Основи державного ладу. Партії та вибори. Референдум.

Основи державного ладу.

П'ять принципів визначають державний лад Основного закону: Німеччина є республікою і демократичною, федеративною державою, правовою державою й соціальною державою.

Республіканська державна форма знаходить свій конституційний вираз передусім у назві "Федеративна Республіка Німеччина". Зовнішньо вона виявляється у тому, що главою держави є призначений шляхом виборів федеральний президент. Основною демократичною державною формою є принцип народного суверенітету. Конституція наголошує, що вся державна влада виходить від народу. При цьому Основний закон висловився за посередню, представницьку демократію. Це означає: державна влада має визнаватися і схвалюватися народом, але вона, за виключенням виборів, не виконується безпосередньо через рішення народу. Це доручається "спеціальним органам" законодавства виконавчої влади і судочинства. Сам народ виконує належну йому державну владу переважно у виборах парламенту, що періодично повторюються. Такі форми безпосередньої демократії, як референдум або народна ініціатива, Основний закон на відміну від конституції деяких земель передбачає лише у винятковому випадку, а саме, тільки тоді, коли йдеться про новий поділ території Федеративної Республіки. Основний закон висловився за концепцію "спірної демократії". Це походить з досвіду Веймарської республіки, що була похована радикальними антиконституційними партіями. Основною думкою спірної демократії є те, що вільна гра політичних сил мусить припинитися там, де демократія має бути усунена засобами демократії. Тому Основний закон відкриває можливість через Федеральний конституційний суд заборонити такі партії, які хочуть заподіяти шкоду демократичному ладу або зовсім усунути його.

Конституційне надання переваги федеральній державі означає, що не лише федерації, а й 16 окремим федеральним землям надається ранг держав. Вони мають власну, обмежену на певні царини, верховну владу, яку вони виконують власним законодавством, виконавчою владою й судочинством. Після розподілу державних завдань і компетенцій між федерацією і землями центр ваги законодавства всупереч конституційно-правовому задуму падає дійсно на центральну державу, федерацію, у той час як до компетенції земель належить передусім урядування, тобто виконання законів. Цей розподіл завдань є суттєвим елементом системи Основного закону щодо поділу влади та її балансу.

Ядром принципу правової держави, як це здійснюється в Основному законі, є поділ влади. Функції державної влади долучаються незалежним одне від одного органам законодавства, виконавчої влади і судочинства. Значення розподілу компетенцій полягає у стримуванні державної влади шляхом взаємного контролю і обмежень. Таким чином, він слугує захисту свободи окремої особи. Другим суттєвим принципом правової держави є непорушна чинність закону для всіх державних дій. Цей принцип закономірності управління передбачає, що виконавча влада не може порушувати діюче право особливо конституцію і закони (перевага закону); крім того, втручання у сферу прав і свобод окремої особи вимагає формальної підстави закону (застереження закону). Усі дії державної влади можуть перевірятися незалежними суддями щодо їх відповідності праву, якщо потерпілий їх оскаржує.

Принцип соціальної держави є сучасним доповненням традиційного мислення щодо правової держави. Він зобов'язує державу знаходити соціальне незабезпечених і постійно дбати про соціальну справедливість. Численні закони і вироки судів наповнили цей принцип життям. Соціальна держава виявляється у соціальному страхуванні з його пенсіями за віком та в разі інвалідності, виплатами в разі хвороби та безробіття, у соціальній допомозі малозабезпеченим, у допомозі на утримання житла, у виплатах для сімей з дітьми, таких як гроші на дітей, у праві на захист праці і права на робочий час, якщо навести лише деякі приклади. Щодо конкретного формулювання принципів економічного ладу. Основний закон не робить виразних зобов'язань: він залишається економічно нейтральним. Але свобода законодавця щодо розробки засад економічного ладу обмежується вимогами правової держави, а також основними правами на власність і правом на спадщину, а також основним правом свободи вибору професії.