ІІ. Територіальна підсудність, її види

Територіальна підсудність визначає компетенцію із розгляду цивільних справ однорідними судами залежно від території, на яку поширюється їхня юрисдикція. Цей вид підсудності визначає територіальну компетенцію кожного суду з вирішення цивільних справ.

Цивільне процесуальне законодавство виділяє види територіальної підсудності в залежності від місця проживання (місцезнаходження) сторін, характеру спірних правовідносин, наявності зв’язку між справами. До видів територіальної підсудності відноситься:

· загальна територіальна підсудність (ст. 109 ЦПК);

· альтернативна підсудність (ст. 110 ЦПК);

· виключна підсудність (ст. 114 ЦПК);

· підсудність за зв’язком справ (ст. 113 ЦПК);

· підсудність за ухвалою суду (ст. 108, 111 ЦПК).

Встановлення різних видів територіальної підсудності передбачає в одних випадках визначення щодо сторони пільг для захисту суб’єктивних прав та інтересів, в інших випадках – створення найбільш сприятливих умов для вирішення спору чи забезпечення незалежності та неупередженості суду.

Загальна територіальна підсудность встановлюється як загальне правило і застосовується у випадку, коли вона не змінена або не доповнена іншим видом територіальної підсудності. Цей вид підсудності у ЦПК визначено як підсудність справ за місцем проживання (місцезнаходженням) відповідача.

У статті 109 ЦПК встановлено, що позови до фізичної особи пред’являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання місцем її перебування, а позови до юридичних осіб пред’являються в суд за їхнім місцезнаходженням. Подаючи позовну заяву, позивач зобов’язаний вказати місце проживання (місцезнаходження) відповідача (п. 2 ч. 2 ст. 119 ЦПК).

ЦПК встановлює правила визначення підсудності у випадках, якщо місце реєстрації проживання або перебування відповідача невідоме. Так, у разі якщо отримана судом інформація не дає можливості встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи, то суд вирішує питання про відкриття провадження у справі, причому подальший виклик такої особи як відповідача у справі здійснюється через оголошення у пресі.

Варто також звернути увагу на те, що згідно з ч. 9 ст. 110 ЦПК позов до відповідача, місце реєстрації проживання або перебування якого невідоме, пред’являється за місцезнаходженням майна відповідача чи за останнім відомим зареєстрованим його місцем проживання або перебування чи постійного його заняття (роботи). Позови ж до відповідача, який не має в Україні місця проживання чи перебування, можуть пред’являтися за місцезнаходженням його майна або за останнім відомим зареєстрованим місцем його проживання чи перебування в Україні (ч. 9 ст. 110 ЦПК). При цьому місцезнаходження майна та останнє відоме місце проживання чи перебування відповідача мають бути в кожному випадку достовірно встановлені. Слід сказати, що зазначені норми ст. 110 ЦПК регулюють підсудність справ за вибором позивача або альтернативну підсудність.

Виходячи із загального правила територіальної підсудності, встановленого ч. 2 ст. 109 ЦПК, позови до юридичних осіб пред’являються в суд за їхнім місцезнаходженням.

Правила загальної підсудності мають застосовуватися й у випадках, коли відповідачем у справі виступає держава (ч. 2 ст. 30 ЦПК), Автономна Республіка Крим, відповідна територіальна громада. При цьому, враховуючи, що відповідно до статей 170–172 ЦК держава, Автономна Республіка Крим та територіальні громади набувають та здійснюють цивільні права та обов’язки через відповідні органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування в межах їх компетенції, встановленої законом, підсудність таких справ визначається за місцезнаходженням органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або відповідного органу місцевого самоврядування, до компетенції яких входить здійснення від імені держави, Автономної Республіки Крим чи відповідної територіальної громади певних цивільних прав та обов’язків. Місцезнаходження вказаних органів встановлюється на підставі відповідних правових актів.

Альтернативна територіальна підсудність встановлена законом щодо позивача, якому надається право за своїм вибором пред’явити позов в одному з судів, який розглядатиме справу, – за місцем проживання відповідача, за місцем свого проживання, за місцем заподіяння шкоди, за місцезнаходженням майна відповідача, за місцем виконання договору та в інших випадках. Перелік справ, що розглядаються судами за правилами альтернативної підсудності, встановлений у ст. 110 ЦПК.

Перша група випадків визначає правило, згідно з яким до числа судів, один із яких може вибирати позивач, обов’язково входить і суд за місцем проживання позивача. Такі правила містяться в частинах 1, 2, 3, 4, 5 ст. 110 ЦПК.

Так, позови про стягнення аліментів, про визнання батьківства відповідача, позови які випливають з трудових правовідносин, можуть розглядатися за місцезнаходженням відповідача або за місцем проживання позивача (ч. 1 ст. 110 ЦПК).

За правилами альтернативної підсудності розглядаються усі без винятку категорії справ, що виникають з трудових правовідносин: справи про поновлення на роботі, справи про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, справи про визнання необгрунтованим накладення дисциплінарного стягнення, справи про стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації та інші.

Позови про розірвання шлюбу також можуть пред’являтися за місцем проживання позивача. Це правило застосовується, якщо на утриманні позивача є малолітні чи неповнолітні діти або якщо він не може за станом здоров’я чи з інших поважних причин виїхати до місця проживання відповідача. До цих справ застосовується також підсудність за домовленістю подружжя за місцем проживання будь-кого з них (ч. 2 ст. 110 ЦПК). Остаточне рішення щодо розгляду справи за місцем проживання позивача у такому разі приймає суддя.

Приписи частини другої статті 110 ЦПК не поширюються на справи про визнання шлюбу недійсним, підсудність яких визначається за загальним правилом.

Позови про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я, або смертю фізичної особи, чи шкоди, завданої внаслідок скоєння злочину, за вибором позивача можуть пред’являтися як за місцем його проживання, так і за місцем завдання шкоди або за місцезнаходженням (місцем проживання) відповідача (ч. 3 ст. 110 ЦПК).

За місцем проживання позивача можуть пред’являтися позови про відшкодування шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду (ч. 4 ст. 110 ЦПК).

Широкий вибір підсудності надається позивачам у випадках пред’явлення позовів про захист прав споживачів. Такі позови можуть подаватись за місцем проживання позивача, за місцем заподіяння шкоди чи місцем виконання договору або за місцезнаходженням відповідача (ч. 5 ст. 110 ЦПК).

Для правильного застосування правила, що міститься у ч. 5 ст. 110 ЦПК, необхідно звертатися до Закону України «Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 р. № 1023-ХІІ. Згідно з п. 22 ст. 1 цього ЗаконуУкраїни споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов’язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов’язків найманого працівника. На усі інші випадки, в яких пред’явлення позову не пов’язано із відносинами щодо захисту прав споживачів, встановлена для цих позовів альтернативна підсудність не поширюється.

Друга група правил про альтернативну підсудність, передбачених ст. 110 ЦПК, не передбачає в якості одного із можливих судів суд за місцем проживання позивача. До числа альтернативних закон відносить суди за місцем заподіяння шкоди, за місцем знаходження майна відповідача, його тимчасового перебування або знаходження тощо.

Так, позови про відшкодування шкоди, завданої майну фізичної або юридичної особи, можуть пред’являтися за місцем завдання шкоди або за місцезнаходженням відповідача (ч. 6 ст. 110 ЦПК).

Альтернативною є підсудність, названа в ЦПК підсудністю за місцем виконання договору. Відповідно з ч. 8 ст. 110 ЦПК позови, що випливають з договорів, де зазначено місце виконання або виконувати які через їх особливість можна тільки в певному місці, можуть бути пред’явлені за місцем виконання цих договорів чи відповідно до ст. 109 ЦПК за місцем проживання відповідача чи за місцезнаходженням органу юридичної особи, що є відповідачем. Якщо позов випливає з діяльності філії або представництва юридичної особи, то він може бути пред’явлений також за їх місцезнаходженням (ч. 7 ст. 110 ЦПК).

У випадку, якщо позов пред’явлено до відповідача, місце проживання якого невідомо, він може пред’являтися за місцезнаходженням майна відповідача, за місцем його перебування або за останнім відомим місцем проживання відповідача, а також за місцем його постійної роботи (заняття) (ч. 9 ст. 110 ЦПК). У цьому випадку позивач має право вибору одного з кількох можливих судів.

Складним для позивача є питання пред’явлення позову до відповідача, який не має в Україні місця проживання. За цих обставин позивач може пред’явити позов за місцезнаходженням майна відповідача або за останнім відомим місцем його проживання чи перебування в Україні (ч. 10 ст. 110 ЦПК). Проте в кожному випадку місцезнаходження майна чи перебування відповідача мають бути достовірно встановлені позивачем.

Позови про відшкодування збитків, завданих зіткненням суден, а також про стягнення сум винагороди за рятування на морі згідно ч. 11 ст. 110 ЦПК можуть пред’являтися також за місцезнаходженням судна відповідача або порту реєстрації судна.

Позови до стягувача про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, або про повернення стягненого за виконавчим написом нотаріуса, можуть пред’являтися також за місцем його виконання (ч. 12 ст. 110 ЦПК) або із застосуванням загального правила підсудності, тобто за місцем проживання (місцезнаходження) відовідача.

Позови Міністерства юстиції України на підставі міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, в інтересах і за довіреністю позивача, який не має в Україні зареєстрованого місця проживання чи перебування, можуть також пред’являтися за місцезнаходженням міністерства або його територіальних органів (ч. 13 ст. 110 ЦПК).

Слід звернути увагу на винятки щодо правил підсудності за вибором позивача, а саме на те, що право вибору ним підсудності виключається, якщо спірні правовідносини пов’язані з нерухомим майном, оскільки позови, предметом розгляду яких є нерухоме майно, розглядаються за правилами виключної підсудності (ст. 114 ЦПК).

Виключна територіальна підсудність встановлюється у випадках, передбачених законом, і означає, що заява може бути подана тільки до певного суду.

Стаття 114 ЦПК встановлює чотири випадки виключної підсудності:

1) позови, що виникають з приводу нерухомого майна, пред’являються за місцезнаходженням майна або основної його частини;

2) позови про зняття арешту з майна пред’являються за місцезнаходженням цього майна або основної його частини;

3) позови кредиторів спадкодавця, що подаються до прийняття спадщини спадкоємцями, пред’являються за місцезнаходженням спадкового майна або основної його частини;

4) позови до перевізників, що виникають з договорів перевезення вантажів, пасажирів, багажу, пошти, пред’являються за місцезнаходженням перевізника.

Наведений у ст. 114 перелік категорій справ позовного провадження, які підпадають під дію правил про виключну підсудність, є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

Підсудність за зв’язком справ визначає суд, який розглядатиме спір, виходячи із первісного спору, що є предметом судового розгляду.

Так, зустрічний позов незалежно від його підсудності пред’являється в суді за місцем розгляду первісного позову (ч. 2 ст. 113 ЦПК), тобто підсудність зустрічного позову визначається підсудністю первісного позову.

У цьому контексті виникає питання щодо підсудності позову про поділ майна подружжя, до складу якого входить нерухоме майно, якщо такий позов подається як зустрічний. В даному випадку виникає конфлікт двох правил підсудності: підсудності кількох вимог, пов’язаних між собою, та виключної (п. 1 ст. 114 ЦПК). У свій час роз’яснення з цього питання дав Пленум Верховного Суду СРСР, який зазначив, що якщо вимогу щодо розподілу будови між подружжям заявлено одним з подружжя до іншого у справі про розірвання шлюбу, то вона розглядається судом, що прийняв справу до свого провадження [2]. Таким чином, уявляється, що вимога про розподіл спільно нажитого майна подружжя як зустрічний позов не підпорядковується правилам виключної підсудності і має пред’являтися до суду за місцем розгляду первісного позову.

Позов третьої особи із самостійними вимогами розглядається у тому ж суді, в якому заявлено позов позивача до відповідача, і об’єднується в одне провадження з первісним позовом (ст. 125 ЦПК).

Позови до кількох відповідачів, які проживають або знаходяться в різних місцях, пред’являють за місцем проживання або місцезнаходженням одного з відповідачів за вибором позивача (ч. 1 ст. 113 ЦПК).

Підсудність за ухвалою суду – вид територіальної підсудності, за якою територіальна юрисдикція суду визначається на підставі ухвали суду. Цей вид підсудності застосовується у чітко визначених законом випадках, а саме:

1) коли стороною у справі виступає місцевий чи апеляційний суд чи суддя цього суду (ч. 1 ст. 108 ЦПК);

2) коли спір виник між громадянами України, якщо обидві сторони проживають за її межами, а також у разі вирішення справи про розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем чи особою без громадянства, які проживають за межами України (ст. 111 ЦПК).

У зазначених випадках підсудність справи визначається ухвалою судді Верховного Суду України за клопотанням позивача. У такому самому порядку визначається підсудність справи про розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства, які проживають за межами України. Суд, територіальна юрисдикція якого визначена ухвалою судді Верховного Суду України, зобов’язаний розглянути питання про відкриття провадження у справі.

Питання дотримання правил про підсудність вирішується при відкритті провадження у справі. Недодержання встановлених законом правил підсудності тягне за собою наслідки, встановлені ст. 115 ЦПК. У разі якщо до відкриття провадження у справі суддя виявить непідсудність справи цьому суду, заява повертається позивачеві для подання до належного суду, про що постановляється ухвала. Ухвала суду разом із заявою та всіма додатками до неї надсилається позивачеві. На цю ухвалу може бути подано апеляційну скаргу.

Висновки з другого питання:

Отже, питання підсудності є одним з ключових у цивільному процесі. Цивільним процесуальним кодексом України передбачено розмежування компетенції суду між окремими ланками судової системи і між судами однієї ланки щодо вирішення цивільних справ. Відповідно у теоріх цивільного процесуального права визначають ролдову, функціональну, територіальну підсудність. Види цивільно-процесуальної підсудності конкретизують компетенцію конкретних судів загальної юрисдикції у різних інстанціях щодо розгляду спорів, що виникають з цивільних, сімейних, житлових, трудових, земельних правовідносин.