Інфаркт міокарда 1 страница

Інфаркт міокарда— найважча форма ішемічної хвороби серця, що пов'язана з утворенням вогнища змертвіння в серцевому м'язі внаслідок недос­татності його кровопостачання (рис.5.3). Причиною цього може бути спазм або тромбоз атеросклеротично змінених коронарних артерій, недостатність колате­рального (обхідного) кровообігу серця. Розвиткові інфаркту сприяють чинники ризику, стенокардія, гіпертонія, підвищене згортання крові, психоемоційні нап-

Фізична реабілітація

Розділ 5. Фізична реабілітація при захворюваннях внутрішніх органів і суглобів

руження і нервові потрясіння, фі­зичні перенапруження, алкогольна інтоксикація.

Тяжкість інфаркту залежить від
локалізації і калібру звуженої або за­
купореної артерії і, відповідно, роз­
міру ділянки серця, позбавленої
внаслідок цього кровопостачання.
Розрізняють великовогнищевий,
дрібновогнищевий і мікроінфаркт, а
за глибиною ураження — інтраму-
ральний, при якому некроз охоплює
внутрішню частину міокарда, і тран-
смуральний, коли він уражається на Рис 53. Інфаркт міокарда (показаний стрілкою):
ВСЮ глибину (рИС.5.3, 2). ВоГНИЩЄ І-^ш^ьнийвипвдсервд; 2--розрії стінки серця

некрозу поступово розсмоктується,

заміщується сполучною тканиною і на його місці утворюється рубець.

Початок захворювання характеризується нападом інтенсивного болю за грудниною і в ділянці серця, що продовжується годинами, а інколи і довше, ти­повими електрокардіографічними змінами, серцевою недостатністю. Біль здавлює, стискує, має надривний характер, звичайно віддає у ліве плече, руку, шию, нижню щелепу, міжлопаткову ділянку. Від болю під час нападу стенокар­дії він відрізняється тяжкістю, тривалістю і відсутністю ефекту від застосуван­ня нітрогліцерину. Напад болю супроводжується спочатку збудженням, а потім пригніченістю, відчуттям страху, пітливістю, загальною слабкістю. Хворого терміново госпіталізують, призначають суворо постільний режим і застосову­ють медикаментозні засоби для ліквідації гострих проявів хвороби, поперед­ження ускладнень інфаркту міокарда. Поступово запроваджують комплекс за­ходів з реабілітації хворих.

Процес реабілітації хворих на інфаркт міокарда, відповідно до рекоменда­цій ВООЗ, прийнято поділяти на три фази: лікарняна (гостра), видужання (кон-валесценція) і підтримуюча (постконвалесценція). Перша фаза включає вико­нання програм фізичної реабілітації на лікарняному етапі реабілітації, друга і третя — після виписки хворого зі стаціонару на санаторному, поліклінічному та диспансерному етапах реабілітації. Загальну схему фаз, етапів і термінів реабілітації хворих на інфаркт міокарда наведено в схемі 5.1. Слід підкресли­ти, що у хворих на інфаркт міокарда фізичний аспект реабілітації займає чіль­не місце, тому що час і ступінь відновлення фізичних можливостей пацієнта є визначальними у нормалізації психоемоційного стану, професійній і соціаль­ній реабілітації.

У лікарняний етап реабілітації використовують програми, що передба­чають поступове, контрольоване розширення фізичних навантажень, самооб­слуговування, доступні види дозвілля, що залежать від функціонального стану хворого. Вони визначаються обширністю і глибиною інфаркту міокарда, наяв­ністю ускладнень, ступенем коронарної недостатності, віком. Залежно від цих

Санаторій кардіологіч­ного профілю (відділен­ня реабілітації), 24 дні Відділення реабілітації у поліклініці (6-8 тиж)

Схема 5.1. Фази, етапи і строки реабілітації хворих на інфаркт міокарда (Г. Л. Апанасенко та ін., 1987)

головних показників визначають ступінь активності або руховий режим, день початку фізичної реабілітації, обсяг і темпи розширення фізичної активності, терміни перебування хворого у лікарні. Фізична активність хворих у стаціона­рі регламентується суворо постільним, постільним (розширений постільний), напівпостільним (палатний) і вільним (загальнолікарняний) режимами.

З урахуванням наведеного в гострій фазі під час лікарняного етапу реабі­літації застосовують чотири програми фізичної реабілітації: 3-тижнева — при дрібновогнищевому інфаркті міокарда, 4-тижнева ■— великовогнищевому, 5-тижнева — трансмуральному і індивідуальна — при інфарктах з ускладнен­нями; призначають ЛФК, лікувальний масаж, фізіотерапію, працетерапію.

Лікувальна фізична культура в формі лікувальної гімнас­тики призначається у суворо постільному режимі на 2—4-ту добу хвороби за відсутності протипоказань і стабілізації показників серцево-судинної системи.

Протипоказання до застосування: загальний тяжкий стан хворого, вираже­ний больовий синдром, прогресуюча серцево-судинна недостатність, порушен­ня ритму і провідності, напади стенокардії, високий артеріальний тиск, вираже­ні лабораторні показники активності процесу, висока температура тіла.

Завдання ЛФК у суворо постільному режимі: попередження ускладнень, покращання периферичного кровообігу, трофічних процесів у міокарді, пси­хічного стану хворих. Комплекси лікувальної гімнастики складають з повіль­них рухів у дрібних і середніх суглобах кінцівок, рухів головою, короткочас­них ізометричних напружень і розслаблення м'язів ніг, статичних дихальних вправ без поглиблення дихання.

На 2-й день, при відсутності болю у серці і загальному задовільному ста­ні, дозволяється згинання ніг без відриву ступень від ліжка, незначне підніман­ня таза (рис. 5.4), поворот тулуба на правий бік. Методика повороту: хворий

Фізична реабілітація

Розділ 5. Фізична реабілітація при захворюваннях внутрішніх органів і суглобів

почергово згинає ноги і відводить їх праворуч до зіткнення з ліжком, напівзіг­нуту ліву руку направляє праворуч. Реабілітолог підводить руки під тулуб хво­рого зліва і перекочує його на правий бік. При 3-тижневій програмі фізичної реабілітації це робиться у перший день, 4-5-тижневій — у 1-2-й день. Згодом хворому дозволяється повертатися самостійно декілька разів протягом дня. Тривалість заняття з лікувальної гімнастики 8-10 хв, призначається воно двічі на день. Вправи виконують у повільному темпі, по 4-6 разів для дрібних м'язових груп і по 2-4 рази — для середніх і великих. Після закінчення кожної вправи роблять паузу для розслаблення і відпочинку, вони займають близько третини загального часу заняття. Тривалість режиму 2-3 доби.

Постільний режим. Передбачено подальше розширення активності хворо­го і перехід в положення сидячи. До завданнь ЛФК додається: стимуляція ек-стракардіапьних чинників кровообігу, підготовка і адаптація серцево-судинної системи до положення сидячи, навчання елементів самообслуговування. ЛФК застосовують у формі лікувальної і ранкової гігієнічної гімнастики, самостій­них занять 2-3 рази на день.

В заняття включаються вправи для кінцівок і тулуба, тренування вестибу­лярного апарату, дихальні динамічні вправи і вправи на розслаблення, паузи

Рис. 5.4. Допустимі фі­зичні вправи у суворо постільному режимі

для відпочинку. Рухи виконують з невеликим м'язовим зусиллям, неповною амплітудою, у повільному темпі для великих м'язових груп і у середньому — для дрібних. Кількість повторень для перших — 3-4, других — 8-10 разів. Ру­хи виконують у суворій відповідності з диханням. Тривалість заняття з ліку­вальної гімнастики 15-17 хв. У середині її основної частини здійснюється ко­роткочасний перехід у положення сидячи у ліжку спочатку пасивно, а пізніше активно. При 3-тижневій програмі фізичної реабілітації це відбувається на 3-й день, 4-тижневій — 7-8-й і 5-тижневій — 8-10-Й день. Час сидіння у ліжку поступово збільшується і при відсутності погіршення самопочуття, запаморо­чення, різкої слабкості, неприємних відчуттів в ділянці серця, прискорення пульсу не більше ніж на 10 ударів за хвилину, патологічних типів реакції арте­ріального тиску хворого можна посадити у ліжку зі спущеними ногами і вклю­чити у комплекс лікувальної гімнастики прості вправи.

Методика переходу хворого з положення лежачи на спині в положення си­дячи: хворий повертається на правий бік, з допомогою реабілітолога почерго­во спускає ноги з ліжка і, спираючись на лікоть правої руки і кисть лівої, сідає. При перших спробах реабілітолог притримує хворого за плечі, а через 2-3 дні він сідає самостійно. Йому в цьому положенні дозволяють чистити зуби, уми­ватися, зачісуватися, голитися, оправлятися. Наприкінці періоду постільного режиму хворий повинен вільно сидіти 3-4 рази надень по 15-30 хв, пересіда­ти на стілець, минаючи положення стоячи. Йому дозволяють читати, слухати радіо, зустрічатися з родичами. Тривалість режиму 7-10 днів.

У напівпостіпьному режимі основними завданнями ЛФК є: підготовка і адаптація серцево-судинної системи до положення стоячи і ходьби; подальша активізація екстракардіальних чинників кровообігу; стимуляція репаративних процесів у міокарді і поступове його тренування; подальше розширення рухо­вої активності, підготовка до повного самообслуговування. Форми ЛФК до­повнюються лікувальною ходьбою. Тривалість заняття з лікувальної гімнасти­ки зростає до 20-25 хв і при однорідності складу хворих наприкінці режиму можна проводити заняття у малих групах.

У комплексах збільшують кількість вправ для тулуба, ніг і зменшують для дрібних м'язових груп; включають рухи, що імітують ходьбу в положенні си­дячи. Вправи виконують по можливості з повною амплітудою, у повільному темпі для великих м'язових груп і у середньому —- для менших. Основне ви­хідне положення сидячи, з якого хворий переходить у вертикальне положення. Встає він таким чином: сидячи на стільці, робить вдих і, спираючись руками на коліна, на видиху встає. Реабілітолог допомагає йому це зробити, підтриму­ючи під руку. Хворий стоїть, переступає на місці з ноги на ногу, адаптується до вертикального положення. На 2-й день йому дозволяють пройтись по палаті 5-10 м і потім щодня збільшують дистанцію у середньому на 10 м (табл. 5.1). Наприкінці режиму хворий проходить близько 100 м з декількома відпочинка-ми в положенні сидячи або стоячи. У 3-тижневій програмі фізичної реабіліта­ції хворий встає І ходить по палаті на 7-й день, 4-тижневій — 12—16-й, 5-тиж­невій — 18—20-й день. З цього часу ходьба стає одним з головних засобів у

Фізична реабілітація

Розділ 5. Фізичка реабілітація при захворюваннях внутрішніх органів і суглобів

Таблиця 5. 1. Лікувальна ходьба в напівпостільному режимі

програмах фізичної реабілітації, в поступовому відновленні функцій І трену­ванні серцево-судинної системи І всього організму.

В напівпостільному режимі хворий 30-50 % денного часу проводить у по­ложенні сидячи, а решту — лежачи. Йому дозволяють їсти за столом, дивити­ся телевізор, грати в настільні ігри, малювати, приймати не лише родичів, а й інших відвідувачів. Тривалість режиму 7-10 днів.

У вільному режимі ЛФК спрямована на адаптацію серцево-судинної сис­теми до поступового збільшення фізичних навантажень, подальше розширен­ня рухової активності, навчання ходьби по сходах, підготовку до побутових на­вантажень. Використовують такі форми ЛФК: лікувальну і ранкову гігієнічну гімнастику, самостійні заняття 4-5 разів надень, лікувальну ходьбу. Застосову­ють вправи для всіх м'язових груп складніші за формою і координацією порів­няно з попереднім режимом, а також вправи з легкими предметами, гімнастич­ними палицями, булавами, волейбольними м'ячами, гантелями 0,5 кг. їх вико­нують з вихідних положень сидячи і стоячи, з помірним зусиллям, повною ам­плітудою рухів, у повільному і середньому темпі. Тривалість заняття 25-30 хв. В нього включають ходьбу по коридору. Перший вихід відбувається на 8—10-й

день при 3-тижневій програмі фізичної реабілітації, 18-20-й — при 4-тижне-вій та 22-24-й день — при,5-тижневій.

Після того як хворий зможе ходити по коридору 150-200 м, призначають ходьбу по східцях. Починають з 2-3 сходинок, щодня збільшуючи на таку саму кількість. Наприкінці режиму хворий має долати близько 20-25 сходинок, тоб­то бути здатним піднятися при виписці зі стаціонару на один поверх. Підйом та спуск по східцях спочатку виконують приставним кроком, на видиху, із зу­пинкою на кожній сходинці, спираючись на поручень та з підтримкою реабілі-толога.

Після засвоєння ходьби по сходах у такому варіанті хворого навчають хо­дити звичайним кроком у повільному темпі з опорою на поручень. При підйо­мі або спуску рекомендується на 2-4 сходинки робити видих, далі — пауза від­починку, вдих і потім на видиху — долання наступних сходинок і т.д.

Лікувальну ходьбу проводять щоденно під керівництвом реабілітолога і 2-3 рази хворий ходить самостійно (табл. 5.2).

Здатність хворого вільно ходити по відділенню і по східцях у межах одно­го поверху дозволяє доповнити фізичні навантаження прогулянками. Перший вихід на вулицю здійснюється на 14-15-й день при 3-тижневій програмі фізич­ної реабілітації, 22-24-й при 4-тижневій та 26-28-й день — при 5-тижневій. Прогулянки спочатку роблять 2 рази на день на відстань 500-600 м у темпі 70-80 кроків за хвилину, далі — 1-1,5 км в темпі 80-90, а потім — 2-3 км в темпі до 100 кроків за хвилину. Дистанція долається в 2-3 прийоми. Трива­лість режиму 10-15 днів.

У вільному режимі хворий повністю обслуговує себе, включаючи миття під душем, відвідання місць загального користування, бере участь у групових формах дозвілля. В заключному руховому режимі лікарняного етапу реабілі­тації хворий на інфаркт міокарда досягає рівня фізичної активності (самооб­слуговування, здатність подолати один поверх і пройти 1-3 км), що дозволяє виписати його з лікарні і направити для подальшої реабілітації в місцевий кардіологічний санаторій. Це відбувається на 21—23-й день після 3-тижневої програми фізичної реабілітації, 30-32-й — після 4-тижневої, 35-37-й — після 5-тижневої, а після індивідуальної програми — індивідуально.

Лікувальний масаж показаний за тих самих умов, що і ЛФК. Застосовують його для зменшення застійних явищ у кінцівках, особливо ниж­ніх, попередження тромбоемболій і гіпостатичних пневмоній, зменшення бо­лю в ділянці серця, стимуляції гемодинаміки і трофічних процесів у ньому; усунення синдрому "плече-рука"; покращання рухової функції травного трак­ту, психоемоційного стану хворого.

Спочатку обережно масажують тільки в положенні лежачи на ліжку, першочергово стопи, гомілки, стегна, далі кисть, передпліччя, плече. Застосо­вують легкі поверхневі погладжування, ніжні розтирання. Після того як хворо­му дозволять повертатися на правий бік — масажують тими самими прийома­ми спину І сідниці. У наступних рухових режимах (табл. 5.3) додається масаж живота, голови, комірцевої зони, прекардіальної ділянки, дозволяється негли-

Фізична реабілітація

Розділ 5. Фізична реабілітація при захворюваннях внутрішніх органів і суглобів

Таблиця 5. 2. Лікувальна ходьба у вільному режимі

боке розминання м'язів кінцівок і спини. Під час лікарняного етапу реабіліта­ції методика масажу носить щадний характер.

Фізіотерапія призначається через 3-4 тижні після інфаркту для нормалізації діяльності ЦНС, покращання коронарного кровообігу та обмін­них процесів в міокарді, усунення гіпоксії. Використовують електросон, елек­трофорез лікарських речовин, оксигенотерапію.

Працетерапія може використовуватись як загальнозміцнююча у на-півпостільному режимі. її мета — відволікання хворого від думок про тяжку хво­робу, своє майбутнє, підняття нервово-психічного тонусу. Використовують трудо­ві процеси по самообслуговуванню, плетіння, в'язання, деякі картонажні роботи.

Протягом усього періоду лікування в стаціонарі під час занять лікуваль­ною гімнастикою, а також при опануванні елементів рухового режиму — по-

Таблиця 5. 3. Особливості методики масажу хворих на інфаркт міокарда залежно від рухового режиму в лікарняному етапі реабілітації

ворот на правий бік, перехід у положення сидячи та стоячи, ходьба по палаті і сходах — необхідно постійно контролювати стан хворого. Реабілітолог має враховувати суб'єктивні відчуття пацієнта, аналізувати зміни пульсу, артері­ального тиску, дихання під час виконання вправ, на піку навантаження, безпо­середньо після закінчення заняття і через 3-10 хв після нього.

Позитивною реакцією на фізичне навантаження є: добре самопочуття, відсутність ознак зовнішньої утоми; прискорення пульсу і зміни максималь­ного і мінімального артеріального тиску зі збільшенням пульсової амплітуди та почастішання дихання на піку навантаження у допустимих для конкретно­го рухового режиму межах; зниження цих показників наприкінці заняття і від­новлення до вихідних через 3-Ю хв після його закінчення у постільних рухо­вих режимах або наближення до вихідних величин у наступних режимах під час лікарняного етапу реабілітації. Поява скарг та інші реакції об'єктивних показників на фізичне навантаження і після заняття вказує на його неадекват­ність.

Ознаками невідповідності фізичного навантаження є: скарги хворого на біль у ділянці серця і за грудниною, головний біль і запаморочення, різка слаб­кість і сильна втома, сильне серцебиття і задишка, сухість у роті, дискомфорт; поява різкої блідості або сильної гіперемії шкірного покриву, холодний піт або сильна пітливість, порушення координації при виконанні вправ, нудота, блю­вання; порушення ритму серця, екстрасистолія, напад миготливої чи паракси­мальної тахікардії; прискорення ЧСС вище дозволеної та значне підвищення артеріального тиску або зниження їх у відповідь на збільшення навантаження; негативні електрокардіографічні зміни. При появі цих ознак подальше наван­таження слід припинити або полегшити умови виконання вправ, зменшити

Фізична реабілітація

Р о з а і л 5. Фізична реабілітація при захворюваннях внутрішніх органів і суглобів

кількість їх повторень, ввести додатково дихальні вправи, а інколи -— застосу­вати медикаментозні і реанімаційні засоби.

Повсякденний контроль за фізичним навантаженням і його дозуванням у заняттях з ЛФК, особливо під час самостійних занять, здійснюють з вимірю­ванням ЧСС — одним з основних інформативних показників реакції організму на м'язову діяльність. Вона встановлюється індивідуально і кожному хворому повідомляють про максимально допустиму і робочу ЧСС. її визначають ін­струментальними методами, а також простим підрахунком пульсу, оцінюючи його частоту, ритм, наповнення і напруження. Подальші навантаження під кон­тролем ЧСС проводяться відповідно до рекомендацій, що розроблені для кож­ного рухового режиму на етапах реабілітації. У суворо постільному режимі прискорення пульсу не повинне перевищувати 8-Ю за 1 хв, постільному — 10-15, а у наступних рухових режимах лікарняного етапу реабілітації не мож­на допускати ЧСС більше ніж 100.

У післялікарняних етапах реабілітації при програмуванні поступового збільшення фізичних навантажень продовжують визначати його індивідуально в кожному руховому режимі, розраховуючи залежно від ЧСС у відсотках від резерву серця (ВООЗ, Європейське бюро). Він визначається шляхом вираху­вання від вікового максимуму ЧСС (190 у реконвалесцентів), віку хворого в ро­ках і ЧСС у спокої. Отримана величина показує резерв серця у даного хворо­го, яку приймають за 100%. Так, у 50-літнього хворого при ЧСС у спокої 60 за 1 хв 100 % резерв буде складати 80 [190-(50+60}=80]. Якщо йому дозволяєть­ся навантаження в 50 % резерву серця, то допустимий ступінь збільшення ЧСС 40 за 1 хв (50 % від 80 складає 40), тобто ЧСС на висоті навантаження може бути не більше ніж 100 за 1 хв. У щадному режимі фізичне навантаження до­пускається до ЧСС 50-60 % резерву серця, щадно-тренуючому — до 70 % і тренуючому — до 80 %.

Санаторний етап реабілітаціїпроводиться у фазі одужання у місцевому кардіологічному санаторії, куди направляють хворого після стаціонарного лі­кування. Санаторний етап є природним продовженням програм лікарняного етапу реабілітації, побудова і зміст котрих, як І у попередньому, залежить від ступеня тяжкості стану хворих на інфаркт міокарда у фазі одужання. Вони виз­начаються ступенем коронарної недостатності, наявністю ускладнень, супут­ніх захворювань і синдромів, характером ураження міокарда. Відповідно до стану хворого визначають ступінь активності і програму фізичної реабілітації, що відповідають щадному, щадно-тренуючому і тренуючому руховим режи­мам, що є типовим для санаторно-курортного або поліклінічного лікування. У програмах санаторного етапу реабілітації регламентуються різні види наванта­жень: тренувального комплексу, побутові і дозвілля. На цьому етапі реабіліта­ції використовують ЛФК, лікувальний масаж, фізіотерапію, механотерапію, працетерапію.

Лікувальна фізична культура є домінуючим засобом у фі­зичній реабілітації хворих на інфаркт міокарда на санаторному етапі відновно­го лікування. ЇЇ завдання на цьому етапі: покращання загального стану і збере­ження психологічного настрою до занять фізичними вправами; зміцнення

міокарда, його скорочувальної здатності і покращання коронарного кровообі­гу; відновлення пристосованості серцево-судинної системи до виконання три­валої роботи помірної інтенсивності, фізичних навантажень побутового І ви­робничого характеру.

Спочатку ЛФК проводять за програмою вільного режиму стаціонару. Він триває 1-3 дні, а інколи і 7, що визначається індивідуальними особливостями перебігу захворювання та швидкістю адаптації хворого до нових умов. Далі його переводять на щадний режим.

Щадний режим триває від 6-7 до 10-12 днів. У цей період використовують ранкову гігієнічну і лікувальну гімнастику, лікувальну ходьбу, прогулянки, ходьбу по східцях. У комплексах застосовуються фізичні вправи для всіх м'язових груп з вихідних положень стоячи і сидячи у повільному темпі для ве­ликих м'язів і у середньому — для менших. Включають ходьбу з високим під­німанням колін, на носках, вправи у киданні і ловлі м'яча. Тривалість заняття з лікувальної гімнастики, що проводиться у групах, близько 25 хв.

Дистанція лікувальної ходьби збільшується до 1 км, а темп кроків — до 80-100 за хвилину. Хворому дозволяються прогулянки на відстань до 4 км в темпі на 10 кроків за хвилину менше, ніж під час лікувальної ходьби, підйом по сходах на 2-3-й поверхи в темпі одна сходинка за 2 с Він може дивитися те­левізор, грати в шахи, шахи-гіганти, шашки, доміно, ходити у кіно, на концерт. Допустимий пік ЧСС при будь-яких навантаженнях у цьому режимі становить 100 за 1 хв і утримувати його рекомендують 3-5 хв. Це пояснюється тим, що для досягнення фізичного навантаження тренуючого рівня необхідна трива­лість піку ЧСС 3-6 хв. Доведено, що період підсиленого фізичного напружен­ня менше 3 хв не спроможний стимулювати розвиток компенсаторних проце­сів, а більше 5-6 хв — може викликати гіпоксію міокарда протягом дня, кіль­кість пікових періодів навантаження може бути 4-5 за весь день при виконанні різноманітних фізичних вправ.

Щадно-тренуючий режим, що триває від 7-8 до 9-Ю днів, передбачає по­дальше збільшення фізичних навантажень за рахунок часу занять лікувальною гімнастикою до 30-40 хв, лікувальної ходьби до 2 км в темпі 100-110 кроків за хвилину, прогулянок на відстань 4-6 км в день, підйом по східцях на 3-4-й по­верхи в темпі одна сходинка за секунду, малорухливих елементів спортивних ігор, нешвидких танців. Допустимий пік ЧСС у цьому режимі досягає ПО за 1 хв, тривалість його 3-6 хв і повторюватись він може 4-6 разів на день.

Тренуючий режим призначають не всім хворим. Він доступний тим, хто засвоїв фізичні навантаження попереднього режиму і у них немає підсилення або появи коронарної і серцевої недостатності, порушень ритму серця. Цей ре­жим триває від 3-4 до 7-8 днів. Тренуючого ефекту досягають за рахунок складності та інтенсифікації вправ, амплітуди рухів, вихідних положень, ко­роткочасного бігу у повільному темпі, тривалості занять лікувальною гімнас­тикою до 35-40 хв. Збільшують дистанцію лікувальної ходьби до 3 км і темп її зростає до 110-120 кроків за хвилину, відстань прогулянок до 7-10 км надень, підйом по сходах на 3^1-й поверхи в темпі одна сходинка за секунду. Форми ЛФК доповнюють рухливими і спортивними іграми за спрощеними правила-

Фізична реабілітація

Розділ 5. Фізична реабілітація при захворюваннях внутрішніх органів і суглобів

ми, ходьбою на лижах, плаванням, близьким туризмом. Пік ЧСС в тренуючо­му режимі може бути до 120 за 1 хв, тривалість його 3-6 хв і повторюються та­кі піки 4-6 разів за весь день виконання різноманітних фізичних навантажень.

Лікувальний масаж має активізувати периферичний крово- j лімфообіг, покращити коронарну гемодинаміку і обмінні процеси в міокарді, стимулювати регулюючу функцію ЦНС, готувати серцево-судинну систему до відновлення фізичної працездатності організму. Застосовують класичний і сег­ментарно-рефлекторний масаж, використовуючи погладжування і розтирання паравертебральних зон від нижче- до вищерозташованих сегментів. Прово­диться масаж міжреберних проміжків, м'язів спини і шиї, нижніх і верхніх кін-цівок,сідниць, живота. Роблять погладжування ділянки серця, груднини, лівої лопатки і лівої руки; розтирання і розминання лівого великого грудного м'яза і м'язів лівого плеча, вібраційне погладжування ділянки серця.