Вертикальні та горизонтальні дисбаланси

Однією з головних цілей державної регіональної фінансової політики щодо зближення рівнів соціально-економічного розвитку територій є подолання вертикальних і горизонтальних фіскальних дисбалансів та фінансове вирівнювання. Цілісне функціонування бюджетної системи забезпечується взаємодією всіх її ланок. При цьому однією з ознак бюджетної системи як ви­ду соціальних систем є існування в ній різних за рівнем, часто не погоджених між собою цілей. Причиною такого явища є відмінності в цілях формування і використання ресурсів різних бюджетів на потреби розвитку окремих тери­торіальних громад і країни в цілому.

З огляду на розмаїтість умов у певних населених пунктах їх диференційо­вано, виходячи з чисельності населення. Адже абсолютні розміри видатків, скажімо, на охорону здоров'я, соціальний захист населення, державне уп­равління, культуру і спорт загалом визначаються саме кількістю населення. Ви­няток становлять видатки на освіту, які плануються в розрахунку на одного учня. Основна частина міжбюджетних відносин у частині фінансування де­легованих повноважень повинна здійснюватись у вигляді "непрямих транс­фертів", тобто закріплених на довготривалій основі часток від загальнодер­жавного оподаткування. Основні переваги застосування непрямих транс­фертів місцевим бюджетам полягають у таких критеріях як економія та ефективність. Так, з точки зору адміністративних витрат податкові органи мають змогу збирати їх у повному обсязі і з меншими витратами, ніж органи самоврядування. Ефективність полягає в зменшенні втрат внаслідок ухилен­ня від оподаткування та усунення конкуренції між органами самоврядуван­ня у вигляді регулювання ставок та бази оподаткування.

Нормативи відрахувань від певних податків та зборів можуть і повинні фіксуватись на досить тривалий період. Іноді вони визначаються в Консти­туції країни, як наприклад у ФРН. Інституційні особливості української си­стеми фінансування місцевих бюджетів, закріплені в законодавстві:

- розподілу підлягають окремі податки, а не загальний контингент доходів;

- нормативи відрахувань є предметом щорічної корекції при визна­ченні мінімального розміру;

- розподіл надходжень здійснюється за принципом походження.

До міст з особливим статусом - Києва і Севастополя застосовуються специфічні методи державного регулювання.

Існуючі в державі фінансові відносини на чільне місце висувають найбільшого власника - державу, на користь якої розподіляється і перероз­поділяється частина ВВП країни. Проте процеси децентралізації політичної та економічної системи державної влади й управління зумовлюють виділен­ня зі складу державної власності значної частини у власність територіальних громад. При цьому формується комунальна власність, а також право громад на частину доходів економічних суб'єктів різних форм власності (у формі податків і відрахувань). Таким чином, створюється фінансова база місцевого самоврядування, формуються фінансові ресурси органів влади та уп­равління різних рівнів для фінансування власних і делегованих державних зобов'язань.

Вертикальні фіскальні дисбаланси- невідповідність між обсягами фінансових ресурсів того чи іншого рівня влади, ре­гіонального або місцевого, і обсягами завдань і обов'язків, які на нього покладаються в процесі розподілу компетенції між центральною, регіональною та місцевою владою.Вертикальний фіскальний дисбалансозначає недо­статність фінансових ресурсів певного рівня влади для забез­печення громадських і державних послуг у межах його за­вдань.

Вертикальні фіскальні дисбалансиможна усунути кількома шляхами:

- центральна влада або органи місцевого самоврядування терито­ріального рівня можуть взяти частину обов'язків із надання держа­вних і громадських послуг і тим самим зменшити коло обов'язків то­го рівня влади, в якого виник вертикальний фіскальний дисбаланс;

- запровадження додаткових податків тим рівнем влади, який має вертикальний фіскальний дисбаланс;

- передача центральною владою частини своїх податків територіальному рівню влади, що має такий дисба­ланс;

- за рахунок надання нейтральною владою грантів, суб­сидій та інших трансфертів.

Вертикальні фіскальні дисбаланси в Україні важко відстежити, оскільки в державі немає чіткого розмежування функцій та обов'язків різних рівнів влади в сфері надання соціальних послуг. Управління фінансами по вертикалі здійснюються в так званому ручному режимі.

Відповідно до Бюджетного кодексу місцевий бюджет містить над­ходження і витрати на виконання повноважень органів влади Автоном­ної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій та органів міс­цевого самоврядування. Ці надходження і витрати складають єдиний ба­ланс відповідного бюджету. Основними власними джерелами доходів є закріплені за міс­цевими бюджетами податки і збори, які враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів, а також доходи, що не врахову­ються при визначенні міжбюджетних трансфертів. Зовнішні джерела включають дотації, субвенції та запозичення.

Загальноприйнятим джерелом місцевих надходжень є податки та збори, ставки яких встановлює та має право стягувати орган місцевого самоврядування. Як правило, адміністрування ніколи не буває стовідсотково ефективним, оскільки навіть при найкращій ор­ганізації збору податків можлива недоїмка. Рівень недоїмки - основний критерій ефективності процедур збирання.

Короткострокові кредити для погашення касових розривів свід­чать про певні проблеми у плануванні доходів та видатків, у той час як довгострокові кредити під інвестиційні проекти, як правило, є ознакою належного управління фінансами і довіри до керівництва з боку позичальників. Цільове фінансування капіталовкладень та кре­дити на інвестиційні проекти створюють потребу своєчасного плану­вання витрат на утримання цих об'єктів у майбутньому та інших опе­раційних витрат, пов'язаних з їх експлуатацією.

Фінансовий баланс є порівнянням доходів та видатків. Якщо до­ходи перевищують видатки, існує профіцит; якщо видатки є більши­ми за доходи, то наявний дефіцит. Відповідно до Кодексу бюджет Автономної Республіки Крим та міські бюджети можуть прийматися з дефіцитом виключно у частині бюджету розвитку. Джерелом по­криття цього дефіциту є запозичення. Затвердження обласних, район­них, районних у містах, сільських та селищних бюджетів з дефіцитом не допускається.

Збалансування бюджету є найбільш відповідальним етаном фор­мування бюджету.

Горизонтальна незбалансованість бюджетної системи обумовлена об'єктивними відмінностями розташування територіальних одиниць, внаслідок історичними, географічними, економічними, природними та іншими особливостями розвитку. Горизонтальна незбалансованість прояв­ляється насамперед відмінностями у податковому потенціалі територій. З іншого боку, впливають різні потреби в соціальних послугах. Як вважають у економічно розвинутих країнах, вирівнювання різких горизонтальних відмінностей важливе само по собі з точки зору справедливості і забезпечен­ня однакових умов життя. В той же час воно має і загальнодержавний еко­номічний ефект, оскільки запобігає економічним втратам, пов'язаним з міграцією населення та капіталу. Вирівнювання, таким чином, здійснюється в загальнодержавних інтересах і сприяє укріпленню єдності країни.

На відміну від вертикальних фіскальних дисбалансів, гори­зонтальні фіскальні дисбаланси пов'язані з різними фінансови­ми можливостями органів влади одного територіального рівня.

Горизонтальний фіскальний дисбаланс- це різні фінансо­ві можливості надання соціальних послуг територіальних утворень одного рівня.

Горизонтальний фіскальний дисбаланс- це невід­повідність між обсягами фінансових ресурсів однієї або кіль­кох територіальних одиниць одного рівня обсягу завдань, які на них покладаються і які забезпечуються іншими територіа­льними одиницями цього рівня.

Горизонтальний фіскальний дисбаланс виникає тоді, коли:

• одна або кілька територій того ж рівня не мають до­статніх фінансових ресурсів для надання державних і громадських послуг в обсягах, що надаються іншими територіями відповідно до певних стандартів;

• існують так звані бідніі багаті території;

• деякі території мають більші потреби, ніж інші;

існує більш висока вартість державних і громадських
послуг у межах одних територій порівняно з іншими. Горизонтальні фіскальні дисбаланси можна усунути вищими по­датковими ставками в межах відповідних територій. Але це буде не­справедливо стосовно населення цих територій. Тому держава зо­бов'язана долати такі дисбаланси в рамках політики фінансового ви­рівнювання. Головним інструментом горизонтального вирівнювання є спеціальні фонди вирівнювання. Кошти цих фондів у формі універсальних трансфертів розподіляються між місцевими бюджетами згідно з певними критеріями по­треб у коштах цих бюджетів.

Область, а в перспективі й кожна територіальна громада, що відповідає критеріям території, яка потребує або особливо потребує підтримки, може отримати трансферт із такого фонду.

Об'єктивному обчисленню необхідних розмірів дотацій сприятиме становлення інформаційної бази за основними показниками не тільки місце­вих бюджетів, а й соціально-економічного розвитку територіальної громади.

У перспективі показник доходів на душу населення повинен бути замінений на суму показників по кожному виду обов'язкових видатків місце­вих бюджетів.

Система цих показників має такі модифікуючі коефіцієнти:

1) коефіцієнт економії на масштабах. Застосовується коли збільшення об'єму бюджетної діяльності супроводжується зниженням питомих видатків;

2) коефіцієнт густоти населення. Збільшення густоти, як правило, по­требує збільшення видатків;

3) спеціальні коефіцієнти, що коригують економічні, соціальні, інституціональні відмінності в розташуванні територій (території, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи тощо);

4) зонально-кліматичні коефіцієнти (для територій з вірогідністю природних надзвичайних подій, наприклад Закарпаття);

5) коефіцієнти витрат, що мають високий темп зростання разом з чисельністю населення;

6) буферні коефіцієнти, що перешкоджають різкому зниженню об'ємів фінансування у випадку значного падіння якого-небудь показника, наприклад чисельності населення;

7) коефіцієнти бюджетної доходності територій.

Розраховані за окремими категоріями фінансові потреби надалі сумуються для отримання агрегатного показника потреб кожної території.