НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ

У фольклорі спадкоємний зв'язок із давньоруськими традиціями не змогла перервати навіть монголо-та-тарська навала. Пісенна творчість до­сягла нових вершин у новому оригі­нальному епічному жанрі - думах. Українські думи виникли в козацько-

му середовищі ХУ-ХУІ ст. як худож­нє відображення героїко-патріотичних устремлінь поневоленого народу. Пое­тика і мелодика цих творів генетично пов'язані з билинами і мають певну спорідненість із планами й голосіння­ми (наприклад, в епізодах оспівуван­ня смерті козака). Розвивали думні традиції українського народу козаки-кобзарі.

Головна тематика дум - відобра­ження героїчних сторінок української історії, а також морально-етичні ас­пекти й непересічні події суспільного життя. Герої епічних творів завжди були носіями високої моральності, ви­разниками національних інтересів, патріотами, які безмежно любили рід­ну землю (як, наприклад, персонажі «Думи про козака Голоту», «Думи про Марусю Богуславку», «Плачу не­вільників», «Втечі трьох братів із го-рода Азова»).

Українські думи поділяють на три основні групи:

■ давні думи про турецько-татарську неволю;

■ новіші думи про національно-виз вольну війну проти польсько-шля-хетського панування (що набули по­ширення за козацько-гетьманської доби);

■ «моралізаторські» думи на родин­но-побутову тематику.

З-поміж інших фольклорних жан­рів думи вирізняються своєрідністю поетичної мови. Для них характерні нерівноскладовість віршованих рядків і нерівнострофічність тексту. У тек­стах часто вживаються метафори, по­рівняння, нерідко - прийоми гіпербо­лізації, образи-символи.

Музичний стиль українських дум також оригінальний: речитативна за характером мелодія завжди підпоряд­ковується тексту. За композицією ду­ми складаються із заспіву («заплач-ки»), циклу «уступів» і завершення («славослів'я»). Ладовою окрасою творів цього жанру є прийом «дода­вання жалощів», що полягає у постій­ному підвищенні IV щаблю в мінорі.

Оповідно-драматичний характер дум потребував інструментального супроводу, який би значно доповнював їх мелодичну виразність. Виконавці дум мали бути не лише гарними співа­кам^ а й віртуозними імпровізатора­ми, вміти використовувати різні тех­нічні прийоми (глісандо), ілюстратив­ні «прикраси» (наприклад, для іміта­ції бурі на морі, запеклої битви з воро­гами).

Упродовж свого історичного розвит­ку, боротьби за національне і соціаль­не визволення український народ ство­рив чимало дум - високохудожніх зразків музичного епосу. Разом з істо­ричними піснями, баладами й співан-ками-хроніками вони утворюють цін­ний епічний масив. Думи є джерелом вивчення історії і культури України, адже інколи вони з документальною ТОЧНІСТЮ і конкретністю відображують події нашої славної минувшини.

Український народ створив багатий і самобутній музичний інструмен­тарій. Найулюбленішим інструмен-Гом була кобза (пізніше її замінила бандура). Сліпі співці-музиканти ок-шм кобзи часто грали на колісній лірі, У побуті тогочасної української вер-КІВКИ усталилася традиція виконавства іі.і торбані* - струнно-щипковому ін-і трумснті.

Пізніше виникли й набули поши-рвННЯ багато різновидів українських інструментів: на західноукраїнських ШЛЯХ - струнно-ударний інструмент щшбали, на сході - струнно-смичкові басоля (що нагадує віолончель), бас, іібо козобас (подібний до контрабасу), П исій території - скрипка. Побутува­ли різні ударні інструменти {бубон, решето, бугай, тулумбас, барабан). (Іеред них виділялися шумові (підко-ші, деркач, рубель, качалка, затула). 11-іюміж духових, окрім сопілки, попу­лярною була коза (або дуда), спорід­нена із європейською волинкою.

З давніх-давен в Україні побутува-'іп ансамблі народних інструментів --троїсті музики», які супроводжува­ли весілля, свята, обряди. Типові склади «троїстих музик» такі: сопіл­ка - скрипка - бубон; скрипка - ба­соля - бубон; скрипка - цимбали -бубон та ін.