Облік виробничих (технологічних) затрат та калькулювання виробничої собівартості готової продукції

Основу побудови бухгалтерського обліку виробничих затрат становлять такі елементи:

— визначення терміна «готова продукція» (виріб, послуга);

— визначення елементів затрат, пов’язаних з технологічним процесом виробництва конкретного виробу — готового продукту;

— визначення терміна «незавершене виробництво»;

— поділ елементів виробничих затрат на такі, що відповідають нормі, і такі, що не відповідають їм (наднормативні);

— поділ елементів затрат, які відповідають нормі, на такі, що можуть бути ідентифіковані з конкретним видом продукції (прямі), та такі, що не можуть бути ідентифіковані (непрямі);

— поділ непрямих затрат на такі, що змінюються прямо пропорційно обсягу виробництва (змінні), й такі, що залишаються незмінними за зміни обсягу виробництва(сталі, постійні);

— визначення методів розподілу загальновиробничих затрат:

1) змінних;

2) сталих (постійних).

Готова продукція — це виріб (або напівфабрикат), робота, послуга, що пройшли всі види технологічного оброблення на даному підприємстві, відповідають чинним стандартам або технічним умовам, договору, прийняті технічним контролем і здані на склад або замовникові-покупцеві відповідно до існуючого порядку прийняття продукції.

Усі елементи виробничого процесу — сировина, матеріали тощо, які перебувають на різних стадіях технологічного процесу, утворюють незавершене виробництво та формують окремий вид виробничих запасів.

Готова продукція може мати, а може й не мати кількісні та якісні характеристики. Наприклад, кількість (маса, штук, метрів тощо), якість (сорт тощо). Але в усіх випадках продукція має вартісну характеристику.

Побудова обліку готової продукції можлива за різними варіан­тами. Продукція, що має кількісні, якісні та вартісні характеристики, може бути здана на склад, звідки здійснюватиметься її відвантаження (передавання) та реалізація покупцеві. Можливий і інший варіант: переважно на дрібних підприємствах, у фермерських господарствах тощо готова продукція не передається на склад, а нагромаджується безпосередньо на виробництві, звідти відвантажується (або передається) покупцеві та реалізується.

Продукція, яка не має кількісних характеристик (робота, послуга, посередництво), або великогабаритні вироби (будинок, пароплав тощо) безпосередньо з виробництва передаються покупцеві (замовнику).

Виробнича собівартість продукції. За даними бухгалтерського обліку затрат виробництва має бути визначена виробнича собівартість готової продукції.

До складу виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються:

— прямі матеріальні затрати;

— прямі затрати на оплату праці;

— інші прямі затрати;

— загальновиробничі затрати.

Затрати названі прямими виходячи з того, що вони можуть бути віднесені безпосередньо до певного об’єкта затрат економічно доцільним шляхом. Наприклад, якщо об’єктом затрат є продукція хлібопекарного виробництва, то вартість борошна, зарплата пекаря і нарахування на цю зарплату можуть бути прямо визначені щодо конкретного готового продукту й увійдуть до складу його виробничої собівартості.

Побудова фінансового обліку затрат виробництва у системі рахунків. Побудова фінансового обліку затрат виробництва здійснюється у системі таких рахунків:

· Рахунки затрат за елементами.

· Рахунки затрат діяльності.

· Рахунки запасів у процесі виробництва, зокрема:

— «Виробництво»;

— «Брак у виробництві»;

— «Напівфабрикати».

· Рахунки інших активів, зокрема:

— «Брак у виробництві»;

— «Напівфабрикати».

· Рахунки інших активів, зокрема:

— «Витрати майбутніх періодів».

Економічну та структурну характеристики наведених рахунків викладено в інструкції до плану рахунків. Але в окремих випадках планом та інструкцією не передбачено поділ рахунків на субрахун­ки першого та другого порядку. Якщо врахувати, що процес обліку затрат виробництва складається з восьми етапів, то стане очевидною невідповідність побудови плану рахунків вимогам управ­ління виробничим процесом, особливо в ринкових умовах.

Система рахунків недосконала й з інших причин. Наприклад, рахунок «Виробництво» виконує водночас три функції: матеріаль­ну (на ньому обліковують незавершене виробництво), збірно-розподільну та калькуляційну.

У системі рахунків немає таких рахунків, як: «Зведення елементів затрат», «Зведення статей затрат», «Випуск продукції». Ці вади плану рахунків мають компенсуватися робочими планами рахунків, які розробляються у господарствах.

Дані про затрати як інформаційна сукупність відображаються на згаданих вище рахунках. Схематично цей процес наведено на рис. 8.14.

Як видно з рис. 8.15 та 8.16, відображення використання ресурсів на виробництво та формування елементів затрат є першим етапом обліку процесу виробництва. На другому етапі у визначеній послідовності затрати з одних рахунків обліку виробничого процесу частинами або разом (підсумками) переносяться на інші рахунки обліку процесу виробництва. У кінцевому результаті всі затрати на ви­робництво концентруються на рахунку «Фінансові результати».

Якщо підприємство використало варіант без обліку затрат на рахунках класу «Затрати за елементами», виникає потреба у їх визначенні під час складання звітності.

У кінцевому результаті всі затрати на виробництво концентруються на відповідних рахунках затрат виробництва. На цих рахунках відображують третій — восьмий етапи обліку виробничого процесу. Така побудова обліку виробництва найповніше відповідає вимогам часу.