Мінливість – здатність організмів здобувати нові ознаки – відмінності в межах виду.

Мінливість людської популяції легко помітити, якщо подивитися на юрбу людей. Поряд з видоспецифічними ознаками кожний індивід має унікальний набір ознак, властивих тільки йому. У результаті в юрбі людей практично неможливо виявити двох однакових індивідів. Індивіди різняться не тільки зовнішньою будовою — за кольором волосся і очей, ростом і статурою, але й за особливостями поведінки — манерою говорити, ходою, жестикуляцією тощо.

Залежно від типу мінливості в популяціях можна виділити ознаки двоякого роду. Одні з них характеризуються дискретним, тобто переривчастим, рядом мінливості. Ці ознаки зустрічаються в обмеженому числі варіантів, відмінності між індивідами чітко виражені, і проміжні форми відсутні. Ознаки такого роду відносять до категорії якісних. Їх ще називають якісними поліморфизмами. Зовнішні умови відносно мало або майже зовсім не впливають на їхній прояв. До таких ознак відносяться, наприклад, група крові в людини.

Серед ознак людини, так чи інакше пов'язаних з поведінкою (у широкому змісті), ознак якісних, що мають дискретний характер мінливості, майже немає.

Основна маса поведінкових характеристик людини відносяться до другої категорії ознак, що володіють безперервною, або кількісною, мінливістю — континуальністю проявів. Подібну мінливість ми спостерігаємо в таких морфологічних ознаках, як зріст, вага, колір волосся та шкіри, і в таких поведінкових ознаках, як інтелект, риси темпераменту тощо. Усі значення кожної із цих ознак можна розмістити на деякій безперервній шкалі. Дуже високі й дуже низькі значення ознаки, як правило, зустрічаються в популяціях рідше, ніж середні. Частота зустрічальності тих або інших значень ознаки може бути підрахована й представлена у вигляді розподілу, який являє собою сукупність значень кількісної ознаки й відповідних їм частот. Частотний розподіл за ознакою, що проявляє безперервну мінливість, приблизно відповідає кривій нормального розподілу. Більшість людей потрапляє в середню частину розподілу, а на його краях, що представляють крайні ступені виразності ознаки, виявляється лише мала частина популяції.

Часто при оцінці кількісних ознак ми користуємося якісними категоріями, такими, як "високий-низький", "сильний-слабкий", "темний-світлий" і т.п. Згадаємо відомий приклад із психофізіології. Людей часто ділять на таких, що мають сильний чи слабкий тип нервової системи, однак такий розподіл умовний. У ці групи попадають тільки люди із країв розподілу, тоді як сам параметр сили-слабості вимірюється за безперервною шкалою, і в популяції зустрічаються всі значення, починаючи від крайньої слабості нервової системи й закінчуючи крайніми значеннями сили. Точно так само досить умовний розподіл людей на екстравертів і інтровертів. Будь-який типологічний розподіл не описує повної картини мінливості за континуальною ознакою.

Існує ще одна категорія ознак, що займає ніби проміжне положення між якісними поліморфізмами й кількісними, континуальними ознаками. Мова йде про ознаки із граничним ефектом. Зовні ці ознаки нагадують якісні поліморфізми, тобто відрізняються дискретним характером прояву. Організм або несе дану ознаку, або ні. Найчастіше ознаками із граничним ефектом є різні захворювання, наприклад цукровий діабет, бронхіальна астма або шизофренія, а також різні вроджені аномалії розвитку — аненцефалія, spina bifida (аномалії центральної нервової системи), заяча губа, вовча паща та ін. Для цих хвороб і пороків розвитку спостерігаються чіткі альтернативні розподіли, подібні розподілам за якісними поліморфізмами: індивід або страждає даним захворюванням, або ні. Однак тип спадкування при цих захворюваннях виявляється ближчим до типу спадкування кількісних ознак. У цьому випадку можна сказати, що поріг є умовною межею в нормальному розподілі розділяючої ознаки, з одного боку, уражених, і з іншого боку — неуражених, але схильних до захворювання індивідів. При деяких захворюваннях межа між нормою й патологією прослідковується досить чітко, особливо при вроджених аномаліях розвитку, тоді як при інших вона скоріше розмита й досить умовна. Таким чином, ознаки із граничним ефектом скоріше можуть бути віднесені до категорії кількісних ознак людини. Відповідно, для них будуть справедливими ті ж закономірності спадкування, що й для звичайних континуальних ознак.