Історія Польщі. рахувався з тим, що чеський король був далеко не останнім в ряду правителів римо-католицької Європи

рахувався з тим, що чеський король був далеко не останнім в ряду правителів римо-католицької Європи. Видавалося, що краківська (негнезненська) коронація папських застережень не викличе. При виборі Кракова для коронації Владислав І керувався й тим, що його позиції у Великопольщі, до складу якої входить Ґнєзно, не такі міцні, як у Малопольщі. Недаремно Великопольща найпізніше увійшла до його держави, а великополяни були відсутні на згаданому з'їзді в Сулєйові. На користь Кракова як місця коронації промовив той дуже вагомий аргумент, що це місто було столицею Давньо-польської держави впродовж останнього століття її існування й в період панування у Польщі системи сеньйорату і принципату. Цей історично істотний характер Кракова і проведення в ньому 1320 р. коронації призвели до того, що в ньому проводилися коронації всіх польських королів, які правили після Владислава І Локєтка, крім останнього - Станіслава Августа, коронованого у Варшаві.

Коронація Владислава І Локєтка була подією великого історичного значення. Вона увінчала боротьбу за відновлення Польської держави, започаткувала безперервне її існування як королівства до 1795 р. Владислав І титулувався "королем всієї Польщі"; це означало, що він претендував на те, аби вважатися верховним правителем і тих земель, які до складу його держави не увійшли (йшлося про Мазовію, Сілезію, Східне Помор'я, більшу частину Куявії і, можливо, Любуську землю). Коронація Владислава І спричинилася до вироблення політичного поняття "корона Польського королівства", яке означало територіальну нерозривність держави-королівства.