Формування особистості старшокласника

Основне в становленні особистості старшокласника – відкриття власного світу, яке проявляється в формі переживання своєї індивідуальної цілісності та неповторності. Внутрішній світ стає для нього цінністю. Здійснюється бурхливий розвиток са­мосвідомості. На думку Е.Еріксона, юнацький вік будується навко­ло кризи особистісної ідентичності – почуття індивідуальної самототожності, єдності. Індивід знаходиться в процесі нормативної кризи самовизначення, вибирає із варіантів розвитку той єдиний, який мо­же вважати своїм. Рівень ідентичності тісно зв'язаний з індивідуально-особистісними рисами старшокласників. Для старшокласника характерний глибокий самоаналіз; самооцінка всіх якостей і здібно­стей. Якщо у підлітковому віці самооцінка визначалася зовнішніми показниками досягнень, то в 16 років з'являються власні критерії значущості. Школярі оцінюють себе з позиції своєї внутрішньої шкали цінностей. Старшокласники більше розуміють себе, ніж підлітки. Настрій стає більш стійким і усвідомленим: Самооцінка стає вищою, ніж у підлітковому віці. Зростає самоповага, виникає по­чуття власної гідності, відбувається стабілізація особистості.

Разом з усвідомленням своєї унікальності приходить почуття самотності. Звідси росте потреба у спілкуванні, потреба зіставити себе з образом типового ровесника. Усвідомлення своєї унікаль­ності передує розумінню глибокого зв'язку з іншими людьми.

Старшокласник, пізнаючи навколишній світ, повертається до себе, здійснює пошук відповіді на складні питання життя: „Для чого я живу? У чому сенс життя?". У пошуках сенсу життя вироб­ляється світогляд (система зрозумілих і стійких, переконань), роз­ширюється система цінностей, формується моральний стрижень. Юнацька моральна свідомість містить внутрішні протиріччя. Юнацький максималізм, категоричність оцінок вживаються з де­монстративним скепсисом. Юнаки легко піддаються моральному релятивізму: якщо все є відносним, значить усе дозволено, все можна зрозуміти і виправдати. Йде складний процес пошуку символу віри, за допомогою якого юнак об'єднав би правила по­ведінки. Старшокласники прагнуть не тільки оцінити моральну сторону свого внутрішнього світу, а й свідомо розвивати її.

Юнацький період – період статевого самовизначення. Само­оцінка і самосвідомість дуже залежить від стереотипних уявлень про те, якими повинні бути справжній чоловік і жінка. Формується почуття дорослості не взагалі, а почуття дорослої жінки чи чоловіка. Успішне самовизначення передбачає спеціальний період, коли молоді люди отримують право Придивитися до різних соціальних ролей, не віддаючи перевагу жодній з них. Це період проб і помилок. Але він не повинен затягуватися. Бажання отримати новий досвід часто поєднується зі страхом перед життям. Найбільші трудності юнацької рефлексії полягають у поєднанні ближньої і дальньої часової перспективи. Запитання „Хто я?" передбачає оцінку не тільки наявних рис, а я перспектив розвит­ку: „Ким я стану? Що буде зі мною в майбутньому?".

У старшокласника виникають важливі особистісні якості: усвідомленість, самостійність, незалежність. Він ставить і актив­но вирішує найбільш складні життєві проблеми. Рефлексія влас­ного життєвого шляху, прагнення до самореалізації призводить до появи нових соціальних потреб: знайти своє місце серед інших, виділитися, бути особливим, відігравати певну роль у суспільстві. Виникає відповідальність не просто за себе, а за себе в спільній справі, за спільну справу і за інших людей. Отже,но­воутворенням цього віку є самовизначення себе в людському суспільстві, усвідомлення своїх можливостей і прагнень, свого призначення в житті.

5. Пізнавальні процеси і розумовий розвиток старшокласника. Формування професійних інтересів

Навчання старшокласників передбачає радикальну перебу­дову змісту і методів навчання, максимальне врахування індивідуальних особливостей та інтересів учнів, що дає простір їх власній розумовій і соціальній ініціативі. Розумовий розвиток старшокласника полягає у формуванні індивідуального стилю розумової діяльності.

У навчанні формуються загальні інтелектуальні здібності, по­нятійне теоретичне мислення. Юнацьке мислення характери­зується схильністю до теоретизування, створення абстрактних уза­гальнень, захоплення філософськими побудовами. Абстрактна можливість здається старшокласнику більш цікавою і важливішою. ніж дійсність. Руйнування універсальних законів і теорій стає улюбленою розумовою грою старшокласника. У мріях юнаки програють пізні варіанти свого майбутнього життєвого шляху. Філософська спрямованість юнацького мислення пов'язана не тільки з формаль­но-логічними операціями, а й з особливостями емоційної сфери юнаків. Широта інтелектуальних інтересів часто пов'язана з відсутністю системи. Збільшується обсяг уваги, здатність довго зберігати її інтенсивність і переключатися з одного предмета па інший. Юність психологічно більш рухлива і схильна до захоплень. Разом з тим увага стає більш вибірковою, залежить від спрямованості інтересів.

Старшокласники починають оцінювати навчальну діяльність з позиції свого майбутнього. У них змінюється став­лення до окремих предметів. Воно починає, на відміну від підліткового віку, зумовлюватися не ставленням до вчителя, а інтересами, нахилами учня, намірами отримати певну професію.

Робота з підготовки до вибору учнями професії повинна стати органічною частиною всього навчально-виховного процесу. Вона складається з таких напрямів:

— професійна просвіта – озброєння старшокласника знан­нями про різні професії;

— професійна психодіагностика – вивчення психічних особ­ливостей школяра;

— професійна консультація – встановлення відповідності індивідуально-психологічних особливостей старшоклас­ника тій або іншій професії;

— розвиток інтересів, нахилів старшокласника до різних видів діяльності.

Тема. Психологія важкої дитини

1. Характеристика поняття "важка дитина"

Класфікація "важких". Важка дитина – це така дитина, яка потребує особливого ставлення, підвищеної уваги сім'ї, вихователя.Важковиховуваність – це несприйнятливість індивіда до засвоєння позитивно­го соціального досвіду людства, або різкі розходження між суспільними етичними нормами і поведінкою людини, її несприй­нятливість до впливу інших людей, до тих чи інших виховних впливів. Поняття "важкі діти" завдячує своїм походженням педа­гогічній практиці та спочатку включало в себе всі випадки відхи­лень у розвитку дитини. Це поняття фіксує в собі максимально наближений до норми рівень відхилень у поведінці учнів.

Л.С. Виготський в 1929 р. дав першу класифікацію важких: важкі діти в масовій школі, важковиховувані у вузькому ро­зумінні цього слова (безпритульні, правопорушники, педагогічно запущені), психопати, розумово відсталі, сліпі, глухонімі, логопати, психічно і фізично хворі.

Хевітт і Дженкінс виділяє 2 категорії важких дітей:

1) діти з соціалізованими формами антисуспільної по­ведінки, для яких нехарактерні емоційні розлади і які легко пристосовуються до соціальних норм всередині тих антисуспільних груп, до яких належать;

2) діти з несоціалізованою антисуспільною агресивною по­ведінкою, які знаходяться у поганих стосунках з іншими дітьми і своєю сім'єю та мають значні емоційні розлади.

П. Скотт уточнив цю класифікацію і відніс до категорії соціалізованих підлітків 2 групи дітей: тих, які не засвоїли ніякої системи норм поведінки і тих, що засвоїли антисуспільні норми.

О.Є. Лічко виділяє категорії важких дітей на основі різних категорій акцентуацій характеру. Наприклад, гіпертимний тип, циклоїдний, лабільний, сензитивний, конформний тощо.

В.І. Абраменко та О.І. Селецький подають таку класифікацію важких підлітків:

1) неорганізовані підлітки;

2) передправопорушники (відсталі, розбещені, понурі, емоційно тупі, волоцюги, бешкетники);

3) психічно неповноцінні (органічні, істеричні, збудливі, афективне нестійкі, психопати, гіперсексуальні).

Д.І. Фельдштейн диференціює важких підлітків, врахову­ючи характер домінуючих негативних потреб і відповідних їм проявів поведінки.

Г.Г. Бочкарьова категорії важких розглядає з позиції їх суб'єктивного ставлення до здійсненого вчинку: ті, що каються, безконфліктні і циніки.

У шкільній практиці виділяють такі групи важких дітей:

1) учні, що потребують медичної допомоги;

2) педагогічно запущені учні (соціальне дезадаптовані; учні зі злочинною поведінкою; діти, що прогулюють заняття; „ізольовані" діти).Педзапущеність – нерозвинутість, не­освіченість і невихованість дитини, відставання розвитку дитини від власних можливостей, вимог віку, що викли­кані педагогічними причинами;

3) невстигаючі діти (з недоліками мотиваційної сфери, з не­доліками пізнавальної діяльності, з несформованими прийомами навчальної діяльності, з недоліками розвитку психічних процесів, діти, що неадекватно використову­ють свої індивідуально-типологічні особливості).