадку необґрунтованої відмови від зробленої оферти чи необґрунтованої її зміни оферент зобов’язаний відшкодувати іншій стороні всі збитки, яких вона зазнала, здійснюючи дії щодо укладення договору.

Утім, юридична зв’язаність оферента зробленою ним офертою виникає лише на певний строк, який залежить від того, чи зазначений у оферті строк для відповіді чи ні. У статті 643 йдеться про оферту – письмову або усну – у якій вказаний строк для відповіді.

Відповідь про прийняття пропозиції, зробленої з вказівкою строку для відповіді, тягне укладення договору лише у випадку, якщо така відповідь не лише вчасно відправлена акцептантом, але й отримана оферентом протягом вказаного в оферті строку. У зв’язку з цим, важливе значення має не лише правильне визначення початку і закінчення перебігу строку гаданого для відповіді строку, але й врахування часу поштового обігу (якщо відповідь направлена поштою).

У випадку, якщо відповідь про прийняття пропозиції отримана оферентом протягом вказаного в оферті строку, моментом укладення договору вважається момент отримання акцепту.

Якщо пропозицію укласти договір зроблено усно і в ній не вказаний строк для відповіді, договір є укладеним, коли особа, якій було зроблено пропозицію, негайно заявила про її прийняття.

Якщо пропозицію укласти догові, в якій не вказаний строк для відповіді, зроблено у письмовій формі, договір є укладеним, коли особа, яка зробила пропозицію, одержала відповідь протягом строку, встановленого актом цивільного законодавства, а якщо цей строк не встановлений, – потягом нормально необхідного для цього часу. (ст. 644 ЦК).

На відміну від положень ст. 643 ЦК, правила ст. 644, застосовуються у випадку, коли пропозиція щодо укладення договору була зроблена без вказівки строку для відповіді. В цьому випадку встановлюються різні правила залежно від того, у якій формі була зроблена оферта: в усній чи письмовій.

У випадку, коли оферта була зроблена в усній формі (в тому числі по телефону, по радіо чи за допомогою інших засобів зв’язку), вона вважається зробленою присутньому контрагентові. Визначальним фактором тут є то, що сторони знаходяться у безпосередньому контакті і, отже, оферта не віддалена у часі від моменту її сприйняття контрагентом. За таких обставин акцепт має бути заявлений негайно. Лише за такої умови договір вважається укладеним. Якщо ж на прохання особи, якій була адресована пропозиція, їй надається певний час для розміркування, зроблена пропозиція вважається такою, що зроблена із зазначенням строку для відповіді, і до неї застосовуються правила, передбачені ст. 643 ЦК.

У частині другій ст. 644 йдеться про пропозицію щодо укладення договору, зроблену без вказівки на строк для відповіді, яка зроблена відсутньому контрагентові, тобто такому, з яким оферент не знаходиться в безпосередньому спілкуванні, а проводить переговори у письмовій формі, зокрема, шляхом обміну листами, телеграмами, факсами тощо.

В цьому випадку договір вважається укладеним, якщо акцепт отриманий оферентом або протягом часу, встановленого актом цивільного законодавства (якщо такий строк встановлений), або потягом нормально необхідного для отримання відповіді часу. Якщо протягом зазначеного часу відповідь про прийняття оферти від іншої сторони не надійшла, договір вважається неукладеним, а оферент – вільним від зробленої пропозиції.

Строк, нормально необхідний для отримання відповіді на оферту в кожному конкретному випадку визначається з урахуванням ряду факторів: звичаїв ділового обороту у такого роду відносинах, попередньої ділової практики між цими сторонами (якщо вона існує), строку, необхідного для обігу поштової кореспонденції тощо.

За загальним правилом, будь-яке прострочення з відповіддю, допущене акцептантом, звільняє оферента від зробленої ним пропозиції, а договір вважається неукладеним. Утім, може відбутися, що відповідь була направлена акцептантом вчасно, з урахуванням часу поштового обігу (про що свідчить штамп з датою відправлення на конверті), але з вини органів зв’язку чи з інших незалежних від акцептанта причин надійшла до оферента із запізненням. У цьому випадку застосовується правило, передбачене ч. 2 ст.. 645 якщо відповідь по прийняття пропозиції укласти договір було відправлено своєчасно, але одержано із запізненням, особа, яка зробила пропозицію укласти договір, звільняється від відповідних зобов'язань, якщо вона негайно повідомила особу, якій було направлено пропозицію, про одержання відповіді із запізненням.

Відповідь, одержана із запізненням, є новою пропозицією.

Якщо відповідь, відправлена акцептантом вчасно, надійшла до оферента із запізненням, то оферент, якщо він не зацікавлений більше в укладанні договору, повинен негайно сповістити акцептанта про одержання відповіді із запізненням. Лише за такої умови відповідь визнається такою, що запізнилася, а договір – таким, що не відбувся. В іншому випадку, тобто якщо оферент не сповістить негайно акцептанта про одержання відповіді із запізненням, договір буде вважатися укладеним з моменту одержання відповіді оферентом.

Треба підкреслити, що правило частини 2 ст. 645, застосовується лише у тих випадках, коли отримана із запізненням відповідь була відправлена вчасно. Вчасно відправленою треба визнати відповідь, що була відправлена з урахуванням строку, необхідного для її доставки оферентові. Так, наприклад, якщо відповідь була відправлена поштою, то необхідний для її доставки строк визначається виходячи із звичайних строків проходження кореспонденції, але у всякому випадку він має бути не меншим відповідних контрольних строків походження кореспонденції, встановлених Міністерством зв’язку України.

Якщо повідомлення про отримання відповіді із запізненням оферент зробить негайно після її отримання, то він має право розглядати отриману із запізненням відповідь як нову пропозицію укласти договір (оферту), зроблену без вказівки строку для відповіді.

Суть правил, встановлених ст. 645 ЦК полягає у захисті інтересів оферента, який отримав акцепт після закінчення встановленого ним для відповіді на оферту строку і не зацікавлений більше в укладанні договору з цим контрагентом. Утім, якщо оферент зацікавлений у договорі як і раніше і згоден його укласти, то за його згодою договір може вважатися укладеним навіть у тих випадках, коли акцепт був не лише отриманий, але й відправлений акцептантом із запізненням.

Стаття 646 ЦК зазначає, що відповідь про згоду укласти договір на інших, ніж було запропоновано, умовах є відмовою від одержаної пропозиції і водночас новою пропозицією особі, яка зробила попередню пропозицію.

Відповідно до ст. 642 ЦК акцептом визнається лише повна і безумовна згода з отриманою пропозицією. Якщо ж особа, якій була зроблена пропозиція щодо укладення договору, дала згоду укласти договір, але на інших, ніж були запропоновані, умовах, то вважається, що вона відмовилася від раніше зробленої пропозиції і водночас звернулася з новою пропозицією до первісного оферента. При цьому не має значення, які саме умови були змінені чи додатково додані: у всіх випадках договір вважається неукладеним. У цьому випадку сторони міняються місцями: особа, якій була адресована первісна оферта, сама стає оферентом, а первісний оферент, відповідно, – особою, якій адресована нова оферта.

Первісна оферта втрачає своє юридичне значення і не пов’язує більш особу, яка її зробила, а на нову оферту поширюються правила ст.ст. 643 або 644 ЦК, залежно від того, чи містить вона строк для відповіді чи ні. Процес узгодження умов договору може бути досить тривалим, тому сторони можуть по черзі виступати то в ролі оферента, то в ролі акцептанта, доки не прийдуть до єдиної редакції договору або не відмовляться взагалі від його укладання.

Місце укладення договору може мати значення для визначення права, що до нього застосовується (перш за все, це стосується правових актів органів місцевого самоврядування), застосування місцевих звичаїв, зокрема, звичаїв ділового обороту, для тлумачення договору, а також для визначення окремих умов договору, зокрема ціни (наприклад, коли конкретна ціна договором не фіксується, а встановлюється на рівні середньої ціни, яка діє на певному ринку товарів, робіт чи послуг).

Стаття 647 встановлює загальне правило щодо визначення місця укладення договору. якщо інше не передбачено самим договором, місцем його укладення вважається місце проживання оферента – фізичної особи, або місцезнаходження оферента – юридичної особи.

Якщо встановити оферента в силу якихось причин неможливо (наприклад, попереднє листування сторін втрачене і зберігся лише остаточний текст договору), місцем укладення договору слід вважати місце його вчинення ( підписання, посвідчення чи досягнення усної домовленості).

Оскільки договір є видом правочинів, то загальні правила про форму правочинів застосовуються і при укладанні договорів.

Відповідно до ч. 1 ст. 639, сторони вправі самостійно обирати будь-яку форму договору (усну або письмову, письмову просту або нотаріальну), якщо вимоги щодо його форми не встановлені законом. Утім, оскільки недодержання встановленої законодавством форми договору має наслідком його недійсність лише у випадках, передбачених законом (наприклад, недотримання обов’язкової нотаріальної форми (ст. 220 ЦК)), у всіх інших випадках договори укладені з порушенням форми слід вважати укладеними і дійсними.

Частина 2 ст. 639 ЦК встановлює загальне правило, згідно якого якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним лише з моменту надання йому обумовленої форми, навіть у випадках, коли законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Зазначене загальне правило конкретизується у наступних частинах ст. 639.

Якщо сторони домовилися укласти договір у письмовій формі, він вважається укладеним з моменту підписання тексту договору всіма сторонами. Утім, слід враховувати, що відповідно до ст. 207 ЦК правочин (в тому числі договір) вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або у кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. У статті 207 ЦК не міститься вичерпного переліку таких документів, тому поряд з листами і телеграмами можуть використовуватися і інші засоби зв’язку, наприклад, факсимільний чи електронний. Визначальним фактором при цьому слід визнати можливість достовірно встановити той факт, що даний документ надійшов саме від сторони за договором.

Обов’язковою умовою є наявність на документі (документах) підписів сторін. Підпис на телеграмі засвідчується у встановленому порядку підприємством зв’язку, про що в телеграмі робиться застереження. Копія телеграми, що залишається у відправника, також має бути засвідчена підприємством зв’язку. Електронні документи засвідчуються за допомогою електронного цифрового підпису.

Момент укладання договору, що укладається шляхом обміну документами, визначається відповідно до ч. 1 ст. 640 ЦК.

Відповідно до ст. 54 Закону України “Про нотаріат”, нотаріальному посвідченню підлягають правочини, щодо яких законодавством встановлена обов’язкова нотаріальна форма, а за бажанням сторін – будь-які інші правочини (в тому числі, будь-які договори). Отже, сторони вправі посвідчити нотаріально будь-який договір, навіть якщо законодавством не вимагається нотаріальна форма для таких договорів. при цьому нотаріуси та інші посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, перевіряють, чи відповідає зміст посвідчуваного ними договору вимогам закону і дійсним намірам сторін. Такий договір вважається укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Після укладення договір набуває обов’язкової сили для сторін і має виконуватися ними відповідно до його умов. Якщо інше не встановлено законом або договором, за згодою сторін допускається зміна або розірвання укладеного договору. слід враховувати, що розірвати або змінити можна лише такий договір, який є укладеним і дійсним. Отже, розірвання договору треба відрізняти від визнання його неукладеним або недійсним.

Основним способом розірвання (зміни) договору є його розірвання або зміна за згодою сторін. ЦК передбачені окремі способи, за допомогою яких сторони за згодою між собою можуть змінити або розірвати договір. Наприклад, шляхом новації, наданням замість виконання відступного. Утім, законом чи договором право сторін на розірвання (зміну) договору за згодою між собою може бути обмежене. Так, наприклад, відповідно до ч. 3 ст. 636 ЦК, якщо інше не встановлено договором або законом, сторони, які уклали договір на користь третьої особи, з моменту вираження цією третьою особою наміру скористатися своїм правом, не можуть розірвати або змінити договір без її згоди.

Змінити або розірвати договір, якщо згода сторін про це не досягнута, можна на вимогу зацікавленої сторони лише у судовому порядку і лише при наявності певних підстав. Такими підставами, відповідно до ч. 2 статті 651 може бути 1) істотне порушення договору другою стороною та 2) інші випадки, встановлені договором або законом.

Істотними слід вважати таке порушення договору, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення мети договору. У зв’язку з цим, термін “шкода” не треба розуміти обмежувально. Крім можливих значних додаткових витрат, неотримання прибутків, він включає і інші наслідки, що істотно впливають на інтереси сторони.

До другої групи підстав, що надають право вимагати зміни або припинення договору, належать підстави, прямо передбачені ЦК, іншими актами законодавства або договором. Так, наприклад, ст. 740 ЦК встановлює підстави для розірвання договору ренти з ініціативи одержувача безстрокової ренти.

Від розірвання договору треба відрізняти односторонню повну або часткову відмову від договору. одностороння відмова від виконання договору (в повному обсязі або частково) здійснюється без звернення до суду, і, відповідно, в силу самого факту її здійснення договір вважається розірваним, а при частковій відмові – зміненим. Одностороння відмова від договору (від виконання договору) можлива лише у випадках, коли вона прямо передбачена законом або договором. Так, наприклад, відповідно до ст. 849 ЦК, якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків.

В умовах свободи договору звичайно припускається, що укладення будь-якого договору відбувається в інтересах всіх його учасників, на умовах, що забезпечують оптимальний баланс їх інтересів. Будь-яка особа здійснює оцінку свого інтересу від укладення того чи іншого договору не абстрактно, а виходячи з усієї сукупності існуючих зовнішніх обставин і певних прогнозів відносно їх розвитку у майбутньому. Оцінюючи можливість тих чи інших змін існуючих зовнішніх обставин у майбутньому, сторони при укладенні договору, як правило, прагнуть певним чином забезпечити свої інтереси на випадок таких змін. Так, наприклад, передбачаючи можливість знецінення встановленої договором орендної плати внаслідок стрімких інфляційних процесів, орендодавець при укладанні договору оренди може вимагати визначення еквіваленту встановленої орендної плати у тій чи іншій стабільній валюті. Утім, в ході виконання договору можуть відбуватися і такі зміни зовнішніх обставин, що істотно впливають на інтереси сторін і не могли бути передбачені сторонами при укладенні договору навіть при всій необхідній завбачливості з їх боку.

Розірвання (зміна) договору у зв’язку з істотними змінами обставин є самостійним випадком припинення (зміни) договірних зобов'язань, метою якого є необхідність відновлення балансу інтересів сторін договору, істотно порушеного внаслідок не передбачуваної зміни зовнішніх обставин, що не залежать від волі сторін.

Зміна обставин вважається істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Істотну зміну обставин треба відрізняти від обставин непереборної сили. Непереборна сила тягне неможливість виконання зобов’язання і є підставою для звільнення сторони від відповідальності за невиконання. Істотна зміна обставин не тягне неможливості виконання, така можливість зберігається, але таке виконання стає вкрай невигідним для однієї з сторін і порушує її інтереси.

За наявності істотної зміни обставин, що істотно порушила баланс інтересів сторін, сторони спочатку мають здійснити спроби щодо зміни або розірвання договору за взаємною згодою. Це право сторін цілком відповідає ч. 1 ст. 651 ЦК.

Якщо сторони не досягли згоди щодо зміни або розірвання договору у зв’язку з істотною зміною обставин, договір може бути розірваний (змінений) лише за рішенням суду на вимогу зацікавленої сторони. При цьому, розірвання договору допускається лише при наявності одночасно чотирьох обов’язкових умов:

По-перше, має припускатися, що сторони при укладенні договору виходили з того, що такої зміни обставин не відбудеться, тобто не могли розумно передбачати можливість її настання.

По-друге, зміна обставин повинна бути зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися за характером договору і умовам обороту.

По-третє, виконання договору при наявності істотної зміни обставин настільки порушило б співвідношення інтересів сторін і значно позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладанні договору.

По-четверте, із звичаїв ділового обороту чи суті договору не витікає, що ризик зміни обставин несе зацікавлена сторона, тобто сторона, яка звернулася до суду з вимогою про зміну чи розірвання договору.

При розірванні договору судом внаслідок істотної зміни обставин застосовуються загальні правила щодо наслідків розірвання договору. однак слід враховувати, що правила ч. 3 ст. 652, є винятком з встановленого ч. 4 ст. 653 ЦК загального правила, згідно якого сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов’язанням до моменту зміни або розірвання договору. в даному випадку на вимогу будь-якої з сторін суд визначає наслідки розірвання договору, виходячи з необхідності справедливого розподілу між сторонами витрат, понесених ними у зв’язку з виконанням цього договору.

При наявності істотної зміни обставин зміна договору за рішенням суду допускається лише як виняток. Для цього, крім наявності всіх чотирьох умов, передбачених ч. 2 ст. 652 необхідна наявність ще однієї із двох умов: розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін (чи однієї з них) шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.

У разі зміни договору зобов’язання сторін зберігаються і продовжують існувати, але у зміненому вигляді. Зміна зобов’язань може означати як, власне, їх зміну відповідно до змінених умов договору (щодо предмета місця, строків виконання тощо), так і часткове їх припинення (наприклад, у випадку виключення з договору тих чи інших умов). Змінюватися можуть будь-які умови договору: як істотні, так і такі, що не належать до них. Так, наприклад, якщо сторони за договором поставки змінюють умови договору щодо строків поставки, ціни та асортименту товару, що постачається, то відповідним чином змінюються і їх зобов’язання.

У разі розірвання договору, зобов’язання сторін, що витікають з даного договору, припиняються повністю.

Важливе значення має чітке визначення моменту, з якого зобов’язання сторін вважаються, відповідно, зміненими або припиненими. Відповідно до ч. 3 ст. 653 таким моментом визнається момент досягнення сторонами домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Аналіз цього положення в контексті ст.ст. 654, 639 ЦК дозволяє зробити висновок, що моментом зміни (припинення) зобов’язань сторін є момент надання угоді сторін про це необхідної форми.

Треба враховувати також, що угода щодо зміни або розірвання договору сама є договором і, отже, на процес її укладення поширюються всі правила, передбачені главою 53. Так, як і будь-який договір, угода щодо зміни (розірвання) договору може проходити при укладенні стадії оферти і акцепту. В цьому випадку моментом укладення цієї угоди і, відповідно, моментом зміни або припинення зобов’язань сторін буде момент отримання особою, яка зробила пропозицію щодо зміни (розірвання) договору відповіді про згоду з цією пропозицією від іншої сторони.

У випадку коли договір розривається (змінюється) у судовому порядку, зобов’язання сторін, відповідно, змінюються або припиняються з моменту набрання рішенням суду законної сили. Момент, з якого рішення суду набирає законної сили, визначається за нормами процесуального законодавства.

Частина 4 ст. 653 встановлює загальне правило, відповідно до якого договір змінюється або розривається лише на майбутнє, і отже, сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов’язанням до моменту, відповідно, зміни або розірвання договору. утім, з зазначеного загального правила договором або законом можуть бути передбачені винятки. Так, наприклад, якщо підставою зміни або розірвання договору є істотна зміна обставин, суд на вимогу будь-якої з сторін визначає наслідки розірвання договору, виходячи з необхідності справедливого розподілу між сторонами витрат, понесених ними у зв’язку з виконанням цього договору.

Частина 5 ст. 653 визначає наслідки зміни або розірвання договору, підставою яких є істотне порушення договору однією з сторін. Питання щодо того, чи є порушення договору істотним, чи не є таким вирішується відповідно до правил ст. 651 ЦК. У випадку, якщо порушення договору однією із сторін буде визнано істотним, і договір буде змінений або розірваний, друга сторона має право вимагати відшкодування збитків, викликаних зміною або розірванням договору. відшкодування збитків є мірою відповідальності і, отже, відповідно до ст. 614 ЦК, істотне порушення договору якою було підставою зміни (розірвання) договору, звільняється від відшкодування збитків, якщо доведе, що порушення договору сталося не з її вини.

Зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту. (ст. 654 ЦК)

Ця стаття стосується лише тих випадків, коли зміна або розірвання договору здійснюється за згодою сторін. При цьому треба враховувати, що угода сторін щодо зміни або розірвання договору сама є договором, і на її укладення поширюються правила, встановлені главою 53 ЦК.

Відповідно до загального правила, угода сторін щодо зміни або розірвання договору має бути вчинена у такій самій формі, що і договір. Отже, якщо договір був укладений в усній формі, він може бути змінений або розірваний усною угодою сторін, якщо у простій письмовій – то, відповідно, угодою у простій письмовій формі. При цьому слід враховувати, що відповідно до ст. 207 ЦК угода у письмовій формі може вчинятися як шляхом складання єдиного документа, так і шляхом обміну листами, телеграмами, факсами тощо.

Договір, що був посвідчений нотаріально, змінюється або розривається нотаріально посвідченою угодою. Недодержання нотаріальної форми відповідно до ст. 220 ЦК тягне нікчемність угоди щодо зміни або розірвання договору. якщо договір підлягає державній реєстрації, то угода про його зміну або розірвання також має бути зареєстрована.

Договором, законом або звичаями ділового обороту можуть бути встановлені інші вимоги щодо форми угоди про зміну або розірвання договору.

Діловій практиці також відома і пролонгація дії договору на новий строк. Застереження про порядок пролонгації договору може міститись і в самому тексті договору, а також здійснюватись шляхом укладення додаткової угоди до договору.