Етнічні відносини. Етнічна свідомість народу України.

Етнічні відносини являють собою різноманіття зв’язків, взаємодій і обмінів, що виникають між етнічними групами з приводу актуальних проблем їх виживання і розвитку. За критеріями конфліктності можна виділити декілька типових форм етнічних відносин.

- Врівноваженні безконфліктні відносини – безконфліктне існування поруч пліч-о-пліч різних етнічних груп (ідеальний тип).

- Відносини з елементами внутрішньої напруги – такі відносини притаманні Україні. В цілому українське суспільство характеризується толерантним станом міжетнічних відносин, хоча внутрішня напруга залишається. У великих поліетнічних країнах завжди знаходяться скриті конфлікти чи причині, що можуть їх провокувати.

- Ситуація відкритої ескалації конфлікту – відкрите протистояння етнічних груп. Сутність його полягає у поетапному загостренні конфлікту, який може досягти озброєної боротьби, погромів. Відокремлюють декілька фаз такої ескалації: 1) інцидент; 2) мобілізація етнічних груп; 3) відкриті ворожі дії; 4) кульмінація боротьби; 5) зниження рівня протистояння – зупинка і консервування.

- Інституалізовані форми етнічного насилля – несправедливі, насильницькі відносини у сфері взаємодії етнічних груп (примусова асиміляція, апартеїд, сегрегація), державна підтримка дискримінації (нерівності етнічних груп). Дискримінація має різні форми: обмеження окремих видів діяльності, заборона на купівлю землі, поселення у тих чи інших районах, поклоніння свої богам тощо.

Сучасні тенденції розвитку міжнаціональних відносин:

1. Прагнення етносів до політичної незалежності, створення незалежних держав.

2. Зближення різних етносів, ломка міжетнічних перегородок.

Національно-етнічні конфлікти це конфлікти, пов’язані з боротьбою за права і інтереси етнічних груп.

Типологія етнічних конфліктів:

1. Культурно-мовні конфлікти, пов’язані з намаганням зберегти чи відродити повноцінне функціонування мови і традиційної культури за умов прогресуючої аккультурації.

2. Соціально-економічні конфлікти, в яких висуваються вимоги вирівнювання рівня життя визначених етнічних груп.

3. Статусні конфлікти пов’язані з висуванням вимог із змін політичного статусу і обсягу владних повноважень окремої автономної етнотериторіальної структури.

4. Територіальні.

5. Сецессійні конфлікти, в яких висуваються вимоги створення власної незалежної державності або возз’єднання з сусідньою державою.

Виходячи з особливостей сторін, що протистоять одна одній, виділяють:

- горизонтальні конфлікти між етнічними групами (осетино-інгушський);

- вертикальні конфлікти між етнічною групою і державою (чеченський).

Для актуалізації конфліктів потрібні конфліктна ситуація і конфліктні люди (групи). Конфліктні люди це сили, що прагнуть влади і власності, які використовують стихійну незадоволеність, підігрівають її, виставляючи себе захисниками нації.

Обставини, необхідні для врегулювання конфліктів (за Дарендорфом):

По-перше, наявність ціннісних передумов. Кожна з конфліктних сторін повинна визнати наявність конфліктної ситуації і право опонентів на існування.

По-друге, деякий ступінь організованості сторін: чим краще вони організовані, тим легше досягти домовленостей і добитися виконання умов договору.

По-третє, конфліктуючі сторони повинні узгодити певні правила гри, за дотримання яких тільки і можливий переговорний процес. Ці правила повинні надавати рівність можливостей, тобто забезпечувати баланс інтересів. Ця передумова фактично у всіх конфліктах відсутня.

Шляхи вирішення конфліктів:

1) усунення сверхцентралізації;

2) розробка загальної концепції перебудови всієї системи міжнаціональних відносин, яка базується на рівноправ’ї, балансі інтересів, діалозі;

3) розвиток економічних зв’язків;

4) створення у районах з напругою в міжнаціональних відносинах громадських структур на кшталт круглих столів, антиконфліктних комісій, формування інституту медіаторів;

5) розвиток прогнозування, націленого на прийняття швидких заходів з попередження, локалізації чи найшвидшому вирішенню з найменшими збитками.

3. Поняття ґендеру. Ґендерні відмінності у сучасному світі.

Термін ґендер (від англ. Gendeг – род) був введений у науковий обіг американським психоаналітиком Р. Столером у другій половині 20 ст., означає соціальну стать на відміну від поняття «біологічна стать» (в англ. – sех), яке вбирає в себе біологічні відмінності між жінками і чоловіками (анатомічні, генетичні, фізіологічні).

Ґендер – змодельована суспільством і підтримана соціальними інститутами система цінностей, норм і характеристик чоловічої і жіночої поведінки, стилю життя, ролей і відносин жінок і чоловіків, набутих ними як особистостями у процесі соціалізації, яка визначається соціальним, політичним, економічним і культурними контекстами суспільного життя. У сучасному суспільствознавстві прикметник статевий використовується лише в тих випадках, коли ми бажаємо підкреслити біологічні відмінності між жінками і чоловіками (наприклад, статева конституція). В усіх інших випадках коректним вважається використання прикметника ґендерний (ґендерні ролі, ґендерна нерівність, ґендерна соціалізація тощо).

Ґендер як соціальний феномен існує на двох рівнях:

1) соціетальному; 2) індивідуальному.

На соціетальному рівні ґендер вбирає в себе наступні елементи:

1. Ґендерний розподіл праці (або ґендерні ролі) – розподіл продуктивної і домашньої праці між членами суспільства на підставі їх статі. Так, жінкам здавна приписувалася роль берегині домашнього вогнища, чоловікам – роль полювальника за здобиччю. Як продовження цього розподілу у суспільстві виникла ґендерна сегрегація праці – розподіл професій на чоловічі і жіночі, при цьому жіночими професіями стали ті, що продовжують жіночі функції у сім’ї (вихователька, вчителька, медсестра, соціальний робітник і т.п.).

2. Ґендерні ідеали – прийняті у даному конкретному суспільстві уявлення про те, якою повинна бути жінка і яким повинен бути чоловік. Найбільш розповсюдженими є ідеали фемінності і маскулінності.

Фемінність– модель поведінки, яка приписується суспільством представницям жіночої статі, вона асоціюється із залежністю, невпевненістю у собі, пасивністю, емоційністю, сентиментальністю тощо.

Маскулінність – модель поведінки, яка приписується суспільством представникам чоловічої статі, вона асоціюється з незалежністю, активністю, впевненістю у собі, раціональністю, емоційною витриманістю тощо.

С точки зору ґендерного підходу, зовсім необов’язково жорстко прив’язувати існування чоловіка до маскулінної поведінки і існування жінки до фемінної поведінки, тому що модель поведінки не програмується біологічно, а зумовлена цінностями тієї чи іншої культури. Вищий рівень близькості рис фемінності і маскулінності, досягнутий окремим індивідом, свідчить про андрогінність (от аndro – чоловік, gynе – жінка).Андрогінний індивід має більш широкий вибір варіантів поведінки, є більш гнучким в плані соціального пристосування.

3. Ґендерні біологічні сценарії поведінки – нормативні зразки сексуального бажання і сексуальної поведінки, що диктуються суспільством в залежності від біологічної статі. В українському суспільстві в якості норми розглядаються гетеросексуальні контакти.

4. Ґендерний соціальний контроль – формальне чи неформальне прийняття і заохочення поведінки, що відповідає статі, і соціальна ізоляція, презирство і медичне лікування індивіда, що демонструє поведінку, яка не відповідає статі.

5. Ґендерна ідеологія – система ідей, що виправдовує існування у суспільстві ґендерної нерівності. В українському суспільстві розповсюджена ідеологія патріархату, з точки зору якої, центром суспільного життя виступає чоловік, він виконує функції керування, жінки виконують функції підтримки.

На індивідуальному рівні ґендер надбудовується над біологічною статтю індивіда і вбирає в себе наступні елементи:

1. Ґендерна ідентичність – усвідомлення особистістю своєї приналежності до конкретної статі і прийняття відповідних моделей поведінки.

2. Ґендерна особистість – інтерналізовані (тобто включені до внутрішньої структури особистості) моделі поведінки, почуттів і емоцій, які сприяють укріпленню сімейних структур та інститутів материнства і батьківства.

3. Ґендерний шлюбний і репродуктивний статус – виконання чи відмова від виконання шлюбних, родинних і репродуктивних ролей.

4. Ґендерна презентація – демонстрація себе як індивіда, що належить до конкретної статі, за допомогою одягу, косметики, прикрас і інших символів.

Суспільство очікує гармонійності і узгодженості між біологічною статтю і чотирма компонентами ґендеру, тобто очікується, що індивід з чоловічими геніталіями відчуває себе чоловіком, одягається у чоловічий одяг, поводиться згідно з ідеалами маскулінності, виконує ролі чоловіка і батька. Але життя багатогранне. Трапляються ситуації, коли ґендерна ідентичність не відповідає біологічній статі людини, або коли чоловік демонструє фемінні моделі поведінки, а жінка – маскулінні. Ґендерний підхід стоїть на позиціях толерантного ставлення до всіх можливих комбінацій ґендерних компонентів.

Ґендерні ролі, що склалися у суспільстві, накладають серйозні обмеження на поведінку жінок і чоловіків.

Обмеження, що накладає чоловіча ґендерна роль:

Норма успішності – норма, згідно з якою соціальна цінність чоловіка визначається обсягами його доходів і успішністю кар’єри. З цією нормою пов’язані наступні обмеження: 1) більшість чоловіків не відповідають їй на 100 %, в результаті чого відчувають комплекс неповноцінності; 2) більшість чоловіків стикаються з проблемами самоактуалізації, тому що вони змушені вибирати род діяльності, виходячи не з своїх нахилів і здібностей, а на прибуток, який може принести цей род діяльності; 3) як наслідок того, що чоловіки багато часу витрачають на заробіток грошей, потерпає виконання ними батьківської функції.

Норма антижіночості – норма, згідно з якою чоловік мусить уникати жіночих занять і моделей поведінки. Намагання відповідати даній нормі призводить до фемифобії – страху вважатися жіночими.

Норма твердості (емоційної, інтелектуальної і фізичної) – норма, згідно з якою чоловік повинен бути фізично сильним, компетентним, спроможним вирішувати емоційні проблеми без сторонньої допомоги. Намагання відповідати даній нормі призводить до: 1) проявів агресії з метою демонстрації власної мужності; 2) високого рівня чоловічої злочинності порівняно з жіночою; 3) високого рівня захворюваності на серцево-судинні хвороби як результат постійного приховування емоцій; 4) меншої тривалості життя чоловіків тощо.

Обмеження, що накладає жіноча ґендерна роль, проявляються у наступних сферах:

1. Сфера сімейного життя:

1) більші витрати часу на ведення домашнього господарства у сімейних жінок (за даними вітчизняних і закордонних досліджень, 70-80 % домашньої роботи виконують жінки);

2) насильство у сім’ї (побиття з боку чоловіка або партнера довелося перенести кожній п’ятій жінці).

2. Сфера зайнятості:

1) жінки демонструють меншу активність у сфері підприємницької діяльності (серед власників найбільш впливових бізнес-структур в Україні немає жодної жінки, серед власників середнього і малого бізнесу – 20 % жінок);

2) жінки частіше стають першими кандидатами на звільнення в результаті розповсюдження стереотипу про те, що, коли роботи на всіх не вистачає, в першу чергу, нею треба забезпечити чоловіків;

3) жінки концентруються в так званих «жіночих професіях», які мають нижчий рівень оплати;

4) заробітна плата жінок складає 65 % від зарплати чоловіків;

5) загальна структура зайнятості жінок має форму піраміди: чим вище соціальний статус посади, тим менше на цих посадах жінок, на вищих посадах в компаніях і підприємствах в Україні – 9 % жінок;

6) зниження соціального статусу працюючих жінок.

3. Суспільно-політичне життя. Недостатньою є участь жінок в управлінні державою:

1) серед депутатів парламенту жінки складають 8 % (у світі в цілому – 18,4 %, у Швеції – 47 %, у Фінляндії – 41 %);

2) в 20 столітті у всьому світі можна нарахувати близько 30 жінок-президентів і глав урядів;

3) серед керівників обласних рад в Україні – 3 жінки (2009 р.);

4) у Харківські обласній раді – 14 % жінок, у Харківській міській раді – 15 % (2009 р.).

У суспільних науках існує декілька теорій, які намагаються пояснити причини виникнення диференціації ґендерних ролей:

1. Функціональна теорія. Т.Парсонс вважає, що така диференціація має позитивну функцію, оскільки сприяє нормальному функціонуванню сім’ї, де роль батька – інструментальна (підтримка зв’язків сім’ї із зовнішнім світом, матеріальне забезпечення сім’ї), а роль матері – експресивна (регулювання відносин в межах сім’ї, турбота і емоційна підтримка). Роль дружини у цій теорії виводиться із біологічної здібності народжувати дітей.

2. Конфліктна теорія. Р.Коллінз вважає, що ґендерна нерівність зумовлена конфліктом між панівною групою (чоловіками) і залежною групою (жінками). Виникнення цієї нерівності він пов’язує з тим фактом, що чоловіки були крупніші і чинили сексуальний тиск на жінок. У наш час, на його думку, ступінь залежності жінки визначається двома чинниками: 1) матеріальною залежністю і 2) цінністю жінки як власності, що підлягає обміну.

3. Неомарксистська теорія вбачає джерела ґендерної нерівності у структурі капіталізму, який виключає свободу вільного вибору і використовує жінок, їх підкорене становище для забезпечення гнучкості ринку в умовах капіталізму. З цією метою жінкам на ринку праці відводиться вторинний сектор низько оплачуваних посад, які в разі потреби завжди можна скоротити під гаслом необхідності повернення жінки до домашнього вогнища.

4. Неопсихоаналітична теорія. Н.Ходоров вважає, що ґендерні відмінності формуються в результаті насадження ґендерних ідеалів і формування ґендерної ідентичності з дитинства.

Таким чином, приналежність до біологічної статі, як і до окремої етнічної групи, впливає на поведінку індивіда в суспільстві, його соціальний статус, можливості його просунення у суспільстві.

 








Дата добавления: 2015-09-18; просмотров: 1165;


Поиск по сайту:

При помощи поиска вы сможете найти нужную вам информацию.

Поделитесь с друзьями:

Если вам перенёс пользу информационный материал, или помог в учебе – поделитесь этим сайтом с друзьями и знакомыми.
helpiks.org - Хелпикс.Орг - 2014-2024 год. Материал сайта представляется для ознакомительного и учебного использования. | Поддержка
Генерация страницы за: 0.014 сек.