Гастрит

Гастрит— запалення слизової оболонки шлунка. Ця патологія є найбільш поширеною серед захворювань органів травлення. Гастрити поділяються на гострі і хронічні.

Гострий гастрит характеризується гострим запаленням слизової оболонки шлунка, яке виникає після прийому недоброякісної їжі, зловживання алкоголем, гострою, дуже гарячою, жирною їжею, потраплення в шлунок не­стерпних речовин. Захворювання розвивається бурхливо: з'являються відчут­тя важкості в ямці під грудьми, болісна нудота, відрижка, блювота, запаморо­чення, можливе підвищення температури. Лікування зводиться до очищення шлунка шляхом промивання, штучного блювання, очищувальної клізми, вве-


 




Фізична реабілітація


Розділ 5. Фізична реабілітація при захворюваннях внутрішніх органів і суглобів


 


дення абсорбуючих речовин і ліків, голодної дієти. ЛФК при гострих гастри­тах не застосовують.

Хронічний гастрит характеризується не тільки запаленням, а й дистрофічними змінами слизової оболонки шлунка, його функцій. Він виникає внаслідок порушень режиму харчування, якості і складу їжі, постійного злов­живання алкоголем, гострими приправами, безконтрольного прийому медика­ментів, паління. До хронічного гастриту можуть призвести захворювання пе­чінки, підшлункової залози, хронічні запальні процеси, інфекції, часті стреси, порушення регулюючої функції нервової і ендокринної систем.

Розрізняють хронічні гастрити із секреторною недостатністю (гіпоацид-ний гастрит), нормальною (нормоацидний гастрит) та підвищеною секрецією (гіперацидний гастрит). Хворі з першим видом гастриту скаржаться на зни­ження апетиту, відчуття важкості в ділянках шлунка, відрижку, нудоту. При нормоацидному та гіперацидному гастритах на перший план виступає печія, відрижка, блювота, біль під грудьми, що пов'язано з прийомом їжі. Захворю­вання перебігає за фазами загострення, підгострого перебігу та ремісії.

Лікування хворих проводять комплексно, диференційовано, залежно від секреторної діяльності шлунка. Призначають медикаменти, дієтотерапію, вжи­вання мінеральної води, а також засоби фізичної реабілітації, що застосовують у лікарняний і післялікарняний періоди реабілітації.

У лікарняний період реабілітаціїзастосовують ЛФК, лікувальний ма­саж, фізіотерапію.

Лікувальну фізичну культуру призначають у період сти­хання процесу загострення. Вона протипоказана при сильному болю, багато­разовому блюванні. Завдання ЛФК: поліпшення психоемоційного стану і ней­рогуморальної регуляції процесів травлення; нормалізація секреторної І мо­торної функції травного тракту; стимулювання крово- і лімфообігу в органах черевної порожнини, підсилення трофічних і репаративних процесів, змен­шення запальних явищ; покращання функції дихання; зміцнення м'язів живо­та і промежини.

ЛФК під час стаціонарного лікування проводять у два періоди. її методи­ка основується на фізіологічній залежності секреторної і моторної функцій шлунка від характеру і обсягу м'язової роботи.

При гастритах з нормальною і підвищеною секрецією шлунка лікувальну гімнастику проводять перед прийманням їжі, що пригнічує шлункову секре­цію. З цією метою за 1-1,5 год до приймання їжі і фізичних вправ вживають мінеральну воду (лужанська, поляна квасова та ін.), що, у свою чергу, теж галь­мує секреторну функцію шлунка. Використовують полегшені гімнастичні вправи у поєднанні зі статичними і динамічними дихальними вправами та вправами на розслаблення, обмежуючи навантаження на м'язи живота. Рухи виконують у повільному темпі, ритмічно.

При гастритах із секреторною недостатністю лікувальну гімнастику про­водять за 2 год до приймання їжі, що стимулює шлункову секрецію. Для під­вищення ефекту за 20-30 хв до приймання їжі п'ють мінеральну воду (мирго­родська, нарзан кримський та ін.). Комплекси складають із загальнорозвиваю-


чих вправ з невеликою кількістю повторень і обмеженою амплітудою рухів. Спеціальні вправи для м'язів живота виконуються обережно.

I період відповідає гострій та підгострій фазам захворювання. Хворому призначають напівпостільний режим. Застосовують ранкову гігієнічну і ліку­вальну гімнастику, лікувальну ходьбу. Тривалість занять лікувальною гімнас­тикою 10-20 хв, загальне навантаження невелике.

II період збігається з покращанням загального стану хворого, поступовим одужанням, переходом на вільний руховий режим, нарощенням навантажень, застосуванням спортивно-прикладних вправ. У комплексах лікувальної гім­настики зберігається кількість дихальних вправ і вправ на розслаблення, збіль­шуються спеціальні, загальнорозвиваючі з предметами, за рахунок чого занят­тя тривають 20-25 хв. У цьому періоді у хворих на гастрит з підвищеною сек­рецією навантаження на м'язи живота залишаються обмеженими.

Лікувальний масаж призначають у ті самі строки, що й ЛФК для нормалізації діяльності ЦНС і вегетативної нервової системи, поліпшення кро­во- і лімфообігу та обмінних процесів у шлунку, нормалізації його секреторної і моторної функцій. Застосовують сегментарно-рефлекторний, класичний І апаратний масаж. Масажують паравертебральні зони середньогрудних D9— D5 і середньошийних С5—С4 спинномозкових сегментів, рефлексогенні зони спини, шиї і живота; обережно роблять масаж шлунка І м'язів живота. При гас­тритах з секреторною недостатністю використовують масаж ділянки шлунка електровібратором, який переміщується за годинниковою стрілкою.

Фізіотерапію призначають у фазі загострення і при його затуханні з метою протизапальної та знеболюючої дії, активізації крово- і лімфообігу, нормалізації секреторної і моторної функції шлунка, трофічних процесів в ньому, зменшення збудливості нервової системи при гіперсекреції і підвищен­ня її збудливості при секреторній недостатності. Застосовують солюкс, індук­тотермію, мікрохвильову терапію, медикаментозний електрофорез, діадинамо-терапію, УФО, парафІно-озокеритні аплікації, зігріваючі компреси, хвойні чи радонові ванни, електросон.

Післялікарняний період реабілітаціїпроводиться в поліклініці, сана-торії-профілакторії, санаторії. Застосовують ЛФК, лікувальний масаж, фізіо­терапію.

Лікувальну фізичну культуру використовують за III періо­дом. Завдання ЛФК: нормалізація діяльності ЦНС і нейрогуморальної регуля­ції процесів травлення; підтримання досягнутого рівня функціонування шлун­ково-кишкового тракту; попередження загострення захворювання та макси­мальне подовження фази ремісії; зміцнення м'язів живота та промежини; за­гальне зміцнення організму; адаптація до фізичних навантажень виробничого і побутового характеру. Використовують лікувальну і ранкову гігієнічну гім­настику, прогулянки, теренкур, спортивні і рухливі ігри, плавання, катання на велосипеді, ковзанах, прогулянки на лижах.



В комплекси лікувальної гімнастики включають вправи для всіх м'язових груп, на координацію, вправи з м'ячами, гімнастичними палицями, гантелями вагою до 2 кг, різні види ходьби. Заняття будують і проводять з урахуванням


 




Фізична реабілітація


Р о з а І а 5. Фізична реабілітація при захворюваннях внутрішніх органів і суглобів


 


особливостей секреторної функції шлунка, наявності супутніх захворювань, що обмежують фізичну працездатність. Тривалість лікувальної гімнастики 35^40 хв. Заняття рекомендується проводити з музичним супроводом, особ­ливо з особами з секреторною недостатністю шлунка.

Лікувальний масаж застосовують для стимулювання оптималь­ної діяльності центральної і вегетативної нервової системи, секреторної і мо­торної функції шлунка, зміцнення м'язів живота, загального зміцнення орга­нізму. Використовують ті самі види масажу, що й у попередньому періоді реа­білітації, однак масаж шлунка та живота проводять більш енергійно. Масаж шлунка розпочинають з колових погладжувань за годинниковою стрілкою, що поступово стають більш глибокими. Далі застосовують розтирання у ділянці лівого підребер'я, безперервну вібрацію шлунка (стрясання і підштовхування його); ніжну поверхневу безперервну вібрацію ділянки сліпої кишки. При ма­сажі м'язів живота використовують основні прийоми та їх різновиди, роблять стрясання та струшування живота.

Фізіотерапію застосовують для нормалізації процесів збудження і гальмування в ЦНС і підвищення її регулюючої функції; підвищення при гіпо-ацидному або зниження при гіперацидному гастриті секреторної функції шлунка; поліпшення крово- і лімфообігу, трофічних процесів в ньому; загарту­вання організму; профілактики загострення захворювання і подовження фази ремісії. Використовують пиття відповідної мінеральної води, електрофорез, ін­дуктотермію, мікрохвильову терапію, діадинамотерапію, ультразвук, грязьові аплікації, УФО, електросон, ванни хвойні, радонові, прісні, вібраційні, душ, обливання, обтирання, кліматолікування.

В період ремісії показано санаторно-курортне лікування на бальнеопиттє-вих курортах, якщо немає протипоказань з боку Інших органів і систем.

5.3.3. Виразкова хвороба шлунка і дванадцятипалої кишки

Виразкова хвороба шлунка і дванадцятипалої кишки— хронічне за­хворювання, що характеризується утворенням виразки на стінці шлунка або дванадцятипалої кишки. У появі і розвитку хвороби провідну роль відіграють порушення центральної і вегетативної нервової систем, що виникають внаслі­док постійних нервово-психічних і фізичних перенапружень, негативних емоцій. Не останнє місце займають часті порушення режиму і якості їжі, зло­вживання алкоголем і тютюном, запальні вогнища у слизовій шлунка і дванад­цятипалої кишки.

Основним проявом виразкової хвороби є біль під грудьми. Він виникає од­разу після їди при локалізації виразки у шлунку, а при розташуванні дефекту у слизовій дванадцятипалої кишки з'являються пізні болі, "голодні", надще. Хворі скаржаться на печію, відрижку, нудоту, нерідко блювоту, запор, загальну слабкість, погане самопочуття, підвищену дратівливість. У більшості пацієн­тів виразка супроводжується підвищеною кислотністю. Захворювання може


дати важкі ускладнення у вигляді кровотечі з виразки, кровавої блювоти, про­риву виразки шлунка, утворення деформуючих рубців, переродження у злоя­кісну пухлину. В перебігу виразкової хвороби розрізняють фазу загострення, затухаючого загострення, неповної і повної ремісії, що може тривати від кіль­кох місяців до багатьох років. Для виразкової хвороби характерна сезонність загострення: весна—осінь.

Виразкову хворобу лікують комплексно: призначають медикаменти, дієто­терапію, пиття мінеральної води, засоби фізичної реабілітації, що застосову­ють у лікарняний і післялікарняний періоди реабілітації.

У лікарняний період реабілітаціївикористовують ЛФК, фізіотерапію.

Лікувальну фізичну культуру призначають після стихання гострих проявів захворювання. Протипоказана ЛФК при значних болях, бага­торазовому блюванні, постійній нудоті, кровотечі, підозрі на прорив виразки. Завдання ЛФК: нормалізація тонусу ЦНС та кортико-вісцеральних взаємовід­носин, поліпшення психоемоційного стану; активізації крово- І лімфообігу, об­мінних і трофічних процесів в шлунку, дванадцятипалій кишці та інших орга­нах травлення; стимуляція регенеративних процесів і прискорення загоєння виразки; зменшення спазму м'язів шлунка; нормалізація секреторної і мотор­ної функцій шлунка і кишечнику; попередження застійних явищ та спайкових процесів у черевній порожнині.

В І період під час постільного режиму застосовують лікувальну гімнасти­ку, що проводиться, переважно, у положенні лежачи на спині. Комплекси скла­дають з дихальних статичних і, у подальшому, динамічних вправ, на розслаб­лення, простих гімнастичних вправ малої інтенсивності. Виключають вправи для м'язів живота і ті, що підвищують внутрішньочеревний тиск і можуть ви­кликати або підсилити біль у животі. Тому рухи ногами виконуються у повіль­ному темпі, повторюються по 4-8 разів. Тривалість лікувальної гімнастики 10-15 хв. Рекомендується самостійно виконувати статичні дихальні вправи і вправи на розслаблення по кілька разів на день.

З призначенням напівпостільного режиму до форм ЛФК додаються ранко­ва гігієнічна гімнастика, лікувальна ходьба, що поступово доходить до 1 км. Лікувальна гімнастика проводиться у вихідних положеннях лежачи, сидячи, в упорі стоячи на колінах, стоячи. Методика передбачає поступове навантажен­ня на всі м'язи, за винятком м'язів живота. Не застосовуються також вправи, що можуть призвести до підвищення внутрішньочеревного тиску. Зберігаєть­ся повільний темп виконання вправ, ритмічні і плавні без ривків рухи. Трива­лість занять з лікувальної гімнастики збільшується до 20 хв.

У II період під час вільного режиму разом з подальшим ускладненням гім­настичних вправ із зростаючим зусиллям починають застосовувати вправи для живота без натужування, уникаючи підвищення внутрішньочеревного тиску. Тривалість лікувальної гімнастики 20-25 хв. Дистанція лікувальної ходьби збільшується до 2-3 км, рекомендується ходьба по східцях на 4—5 поверхів.

Фізіотерапію призначають з перших днів перебування хворого у лікарні. її завдання: зниження збудливості ЦНС, поліпшення регуляторної функції вегетативної нервової системи; усунення або зменшення болю, рухо-


 




Фізична реабілітація


Розділ 5. Фізична реабілітація при захворюваннях внутрішніх органів І суглобів


 


вих та секреторних розладів; активізація крово- і лімфообігу, трофічних і реге­неративних процесів у шлунку, стимуляція рубцювання виразки. Застосовують спочатку медикаментозний електрофорез, електросон, солюкс, УВЧ-терапію, ультразвук, а при затуханні процесу загострення — діадинамотерапію, мікрох­вильову терапію, магнІтотерапію, УФО, парафіно-озокеритні аплікації, ванни хвойні, радонові, циркулярний душ, аероіонотерапію.

Післялікарняний період реабілітаціїпроводять в поліклініці або санато­рії. Застосовують ЛФК, лікувальний масаж, фізіотерапію, працетерапїю.

Лікувальну фізичну культуру використовують за III періо­дом. Завдання ЛФК: стабілізація нормальної діяльності ЦНС та вегетативної нервової системи; підтримання досягнутого рівня моторної і секреторної ді­яльності шлунка, дванадцятипалої кишки та інших відділів шлунково-кишко­вого тракту; зміцнення м'язів живота та промежини, адаптація до фізичних на­вантажень виробничого і побутового характеру; загальне зміцнення організму, попередження загострень та максимальне подовження фази ремісії. Викорис­товують лікувальну і ранкову гігієнічну гімнастику, теренкур, прогулянки, пла­вання, катання на велосипеді, ковзанах, прогулянки на лижах, спортивні ігри.

Комплекси лікувальної гімнастики складають з вправ для всіх м'язових груп, з предметами, з невеликими обтяженнями, на координацію. Рухи викону­ють у повільному і середньому темпі, з повною амплітудою. Дозволяються вправи для живота з підвищенням внутрішньочеревного тиску в чергуванні з дихальними і наступним розслабленням. Тривалість заняття 30-40 хв.

Лікувальний масаж призначають для зменшення збудливості ЦНС, поліпшення функції вегетативної нервової системи, нормалізації мотор­ної і секреторної діяльності шлунка та інших відділів шлунково-кишкового тракту; зміцнення м'язів живота, загального зміцнення організму. Застосову­ють сегментарно-рефлекторний і класичний масаж. Діють на паравертебраль-ні зони середньогрудний D9—D5, нижньо- та середньошийні С7—СЗ спинно­мозкові сегменти. При цьому у хворих на виразкову хворобу шлунка масажу­ють названі зони тільки зліва, а дванадцятипалої кишки — з обох боків. Масажують ділянку комірцевої зони D2—С4, живіт. Роблять поверхневі погладжування справа наліво навколо пупка, ніжні розтирання підреберної ділянки, розминання черевної стінки. Використовують ніжні стрясання малої амплітуди ділянки шлунка, вібраційні погладжування її і товстої кишки, яку масажують за ходом годинникової стрілки: спочатку висхідну її частину, далі горизонтальну і потім низхідну і т.д. Закінчується масаж живота коловими площинними погладжуваннями.

Фізіотерапію застосовують для підтримання нормальної діяльнос­ті ЦНС і вегетативної нервової системи; підвищення неспецифічної опірності і загального зміцнення організму; стимуляції обмінних і трофічних процесів, нормалізації секреторної і моторної функцій травної системи; попередження супутніх запальних процесів та загострень виразкової хвороби, подовження фази ремісії. Призначають медикаментозний електрофорез, магнІтотерапію, грязелікування, ванни хвойні, радонові, перлинні; укутування вологі, загальні;


кліматолікування; показане пиття мінеральної води (слов'янська, смирновська, нафтуся та ін.).

Працетерапїю застосовують для підвищення психоемоційного то­нусу пацієнта, повернення впевненості у свої сили, відновлення і підтримання його працездатності. Рекомендуються роботи на свіжому повітрі, в садку, на городі.

Хворим для закріплення результатів лікування і з метою попередження рецидивів виразкової хвороби рекомендують періодично оздоровлюватися у гастроентерологічних реабілітаційних лікарнях та бальнеопиттєвих курортах. Серед останніх найбільш популярні в Україні "Поляна", "Квітка полонини", "Сонячне Закарпаття", "Шиян" (Закарпатська обл.), Моршин (Львівська обл.), Березівські мінеральні води, Рай-Оленівка (Харківська обл.), "Восход" (АР Крим), санаторій ім. О. М. Горького (Одеса) та ін.

5.3.4. Захворювання кишок

Серед захворювань кишок найчастіше спостерігається запалення слизової оболонки товстих кишок — коліт,тонких кишок — ентерит,одночасне запа­лення тонких і товстих кишок — ентероколіт.За своїм перебігом вони поділя­ються на гострі та хронічні.

Гострі захворювання виникають, переважно, при вживанні несвіжої, нея­кісної, зіпсованої їжі, внаслідок попадання у шлунково-кишковий тракт дизен­терійних паличок, патогенних мікроорганізмів, токсичних речовин. Проявля­ються вони болем у животі, коліками, підвищенням температури, відрижкою, блюванням, проносами, в яких багато слизу, неперетравлених часток їжі, а у важких випадках — гною і крові. Хворого, звичайно, госпіталізують і прово­дять лікування залежно від причин, що викликали гостре захворювання ки­шок. Постраждалим дають проносне та інші ліки, роблять очищувальні та ме­дикаментозні клізми, застосовують дієтотерапію. Засобів фізичної реабілітації, за виключенням окремих методів фізіотерапії, не призначають.

Хронічні захворювання кишок можуть бути наслідком перенесених гос­трих захворювань кишечнику, інфекції, інтоксикації, патологічних процесів у шлунку, печінці, підшлунковій залозі, вживання недоброякісної, погано оброб­леної їжі, а також малорухливого способу життя.

Хронічний коліт характеризується періодичними спазматичними болями у животі по ходу товстих кишок, нудотою, відрижкою, здуттям живо­та, бурчанням, запорами, інколи проносами. Хворих лікують протизапальними і болезаспокійливими препаратами, призначають дієтичне харчування, пиття мінеральної води і кишкові промивання, дають рекомендації щодо раціональ­ної організації харчування, режиму праці і відпочинку. Окрім цих засобів у комплексному лікуванні у лікарняний і післялікарняний періоди використову­ють фізичну реабілітацію.

У лікарняний період реабілітаціїзастосовують ЛФК, лікувальний ма­саж, фізіотерапію.


 




Фізична реабілітація


Р о з л і л 5. Фізична реабілітація при захворюваннях внутрішніх органів і суглобів


 


Лікувальну фізичну культуру призначають після стихання гострих проявів коліту. Вона протипоказана при виразковому коліті з кровоте­чами, виражених проносах, різкому загостренні хронічного ентериту та коліту.

Завдання ЛФК: зменшення і ліквідація запального процесу; нормалізація моторно-евакуаторної, секреторної і всмоктувальної функції товстих кишок, внутрішньочеревного тиску; покращання крово- та лімфообігу в органах че­ревної порожнини і малого таза; зміцнення м'язів живота і промежини; норма­лізація функцій вегетативної нервової системи і покращання психоемоційного стану.

ЛФК призначають диференційовано з урахуванням найбільш характерно­го прояву хронічних колітів — порушення моторно-евакуаторної функції. То­му добір фізичних вправ і вихідних положень визначають патологічними яви­щами у кишках, що переважають: спастичні чи атонічні.

При хронічних колітах, що супроводжуються спастичними запорами у І пе­ріод ЛФК у постільному режимі застосовують вихідні положення лежачи на спині з зігнутими у колінах ногами, упор стоячи на колінах, на боці. Вони спри­яють розслабленню м'язів живота та зниженню внутрішнього кишкового тиску. Виключають вправи, що спричиняють напруження м'язів живота, і ведуть до підвищення тонусу м'язів кишечнику та підсилення в ньому спастичних явищ. Комплекси складають з простих вправ для кінцівок, на розслаблення і дихаль­них з підняттям рук не вище рівня плечей. їх виконують у повільному темпі, з неповною амплітудою, по 30-60 с з паузами для відпочинку. Окрім лікувальної гімнастики, що триває 10-12 хв використовують самостійні заняття по 5-6 ра­зів на день. Загальне навантаження порівняно з хворими на хронічний коліт з атонічними запорами нижче і у цей, і у наступний періоди ЛФК.

У II період загальнорозвиваючі та спеціальні вправи виконують з різних вихідних положень у повільному і середньому темпі з повною амплітудою ру­хів наприкінці періоду. Вправи для тулуба і живота виконують без натужуван­ня, продовжують застосовувати вправи на розслаблення, зменшують паузи для відпочинку, не рекомендуються силові вправи, підскоки, стрибки. Тривалість заняття лікувальною гімнастикою збільшується до 20-25 хв. До форм ЛФК до­дають ранкову гігієнічну гімнастику, лікувальну ходьбу.

При хронічних колітах, що супроводжуються атонічними запорами, у І пе­ріод ЛФК вправи виконують у повільному і середньому темпі, з повною амплі­тудою, із різних вихідних положень, з поступовим підвищенням навантажен­ня, силовими елементами. УII період використовують часті зміни вихідних по­ложень, вправи для м'язів живота і такі, що викликають стрясання кишечника, сприяють підвищенню тонусу та перистальтики кишок.

Лікувальний масаж призначають при стиханні загострення про­цесу для нормалізації діяльності вегетативної нервової системи; стимуляції то­нусу кишечника при атонічних запорах і ліквідації спазму — при спастичних; нормалізації моторно-евакуаторної функції кишок. Застосовують сегментарно-рефлекторний, класичний і точковий масаж. Масажують паравертебральні зо­ни спинномозкових сегментів L2—LI, D12—D5, С4—С5, рефлексогенні зони тулуба, шлунок і товсту кишку. У разі спастичного запору діють м'яко, засто-


совуючи легкі погладжування, розтирання, ніжні вібрації. У випадках атоніч­ного запору, навпаки, енергійно, використовуючи всі прийоми, включаючи віб­рацію: безперервну та уривчасту, стрясання і підштовхування окремих частин товстої кишки, стрясання живота і таза.

Фізіотерапію призначають з перших днів перебування хворого у лікарні. її завдання: усунення болю, ліквідація загострення запального проце­су, покращання кровообігу і трофічних процесів у кишковій стінці; нормаліза­ція тонусу вегетативної нервової системи, моторно-евакуаторної, секреторної та всмоктувальної функцій кишок. Застосовують зігріваючі компреси, сидячі ванни, медикаментозний електрофорез, солюкс, УВЧ-терапію, ультразвук, мікрохвильову терапію, індуктотермію, парафінові та озокеритні аплікації, пиття мінеральної води і кишкові промивання, ультрафіолетові опромінюван­ня живота.

Наведені засоби фізичної реабілітації, терміни, принципи і методи їх вико­ристання при хронічних колітах застосовують, приблизно, у тому самому об­сязі і при хронічних ентеритах, дискінезіях (розлад рухової функції-) кишечни­ку, у зв'язку зі схожими проявами захворювань, головними серед яких є спас­тичні чи атонічні процеси у кишках.

У післялікарняний період реабілітаціїзастосовують ЛФК, лікувальний масаж, фізіотерапію, працетерапію.

Лікувальну фізичну культуру використовують під час не­повної або повної ремісії за III періодом. її завдання: нормалізація діяльності ЦНС і нейрогуморальної регуляції травної системи; підтримання досягнутого рівня функціонування кишечнику, попередження загострення захворювання та максимальне продовження ремісії; зміцнення м'язів живота і тазового дна, за­гальне зміцнення організму, адаптація серцево-судинної та інших систем орга­нізму до фізичних навантажень виробничого і побутового характеру. Викорис­товують лікувальну і ранкову гігієнічну гімнастику, гідрокінезитерапію, терен­кур, прогулянки пішки, катання на лижах, велосипеді, ковзанах, плавання, вес­лування, спортивні та рухливі ігри.

У комплексах лікувальної гімнастики зберігаються принципи добору вправ, вихідних положень та побудови занять залежно від порушення мотор­но-евакуаторної функції кишок. Застосовують загальнорозвиваючі вправи, ди­хальні і на розслаблення. Використовують вправи для кінцівок, згинання, по­вороти, нахили тулуба, присідання, стрибки; вправи для зміцнення м'язів тазо­вого дна (рис. 5.18); з предметами і снарядами. Акцентують увагу пацієнтів на правильне поєднання рухів з диханням, оптимальне вихідне положення. Впра­ви виконують, переважно, у повільному і середньому темпі, з повною ампліту­дою рухів. Тривалість заняття лікувальної гімнастики 35-40 хв. Загальне на­вантаження у занятті залежить не лише від особливостей функцій травної сис­теми, а й від наявності та важкості супутніх захворювань, що обмежують фі­зичну працездатність.

Лікувальний масаж застосовують, в основному, з тією самою метою, що у попередньому періоді реабілітації. У цей період, окрім сегментар­но-рефлекторного, класичного, точкового масажу, при спастичних запорах ви-


 






Дата добавления: 2014-12-03; просмотров: 1313; ЗАКАЗАТЬ НАПИСАНИЕ РАБОТЫ


Поиск по сайту:

При помощи поиска вы сможете найти нужную вам информацию, введите в поисковое поле ключевые слова и изучайте нужную вам информацию.

Поделитесь с друзьями:

Если вам понравился данный ресурс вы можете рассказать о нем друзьям. Сделать это можно через соц. кнопки выше.
helpiks.org - Хелпикс.Орг - 2014-2018 год. Материал сайта представляется для ознакомительного и учебного использования. | Поддержка
Генерация страницы за: 0.015 сек.